Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2021 року                                                                                       справа № 542/1648/20

провадження № 2/542/53/21

Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді – Кашуби  М.І.,

за участю секретаря судового засідання – Коркішко А.М.,

позивачки – ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Євтухової Т.Д.,

відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ,  ОСОБА_2   про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, про визнання спільною сумісною власністю на 31/50 частину на будівельні матеріали, які вкладені в добудову житлового будинку з господарськими будівлями, проведення капітального ремонту, побудову паркану, про визнання права власності на 31/100 частину будівельних матеріалів, які були вкладені в добудову та капітальний ремонт житлового будинку з господарськими будівлями, стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за 31/100 частину будівельних матеріалів та за проведені ремонтні роботи в сумі 243 315,00 грн., визнання договору дарування недійсним, –

в с т а н о в и в :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд:

- встановити юридичний факт, що вона проживала з відповідачем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю, як чоловік та жінка, починаючи з 2011 року по 2019 рік без реєстрації шлюбу;

- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на 31/50 частину на будівельні матеріали, які вкладені в добудову житлового будинку з господарськими будівлями, проведення капітального ремонту, побудову паркану за адресою: АДРЕСА_1 на суму 243 315,00 грн та визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на 31/100 частини будівельних матеріалів на суму 243 315,00 грн., які були вкладені в добудову та в капітальний ремонт житлового будинку з господарськими будівлями, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , грошову компенсацію за 31/100 частину будівельних матеріалів та за проведені ремонтні роботи за адресою: АДРЕСА_1 в сумі 243 315,00 грн.;

- визнати договір дарування від 07.07.2020 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 житлового будинку з господарськими будівлями, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 недійсним;

- стягнути солідарно з відповідачів на її користь судові витрати, які вона понесе у зв`язку з розглядом даної справи.

Свої вимоги обгрунтовувала тим, що з відповідачем ОСОБА_3 вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу в фактичних шлюбних відносинах з 2011 року по 2019 рік.

23.04.2010 відповідач купив житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . За час фактичних шлюбних відносин вони з відповідачем зробили капітальний ремонт вказаного житлового будинку, а саме: зробили фундамент під будинок, добудували кухню, ванну кімнату, туалет, замінили вікна на пластикові, утеплили підлогу, зробили сучасний ремонт, побудували сучасний паркан довжиною 125 метрів. На ремонт будинку батьки позивачки давали кошти в сумі 25000 грн.

У позові зазначила, що в капітальний ремонт житлового будинку, добудови до житлового будинку, у побудову паркану позивачка вкладала свої кошти. Її частка у вартості будівельних матеріалів, вкладених в житловий будинок з господарськими будівлями становить 31/100, а частка відповідача ОСОБА_3 становить 31/ 69.

Вказувала, що у 2019 році сім`я розпалася. З відповідачем вони домовилися, що він сплатить їй частину спільно придбаного майна за час проживання в шлюбних відносинах. Вона неодноразово намагалася розділитися майном у добровільному порядку, але відповідач розділитися майном у добровільному порядку не бажає.

Посилалась на те, що 07.07.2020 відповідач подарував житловий будинок з господарськими будівлями своїй матері, ОСОБА_2 . Про даний факт, позивачка дізналася тільки у вересні 2020 року, коли отримала позовну заяву від відповідачки ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Зазначала, що вказані вище факти підтверджують той факт, що вона, ОСОБА_1 , з відповідачем ОСОБА_3 за час подружнього життя провели капітальний ремонт житлового будинку, добудували прибудову до житлового будинку, побудували паркан, хвіртку та виконали ряд інших будівельних робіт.

Вважає вказане майно спільною сумісною власністю та за таких обставин вона вимушена звернутися до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою судді Новосанжарського районного  суду Полтавської області від  21 грудня 2021 року вказаний позов залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків (а.с.62-64 т.1).

04 січня 2021 року позивачем через канцелярію суду надано квитанцію про сплату судового збору ( а.с. 66-67 т.1).

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 13 січня 2021 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання (а.с.125 т.1).

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 22 лютого 2021 року відкладено підготовче судове засідання та продовжено строк підготовчого провадження (а.с.189-190 т.1).

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 25 лютого 2021 року ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову (а.с.198-199 т.1).

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 17 березня 2021 року відкладено підготовче судове засідання та залишено без руху уточнену позовну заяву від 25.02.2021 (а.с.247-249 т.1).

25 березня 2021 року позивачем через канцелярію суду надано квитанцію про сплату судового збору за нову майнову вимогу ( а.с. 1-2 т.2).

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 01 квітня 2021 року оголошено перерву у підготовчому судовому засіданні, витребувано з Новосанжарського районного відділу ДРАЦС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) докази та прийнято до розгляду уточнену позовну заяву (а.с.24-25 т.2).

Ухвалою суду від 12 квітня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.37-38 т.2).

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 25 травня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід судді Кашуби Марини Іванівни у цивільній справі №542/1648/20 провадження №2/542/53/21 – відмовлено.

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 24 червня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі– відмовлено. Відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви про продовження строку для подання відзиву. Клопотання ОСОБА_2 про призначення експертизи, долучення до справи документів, а саме: звіту про оцінку майна, копії пенсійного посвідчення, довідки на підтвердження факту хвороби та лікування, довідки МСЕК про групу інвалідності залишено без розгляду. Клопотання ОСОБА_3 про витребування доказів, а саме: довідок про заробітну плату ОСОБА_3 , відомостей про перебування у шлюбі позивачки за період з 2010 по 2013 роки, довідки про навчання доньки позивачки, довідку про реєстрацію, сімейний стан та місце проживання позивачки, відомості про отримання кредитних коштів у фінансових установах відповідачем ОСОБА_3 , виклик свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , долучення до матеріалів справи письмових заперечень ОСОБА_3 проти позову та документів, а саме: копії договору купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 , витягу з Державного реєстру правочинів, копії свідоцтва про шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , довідки з банку про відсутність зобов`язань за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_3 та ВіАйБі банком, копії паспорту громадянина України та коду платника податків на його ім`я - залишено без розгляду.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Новосанжарського районного суду Полтавської області від 24 червня 2021 року залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Новосанжарського районного суду Полтавської області від 24 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ,  ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання спільною сумісною власністю частини будівельних матеріалів, стягнення грошової компенсації за частину будівельних матеріалів та за проведені ремонтні роботи, визнання договору дарування недійсним, повернуто особі, що її подала.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, пояснення надала аналогічні, викладеним у позові.

Представник позивача адвокат Євтухова Т.Д. в судовому засіданні прохала задовольнити позовні вимоги позивача з підстав, зазначених у позові.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився.

Відповідачка ОСОБА_2 в підготовчому судовому засіданні 25.02.2021 проти позову заперечувала, вважала його таким, що не підлягає задоволенню.

       21.10.2021 на адресу суду надійшла телефонограма від ОСОБА_2 , де вона заначила: «Про розгляд справи в режимі відеоконференції №542/1648/20. Отримала повістку ОСОБА_3 не повідомила його, через відсутність зв`язку».

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 20 жовтня 2021 року заяву відповідачки ОСОБА_2 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, про визнання спільною сумісною власністю на 31/50 частину на будівельні матеріали, які вкладені в добудову житлового будинку з господарськими будівлями, проведення капітального ремонту, побудову паркану, про визнання права власності на 31/100 частину будівельних матеріалів, які були вкладені в добудову та капітальний ремонт житлового будинку з господарськими будівлями, стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за 31/100 частину будівельних матеріалів та за проведені ремонтні роботи в сумі 243315,00 грн., визнання договору дарування недійсним – повернуто без розгляду.

Стосовно неявки відповідачів у судове засідання, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Судом встановлено, що відповідачі були належним чином повідомлені про день та час підготовчого засідання, яке призначалось на 04.02.2021 (а.с. 130, 132, том 1- рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, копії ухвали від 13.01.2021, позовної заяви з додатками, уточненої позовної заяви з підписом про їх отримання), на 22.02.2021 (а.с. 173, 174, том 1- рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення з підписом про їх отримання), на 17.03.2021 (а.с. 241, 242, том 1- рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення з підписом про їх отримання), на 12.04.2021 (а.с. 41, том 2- рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, копії ухвали від 01.04.2021, позовної заяви з додатками на ім`я  ОСОБА_2  з підписом про їх отримання, а.с. 40, том 2- конверт з повернутим рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, копії ухвали від 01.04.2021, позовної заяви з додатками на ім`я  ОСОБА_3  з довідкою про причини повернення- адресат відмовився від отримання). Проте, судом вдруге на адресу відповідача ОСОБА_3  було направлено копію ухвали від 01.04.2021, позовну заяви з додатками, яку він отримав 12.05.2021 (а.с. 253, том 1- рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, копії ухвали від 01.04.2021, позовної заяви з додатками на ім`я  ОСОБА_3  з підписом про їх отримання). В ухвалах, які було направлено судом на адресу відповідачів було встановлено процесуальні строки для вчинення відповідних процесуальних дій, зокрема, подання відзиву на позов та доказів (ухвала від 13.01.2021- а.с. 125, том 1, ухвала від 01.04.2021- а.с. 24-25, том 2). Крім того, в ухвалі від 01.04.2021  роз`яснено відповідачам право на продовження процесуального строку у порядку ст. 127 ЦПК України.

25.05.2021 судове засідання було відкладено у зв`язку із неявкою відповідача ОСОБА_3 , який був належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи (а.с. 54, 55 т. 2).

08.06.2021 судове засідання було відкладено у зв`язку із клопотанням відповідача ОСОБА_3 про перенесення розгляду справи (а.с. 100 т. 2).

24.06.2021 відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, надавши заяву про перенесення розгляду справи в зв`язку із захистом дипломної роботи (а.с. 125 т. 2). Проте, доказів цього до суду не було надано.

14.07.2021 судове засідання було вікладено в зв`язку із наданою телефонограмою відповідачки ОСОБА_2 про перенесення судового засідання в зв`язку із неможливістю з`явитися (а.с. 139 т. 2), а також клопотанням відповідача ОСОБА_3 про відрядження в м. Кривий Ріг (а.с. 140 т. 2).

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду об`єктивно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Враховуючи те, що дана цивільна справа перебуває в провадженні суду  з 17 грудня 2020 року, судові засідання неодноразово відкладались у зв`язку з неявкою відповідачів, при цьому відповідачі, маючи достатньо часу відзиву на позовну заяву до суду не подали, що свідчить про відсутність обґрунтованих заперечень проти позову про день та час судового розгляду повідомлений належним чином, про що свідчить трекінг поштових відправлень (а.с 178-179), а тому суд вважає такі дії відповідачів як такі, що вчинені з метою затягування розгляду справи  та вважає їх зловживанням процесуальними правами та визнає причини їх неявки в судове засідання 20.10.2021 неповажними.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 23 квітня 2010 року, посвідченого державним нотаріусом Новосанжарської державної нотаріальної контори Корнєвим В.В. за № 2-935, ОСОБА_8 передав у власність, а ОСОБА_3 прийняв в цілому житловий будинок з господарськими будівлями і приватизовану земельну ділянку  площею 0,1653 га, яка надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с. 18-20, том 1).

На момент набуття відповідачем ОСОБА_3 права власності на жилий будинок, він складався з: веранди площею 6.0 кв.м., коридору площею 4,4 кв.м., житлової кімнати площею 27,0 кв.м., кухні площею 7,4 кв.м. та житлової кімнати площею 19,1 кв.м., загальною площею 63,9 кв.м., житловою- 46,1 кв.м. До складу домоволодіння, окрім житлового будинку А-1, 1987 року побудови, входить також літня кухня Б, 1900 року побудови, сарай В, 1900 року побудови, вбиральня Г, 1960 року побудови, колодязь питний № 4, 1950 року побудови. Зазначене підтверджується технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , який було виготовлено станом на 24.02.2010 (а.с. 53-55, том 1).

Відповідно до довідки про склад сім`ї та зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку, виданої виконавчим комітетом Нехворощанської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області від 19.12.2019 за № 02-34/1-1398, у вказаному будинку були зареєстровані: ОСОБА_3 (голова домогосподарства) з 28.03.2012, ОСОБА_1 (не родич) з 19.06.2013, ОСОБА_9 (не родич) з 19.06.2013, ОСОБА_10 (не родич) з 19.06.2013, ОСОБА_11 (не родич) з 19.06.2013 (а.с. 22, том 1).

Згідно з договором дарування від 07 липня 2020 року, посвідченого державним нотаріусом Новосанжарської державної нотаріальної контори Уманцем М.В. та зареєстрованого за № 433,  ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_2 прийняла у дар житловий будинок з господарськими побудовами, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.17, том 1).

Відповідно до технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовленого станом на 22 вересня 2020 року, загальна площа приміщень житлового будинку АДРЕСА_1 становить 93,9 кв.м., житлова площею- 51,4 кв.м. До складу домоволодіння, окрім літньої кухні Б, 1900 року побудови, сараю В, 1900 року побудови, вбиральні Г, 1960 року побудови, колодязю питного № 4, 1950 року побудови входить також житловий будинок а1, а2, 2011 року побудови, сарай (тимчасовий), 2012 року побудови, погріб (тимчасовий), 2012 року побудови, вигрібна яма, 2013 року побудови, огорожа, 2014 року побудови, хвіртка, 2014 року побудови (а.с. 49-52, том 1).

З наведеного слідує, що з 2010 року по 2020 рік загальна площа житлового будинку збільшилась на 30 кв.м., у складі домоволодіння побудовано нові будівлі та споруди.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Таким чином, для визнання осіб як таких, що перебували у фактичних шлюбних відносинах, необхідно доведення факту ведення спільного господарства, наявності у даних осіб спільного побуту, бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, взаємності сімейних прав та обов`язків.

На переконання суду, в ході розгляду справи знайшов підтвердження факт проживання позивачки ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2011 року по 2019 рік.

Зазначений висновок суду грунтується на таких доказах:

- довідка, видана виконавчим комітетом Нехворощанської сільської ради 21.12.2020 за вих. № 02-34/1-1453, де зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживала за адресою АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_3 з 2011 року по 2019 рік однією сім`єю та вели спільне господарство (а.с. 120- том1);

- довідка, видана виконавчим комітетом Нехворощанської сільської ради 07.10.2020 за вих. № 02-34/1-1022, про те, що  ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживають за адресою АДРЕСА_1   з травня 2012 року без реєстрації, а зареєстровані і проживають з 19.06.2013 року по даний час. ОСОБА_13 вибула 12.08.2020 до нового місця проживання (а.с. 97, том 1);

- покази свідка ОСОБА_14 , яка суду показала, що вона з вересня 2011 року працює у сільській раді в с. Соколова Балка на різних посадах. У підпорядкуванні перебуває три села, зокрема- с. Соколова Балка. Майже всіх жителів цього села знає, зокрема ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Суду повідомила про те, що вони з 2011 року проживали як одна родина. Спочатку жили у сестри позивачки, а потім переїхали разом з дітьми до будинку АДРЕСА_1 .   Вказала, що неодноразово приходила до них додому, складала акти обстежень. Зазначила, що на власні очі бачила, як ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , разом з її дітьми ходили по селу, до магазину, ОСОБА_3 забирав ОСОБА_1 з роботи. Пояснила, що ОСОБА_1 працює у школі техпрацівницею, а школа знаходиться поряд із сільською радою. Вказувала, що бачила, що вони завжди разом працювали на подвір`ї, здійснювали роботи по господарству, відносини у них були гарні. Повідомила, що разом проживали з 2011 по 2019 роки. За час спільного проживання придбали спільне майно, зокрема, велосипед, автомобіль, кухонний гарнітур, пральну машину, крім того,  обклали будинок цеглою, прибудували коридор, санвузол, побудували водопровід, встановили нові металопластикові вікна, зробили опалення, добудували 2 кімнати до будинку, та побудували дах у будинку, побудували  огорожу з металопрофілю; 

-покази свідка ОСОБА_15 , яка суду повідомила про те, що працює разом з ОСОБА_1 у школі, між ними склались дружні відносини. Зазначила, що  часто ходила у гості до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які почали проживати разом як сім`я з 2011 року. Спочатку жили у сестри позивачки, оскільки будинок, по АДРЕСА_1 , був непридатний для проживання, а потім,  вони разом переїхали до цього будинку, де жили спільно до 2019 року. Після вселення до будинку продовжували здійснювати там ремонтні роботи.  Повідомила про те, що  ОСОБА_1 і її діти спілкувалися з матір`ю ОСОБА_3 - з ОСОБА_2 , ходили до неї у гості, ОСОБА_1 допомагала ОСОБА_2 по господарству. Зазначила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 поводили себе як подружжя, між ними були відносини, притаманні подружжю, ОСОБА_1 готувала ОСОБА_3 їжу, купувала йому одяг, вони вели спільне господарство, разом займалися ремонтом будинку з метою покращення житлово- побутових умов, добудували до будинку ще дві житлові кімнати, повідомила, що разом з позивачкою та відповідачем ще проживали діти ОСОБА_1 . Зазначила про те, що велику частину ремонтних робіт та робіт по господарству здійснювала саме ОСОБА_1 .  Вказала, що за час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбали спільне майно, а саме: автомобіль, мопед, велосипед, пральну машину, кухонний гарнітур, сантехніку, меблі у спальню;

- покази свідка ОСОБА_16 , який суду показав, що проживає у одному селі з ОСОБА_1 , знайомий з нею, як з клієнткою, оскільки він здійснював будівельні роботи у домоволодінні по АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 особисто розраховувалася грішми з ним за здіснення будівельних та ремонтних робіт. Повідомив, що бачив як ОСОБА_1 розраховувалась і за будівельні матеріали, які привозили. Зазначив, що будівельні та ремонтні роботи у будинку він здійснював з 2011 по 2015 роки. Вказав, що після того, як до будинку добудували дві кімнати, сім`я у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та дітей ОСОБА_1 , вселилась до будинку. Потім продовжували здійснювати ремонтні роботи всередині будинку, зокрема, зробили нову електричну проводку, теплу підлогу у ванній кімнаті,  ремонт у кімнатах, крім того, обклали будинок цеглою, відремонтували покрівлю, добудували кухню, ванну кімнату,  вигрібну яму, огорожу завдовжки 120 метрів. Пояснив, що під час здійснення ремонтних робіт, по можливості, фізично допомагали позивачка, її діти та батьки позивачки. Свідок суду повідомив, що у вказаному домогосподарстві ОСОБА_1 поводила себе як господарка, готувала їжу, доглядала за подвір`ям;

 - акт обстеження житлово-побутових умов сім`ї громадянки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складеного в.о. старости сіл ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , депутатом сільської ради Корнієнком А.В., медсестрою АЗПСМ ОСОБА_19 про те, що  19 грудння 2019 року було зроблено обстеження житлово-побутових умов проживання сім`ї громадянки ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 . При обстеженні виявлено, що сім`я мешкає у будинку, який придбано 23.04.2010, глонохворостяний. Після чого з роками навколо будинку був залитий фундамент і відмостка, будинок було обкладено білою силікатною цеглою та залито фундамент під кухню, ванну кімнату і коридор. Замінено вікна на пластикові, відремонтовано кімнату, підведено до будинку воду та виведено каналізацію, збудовано каналізаційну яму. Згодом збудовано ванну кімнату, кухню і коридор, сучасно облаштовано, встановлено газовий котел і сучасні труби і батареї. Придбано нові меблі: кухонний гарнітур. Навколо будинку збудовано огорожу 125 м з металопрофілю. В господарстві є автомобіль «Матіз», велосипед спортивний, пральна машина, морозильна камера, супутникова антена, скутер ( а.с. 21, том);

- договір поставки товару від 09 вересня 2014 року, договір побутового підряду на виготовлення та постачання меблів від 23.01.2016, копії товарних чеків, рахунків, видаткових накладних, квитанцій з придбання будівельних матеріалів на загальну суму 70325,42 грн (а.с. 29-38, 110- зворот, 163, 212, 213, том 1).

Досліджені судом докази стосуються предмета доказування є переконливими, не мають суперечностей, узгоджуються між собою, доповнюють один одного.

Наведені докази, на переконання суду, свідчать про існування у сторін у справі протягом 2011-2019 років спільного побуту, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, здійснення спільних витрат та придбання майна в інтересах сім`ї, зокрема,  меблів, побутової техніки, будівельних матеріалів, проведення будівельних та ремонтних робіт з метою покращення матеріально- побутових умов сім`ї, існування взаємності сімейних прав та обов`язків.

З урахуванням досліджених доказів суд також приймає до уваги й пояснення позивачки ОСОБА_1 в частині спільного проживання із відповідачем з 2011 по 2019 роки, існування спільного бюджету, наявності взаємних сімейний прав і обов`язків, оскільки вони підтверджені належними, достовірними та допустимими доказами, у розумінні положень ст. 77, 78, 79 ЦПК України. 

       Відповідно до положень ст. 2, 12, 13 ЦПК України,  основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене позовна вимога в частині встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період з 2011 по 2019 роки підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 21  СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно зі ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

За змістом положень частини 1 статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. 

Положеннями ч. 1 та ч. 3 ст. 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. 

Згідно з частиною другою статті 74 СК України на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

За правилами глави 8, зокрема, ст. 60, 61, 63, 70, 71 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

       Відповідно до положень п. 23 Постанови пленуму Верховного суду України від 21.12.2007  N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»,  вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час  його  придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК),  відповідно до частин 2,  3 ст.  325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи  внесені грошовими коштами,  якщо інше не встановлено шлюбним договором чи  законом.

Спільною сумісною власністю подружжя,  зокрема,  можуть бути:  квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них,  продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні  засоби;  грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному  кооперативі;  грошові суми та майно,  належні подружжю за  іншими  зобов`язальними правовідносинами, тощо.

 Так, судом встановлено, що протягом спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу  у 2011 році було здійснено добудову в домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 , за рахунок якої площа житлового будинку збільшилась на 30 кв.м., на території домоволодіння у 2012 році побудовано  сарай (тимчасовий),  погріб (тимчасовий), у 2013 році побудовано вигрібну яму, у  2014 побудовано  огорожу, хвіртку. Крім того, протягом зазначеного часу в будинку було проведено ремонтні роботи.  

Зазначене підтверджується копією технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовлений станом на 22.09.2020  (а.с. 49-52, том 1), копією технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовлений станом на 24.02.2010 (а.с. 53-55, том. 1), показами свідків, допитаних в судовому засіданні, актом обстеження житлово-побутових умов сім`ї громадянки ОСОБА_1 від 19 грудня 2019 ( а.с. 21, том), письмовими доказами- договором поставки товару від 09 вересня 2014 року, договором побутового підряду на виготовлення та постачання меблів від 23.01.2016, копіями товарних чеків, рахунків, видаткових накладних, квитанцій з придбання будівельних матеріалів на загальну суму 70325,42 грн (а.с. 29-38, 110- зворот, 163, 212, 213, том 1).

Відповідно до наданого до суду письмового доказу- висновку експертного дослідження № 52 (а.с. 39-48), вартість прибудови літ «а1» складає 291929 грн, в основній частині житлового будинку літ. «А-1» облицювання стін цеглою складає 10616 грн, в основній частині житлового будинку літ. «А-1» улаштування вікон складає 29982 грн, в основній частині житлового будинку літ. «А-1» улаштування дверей (2 шт) складає 12417 грн, в основній частині житлового будинку літ. «А-1» улаштування опалення складає 23622 грн, вигрібна яма № 5 складає 13559 грн, огорожа № 6 складає 101179 грн, хвіртка № 7 складає 3326 грн. Загальна вартість робіт, що виконані в житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 складає 486630,00 грн.

За таких обставин, зазначені вище матеріали і конструктивні елементи будинку, а також споруди, вартість яких відповідно до висновку експертного дослідження складає 486630,00 грн, у розумінні положень ч. 1 ст. 61 СК України, є  об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту).

При цьому, суд вважає також релевантним посилання на постанову Верховного суду від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17, де, зокрема, зазначено про те, що проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

 Аналіз указаних норм дає підстави для висновку про те, що стаття 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком і жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Як уже було встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за час спільного проживання мали спільний побут та спільний бюджет, спільно вели господарство, здійснювали спільні витрати та придбання майна в інтересах сім`ї, зокрема,  меблів, побутової техніки, будівельних матеріалів, проводили будівельні та ремонтні роботи з метою покращення матеріально- побутових умов сім`ї. При цьому, показами свідків, які були допитані в судовому засіданні встановлено також, що деякі ремонті роботи здійснювалися за рахунок індивідуальних трудових зусиль позивачки ОСОБА_1 . Показами свідка ОСОБА_16 встановлено, що розрахунки за проведені ремонтні роботи  у домоволодінні здійснювала саме позивачка ОСОБА_1 . Матеріалами справи, зокрема, довідками про доходи (а.с. 24-28, т.1) підтверджено факт отримання доходів позивачкою протягом періоду спільного проживання з відповідачем, що, в свою чергу, з огляду на існування спільного сімейного бюджету, свідчить про те, що будівництво та ремонтні роботи у домоволодінні проводилися також за спільні грошові кошти.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було набуте ними за час спільного проживання та в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

При цьому, доказів на спростування зазначеного висновку суду матеріали справи не містять.

Водночас за змістом положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, за правилами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У статті 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до статті 70 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За правилами ст. 370 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Статтею 364 ЦК України визначено, що якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

 Положеннями ст. 71 СК України визначено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Аналогічні положення містяться у п. 25 Постанови пленуму Верховного суду України від 21.12.2007  N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу,   визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

Тлумачення положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя.

Таким чином, поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки у спільному майні (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України).

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі N 127/7029/15-ц.

З огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження існування обставин, які  були б підставою для відступлення від засад рівності часток, відсутність домовленостей між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо правового режиму майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, відсутність шлюбного договору між ними, враховуючи положення ст. 70 СК України, суд, виходячи із презумпції рівності часток подружжя, приходить до висновку про те, що частки майна ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності на будівельні матеріали, конструктивні елементи будинку та споруди є рівними та складають по Ѕ частині у кожного.

Виходячи з наданого до суду письмового доказу- висновку експертного дослідження № 52 (а.с. 39-48), вартість частки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у справі спільної власності становить по 243315, 00 грн (486630,00 грн /2 = 243315,00 грн) у кожного.

Отже, позовна вимога щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості її частки у спільному майні у розмірі 243315, 00 грн підлягає задоволенню.

