Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 405/1096/17-ц

провадження № 61-12688св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Хомутенко Ольга Володимирівна, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Подільської районної у місті Кропивницькому ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 лютого 2020року у складі судді Іванової Л. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 червня 2021 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Хомутенко О. В., Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Подільської районної у місті Кропивницькому ради (далі - орган опіки та піклування), про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що йому на праві власності на підставі договору дарування, посвідченого Першою кіровоградською державною нотаріальною конторою 11 червня 1991 року за реєстровим номером № 3-1406, належали 29/50 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Коли він вирішив продати зазначений будинок, то ОСОБА_3 запропонувала йому свою допомогу щодо належного оформлення купівлі-продажу спірного будинку. Вони домовились, що будинок буде продано за 8 700 дол. США. При цьому, він повідомив їй, що в будинку відключено електроенергію та газ, а також те, що на все його майно накладено чотири арешти. Дізнавшись, що він має намір продати будинок, його син ОСОБА_1 забрав у нього всі оригінали документів, і сказав, щоб він ніяких правочинів не вчиняв, так як постійно перебуває у стані алкогольного сп`яніння і не може приймати правильні рішення.

13 січня 2017 року ОСОБА_3 повідомила йому, що для вирішення питання щодо продажу будинку, необхідно надати довіреність на її маму ОСОБА_4 , яка була посвідчена у приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Нікітенко О. В.

03 лютого 2017 року він повідомив ОСОБА_3 , що продавати будинок він відмовляється, та щоб його більше з цього питання не турбували.

15 лютого 2017 року між ОСОБА_4 , яка діяла від його імені на підставі довіреності від 13 січня 2017 року, та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу 29/50 частини будинку, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Хомутенко О. В., зареєстровано в реєстрі за № 90.

19 березня 2017 року ОСОБА_3 повідомила його, що будинок продано і йому до 01 березня 2017 року необхідно звільнити житло.

Відповідно до пункту 2.1 договору продаж 29/50 частини у праві власності на житловий будинок вчинено за 40 000,00 грн, що грубо порушує їх попередню домовленість, за якою він мав намір продати будинок. Вважає, що зазначений договір купівлі-продажу є правочином, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу 29/50 частини у праві власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 15 лютого 2017 року між ОСОБА_4 , яка діяла від його імені на підставі довіреності від 13 січня 2017 року, та ОСОБА_3 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 травня 2019 року залучено до участі в цивільній справі як правонаступника ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його сина ОСОБА_1 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 лютого 2020року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі заперечували наявність будь-якої зловмисної домовленості, при цьому, встановлено та не спростовано під час судового розгляду справи, що ОСОБА_2 добровільно надав нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_4 , довіреність не містила будь-яких обмежень щодо укладення договору купівлі-продажу, у встановленому законом порядку довіреність не визнана недійсною. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами підстав, передбачених статтею 232 ЦК України, для визнання договору купівлі-продажу від 15 лютого 2017 року недійсним, і, зокрема, наявності у діях представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 зловмисної домовленості з ОСОБА_3 на укладення оспорюваного договору купівлі-продажу.

Додатковим рішенням цього ж суду від 05 лютого 2021 року резолютивну частину повного судового рішення від 10 лютого 2020 року доповнено останнім абзацом такого змісту: «Повне судове рішення складено 24 лютого 2020 року».

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 02 червня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що згідно з довіреністю від 13 січня 2017 року, виданої ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_4 , посвідченої приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Нікітенко О. В., зареєстрованої в реєстрі за № 10, ОСОБА_2 , який її видав, уповноважив ОСОБА_4 від свого імені відчужити належну йому частку житлового будинку ОСОБА_3 , на умовах на її власний розсуд. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження фактів умисної змови представника позивача ОСОБА_4 з іншою стороною проти інтересів ОСОБА_2 , якого вона представляла, про наявність збитків й причинного зв`язку між зловмисною домовленістю та завданими збитками, тому відсутні підстави для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав, передбачених статтею 232 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги, які зводяться до того, що при вирішенні справи судом першої інстанції не взято до уваги те, що гроші за оспорюваним договором не були передані продавцеві не свідчать про недійсність цього договору.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 лютого 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 червня 2021 року, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Підставами касаційного оскарження вказує те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 182/3593/17, від 14 квітня 2021 року у справі № 760/34776/19, від 04 листопада 2020 року у справі № 370/2309/18.

Також як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбаченихпунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України); суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

У вересні 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали відзив на касаційну скаргу, у якому вказують про те, що позивачем не надано доказів укладення спірного правочину за зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Частиною третьою статті 411 ЦПК Українипередбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Обставини встановлені судами

ОСОБА_2 на праві приватної спільної часткової власності на підставі договору дарування від 11 червня 1991 року, посвідченого державним нотаріусом Першої кіровоградської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 3-1406, належало 29/50 частини жилого будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

08 січня 2017 року між ОСОБА_3 , як покупцем, та ОСОБА_2 , як продавцем, у простій письмовій формі укладений попередній договір для купівлі-продажу частини будинку, за умовами якого сторони зобов`язуються в майбутньому, в обумовлений пунктом 6.1 цього договору строк, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна на умовах і в порядку, визначених цим договором. Нерухомим майном є частина будинку в будинку за адресою: АДРЕСА_1 (пункти 1.1, 1.2 попереднього договору).

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного договору, продавець згоден продати, а покупець згоден купити зазначений будинок за ціною 40 000,00 грн.

Згідно з пунктом 5.1 договору до підписання цього договору, в рахунок належних за основним договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання, з метою забезпечення і реалізації своїх намірів щодо купівлі-продажу та своєї платіжної спроможності, покупець передав, а продавець отримав суму завдатку у розмірі 40 000,00 грн, що є повною вартістю.

Підписання основного договору має відбутися 08 лютого 2017 року у приміщенні офісу нотаріуса (пункт 6.1 договору).

Зазначений договір наданий у судовому засіданні ОСОБА_2 та останній не заперечував факт його (договору) існування, та його ( ОСОБА_2 ) підпису в зазначеному договорі.

При цьому, відповідно до змісту довіреності, виданої ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_4 , посвідченої приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Нікітенко О. В. 13 січня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за № 10, ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_4 бути його представником з питань розпорядження, а саме: укладання договорів купівлі-продажу та/або укладення договору дарування належної йому нерухомості - 29/50 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я - ОСОБА_3 , на умовах на її власний розсуд, а також виконувати всі інші дії, пов`язані з виконанням наданих повноважень, для чого представник, серед іншого, має право, розписуватися за нього, підписати договір купівлі-продажу та/чи договір дарування, визнаючи всі істотні умови договору на власний розсуд.

Також, нотаріусом роз`яснено ОСОБА_2 зміст статей 237-242, 244, 245, 247-250, 1000 ЦК України щодо поняття довіреності, її форми, строків, припинення представництва за довіреністю, скасування довіреності та відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю.

15 лютого 2017 року між ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Нікітенко О. В. 13 січня 2017 року за реєстровим № 10 діє ОСОБА_4 , як продавцем, та ОСОБА_3 , як покупцем, укладений договір купівлі-продажу, за яким (пункт 1.1 договору) продавець (в особі представника) передає у власність (продає), а покупець приймає (купує) 29/50 частини у праві власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , і оплачує її вартість за ціною та у порядку, що передбачені договором.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.3 договору за домовленістю сторін продаж 29/50 частини у праві власності на житловий будинок вчиняється за 40 000,00 грн. Зазначена ціна відповідає волевиявленню учасників цього правочину, є остаточною і змінам після його укладення не підлягає. Кошти за продану 29/50 частини у праві власності на житловий будинок покупець передав представнику продавця в повному обсязі в сумі 40 000,00 грн до моменту підписання цього договору.

Крім того, відповідно до пункту 4.3 договору продавець (в особі представника) та покупець у присутності нотаріуса стверджують, що: однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі; договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину; ціна продажу, зазначена в пункті 2.1 цього договору, відповідає їх дійсним намірам; вони не визнані в установленому порядку недієздатними (повністю або частково); підписання цього договору є підтвердженням попередніх домовленостей, відсутності взаємних претензій щодо ціни предмету договору, проведеного розрахунку та якісного стану житла.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження фактів умисної змови представника позивача - ОСОБА_4 із іншою стороною проти інтересів ОСОБА_2 , якого вона представляла, та про наявність збитків від цієї домовленості, тому відсутні підстави для визнання оспорюваного договору недійсним, з підстав передбачених статтею 232 ЦК України.

Верховний Суд не може погодитися з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів.

Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Отже, односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов`язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє (частини перша, друга статті 238 ЦК України).

Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18 (провадження № 61-16849св19).

За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа.

Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 727/3501/16-ц (провадження № 61-30020св18) дійшов висновків, що правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому, словосполучення «у своїх інтересах» необхідно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, у тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно з частиною першою статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

За змістом зазначеної правової норми необхідними ознаками правочину, вчиненого в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.

Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє.

Під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, яку представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя, та бажав (або свідомо допускав) настання негативних наслідків для довірителя. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову, - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин, - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на вчинення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє. Кваліфікація правочину, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють. Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

Зазначене відповідає правовим висновкам, висловленим Верховним Судом у постановах від 07 серпня 2019 року у справі № 753/7290/17, від 05 серпня 2020 року у справі № 638/2324/14-ц та від 04 листопада 2020 року у справі № 370/2309/18.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доведеність факту вчинення правочину внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, полягає у тому, що такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що третя особа - контрагент за договором, діяв за домовленістю із представником сторони оспорюваного правочину, внаслідок такої домовленості оспорюваний договір укладено на таких умовах, які не відповідають волі довірителя; умови договору, укладеного представником, очевидно, є невигідними для довірителя, а вигоду отримує тільки сторона - контрагент.

У цій справі, при ухваленні судових рішень, суди, відмовляючи у визнанні недійсним договору купівлі-продажу 29/50 частини житлового будинку, з посиланням на статтю 232 ЦК України, вважали, що ОСОБА_4 , діючи на підставі довіреності, відчужила за договором купівлі-продажу вказане нерухоме майно, при цьому, довіритель - ОСОБА_2 зазначений правочин схвалював, підписавши попередній договір та отримавши грошові кошти від продажу частини належного йому будинку.

Такі висновки судів не ґрунтуються на нормах матеріального права з огляду на таке.

По-перше, оцінювати попередній договір, підписаний ОСОБА_2 у простій письмовій формі, як підтвердження схвалення основного договору, є помилкою з огляду на те, що відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, тобто за обставинами цієї справи попередній договір повинен був укладатись у письмовій формі і нотаріально посвідчуватись. Недотримання нотаріальної форми відповідно до частини першої статті 220 ЦК України має наслідком нікчемність такого договору.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає безпідставним висновки судів про те, що підтвердженням волі ОСОБА_2 на продаж спірного будинку за 40 000,00 грн є зміст попереднього договору, оскільки попередній договір є нікчемним.

У своєму позові ОСОБА_2 , а пізніше його правонаступник ОСОБА_1 , який допитаний судом під присягою як свідок, стверджували, що домовленість була про продаж будинку за 8 000,00 - 8 700,00 дол. США (за курсом Національного банку України на день укладення оспорюваного договору могло становити мінімум 217 800 грн).

По-друге, висновки судів про те, що позивач отримав повністю кошти за оспорюваним договором купівлі-продажу, укладеним 15 лютого 2017 року, ще 08 лютого 2017 року, під час підписання попереднього договору, зроблено судами з порушенням норм процесуального права, оскільки не наведено мотиви відхилення доводів сторони позивача, про те, що відповідачами не надано належного підтвердження отримання будь-яких коштів ОСОБА_2 .

Висновок про отримання позивачем коштів у сумі 40 000,00 грн судами обґрунтовано лише посиланням на пункт 5. 1 попереднього договору, укладеному у простій письмовій формі, в той же час, як інші пункти цього договору містять вказівки на те, що ціну, вказану у цьому попередньому договорі, покупець сплачує продавцю в день підписання та нотаріального посвідчення основного договору (пункт 2.2 попереднього договору).

Ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не надали жодної оцінки основному доводу позивача про те, що ОСОБА_4 , як представник ОСОБА_2 за довіреністю від 13 січня 2017року, продала 29/50 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,своїй дочці - ОСОБА_3 . Тобто представник вчинила правочин на користь близької людини.

Отже, суди, не дослідили, чи вчинено оспорюваний правочин представником в інтересах, чи всупереч інтересам довірителя ОСОБА_2 .

Верховний Суд не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки довіреність ОСОБА_2 на уповноваження вчинення дій щодо спірного будинку в установленому законом порядку недійсною не визнавалася, позивач добровільно надав нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_4 , довіреність не містила будь-яких обмежень щодо укладення договору купівлі-продажу, а тому немає підстав, передбачених статтею 232 ЦК України, для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

За змістом статті 232 ЦК України підставою недійсності договору є укладення його представником однієї сторони внаслідок зловмисної домовленості з другою стороною. Для визнання правочину вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною необхідно, щоб дії представника здійснювалися на підставі наданих йому повноважень.

Отже, для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України, обов`язковим є наявність трьох ознак, про які вказувалось вище: умисний зговір між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; негативні наслідки для довірителя та незгода його з такими наслідками; представник укладав угоду у межах наданих повноважень.

Чинність довіреності, на підставі якої діяла ОСОБА_4 як представник позивача, є однією із обов`язкових ознак, яка при наявності інших ознак може свідчити про підстави недійсності оспорюваного договору, а не навпаки.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 вказував на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 182/3593/17, від 14 квітня 2021 року у справі № 760/34776/19, від 04 листопада 2020 року у справі № 370/2309/18.

У вказаних постановах Верховним Судом сформульовано висновок про те, що укладення представником довірителя правочину на користь близького родича (при встановлені інших обставин) свідчить про те, що такий правочин є недійсним, з підстав, викладених у статті 232 ЦК України.

Зазначена підстава касаційного оскарження знайшла своє підтвердження, оскільки у цій справі оспорюваний договір укладено ОСОБА_4 як представником продавця із своєю донькою, як покупцем.

Судам для правильного вирішення спору, виходячи із підстав позову та обставин, які необхідно встановити при застосуванні положень статті 232 ЦК України, потрібно встановити чи вчинено оспорюваний правочин представником в інтересах, чи всупереч інтересам довірителя ОСОБА_2 .

Позивач, звертаючись до суду, заперечував, що погодився продати будинок за 40 000 грн. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 вказував на те, що ціна договору купівлі-продажу є заниженою, такою, що не відповідає ринковій вартості такого майна, що свідчить про те, що такий правочин має для нього негативні наслідки. З метою доведеності своїх вимог, позивачем заявлено у суді першої інстанції клопотання про призначення у справі судової будівельно-оціночної експертизи.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні цього клопотання, вказав на те, що у цій справі заявлено позовну вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу 29/50 частини житлового будинку, з підстав, викладених у частині першій статті 232 ЦК України, а саме наявності зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, що є предметом доказування в у справі, тоді як запропонований стороною позивача предмет можливого експертного дослідження стосується питання визначення ринкової вартості зазначеної частки житлового будинку, що не стосується заявлених позивачем підстав позову.

Верховний Суд не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, адже одним із елементів доведеності недійсності правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, є виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками.

Негативні наслідки необхідно розуміти як вчинення цього правочину на умовах, що суперечать волевиявленню довірителя, приміром вчинення його за ціну, яка вочевидь не відповідає ринковій ціні на таке майно, що у свою чергу вказує на несприятливі наслідки для особи, від імені якої представник вчинив оспорюваний правочин.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився також і суд апеляційної інстанції, не вжив заходів для об`єктивного розгляду справи, внаслідок чого неповно встановив фактичні обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

В силу положень статті 400 ЦПК Україникасаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду справи за невстановлених обставин, які мають значення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суди обох попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не перевірили належним чином доводи сторін і надані на їх підтвердження докази, то ухвалені у справі судові рішення відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК Українипідлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, вирішити питання про призначення у справі експертиз, встановити усі підстави заявленого позову, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, то Верховний Суд розподіл судових витрат не здійснює.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 10 лютого 2020 року, додаткове рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 05 лютого 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 червня 2021 року, скасувати, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко