"28" жовтня 2021 р.

Справа №152/484/21

Провадження № 2/150/87/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2021 року                                                                              с. Мазурівка

Чернівецький районний суд Вінницької області у складі головуючого судді Кушнір Б.Б., за участю секретаря судового засідання Короленко Ю.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представників відповідача: ОСОБА_3 , Верлан-Кульшенко О.О., третьої особи ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом   ОСОБА_5 до Комунального некомерційного підприємства «Шаргородський центр первинної медико-санітарної допомоги» Шаргородської міської ради Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головний лікар Комунального некомерційного підприємства «Шаргородський центр первинної медико-санітарної допомоги» Шаргородської міської ради Вінницької області Кормош Віктор Іванович, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди і судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

19.04.2021 року ОСОБА_5 звернулася до Шаргородського районного суду Вінницької області із позовною заявою, в якій просить: скасувати наказ головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Шаргородський центр первинної медико-санітарної допомоги» Шаргородської міської ради Вінницької області від 01.03.2021 року за №41-к «Про звільнення» як протиправний; поновити позивачку на посаді юрисконсульта Комунального некомерційного підприємства «Шаргородський центр первинної медико-санітарної допомоги» Шаргородської міської ради Вінницької області з 01.03.2021; стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Шаргородський центр первинної медико-санітарної допомоги» Шаргородської міської ради Вінницької області на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу до поновлення її на роботі, що на час подачі позову становить 11 666 грн. 55 коп.; стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Шаргородський центр первинної медико-санітарної допомоги» Шаргородської міської ради Вінницької області на користь позивачки 10 000 грн. на відшкодування завданої їй моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 01.07.2016 року за направленням Шаргородського районного центру зайнятості позивачку прийнято на посаду юрисконсульта Центру ПМСД, тимчасово на час декретної відпустки ОСОБА_6 , хоча трудове законодавство не містить такого визначення як «Декретна відпустка». З 08.05.2018 року по 28.02.2021 року позивачці надано відпустку по догляду за дитиною до 3-х років. Однак, після закінчення у ОСОБА_6 відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку, її не було звільнено з роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору, відтак, строковий трудовий договір переріс у безстроковий.

26.01.2021 року відповідною заявою позивач повідомила відповідача про те, що має намір вийти на роботу з 01.03.2021 в зв`язку із закінченням відпустки по догляду за дитиною до 3-х років з даного приводу позивачем видано наказ про рахування позивача на роботі з 01.03.2021 року, який відповідачем не скасований. Однак, в зв`язку із систематичними хворобами дитини позивачки вона вирішила продовжити відпустку по догляду за дитиною до 4-х років. ОСОБА_5 стверджує, що її звільнення 01.03.2021 року проведено з порушенням вимог трудового законодавства, в день звільнення не було належним чином ознайомлено з наказом про звільнення та не надано трудової книжки останньої. Лише 03.03.2021 року позивач отримала просте поштове відправлення від відповідача, яке датоване 22.02.2021 року без вихідного номера про те, що в зв`язку з виходом 23.02.2021 року основного працівника ОСОБА_6 у КНП «Шаргородський ЦПМСД» немає можливості подальшого працевлаштування та про її звільнення 01.03.2021 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору. Разом з тим, позивач зазначає, що ні головний лікар ОСОБА_4 , ні його підлеглі не повідомили її 01.03.2021 року про звільнення, відтак, ставить під сумнів існування наказу про її звільнення станом 01.03.2021 року. Також зазначає, що всі листи, якими відповідач повідомляв її про вихід на роботу основного працівника та про її звільнення отримані нею на електронну адресу чи по пошті після дати звільнення. Позивач зазначає, що з наказом про звільнення вона ознайомилась 19 березня 2021 року та того ж дня отримала трудову книжку і копію наказу про звільнення. Дані обставини стали підставою для звернення до суду із відповідним цивільним позовом.

Розпорядженням в.о.голови Шаргородського районного суду Вінницької області від 22.04.21 за №1, цивільну справу №152/484/21 за позовом ОСОБА_5 до Комунального некомерційного підприємства «Шаргородський центр первинної медико-санітарної допомоги» Шаргородської міської ради Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головний лікар Комунального некомерційного підприємства «Шаргородський центр первинної медико-санітарної допомоги» Шаргородської міської ради Вінницької області, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, передано на розгляд Чернівецькому районному суду Вінницької області (а.с. 51, том І).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 14.05.2021 року головуючим суддею у справі визначено Б.Б.Кушнір (а.с.55, том І).

Ухвалою Чернівецького районного суду  від 17.05.2021 позовну заяву ОСОБА_5 залишено без руху у зв`язку з недолученням до позовної заяви доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, надано строк для усунення недоліків (а.с.56-57, том І).

02.06.2021 на адресу суду надійшла заява позивача про виконання вимог ухвали суду від 17.05.2021, до якої долучено оригінал банківської квитанції про сплату 2724грн. судового збору (а.с.61-63, том І).

Ухвалою Чернівецького районного суду Вінницької області від 03.06.2021 року дану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.64, том І).

Заявою від 11.06.2021 позивачем уточнено третю особу, а саме, визначено ПІБ головного лікаря лікар Комунального некомерційного підприємства «Шаргородський центр первинної медико-санітарної допомоги» Шаргородської міської ради Вінницької області - Кормош Віктор Іванович (а.с.67, том І).

22.06.2021 року канцелярією суду зареєстровано відзив на позову заяву з доданими документами від КНП Шаргородського центру первинної медико-санітарної допомоги Шаргородської міської ради Вінницької області. В поданому відзиві сторона відповідача зазначає, що ОСОБА_5 була прийнята на роботу на посаду юрисконсульта на час декретної відпустки ОСОБА_6 . У зв`язку із виходом з декретної відпустки ОСОБА_6 , як основного працівника, у відповідності до п.2 ст.36 КЗпП України прийнято рішення про припинення трудових відносин з ОСОБА_5 , як такою, що була прийнята на посаду юрисконсульта на час декретної відпустки ОСОБА_7 . Відповідач, посилаючись на трудове законодавство, зазначає, що працівник не повинен подавати заяву про звільнення, а роботодавець не зобов`язаний попереджати його про звільнення, оскільки під час прийняття на роботу працівник давав згоду на укладення саме строкового трудового договору. Відповідач вказує, що 26.01.2021 року ОСОБА_5 звернулась з заявою про те, що має намір вийти на роботу, однак, з 23.02.2021 року на роботу вийшла основний працівник ОСОБА_6 , на посаді якої позивач працювала тимчасово на підставі ст.23 КЗпП і про що є відмітки у трудовій книзі. 24.02.2021 року позивачу направлено лист від 22.02.2021 року про вихід основного працівника ОСОБА_6 з декретної відпустки, тощо. Вказує, що вимоги позивача є необґрунтованими та суперечать чинному законодавству, порушують права на зайнятість основного працівника. Також вказує, що у позовній заяві позивач зазначає обставини, які не мають значення для справи, долучив неналежні докази, відтак просить в задоволені позову відмовити в повному обсязі (а.с.70-107, том І).

       30.06.2021 року канцелярією суду зареєстровано заяву/клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_6 , та витребування від відповідача документів (а.с. 112-114, том І).

       Також, 30.06.2021 року представником відповідача – адвокатом Куйдан О.І. подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із неможливістю прибуття в судове засідання (а.с. 108 том І).

       Ухвалою суду від 30.06.2021 року заяву/клопотання позивача від 30.06.2021 в частині витребування доказів задоволено частково та витребувано від відповідача: накази, які видавались щодо працівника ОСОБА_6 з дня надання їй декретної відпустки по 01.03.2021 року; табелі обліку використання робочого часу (помісячно) щодо ОСОБА_6 з 01.02.2021 по 01.03.2021 року. В частині залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_6 – відмовлено. Розгляд справи відкладено (а.с. 117-118, том І).

05.07.2021 року канцелярією суду зареєстровано відповідь на відзив на позовну заяву з додатками. У відповіді на відзив позивачем ОСОБА_5 спростовуються доводи, зазначені у відзиві, зазначаються тотожні обставини, які викладені в позовній заяві (а.с. 123-135 том І).

На виконання вимог ухвали суду від 30.06.2021 відповідачем заявою від 12.07.2021 долучено до матеріалів справи витребувані докази - накази, які видавались щодо працівника ОСОБА_6 з дня надання їй декретної відпустки по 01.03.2021 року та табель обліку використання робочого часу (помісячно) щодо ОСОБА_6 з 01.02.2021 по 01.03.2021 року (а.с. 137-143).

       На виконання вимог ухвали суду позивачем подано заяву від 14.07.2021 про уточнення процесуального статусу третьої особи, а саме, третьої особи, яка не заявляє самостійний вимог на предмет спору на стороні відповідача - головного лікаря КНП «Шаргородський центр первинної медико-санітарної допомоги» Кормоша Віктора Івановича.

       Також, 14.07.2021 року, представником відповідача – адвокатом Куйдан О.І. подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку зайнятістю представника в іншому судовому засіданні (а.с. 145 том І).

Ухвалою Чернівецького районного суду Вінницької області від 14.07.2021 року вирішено вважати третьою особою, яка не заявляє самостійний вимог на предмет спору на стороні відповідача - головного лікаря КНП «Шаргородський центр первинної медико-санітарної допомоги» Кормоша Віктора Івановича та частково задоволено клопотання представника позивача – адвоката Костриці В.С. (а.с. 151), про витребування наступних доказів: виписку із штатного розпису з переліком штатних одиниць, які займаються юриспруденцією, в період з 01.02.2021 по 01.03.2021 (перелік посад і прізвищ людей, які займають такі посади); довідку про наявність/відсутність вакантних посад осіб, які займаються юридичною роботою, у відповідача з 22.02.2021 по 01.03.2021; довідку з бухгалтерії про оплату праці ОСОБА_6 з 23.02.2021 року по 01.03.2021; довідку про середньоденний заробіток ОСОБА_5 станом на 01-02.03.2021; докази невручення ОСОБА_5 трудової книжки та ненадання для ознайомлення наказу про звільнення 01. та/чи 02.03.2021року. Також задоволено клопотання представника позивача про обов"язкову участь третьої особи в судовому засіданні для надання пояснень по суті спору та надання суду для огляду оригіналів наказів, які видавались щодо працівника ОСОБА_6 з дня надання їй декретної відпустки по 01.03.2021 року та табель обліку використання робочого часу (помісячно) щодо ОСОБА_6 з 01.02.2021 по 01.03.2021. Розгляд справи відкладено (а.с. 154-155 том І).

       28.07.2021 року, представником відповідача – адвокатом Куйдан О.І. подано клопотання про відкладення розгляду справи призначеного на 04.08.2021 року у зв`язку із перебуванням представника у відпустці (а.с. 160 том І).

29.07.2021 та 03.08.2021 року позивачем подано заяву про додаткове обґрунтування моральної шкоди у розмірі 10000гривень з розрахунку 200 гривень за 50 днів, що пройшли з 01 березня по 19 квітня 2021 року (50 календарних днів х 200 грн. = 10000 грн.) та додатково надала докази на підтвердження заподіяння їй моральної шкоди (а.с. 164-192 том І).

Розгляд справи 04.08.2021 не відбувся у зв`язку із перебуванням головуючої судді Кушнір Б.Б. у відпустці з 02.08.2021 по 13.08.2021 року, включно, відповідно до наказу від 27.07.2021 №26-в/к (а.с. 195 том І).

18.08.2021 року на вимогу ухвали суду від 14.07.2021 представником відповідача ОСОБА_3 , подано заяву якою долучив до матеріалів справи витребувані судом докази. Також заявив про продовження строків розгляду даної цивільної справи, оскільки розгляд за правилами спрощеного позовного провадження закінчувався (а.с. 197-201 том І).

Ухвалою суду від 18.08.2021 року клопотання представника відповідача про продовження строків розгляду даної цивільної справи – задоволено. Строк розгляду даної цивільної справи продовжено. Розгляд справи відкладено (а.с. 204 том І).

16.09.2021 року представником позивача ОСОБА_2 через канцелярію суду подано заяву про відвід судді, яка попередньо погоджена з позивачем ОСОБА_5 . Вказана заява обґрунтована тим, що в ході розгляду справи по суті, ОСОБА_2 в залі суду ставились запитання до третьої особи – ОСОБА_4 як свідку, майже всі запитання, за протестами представників відповідача, судом зніматись, чим обмежили право представника з`ясувати у третьої особи, попередньо попередженої про відповідальність за дачу завідомо не правдивих показів, дійсних обставин звільнення позивача (а.с. 221-222 том І).

Ухвалою суду від 16.09.2021 року у задоволені заяви представника позивача ОСОБА_2 про відвід судді – відмовлено. Дане рішення обґрунтовано тим, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, не може бути підставою для відводу. Доводи представника позивача про відвід судді не містять обставин, які б свідчили про наявність підстав, передбачених ст.36 ЦПК України для відводу судді, а зводяться фактично до незгоди представника позивача з процесуальними рішеннями судді під час допиту свідка ОСОБА_4 , що відповідно до вказаної вище норми ЦПК України, не є підставою для відводу судді, а проведення допиту свідка здійснювалось відповідно до ст.230 ЦПК України, і зокрема, згідно частини 10 ст.230 ЦПК України, головуючий має право за заявою учасників справи знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду (а.с. 223 том І).

11.10.2021 року позивачем ОСОБА_5 через канцелярію суду подано додаткові пояснення, які були озвучені позивачем та її представником в судових засіданнях (а.с. 242-248 том І).

10.10.2021 та 19.10.2021 року позивачем через канцелярію суду долучено розрахунок позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на час закінчення розгляду справи з розрахунку 333,33грн. середньоденного заробітку позивача помноженого кількість днів її вимушеного прогулу за період з 01.03.2021 по 10 та 19 жовня відповідно (а.с.249, том І, а.с.14, том ІІ).

В судових засіданнях позивач ОСОБА_5 та її представник- адвокат Костриця В.С. підтримали позовні вимоги з підстав, зазначених у позові, відповіді на відзив та додаткових поясненнях, просили позов задоволити в повному обсязі.

Представники відповідача – адвокати Куйдан О.І. та Верлан-Кульшенко О.О. в судових засіданнях позов заперечили, з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, просили в позові відмовити.    

Головний лікар Комунального некомерційного підприємства «Шаргородський центр первинної медико-санітарної допомоги» Шаргородської міської ради Вінницької області Кормош В.І., діючи як третя особа, в судовому засіданні заперечив позовні вимоги, просив в позові відмовити.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

На посаді юрисконсульта відповідача з 06.12.2011 року і по даний час працює ОСОБА_6 , яка:

-згідно наказу Комунальної організації «Шаргородський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» №374-к від 12.10.2015 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років з 12.10.2015 року по 25.08.2018 року;

-згідно наказу Комунальної організації «Шаргородський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» №310-к від 23.08.2018 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 4-х років з 26.08.2018 року по 25.08.2019 року;

-згідно наказу Комунального некомерційного підприємства «Шаргородський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» №176-к від 27.08.2019 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 5-ти років з 26.08.2019року по 25.08.2020 року;

-згідно наказу Комунального некомерційного підприємства «Шаргородський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» №124-к від 21.08.2020 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 6-ти років з 26.08.2020 року по 25.08.2021 року (а.с.135, 138-141, том І).

На підставі особистої заяви ОСОБА_5 від 30.06.2016 року, відповідно до наказу про прийняття на роботу №151-к Комунальної організації «Шаргородський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Шаргородської районної ради від 30.06.2016 року, ОСОБА_5 прийнято на посаду юрисконсульта Центру ПМСД з 01.07.2016 року, тимчасово на час декретної відпустки ОСОБА_6 (а.с.13, 83, 84, том І).

На підставі вищезазначеного наказу, внесено запис під №10 у трудову книжку серії НОМЕР_1 , відповідно до якого ОСОБА_5 01.07.2016 року прийнята на посаду юрисконсульта, тимчасово на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника, підстава – наказ №151-к від 30.06.2016 року (а.с.14-15, том І).

Згідно наказу №155-к Комунальної організації «Шаргородський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» від 25.04.2018 року, юрисконсульту ШРЦПМСД Яворській Т.П. надано відпустку по догляду за дитиною 3-х років з 08.05.2018 по 28.02.2018 роки (а.с.16, том ).

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 20.03.2018 року, ОСОБА_8 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 і його батьком значиться ОСОБА_9 , матір`ю – ОСОБА_5 (а.с.167, том І).

Згідно записів трудової книжки Комунальна організація «Шаргородський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» на підставі рішення Шаргородської районної ради №297 від 30.08.2018 року з 03.09.2018 року реорганізована шляхом перетворення на Комунальне некомерційне підприємство «Шаргородський районний центр первинної медико-санітарної допомоги», яке вподальшому з 04.01.2021 року перейменоване в Комунальне некомерційне підприємство «Шаргородський центр первинної медико-санітарної допомоги» згідно рішення Шаргородської міської ради №21 від 23.12.2020року.

На підставі особистої заяви ОСОБА_5 від 26.01.2021 року, згідно наказу №15-к Комунального некомерційного підприємства «Шаргородський центр первинної медико-санітарної допомоги» Шаргородської міської ради від 26.01.2021 року, у зв`язку із закінченням відпустки по догляду за дитиною до 3-х років, визначено рахувати на роботі юрисконсульта ОСОБА_5 з 01.03.2021 року (а.с.17, 81, том І).

Наказом Комунального некомерційного підприємства «Шаргородський центр первинної медико-санітарної допомоги» №22-к від 04.02.2021 року, вирішено рахувати ОСОБА_6 , юрисконсульта з 23.02.2021 року у зв`язку із достроковим закінченням відпустки по догляду за дитиною до 6-ти років (а.с.142, том І).

Позивача листом від 22.02.2021 року повідомлено про вихід на роботу основного працівника з 23.02.2021 року та про неможливість подальшого працевлаштування і звільнення з 01.03.2021 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору за п.2 ст.36 КЗпП України. Даний лист згідно поштового штемпеля на конверті направлений на адресу позивача 24.02.2021 року, що підтверджується матеріалами справи (а.с.18, 19 том І).

Згідно табеля обліку використання робочого часу Комунального некомерційного підприємства «Шаргородський центр первинної медико-санітарної допомоги» за період 01.02.2021 по 28.02.2021 року та розрахункового листка за лютий 2021 року ОСОБА_6 23.02.2021 року вийшла на роботу та за вказаний період відпрацювала 1 робочий восьмигодинний день, за який було нараховано заробітню плату (а.с.143,201, том І).

Наказом за №41-к головного лікаря Некомерційного підприємства «Шаргородський центр первинної медико-санітарної допомоги» Шаргородської міської ради В.І. Кормоша від 01.03.2021 року звільнено ОСОБА_5 , юрисконсульта, з 01.07.2021 року у зв`язку із закінченням строку договору (п.2 ст.36 КЗпП України), про що в трудовій книжці ОСОБА_5 зроблено відповідний запис за №13 (а.с.14-15, 30,80, том І).

Інспектором з кадрів КНП «Шаргородський ЦМСД» Стратійчук Т.В. складена доповідна записка від 01.03.2021 року про неможливість вручення ОСОБА_5 трудової книжки у зв`язку з її звільненням, що пов`язане із виходом на роботу основного працівника, через відмову ОСОБА_5 в її отриманні та повідомленні, що «забирати трудову книжку сьогодні не буде, зайде пізніше» (а.с.202, том І).

Позивач в позовній заяві підтверджує факт отримання листів, які направлялись відповідачем на її електронну адресу (04.03.3031 року з пропозицією відповідача відвідати центр зайнятості для подальшого працевлаштування на посаді юрисконсульта; 09.03.2021 – лист за №65 про зайнятість посади юрисконсульта основним працівником та можливість подальшого працевлаштування в іншій установі; 17.03.2021 – листи від 15.05.2021 №72 про повторне звернення з необхідністю отримання трудової книжки у відділі кадрів, від 16.03.2021 №71 про звільнення з посади на підставі п.2 ст.36 КЗпП України та повторно запропоновано звернутись до відділу кадрів для отримання трудової книжки), так і засобами поштового зв`язку (05.03.2021 – рекомендований лист-повідомлення від відповідача з відміткою повторно за вих. №44 від 05.02.2021, який направлено 03.03.2021 про її не допуск до роботи у зв`язку із виходом основного працівника).

19 березня 2021 року ОСОБА_5 з`явилась до відділу кадрів відповідача, розписалася про ознайомлення із наказом про звільнення та отримала трудову книжку (а.с.30, том І).

Згідно табелю обліку використання робочого часу відповідача за період 01.03.2021 по 31.03.2021, щодо ОСОБА_5 зазначено 01.03.2021 року 1 день – 8 годин – неявка на роботу (НЗ), щодо ОСОБА_6 зазначено 01-05.03.2021 як тимчасова непрацездатність (ТН), 09.03.2021 як відпрацьований 1 день – 8 годин (Р) (а.с.31, том І).

Управлінням Держпраці у Вінницькій області проведено перевірку КНП «Шаргородський медичний центр первинної медико-санітарної допомоги» за результатами якої складено акт від 05.04.2021 №ВН2077/478/АВ, під час якої встановлено відсутність порушень під час звільнення ОСОБА_5 01.03.2021 року (а.с.85-91, том І).

Допитаний в судовому засіданні як свідок головний лікар КНП «Шаргородський центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_10 , суду показав, що ОСОБА_5 була прийнята на посаду юрисконсульта на період перебування основного працівника у відпустці по догляду за дитиною. Перебуваючи в декретній відпустці ОСОБА_5 заявою від 26.01.2021 повідомила про свій вихід на роботу 01.03.2021, на підставі якої було видано наказ про рахування на роботі ОСОБА_5 з 01.03.2021року. Після видачі вказаного наказу основний працівник ОСОБА_6 04.02.2021 подала заяву про вихід на роботу, на підставі якої було винесено наказ по ОСОБА_6 22.02.2021 лікарня листом повідомила ОСОБА_5 про вихід основного працівника і про її звільнення, який було направлено на адресу позивача простою кореспонденцією. 26.02.2021 року позивач звернулась до заступника голови Шаргородської міської ради з приводу ненадання довідок та свого звільнення. 01.03.2021 був виданий і підписаний ОСОБА_4 наказ про звільнення ОСОБА_5 , про що Яворську 01.03.2021 року було повідомлено відповідальним працівником лікарні, однак, ОСОБА_5 у відділі кадрів відмовилась від ознайомлення з наказом і отримання трудової книжки, що відбулось в присутності двох свідків, та відображено в доповідній записці інспектора по кадрах. За запитання представника позивача – адвоката Костриці В.С. повідомив, що бачив ОСОБА_5 01.03.2021 року як в приміщенні Шаргородської міської ради (зранку), так і в приміщенні лікарні, коли ОСОБА_5 вимагала видати довідку по догляду за дитиною до досягнення дитині 4-х років, однак, в подальшому вказав, що ОСОБА_5 01.03.2021 особисто до нього в кабінет не заходила, кадровик його повідомила, що ОСОБА_5 заходила у відділ кадрів, а чи зустрічав ОСОБА_5 в лікарні 01.03.2021 року не пам`ятає. Першого і другого березня 2021 року повідомляв позивача про необхідність звернення в кадри для ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки. Також зазначив, що позивачу до та після звільнення було запропоновано вакантну посаду в іншій установі, від якої позивач відмовилась.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їхніх представників, показання третьої особи, вивчивши матеріали справи,  надані сторонами докази,  дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи приходить до наступного висновку.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю. Держава створює умови для повного здійснення громадян права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень, викладених у ст.ст.13,81 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідність до ч.1 ст.3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу України про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього ( ст.4 КЗпП України). Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи ( ч. 6 ст.5-1 КЗпП України).

Відповідно до п.2 ч.1 та ч.2 ст.23 КЗпП України, трудовий договір може бути укладеним на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

З зазначених норм випливає, що п.2 ч.1 ст.23 КЗпП виокремлює трудові договори, що укладаються на строк, визначений за погодженням сторін (строкові трудові договори). Вони можуть укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін, як при прийнятті на роботу, так і згодом, якщо є підстави для укладення (переукладення) строкового трудового договору.

Судом встановлено, що між відповідачем та позивачкою, на підставі заяви останньої (а.с.83, том І) та наказу від 30.06.2016 року (а.с.84, том І) укладено строковий трудовий договір - на час декретної відпустки ОСОБА_6 .

Як вбачається з наказу відповідача №374-к від 12.10.2015 року ОСОБА_6 , на час прийняття позивача на посаду юрисконсульта Шаргородської лікарні, перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років з 12.10.2015 року по 25.08.2018 рік (а.с.138, том І), відтак, у трудовій книжці ОСОБА_5 зроблено запис про прийняття на посаду юрисконсульта Шаргородського РЦПМСД тимчасово на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника (а.с. 15, том І).

Зважаючи, що предмет позовних вимог не містить вимоги про скасування наказу чи запису в трудовій книжці про прийняття на роботу, суд вважає вірним таке формулювання для визначення строку трудового договору, оскільки в поняття «декретна відпустка» входить, зокрема, і період відпустки по догляду за дитиною до досягнення дитиною трьох років.

Відповідно до частини третьої статті 2, ст.ст.18, 25 Закону України "Про відпустки", право на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трьох, шести, шістнадцяти років забезпечується через гарантоване надання відпустки відповідної тривалості, під час якої за жінкою зберігається місце роботи (посада). Тобто це посада, яку займає працівник, який знаходиться у відпустці за доглядом за дитиною до 3-х , 6 -ти чи 16-ти років (надалі за текстом "Декретне місце"). Роботодавець має право укласти на період вказаної відпустки строковий трудовий договір з іншим працівником.

Особливість цього строкового договору є те, що його дія припиняється не лише тоді, коли дитині основного працівника виповниться три, шість, шістнадцять років, а й у тому разі, якщо цей працівник забажає перервати таку відпустку й стати до роботи з повним робочим днем раніше, ніж дитині виповниться три, шість, шістнадцять років.

При укладенні строкових трудових договорів працівники подають заяву, в якій вони просять прийняти на відповідну роботу за строковим трудовим договором із зазначенням конкретного строку чи на час виконання робіт.

Коли термін дії строкового трудового договору закінчується, то працівника звільняють з роботи на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП, закінчення строку договору п. 2 і 3 ст. 23 КЗпП), крім випадків, передбачених ч. 1 ст. 39-1 КЗпП - якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Як вбачається з матеріалів справи, під час перебування основного працівника у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років (по ІНФОРМАЦІЯ_2 ), наказом відповідача №155-к від 25.04.2018 року ОСОБА_5 надано відпустку по догляду за дитиною до трьох років з 08.05.2018 по 28.02.2021 року (а.с.16, том І).

З матеріалів справи, а саме із заяви від 26.01.2021 року вбачається, що ОСОБА_5 виявила бажання повністю використати відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку та вийти на роботу 01.03.2021, відтак, наказом відповідача №15-к від 26.01.2021 року, у зв`язку із закінченням відпустки по догляду за дитиною до 3-х років, визначено рахувати на роботі юрисконсульта ОСОБА_5 з 01.03.2021 року (а.с.17, 81, том І).

Однак, у зв`язку із виходом основного працівника ОСОБА_6 з 23.02.2021 року у зв`язку із достроковим закінченням відпустки по догляду за дитиною до 6-ти років (наказ відповідача №22-к від 04.02.2021 року - а.с.142, том І), відповідач листом від 22.02.2021 року повідомив ОСОБА_5 про закінчення строку договору та її звільнення 01.03.2021 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору згідно п.2 ст.36 КЗпП, який направлено на її адресу 24.02.2021 року, що підтверджується поштовим конвертом, оригінал якого оглянуто в судовому засіданні.

При цьому суд не приймає до уваги запис на конверті працівника пошти про те, що лист вручено 03.03.2021, оскільки до матеріалі справи не долучено доказів, ким здійснено такий запис та чи перебуває вказаний працівник в штаті Укрпошти.

Наказом за №41-к головного лікаря Некомерційного підприємства «Шаргородський центр первинної медико-санітарної допомоги» Шаргородської міської ради В.І. Кормоша від 01.03.2021 року звільнено ОСОБА_5 , юрисконсульта, з 01.07.2021 року у зв`язку із закінченням строку договору (п.2 ст.36 КЗпП України), про що в трудовій книжці ОСОБА_5 зроблено відповідний запис за №13 (а.с.14-15, 30,80, том І).

Пункт 2 ст. 36 КЗпП України, передбачає можливість припинення трудового договору у зв`язку з закінченням його строку.

При цьому суд зазначає, що трудовий договір, що був укладений до настання певної події, вважається укладеним на певний строк, а настання обумовленої події є підставою для припинення такого трудового договору.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час слід вважати, що працівник виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Законодавцем також не передбачений обов`язок власника попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП.

Судом не приймаються до уваги посилання позивачки про незаконність наказу про її звільнення з тих підстав, що строковий трудовий договір переріс у безстроковий, оскільки її не було звільнено після закінчення у ОСОБА_6 відпустки по догляду за дитиною до досягнення 3-х років, оскільки, як зазначалось вище, ОСОБА_5 виявила бажання скористатись відпусткою по догляду за дитиною до досягнення 3-х років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В даному випадку суд керується ч. 2 ст. 3 Закону України «Про відпустки», згідно якої у разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Зазначене також дає підстави вважати, що останнім днем трудового договору з ОСОБА_5 є 28.02.2021 року – останній день її відпустки.

Разом з цим суд зазначає, що на час перебування ОСОБА_5 у відпустці по догляду за дитиною до досягнення 3-х річного віку, вона не виконувала трудовий функцій юрисконсульта, не отримувала зарплату від відповідача (доказів зворотнього матеріали справи не містять), відтак, її твердження, що строковий трудовий договір перетворився у безстроковий суд визнає безпідставними.

Отже, таким чином суд приходить до висновку про законність дій відповідача при звільненні позивачки 01.03.2021 року з роботи на підставі п.2 ст.36 КЗпП України у зв`язку із закінченням дії строкового трудового договору.

Окрім того, при звільненні 01.03.2021 року обов`язкове працевлаштування ОСОБА_5 не вимагалось, оскільки така не відносилась до категорії жінок, зазначених у частині третій ст. 184 КЗпП, звільнення яких здійснюється з обов`язковим працевлаштуванням.

Так, частиною 3 статті 184 КЗпП України передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.9 Постанови від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП судам слід враховувати, що звільнення з цих підстав вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду), одиноких матерів (жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама) при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда провадиться з обов`язковим працевлаштуванням (ч. 3 ст. 184 КЗпП). Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов`язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров`я).

Як зазначалося вище, що наказом від №15-к від 26.01.2021 року вирішено рахувати ОСОБА_5 посаді юрисконсульта Шаргородської лікарні з 01.03.2021 року у зв`язку із закінченням відпустки по догляду за дитиною. Згідно свідоцтва про народження дитини позивача - ОСОБА_8 виповнилось три роки 28 лютого 2021 року.

Тобто на момент звільнення 01.03.2021 року ОСОБА_5 не належала до категорії жінок, які мають дітей віком до трьох років, та не набула статусу жінки, яка має дитину понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду, оскільки станом на 01.03.2021 року при поданні заяви про відпустку по догляду за дитиною до досягнення 4-х років, не надала довідки форми №080-1/0 про потребу дитини в домашньому догляді.

З огляду на викладене, безпідставним є твердження позивача, що її звільнення 01.03.2021 порушено право на продовження відпустки по догляду за дитиною до досягнення дитиною 4-х років.

Окрім того суд зазначає, що під час перевірки Управління держпраці у Вінницькій області встановлено відсутність порушень під час звільнення ОСОБА_5 , що відображено у акті від 05.04.2021 №ВН2077/478/АВ (а.с.85-91, том І). Доказів оскарження чи скасування даного акту матеріали справи не містять.

Як встановлено з матеріалів справи, інспектором з кадрів КНП «Шаргородський ЦМСД» Стратійчук Т.В. складена доповідна записка від 01.03.2021 року про неможливість вручення ОСОБА_5 трудової книжки у зв`язку з її звільненням, що пов`язане із виходом на роботу основного працівника, через відмову ОСОБА_5 в її отриманні та повідомленні, що «забирати трудову книжку сьогодні не буде, зайде пізніше». Також вказана доповідна містить інформацію про те, що під час повідомлення ОСОБА_5 про її звільнення та необхідність отримати трудову книжку в кабінеті перебували співробітники відповідача – ОСОБА_11 (фахівець з питань цивільного захисту) та ОСОБА_12 (оператор ЕОМ) - (а.с.202, том І).

Таким чином, 01.03.2021 роботодавцем повідомлено ОСОБА_5 про звільнення та необхідність вручення трудової книжки.

Представник позивача та позивач, визнаючи факт про її перебування 01.03.2021 в кабінеті відділу кадрів відповідача та повідомлення її кадровиком про вихід на роботу основного працівника ОСОБА_6 , заперечує факт повідомлення її 01.03.2021 року про звільнення та необхідність отримання трудової книжки, а також факт складення такої доповідної записки саме 01.03.2021 року, однак, не надали доказів зворотнього, а також і не спростувала обставин, викладених у такій службовій записці належними та допустимими доказами, зазначаючи, що клопотання про виклик в судове засідання осіб, які фігурують в доповідній записці, заявляти не будуть, оскільки на вказаних осіб чиниться тиск з боку головного лікаря ОСОБА_4 .

Окрім того, як зазначала сама позивачка в позовній заяві, 01.03.2021 року, з`явившись на роботу, її не було допущено до роботи, не було надано робочого місця, вона відлучалась під час роботи до Шаргородської міської ради з метою врегулювання спору з приводу видачі довідки та допуску до роботи, що також додатково свідчить про факт повідомлення позивача про її звільнення 01.03.2021 року.

При цьому суд зазначає, що сторонам було роз`яснено право на заявлення клопотань про допит в якості свідків учасників справи з метою використання їхніх показань в якості доказів, однак, представником позивача заявлено клопотання про допит в якості свідка лише головного лікаря Шаргородської лікарні ОСОБА_4 , однак, клопотання про допит позивача в якості свідка заявлено не було, відтак, суд не може використати її пояснення в якості доказів, зокрема і тих, що стосуються неповідомлення її роботодавцем про звільнення 01.03.2021 року.

Вподальшому відповідач листами неодноразово повідомляв позивачку про необхність вручення трудової книжки у зв`язку із її звільненням, однак, позивач з`явилась до відповідача лише 19.03.2021, розписалась у наказі про звільнення про ознайомлення з ним, та отримала трудову книжку.

Таким чином суд приходить до висновку про законність дій відповідача при звільненні позивачки з роботи на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Разом з цим, Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи, до чого також зводиться позиція Європейського суду з прав людини у рішенні «Проніна проти України» № 63566/00 від 18.07.006 року, «Серявін та інші проти України» № 4909/04, § 58, від 10 лютого 2010 року.

Виходячи із досліджених доказів, суд вважає, що звільнення ОСОБА_5 КНП «Шаргородський центр первинної медико-соціальної допомоги» на підставі п.2 ст.36 КЗпП України було законним та правомірним, відповідачем дотримані всі вимоги передбачені трудовим законодавством, у зв`язку з чим в позові ОСОБА_5 про скасування наказу про її звільнення та поновлення її на посаді юрисконсульта слід відмовити і у зв`язку з його необґрунтованістю та безпідставністю.

Позовні вимоги ОСОБА_5 про стягнення з відповідача на її користь середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про скасування наказу про її звільнення, тому у зв`язку з відмовою в задоволенні цих вимог, задоволенню також не підлягають її вимоги про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Також, на думку суду, не підлягають задоволенню вимоги позивача з приводу стягнення з відповідача на її користь завданої їй в результаті незаконного звільнення моральної шкоди.

Так, відповідно до ч.1 ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом зазначеної норми закону, передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки обєкту яких завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

Виходячи з викладеного вище, та приймаючи до уваги, що суд прийшов до висновку про законність звільнення позивача з роботи, підстави для задоволення вимог позивача і в цій частині відсутні.

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, виходячи з обставин, на які позивачка посилалася як на підставу позовних вимог, суд приходить до висновку, що нею не доведено перед судом їх переконливості та обґрунтованості, не подано жодних достатніх доказів на підтвердження позовних вимог, натомість доводи позивачки спростовуються матеріалами справи, а отже зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_5 .

Відповідно до вимог  ст.ст.133, 141 ЦПК України, судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 2-5, 7, 8, 10-13, 81, 83,  84, 89, 133, 141,   258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 352, 354  Цивільного процесуального кодексу України,  суд,-

УХВАЛИВ:

В позові ОСОБА_5 до Комунального некомерційного підприємства «Шаргородський центр первинної медико-санітарної допомоги» Шаргородської міської ради Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головний лікар Комунального некомерційного підприємства «Шаргородський центр первинної медико-санітарної допомоги» Шаргородської міської ради Вінницької області Кормош Віктор Іванович, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди і судових витрат, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживає: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Комунальне некомерційного підприємства «Шаргородський центр первинної медико-санітарної допомоги» Шаргородської міської ради Вінницької області, юридична адреса: вул. Чорновола, 9А, м. Шаргород, Вінницька область, ЄДРПОУ 37337707.

Третя особа: Головний лікар Комунального некомерційного підприємства «Шаргородський центр первинної медико-санітарної допомоги» Шаргородської міської ради Вінницької області Кормош Віктор Іванович, місце роботи: вул. Чорновола, 9А, м. Шаргород, Вінницька область.

Повний текст рішення складено 28.10.2021 року.

Суддя                                                                              Б.Б.Кушнір