Справа: 22ц-5072/10 Головуючий у 1 інстанції Костюкевич О.К.
Категорія : 46 Доповідач: Веремчук Л.М
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2010 року м.Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Мудренко Л.І.,
суддів - Веремчук Л.М., Подолюка В.А.,
при секретарі - Губарик К.А.,
з участю: позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 березня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
В жовтні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що з 1999 року перебував з ОСОБА_3 у фактичних шлюбних відносинах. Під час проживання з відповідачкою у 2002 році вони придбали 1/2 частину будинку АДРЕСА_2, зазначивши покупцем у договорі купівлі-продажу відповідачку. 19 березня 2008 року ОСОБА_3 продала 1/2 частину вказаного житлового будинку та придбала на своє ім’я житловий будинок АДРЕСА_3. Вказував, що з 1999 року разом із відповідачкою вели спільне господарство та обробляли земельну ділянку, проживали як чоловік та дружина. Оскільки відповідачка в добровільному порядку відмовляється поділити спільне майно, посилаючись на ст. 74 Сімейного кодексу України (далі – СК України), просив визнати за ним право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_3, стягнути з відповідачки судові витрати на правову допомогу.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 березня 2010 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_3; стягнуто з ОСОБА_3 судові витрати та 1000 грн. за надання правової допомоги.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення про відмову в позові або справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
При розгляді справи судом встановлено і це відповідає фактичним обставинам справи, що 09 вересня 2002 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_3 придбала 1/2 частину будинку АДРЕСА_2 вартістю 6511 грн. (а.с.93).
19 березня 2008 року ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу придбала у ОСОБА_3 за 19774 грн. вказану вище 1/2 частину будинку (а.с.46).
Цього ж дня – 19 березня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1283 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 за 31472 грн. (а.с.47).
16 квітня 2008 року ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_6 будинок АДРЕСА_3 за 35765 грн. (а.с.42-45).
16 квітня 2008 року ОСОБА_6 подарував ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,25 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3; а 18 серпня 2008 року ОСОБА_3 отримала державний акт на зазначену земельну ділянку (а.с.34, 48).
Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із підтвердження факту його спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім’єю та придбання ними майна під час спільного проживання, яке на підставі ст. 74 СК України підлягає поділу в рівних частках. Проте, з таким висновком місцевого суду колегія суддів не погоджується з таких мотивів.
Заявляючи позовні вимоги до ОСОБА_3, позивач ОСОБА_1 зазначав, що з нею у фактичних шлюбних відносинах він перебуває з 1999 року.
Чинний на час виникнення зазначених позивачем відносини Кодекс про шлюб та сім’ю України не передбачав виникнення спільної сумісної власності в осіб, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, оскільки це питання регулювали норми Закону України « Про власність», які судом першої інстанції не були застосовані.
Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Ч. 2 ст. 17 Закону України «Пров власність» передбачає, що майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Позивач зазначає, що в 2002 році він спільно з відповідачем придбали Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_2 і юридично договір був оформлений на відповідача ОСОБА_3
Факт спільного придбання спростовується доказами, які надала відповідач ОСОБА_3 зокрема, те що вказана частина житлового будинку була придбана за частину коштів, які вона отримала від продажу її дочкою ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1, що підтвердили в судовому засіданні допитані в якості свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8; від продажу будинку успадкованого після смерті батьків та автомобіля, придбаного разом з першим чоловіком (а.с.33, 37). Тому на підставі зазначених доказів колегія суддів приходить до висновку, що джерелом придбання Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_2 були особисті кошти ОСОБА_3 Твердження позивача про те, що ним на купівлю частини будинку була взята позика у знайомого на суму 500 доларів, колегією суддів не приймаються, оскільки останній в порушення ст. 60 ЦПК України не надав суду жодних доказів, які б підтверджували зазначену обставину. Крім того, з трудової книжки позивача вбачається, що він на час придбання зазначеного об’єкта нерухомості ніде не працював, документально підтверджених доказів отримання грошових коштів з інших джерел, позивач суду не надав (а.с.51-52).
Що стосується купівлі житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_3 за спільні кошти вказана обставина також спростовується поясненнями позивача, який не заперечував факту купівлі зазначеного будинку за кошти виручені ОСОБА_3 від продажу 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки, що підтверджується його поясненнями даними в судовому засіданні 25.02.2010 року.
Твердження позивача проте, що кошти, які він отримав на заробітках в Москві на суму 2600 доларів США і які були надіслані відповідачу електронним переводом, були спрямовані на купівлю цього будинку, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки після повернення із заробітків були використанні самим позивачем на придбання автомобіля та запчастин до нього, що не заперечував сам позивач.
Суд першої інстанції цієї обставин при винесенні рішення не врахував.
Крім того, не знайшов свого підтвердження сам факт проживання у фактичних шлюбних відносинах сторін. Це зокрема підтверджується тим, що розірвання шлюбу позивача з ОСОБА_9 зареєстровано 22.02.2005 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 22.02.2005 року; поясненнями відповідача щодо того, що позивач ніяких витрат на утримання майна, комунальних витрат та витрат на придбання продуктів харчування не здійснював. За деякі ремонтні роботи проведені позивачем в будинку АДРЕСА_3, відповідач йому сплатила 5000 грн., що підтвердила в судовому засіданні допитана в якості свідка ОСОБА_10 Всі ці обставини свідчать про те, що між сторонами відсутні відносини притаманні сім’ї.
На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що сторони по справі проживали однією сім’єю і житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_3 є їх спільною сумісною власністю.
Ч. 1 ст. 60 ЦПК України передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Чинним цивільно-процесуальним законодавством визначений обов’язок позивача довести обставину, в даному випадку факт проживання однією сім’єю та спільне придбання житлового будинку. Проте останнім, всупереч ст. 60 ЦПК України не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували обставини викладені ним в позовні заяві.
Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що у зв’язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, неповнотою з’ясування обставин, які мають значення для справи, та невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи, згідно з ст. 309 ЦПК України оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в даній справі.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 314-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 березня 2010 року в даній справі скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий
Судді: