У Х В А Л А

20 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 229/973/18

провадження № 14-185зц21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - Штелик С. П.,

суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,

перевіривши скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2021 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом,

ВСТАНОВИЛА:

Заочним рішенням Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2013 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 31 100,90 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 06 листопада 2020 року за заявою ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення заочне рішення Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 01 липня 2013 року скасовано, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 13 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року позов АТ «Державний Ощадний банк України» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 93 619,14 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

01 вересня 2021 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 13 квітня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 30 серпня 2021 року.

Ухвалою від 16 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 13 квітня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року. Мотивував ухвалу тим, що ця справа є малозначною згідно з вимогами закону, випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню судом не встановлено.

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2021 року, справу направити для продовження розгляду до суду касаційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду перевірила скаргу та додані до неї матеріали і зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine), заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).

Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. А згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Чинний процесуальний закон не передбачає інституту перегляду Верховним Судом судових рішень після їх перегляду у касаційному порядку, як це було визначено у розділі V глави 3 ЦПК України у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року.

Отже, після відмови у відкритті касаційного провадження у Великої Палати Верховного Суду відсутні повноваження для прийняття та розгляду звернення позивача. Велика Палата Верховного Суду не може здійснювати перегляд ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2021 року. Тобто у справі № 229/973/18 Велика Палата Верховного Суду не є судом, встановленим законом, для такого розгляду.

Вичерпний перелік підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду встановлює стаття 403 ЦПК України. Питання про таке передання згідно зі статтями 403 і 404 цього кодексу вирішує тільки Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 229/973/18 не передавав. Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості самостійно вирішити питання про передання справи собі на розгляд.

З урахуванням наведеного у прийнятті скарги необхідно відмовити та повернути її заявнику.

Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).

«Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).

Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує «легітимну мету» і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).

Відмова у прийнятті до розгляду поданого до Великої Палати Верховного Суду звернення ОСОБА_1 не є порушенням її права на доступ до суду, адже вона вже раніше реалізувала право на розгляд справи судами першої й апеляційної інстанцій, а також реалізувала право на подання скарги на судові рішення до суду касаційної інстанції, який 16 вересня 2021 року відмовив у відкритті касаційного провадження.

Згідно з практикою ЄСПЛ юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (див. mutatis mutandis рішення від 9 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, § 53).

Звернення до Великої Палати Верховного Суду, зокрема, з метою перегляду ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2021 року, яку не можна оскаржити, ставить під сумнів гарантований пунктом 1 статті 6 Конвенції принцип остаточності судового рішення (res judicata).

Керуючись статтями 6, 19 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції, статтями 388, 403, 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Відмовити у прийнятті скарги ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2021 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом.

Касаційну скаргу та додані до неї матеріали повернути ОСОБА_1 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. П. Штелик

Судді:В. В. БританчукЛ. М. Лобойко

Ю. Л. ВласовК. М. Пільков

І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко

Д. А. ГудимаВ. В. Пророк

Ж. М. ЄленінаЛ. І. Рогач

Л. Й. Катеринчук В. М. Сімоненко

Г. Р. КретІ. В. Ткач