ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2021 р.      м.Львів                                    Справа №914/617/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                                                І.Б. Малех

суддів                                                                                                    В.М.Гриців,

          О.В.Зварич,

при секретарі судового засідання                     Федорів Н.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” за вих. №39/10-6340-21 від 28.09.2021 (вх. № місцевого суду 357/21-01 від 04.10.2021, вх. № апеляційного суду 01-05/3349/21 від 05.10.2021)

на рішення Господарського суду Львівської області від 06 вересня 2021 року (суддя Мазовіта А.Б., повний текст рішення складено 16.09.2021, м. Львів)

у справі №914/617/21

за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ

до відповідача Львівського міського комунального підприємства “Львівтеплоенерго”, м. Львів

про стягнення 1   459   557,76 грн.

за участю представників учасників процесу:

від позивача: не з`явились;

від відповідача : не з`явились;

ВСТАНОВИВ:

12.03.2021 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення 1  459  557,76 грн.(Т-1, а.с.1-10).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, те, що між позивачем та відповідачем 04.10.2018 було укладено договір постачання природного газу №6448/18-КП-21, на виконання умов якого відповідачу було передано у власність природний газ. Однак, відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості природного газу виконав несвоєчасно. У зв`язку з порушенням строків оплати вартості природного газу, відповідачу нараховано пеню в сумі 426  476,49 грн, 3% річних в сумі 36  096,48 грн, інфляційні в сумі 1  377,67 грн, а також завдано збитки у розмірі 995  607,12 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача, на думку позивача становить 1  459  557,76 грн.

Відповідач, в свою чергу у відзиві на позов, заперечує доводи позовної заяви, вказуючи на те, що незалежно від того що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору грошові зобов`язання між сторонами договору регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови. При цьому вказує, що у зв`язку з прийняттям Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, затвердженого постановою КМ України від 18.06.2014 №217, державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті, усуває теплопостачальну організацію від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки постачальника природного газу (постачальник із спеціальними обов`язками) за визначеними нормативами. З огляду на це, позивач, заперечує позовні вимоги і щодо стягнення збитків в сумі 995  607,12 грн. зокрема зазначає , що між сторонами укладено не один договір на постачання газу, а чотири. За результатами виконання усіх договорів перевищення показників споживання газу відповідачем в більшу чи меншу сторону не відбулося. При цьому, просить зменшити розмір пені на 90% та відстрочити виконання рішення суду на 2 роки.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.09.2021 у справі №914/617/21 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь АТ «НАК «Нафтогаз України» 213  238,25 грн. пені, 36  096,48 грн. 3% річних, 1377,67 грн. інфляційних та 6959,90 грн. судового збору. В задоволені решти позовних вимог -відмовлено.

Ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із наявності та доведеності факту порушення відповідачем договірних зобов`язань з оплати поставленого природного газу, у зв`язку з чим визнав правомірним нарахування 3 % річних та інфляційних витрат, однак, враховуючи інтереси сторін та їх майновий стан, на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, зменшив розмір стягуваної з відповідача пені на 50%; відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 995  607,12 грн збитків, суд дійшов висновку, що позивач звертаючись до суду з даною вимогою, посилаючись при цьому на пункт 1 розділу VI Правил постачання природного газу, підтвердив існування різниці між об`ємом замовленого та фактично спожитого відповідачем газу, здійснив розрахунок, виходячи з вартості перевищених/невикористаних обсягів газу та подвійної облікової ставки НБУ у спірному період, однак при цьому, не надав жодних доказів в підтвердження понесення збитків від такої різниці та саме у заявленому розмірі.

Позивач – АТ «НАК «Нафтогаз України», не погодившись частково, з винесеним рішенням, в частині відмови в задоволенні позовних вимог, щодо стягнення неустойки у сумі 213  238,24 грн. та збитків у сумі 995  607,12 грн., подав апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що таке в цій частині прийнято з порушенням норм матеріального права, зокрема ст. 233 ГК України, ст. ст. 549-552, 599, 625 ЦК України та процесуального права ст. ст. 236, 238 ГПК України без дослідження усіх істотних обставин справи.

Скаржник в апеляційній скарзі вказує, що при зменшені розміру пені суд мав би врахувати майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, які беруть участь у зобов`язанні. Крім цього, вказує, що суд повинен був дати належну правову оцінку доказам, наданим сторонам в обґрунтування своїх позицій, щодо наявності чи відсутності збитків, а відтак вважає, що суд не мав права застосовувати до спірних правовідносин ст. 233 ЦК України, не з`ясувавши всіх обставин, з`ясування яких передбачено згаданою нормою. При цьому, зазначає, що нараховані штрафні санкції на його думку не є надмірно великими в порівнянні з невиконаним зобов`язанням за договором купівлі-продажу.

Щодо відмови судом першої інстанції в стягненні збитків, то скаржник вказує, що відповідно до положень ст. ст. 9.11, 611, 623 ЦК України, ч. ч. 1, 3 ст. 12 ГК України, ст. ст. 4, 12 Закону України «Про ринок природного газу» збитки ним доведені актами приймання-передачі природного газу із яких вбачається споживання природного газу в обсязі меншому/більшому від замовленого, протиправна поведінка заподіювача збитків полягає у бездіяльності відповідача, щодо не виконання обов`язку самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно надавати додаткові угоди та коригування замовлених обсягів за цим договором – фактичного споживання обсягів природного газу і у результаті бездіяльності відповідача йому нанесено збитків у сумі 995607,12 грн., які розраховані відповідно до порядку розрахунку та відшкодування таких збитків визначених п.1 розділу VI Правил постачання природного газу (постанова НКРЕКП від 30.09.2015 №2496), поро що відповідачу було направлено акт-претензію. Відтак, скаржник вважає, що в цій частині, судом першої інстанції не повно та не всебічно досліджено наявні у справі докази , не надано їм належної правової оцінки згідно із ст. ст. 76-78, 86, 236 ГПК України.

З урахування наведеного просить, скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 06.09.2021 у справі №914/617/21 в частині відмови в задоволенні позовних вимог, щодо стягнення неустойки у сумі 213  238,24 грн. та збитків у сумі 995  607,12 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення даних сум.

Відповідач – ЛМКП «Львівтеплоенерго» у відзиві від 18.10.2021 №09-11425 (вх. № апеляційного суду 01-04/7291/21 від 20.10.2021) вказує, що основний борг по договору №6448/18-КП-21 від 04.10.2018 сплачено ЛМКП «Львівтеплоенерго» у повному обсязі 16.10.2019 (до подання позовної заяви), що сторонам не заперечується. При цьому, наголошує на тому, що розрахунки між сторонами за договором №6448/18-КП-21 від 04.10.2018 здійснювались за рахунок коштів, які перераховувались відповідачем постачальнику на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання з посиланням у призначенні платежу на постанову Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014; скрутне матеріальне становище, збитковість відповідача об`єктивно підтверджуються балансами та звітами про фінансові результати за 2018-2020 роки; відповідачем реалізується теплова енергія за тарифами, які не покривають вартість енергоносіїв, а стан його розрахунків напряму залежить від виконання зобов`язань споживачами, а тому стягнення з останнього пені у заявленому позивачем розмірі, яка має штрафний, а не компенсаційний характер, призведе до підвищення тарифів на теплопостачання, що матиме негативні соціальні наслідки.

Щодо збитків в сумі 995  607,12 грн. то зазначає, що нарахування таких, згідно п.3.13 та 5.7 у разі перевищення або меншого споживання природного газу є правом, а не обов`язком постачальника та є такими, що не настали. Вказує, що враховуючи вимоги п.8 Правил постачання природного газу, ЛМКП «Львівтеплоенерго» дотримується (+5%)-(-5%) обмеження до загального споживання газу, що викладає у таблиці , яка наведена у відзиві. Вважає, що при розрахунку відхилення фактично спожитого обсягу природного газу від підтвердженого (замовленого), позивач мав врахувати загальний обсяг спожитого природного газу відповідача. Відтак, вважає, що АТ «НАК «Нафтогаз України» не має правових підстав для нарахування збитків у розрізі окремих договорів постачання, укладених з порушенням вимог розділу ІІ Правил, оскільки розмір перевищення допустимого відхилення розраховується виходячи із загального обсягу спожитого природного газу по ЕІС-коду споживачем (або ЕС – точок комерційного обліку). В резолютивній частині відзиву просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/617/21 частково і ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір пені на 90% , решта задоволених позовних вимог залишити без змін.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 (в складі колегії: головуючий суддя Малех І.Б., судді – Гриців В.М., Зварич О.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” за вих. №39/10-6340-21 від 28.09.2021 (вх. № місцевого суду 357/21-01 від 04.10.2021, вх. № апеляційного суду 01-05/3349/21 від 05.10.2021) на рішення Господарського суду Львівської області від 06 вересня 2021 року у справі №914/617/21.

В подальшому, ухвалою від 11.10.2021 призначено розгляд справи №914/617/21 в судове засідання на 20.10.2021 та вказано, що неявка уповноважених представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи відповідно до положень ч.12 ст. 270 ГПК України.

Сторони участі уповноважених представників сторін в судове засідання 20.10.2021 не забезпечили, причин неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи ухвалою суду від 11.10.2021, про що свідчать поштові повідомлення про вручення (Т-4, а.с.245,246).

Станом на 20.10.2021 додаткових доказів та клопотань про відкладення розгляду справи не поступало, а відтак судова колегія апеляційного суду ухвалила розглядати справу №914/617/21 по наявних матеріалах справи.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5  ст. 269 ГПК України  суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що предметом апеляційного перегляду у даній справі є рішення суду першої інстанції лише, в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом 04.10.2018 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (у тексті договору - постачальник) та Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» (у тексті договору - споживач) було укладено Договір постачання природного газу № 6448/18-КП-21 (далі - договір) (Т-1, а.с.39-48).

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

У відповідності до п. 1.2 Договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями.

Згідно п. 1.4 договору, за цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711210000, ввезений ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України).

Як передбачено п. 2.1 договору, постачальник передає споживачу з 01.10.2018 по 17.10.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 155,000 тис. куб. метрів.

Обсяги природного газу, які планується поставити згідно з цим договором, повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, зазначених у пункті 1.2. цього договору. Споживач самостійно визначає планові обсяги, зазначені у пункті 2.1. цього договору і несе відповідальність за правильність їх визначення (п. 2.2 Договору).

Відповідно до п. 5.1 договору, ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється положенням. На дату укладання договору ціна на природний газ становить 4 942,00 гривні за 1000 куб.м. (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України). До визначеної ціни застосовується коефіцієнт 1,6. У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов`язковою для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін.

Ціна за 1000 куб.м газу за цим договором на дату його укладання становить 7 907,20 гривень, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість 9  488,64 грн (дев`ять тисяч чотириста вісімдесят вісім грн 64 коп.) (п. 5.2. Договору).

Відповідно до п. 6.1. договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця постачання природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Як передбачено п. 8.1 договору, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

Пунктом 8.2 договору, сторонами погоджено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2018 до 17.10.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1 договору).

22.10.2018, 29.10.2018, 02.11.2018, 29.11.2018, 20.03.2019, 25.03.2019, 24.04.2019, 23.05.2019, 24.06.2019, 26.06.2019, 23.07.2019, 30.07.2019, 21.08.2019, 28.08.2019, 12.09.2019, 30.09.2019 сторони уклали додаткові угоди №1-№17, якими внесли зміни до договору (Т-1, а.с.55-83).

На виконання умов договору, позивач за період часу з 01.10.2018 по 30.09.2019 передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 47  947  619,02 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2018, 30.11.2018, 31.12.2018, 31.01.2019, 28.02.2019, 31.03.2019, 30.04.2019, 31.05.2019, 30.04.2019, 31.07.2019, 31.08.2019, 30.09.2019 (Т-1, а.с.84-95). Факт отримання природного газу відповідачем у відповідних обсягах сторонами, як в суді першої так і апеляційної інстанції не оспорюється.

Згідно п. 6.1. договору (з 01.12.2018 п. 5.1. договору в редакції, викладеній додатковою угодою №4 від 29.11.2018(Т-1, а.с.59-67) оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го  числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Відповідно до п. 2.1 договору (в редакції, викладеній додатковою угодою №5 від 20.03.2019 (Т-1, а.с.68) постачальник передає споживачу у березні 2019 замовлений обсяг природного газу в кількості 760,000 тис.куб.м.

Актом приймання-передачі від 31.03.2019 сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у березні 2019 в обсязі 827,305 тис.куб.м, що на 67,305 тис.куб.м більше, ніж було узгоджено сторонами у вказаному періоді (Т-1, а.с.89).

Позивачем надіслано відповідачу акт-претензію за вих. №26-729-19 від 15.05.2019, у якій позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 251  808,53 грн за різницю між замовленим в березні 2019 обсягом природного газу (760,000 тис.куб.м) та фактичним обсягом використаного відповідачем в березні 2019 природного газу за договорові (827,305 тис.куб.м) (Т-1, а.с.99-102).

Відповідно до п. 2.1 договору (в редакції, викладеній додатковою угодою №7 від 24.04.2019) постачальник передає споживачу у квітні 2019 замовлений обсяг природного газу в кількості 236,000 тис.куб.м (Т-1, а.с.70).

Актом приймання-передачі від 30.04.2019 сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у квітні 2019 в обсязі 362,703 тис.куб.м, що на 126,703 тис.куб.м більше, ніж було узгоджено сторонами у вказаному періоді (Т-1, а.с.90).

Відтак, позивачем надіслано відповідачу акт-претензію за вих.№26-2095-19 від 12.06.2019, у якій позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 474  034,57 грн за різницю між замовленим в квітні 2019 обсягом природного газу (236,000 тис.куб.м) та фактичним обсягом використаного відповідачем в квітні 2019 природного газу за договором (362,703 тис.куб.м) (Т-1, а.с.106-111).

Відповідно до п. 2.1 договору (в редакції, викладеній додатковою угодою №8 від 24.04.2019 (Т-1, а.с.71)) постачальник передає споживачу у травні 2019 замовлений обсяг природного газу в кількості 32,000 тис.куб.м.

Актом приймання-передачі від 31.05.2019 сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у травні 2019 в обсязі 56,665 тис.куб.м, що на 24,665 тис.куб.м більше, ніж було узгоджено сторонами у вказаному періоді (Т-1, а.с.91).

Позивачем було надіслано відповідачу Акт-претензію за вих. №26-3834-19 від 21.11.2019, у якій позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 88  646,01 грн за різницю між замовленим в травні 2019 обсягом природного газу (32,000 тис.куб.м) та фактичним обсягом використаного відповідачем в травні 2019 природного газу за договором (56,665 тис.куб.м) (Т-1, а.с.112-113).

Відповідно до п. 2.1 договору (в редакції, викладеній додатковою угодою №11 від 26.06.2019 (Т-1, а.с.77)) постачальник передає споживачу у червні 2019 замовлений обсяг природного газу в кількості 111,103 тис.куб.м.

Актом приймання-передачі від 30.06.2019 сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у червні 2019 в обсязі 124,497 тис.куб.м, що на 13,394 тис.куб.м більше, ніж було узгоджено сторонами у вказаному періоді (Т-1, а.с.92).

Позивачем надіслано відповідачу акт-претензію за вих. №26-3845-19 від 21.11.2019, у якій позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 44  633,28 грн за різницю між замовленим в червні 2019 обсягом природного газу (111,103 тис.куб.м) та фактичним обсягом використаного відповідачем в червні 2019 природного газу за договором (124,497 тис.куб.м) (Т-1, а.с.114-115).

Відповідно до п. 2.1 договору (в редакції, викладеній додатковою угодою №13 від 30.07.2019 (Т-1, а.с.79)) постачальник передає споживачу у липні 2019 замовлений обсяг природного газу в кількості 123,748 тис.куб.м.

Актом приймання-передачі від 31.07.2019 сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у липні 2019 в обсязі 168,79875 тис.куб.м, що на 45,05075 тис.куб.м більше, ніж було узгоджено сторонами у вказаному періоді (Т-1, а.с.93).

Позивачем надіслано відповідачу акт-претензію за вих. №26-3836-19 від 21.11.2019, у якій позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 132  602,60 грн за різницю між замовленим в липні 2019 обсягом природного газу (123,748 тис.куб.м) та фактичним обсягом використаного відповідачем в липні 2019 природного газу за договором (168,79875 тис.куб.м) (Т-1, а.с.16-117).

Відповідно до п. 2.1. договору (в редакції, викладеній додатковою угодою №15 від 28.08.2019 (Т-1, а.с.81)) постачальник передає споживачу у серпні 2019 замовлений обсяг природного газу в кількості 160,074 тис.куб.м.

Актом приймання-передачі від 31.08.2019 сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у серпні 2019 в обсязі 144,71108 тис.куб.м, що на 15,36292 тис.куб.м менше ніж було узгоджено сторонами у вказаному періоді (Т-1, а.с.94).

Позивачем надіслано відповідачу акт-претензію за вих. №26-3835-19 від 21.11.2019, у якій позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 2  477,35 грн за різницю між замовленим в серпні 2019 обсягом природного газу (160,074 тис.куб.м) та фактичним обсягом використаного відповідачем в серпні 2019 природного газу за договором 144,71108 тис.куб.м) (Т-1, а.с.118-119).

Відповідно до п. 2.1 договору (в редакції, викладеній додатковою угодою №17 від 30.09.2019 (Т-1, а.с.83)) постачальник передає споживачу у вересні 2019 замовлений обсяг природного газу в кількості 150,000 тис.куб.м.

Актом приймання-передачі від 30.09.2019 сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 140,44348 тис.куб.м, що на 9,55652 тис.куб.м менше ніж було узгоджено сторонами у вказаному періоді (Т-1, а.с.95).

Позивачем надіслано відповідачу акт-претензію за вих. №26-3837-19 від 21.11.2019, у якій позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 1  404,78 грн за різницю між замовленим в вересні 2019 обсягом природного газу (150,000 тис.куб.м) та фактичним обсягом використаного відповідачем у  вересні 2019 природного газу за договором (140,44348 тис.куб.м) (Т-1, а.с.120-121).

Відтак, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо оплати вартості газу, отриманого за період часу з 01.10.2018 по 30.09.2019, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 426  476,49 грн пені, 36  096,48 грн 3% річних, 1  377,67 грн інфляційних, 995  607,12 грн збитків (Т-1, а.с.1-10, розрахунок, а.с.21-28).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апелянта вважає необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу в період з 01.10.2018 по 30.09.2019 замовлений відповідачем обсяг (об`єм) природного газу на загальну суму 47  947  619,02 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (Т-1, а.с.84-95). При цьому відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що основний борг по договору №6448/18-КП-21 від 04.10.2018 сплачено ЛМКП «Львівтеплоенерго» у повному обсязі 16.10.2019 (до подання позовної заяви), що сторонами не заперечується.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу приписів статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на невиконання відповідачем грошового зобов`язання за поставлений природний газ, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що нарахування 426  476,49 грн пені, 36096,48 грн - 3% річних, 1377,67 грн втрат від інфляції є правомірним. Розмір пені за клопотання відповідача зменшено на 50% до 213  238,25 грн. Слід зазначити , що скаржник а апеляційній скарзі не заперечує розрахунку позивача.

Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, щодо відмови у стягненні неустойки у сумі 213  238,24 грн та збитків у сумі 995  607,12 грн.

Статтею 623 ЦК України встановлено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Стаття 22 ЦК України  дає загальне для цивільного законодавства (як договірного так і деліктного зобов`язання) визначення збитків. Так, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Визначення поняття збитків наводиться також у ч. 2 ст. 224 ГК України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Стаття 225 ГК України конкретизує, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Як правильно зазначив в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, позивач в ході розгляду справи не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту понесених ним збитків (реальних чи упущеної вигоди), спричинених порушенням відповідачем належного виконання зобов`язань за договором №6448/18-КП-21 постачання природного газу від 04.10.2018.

Так, позивачем не було надано доказів на підтвердження реальності вчинення ним витрат на компенсацію оператору газорозподільних мереж вартості природного газу та недоведення втрат (зменшення майна) позивача у результаті врегулювання небалансу, спричиненого більшим обсягом спожитого відповідачем природного газу.

Отже колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач звертаючись до суду з вимогою про відшкодування збитків посилаючись на пункт 1 розділу VI Правил постачання природного газу, підтвердив існування різниці між об`ємом замовленого та фактично спожитого відповідачем газу, здійснив розрахунок виходячи з вартості перевищених/невикористаних обсягів газу та подвійної облікової ставки НБУ у спірному період, при цьому, не надав жодних доказів в підтвердження понесення збитків від такої різниці та саме у заявленому розмірі.

З урахування наведених вище обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено існування повного складу цивільного правопорушення, зокрема, збитки та їх розмір, що відповідно виключає підстави для задоволення позову у відповідній частині вимог.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, у постанові від 25.08.2021 у справі №  911/3215/20.

Як вбачається з обставин справи відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру пені, на підставі частини третьої  статті 551 ЦК України  та  статті 233 ГК України, на 90% від заявленої суми.  В обґрунтування клопотання на зменшення розміру пені відповідач послався на складне фінансове становище, на підтвердження чого, зокрема, надав звіти про фінансові результати підприємства за 2018-2020 роки, з яких вбачається збитковість господарської діяльності відповідача, копії нормативів перерахування коштів із спецрахунків.

Відповідно до  статті 233 Господарського кодексу України  суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3  статті 551 Цивільного кодексу України  розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Наведена вище правова позиція викладена в  Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи, майновий стан сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 29.09.2020 у справі № 909/1240/19 (909/1076/19).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач має нестійкий фінансовий стан, що підтверджується балансами (звітами про фінансовий стан) та звітами про фінансові результати комунального підприємства за період з 2018-2020 років. Крім того, останній не є фактичним кінцевим споживачем газу і такий газ використовується ним для виробництва теплової енергії, яка за умовами договору споживається населенням, які не завжди вчасно розраховуються за спожиту теплову енергію. При цьому, встановлений алгоритм розрахунків передбачає автоматичне перерахування коштів за природний газ з відкритого рахунку відповідача на користь позивача і відповідач фактично не може притримувати отримані від споживачів кошти.

Оцінюючи доводи апелянта про безпідставність зменшення місцевим господарським судом розміру пені, колегія суддів враховує, що суд першої інстанції зменшив розмір пені на 50 %, з дотриманням принципу збалансованості інтересів сторін, а також врахував ту обставину, що відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів у теплопостачанні, отже сплата штрафних санкцій у повному обсязі, в даному випадку, зачіпає майнові інтереси не лише відповідача, а і інші інтереси щодо реальної можливості забезпечувати централізоване теплопостачання установами бюджетної сфери. Також, доказами підтверджуються доводи відповідача щодо причин несвоєчасного виконання зобов`язань за договором, при цьому, позивачем не доведено понесення збитків, у результаті несвоєчасного виконання грошового зобов`язання.

Колегія суддів також враховує, що в сукупності із об`єктивними обставинами, а саме складною ситуацією в державі та її економічним становищем, обставини, на які посилався відповідач у клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій, свідчать про їх винятковість, а отже вбачається наявність підстав для часткового задоволення такого клопотання.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що розмір збитків, який міг понести позивач у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, компенсується за рахунок стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань.

Таким чином, врахувавши ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати отриманого природного газу, встановивши обставини збиткової господарської діяльності відповідача, та зважаючи, що нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки від несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань, дотримуючись необхідного балансу інтересів сторін у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 50 %, оскільки зменшення пені на 90% (як просив відповідач) не відповідає принципу збалансованості інтересів обох сторін.

З огляду на вищенаведене, судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги та зазначає, що суд першої інстанції, з урахуванням конкретних обставин справи, зробив правильні висновки про можливість зменшення пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України, зважаючи на: ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором; відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем грошових зобов`язань; правовий статус відповідача, основним видом господарської діяльності якого є безперебійне забезпечення тепловою енергією житлового фонду та іншим споживачам, а також те, що основним споживачем послуг відповідача з централізованого теплопостачання являється населення, беручи до уваги суспільну необхідність господарської діяльності відповідача та її соціальну спрямованість.

Крім того, колегія суддів зазначає, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що суд користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення.

Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеною у постановах, зокрема, від 24.02.2020 у справі № 925/259/19, від 29.04.2020 № 917/693/19, від 29.07.2020 у справі № 914/1470/19, від 30.09.2020 у справі № 922/3667/19, від 26.01.2021 у справі № 916/880/20, від 13.04.2021 у справі № 914/883/19.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, а саме, стягнення з відповідача на користь позивача 213  238,25 грн пені, 36  096,48 грн 3% річних, 1377,67 грн втрат від інфляції та відмови у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Статтею 129 Конституції України  встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3  ст. 13 ГПК України  судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до  ст. 76 ГПК України  належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1  статті 86 ГПК України  суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів"    встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до  статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"    суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Отже, суд, окрім іншого, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Згідно зі статтею 276 ГПК України  суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом Львівської області від 06.09.2021 у справі № 914/617/21 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, та відповідає сформованій судовій практиці суду касаційної інстанції щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме у спорах про стягнення заборгованості з комунального підприємства за поставлений природний газ, відтак доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстави для його скасування чи зміни відсутні, відповідно, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.          Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” за вих. №39/10-6340-21 від 28.09.2021 (вх. № місцевого суду 357/21-01 від 04.10.2021, вх. № апеляційного суду 01-05/3349/21 від 05.10.2021) – залишити без задоволення.

2.          Рішення Господарського суду Львівської області від 06.09.2021 у справі №914/617/21 - без змін.

3.          Судовий збір за подання апеляційної скарги – покласти на АТ “НАК «Нафтогаз України».

4.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст. 286 - 289 ГПК України.

5.          Матеріали справи №914/617/21 повернути Господарському суду Львівської області.

Повний текст постанови складено та підписано 29.10.2021.

Головуючий суддя                                                                      І.Б.Малех

Суддя                                                                                          В.М.Гриців

          Суддя                                                                                          О.В.Зварич