Справа № 752/13108/21

Провадження № 2/752/7262/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30 вересня 2021 року місто Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Кирильчук І. А.,

за участю секретаря Сінчук І. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У травні 2021 року комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до суду із указаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 :

- заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 13 38,82 грн, заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води у розмірі 0 грн;

- заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 12 659,22 грн, заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води у розмірі 0 грн;

- судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачем послуг з центрального опалення та/або постачання гарячої води, які постачає КП «Київтеплоенерго» з 01 травня 2018 року.

Відповідач користується послугами, але свої зобов`язання зі сплати за надані послуги з центрального опалення та постачання гарячої води виконує неналежно, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за надані послуги з центрального опалення та з постачання гарячої води.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 07 червня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Клопотання КП «Київтеплоенерго» про витребування доказів задоволено. Витребувано з КП КМР «КМ БТІ» (вулиця Трьохсвятительська, 4В, Київ, 01001) відомості, що підтверджують право власності/користування об`єктом нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .

Указаною ухвалою сторонам надано строк для подання заяв по суті спору.

За зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача направлялась ухвала про відкриття провадження та позовна заява з додатками, які відповідач отримав 27 серпня 2021 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Однак, відзиву на позовну заяву та будь-яких заяв по суті спору суду відповідач не надіслав.

За обставин неподання відповідачем у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою частини п`ятої статті 279 ЦПК України.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом установлено, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладеного договір № 602-18 про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенрго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01 серпня 2018 року до дати укладення цього договору та коригувань платежів.

Відповідно до додатку № 1 та додатку № 2 до договору цесії позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 .

Сума заборгованості відповідача ОСОБА_1 за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання становить 13 638,82 грн.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту укладання та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Отже, з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач вказав, що відповідач користується послугами, але не виконує зобов`язання зі сплати заборгованості за надані послуги з центрального опалення та постачання гарячої води. Свої зобов`язання відповідач виконує неналежно, внаслідок чого виникла заборгованість.

На підтвердження своїх доводів щодо заборгованості відповідача, позивач надав суду розрахунок заборгованості за надані послуги, з якого вбачається, що станом на 01 травня 2021 року заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води становить 12 659,22 грн, а сума заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води становить 13 638,82 грн.

Спірні правовідносини регулюються ЦК України, Законами України «Про теплопостачання» і «Про житлово-комунальні послуги», а також Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року.

Згідно статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.

Згідно статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів, а споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16).

Наявність договірних відносин між сторонами у справі не встановлена, проте, факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Згідно зі статями 322, 360 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Отже, враховуючи положення статей 317, 322, 360 ЦК України власник квартири зобов`язаний нести витрати з її утримання, у тому числі оплачувати комунальні послуги, незалежно від того, проживає він у належній йому квартирі чи ні, якщо він в установленому порядку не відмовився від надання таких послуг (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 02 квітня 2020 року у справі № 757/29813/17-ц).

При зверненні до суду, позивачем пред`явлені ним вимоги мотивовані тим, що відповідач є споживачем житлово-комунальних послуг. Вказане твердження позивача з урахуванням наданих пояснень ґрунтується на факті реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, доказів належності квартири АДРЕСА_1 , на праві власності відповідачу матеріали справи не містять.

Згідно листа КП КМР «КМ БТІ» від 08 липня 2021 року № 062/14-8568, який надійшов до суду на виконання ухвали суду від 07 червня 2021 року, згідно з даними реєстраційних книг КП КМР «КМ БТІ» квартира АДРЕСА_1 на праві власності не реєструвалася.

Разом із тим, у разі коли житлове приміщення належить одній особі на праві приватної власності, а інші особи мають тільки право користування, то належним відповідачем за позовами про стягнення заборгованості за комунальні послуги є власник житлового приміщення.

В ухвалі ВССУ від 20 листопада 2013 року у справі № 6-29503св13 зазначено, що у разі, коли жиле приміщення належить особі на праві приватної власності, то учасником правовідносин з приводу надання житлово-комунальних послуг щодо такого приміщення є саме ця особа (стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Участь інших осіб, які проживають у жилому приміщенні, у таких випадках визначається його власником і обов`язки з оплати вказаних послуг виникають у них лише перед останнім (стаття 156 ЖК України).

Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статей 81, 83 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

На підставі статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За змістом статті 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Відповідачем є та зі сторін у процесі, яка вказується позивачем як порушник його права. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Тому, неналежним відповідачем є особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона повинна відповідати за пред`явленим позовом.

Як випливає зі змісту статей 51, 175 ЦПК на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно обов`язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити із положень статті 51 ЦПК України та з урахуванням частини п`ятої статті 12 ЦПК України, роз`яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача.

Таким чином, суд, як орган, на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов`язаний визначити суб`єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено пунктом 1 частиною першою статті 189 ЦПК та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.

Відповідно до частин першої, другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

Пленум Верховного Суду України у пункті 8 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.

За обставин не надання позивачем належних та допустимих доказів належності відповідачу на праві власності спірної квартири, з утримання якої виник спір, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову КП «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

На підставі викладеного, керуючись статтями 509, 525, 526, 610 ЦК України, статтями 10, 12, 13, 19, 43, 44, 49, 76-83, 133, 141, 258-260, 263-265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

У задоволенні позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», 01001, м. Київ, пл. І. Франка, буд. 5, код ЄДРПОУ 40538421.

Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Голосіївський районний суд міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І. А. Кирильчук