Водночас, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в частині визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на 31/50 частину на будівельні матеріали, які вкладені в добудову житлового будинку з господарськими будівлями, проведення капітального ремонту, побудову паркану за адресою: АДРЕСА_1 на суму 243 315,00 грн та визнання за ОСОБА_1 , право власності на 31/100 частини будівельних матеріалів на суму 243 315,00 грн., які були вкладені в добудову та в капітальний ремонт житлового будинку з господарськими будівлями, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , з огляду на наступне.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Принцип ефективності закріплений і у чинному ЦПК України, відповідно до правил статей 2, 5 якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

   Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з огляду на норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, ця стаття містить вимогу надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

Статтею 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, тобто вирішення питання про визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3  на 31/50 частину на будівельні матеріали, які вкладені в добудову житлового будинку з господарськими будівлями, проведення капітального ремонту, побудову паркану за адресою: АДРЕСА_1 на суму 243 315,00 грн та визнання за ОСОБА_1 , право власності на 31/100 частини будівельних матеріалів на суму 243 315,00 грн., які були вкладені в добудову та в капітальний ремонт житлового будинку з господарськими будівлями, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , має  мати правові наслідки для позивачки, які є доцільними та ефективними як спосіб захисту порушеного права.

Так, відповідно до висновку експертного дослідження № 52 (а. с. 39-48), частка будівель, їх частин та споруд, що побудовані в будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , а саме: прибудова до житлового будинку літ. «а-1» облицювання стін житлового будинку літ. «А-1» цеглою, улаштування вікон у житловому будинку літ. «А-1», улаштування дверей (2 шт) в житловому будинку літ. «А-1», улаштування в приміщеннях житлового будинку парового опалення, будівництво вигрібної ями № 5, будівництво огорожі № 6,  будівництво хвіртки № 7 складає 31/50 частини.

При цьому, слід зазначити, що предмет позову- це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен постановити рішення. Ця вимога повинна носити правовий характер і бути підвідомчою суду.

Судом встановлено, що предмет позову містить вимогу про визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на 31/50 частину на будівельні матеріали, які вкладені в добудову житлового будинку з господарськими будівлями, проведення капітального ремонту, побудову паркану та визнання за ОСОБА_1 , право власності на 31/100 частини будівельних матеріалів на суму 243 315,00 грн., які були вкладені в добудову та в капітальний ремонт житлового будинку з господарськими будівлями.

Таким чином, позивачем, обрано спосіб захисту порушеного права шляхом визнання права власності на частину будівельних матеріалів, які вкладені в добудову та в капітальний ремонт  житлового будинку, що на думку позивача становить 31/50 частини та визнання за ОСОБА_1 , права власності на 31/100 частини таких будівельних матеріалів.

Водночас, висновком експертного дослідження № 52 (а. с. 39-48) визначено 31/50 частину не від вкладених в добудову та в капітальний ремонт будівельних матеріалів, а від частки будівель, їх частин та споруд, що побудовані в зазначеному будинку.

       Надавши оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, суд дійшов висновку про те, що він, з огляду на характер спору та  зміст правовідносин, не є ефективним, не відповідає змісту права, за захистом якого звернулась до суду позивачка та характеру його порушення, невизнання та оспорення, з огляду на що є неналежним.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові, з огляду на що позовні вимоги в частині визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на 31/50 частину на будівельні матеріали, які вкладені в добудову житлового будинку з господарськими будівлями, проведення капітального ремонту, побудову паркану за адресою: АДРЕСА_1 на суму 243 315,00 грн, та визнання за ОСОБА_1 , право власності на 31/100 частини будівельних матеріалів на суму 243 315,00 грн., які були вкладені в добудову та в капітальний ремонт житлового будинку з господарськими будівлями, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1  не підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання договору дарування житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 07.07.2020 недійсним, суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З наведеного слідує, що при вирішенні спору про визнання правочину недійсним, встановленню підлягають обставини, визначені у частинах першій, третій, п`ятій та шостій статті 203 ЦК України, а також обставини щодо наявності чи відсутності встановлених законом підстав недійсності правочину.

При цьому, суд зауважує, що позивачкою та її представником, ані в позовній заяві, ані в судовому засіданні не зазначено жодного доводу на обгрунтування позову в цій частині та не наданого жодного доказу на підтвердження існування обставин, які могли б слугувати підставою для визнання договору дарування недійсним.

З огляду на наведене, позовна вимога щодо визнання недійсним договору дарування житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 07.07.2020 задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

За змістом положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вказаної норми, а також з огляду на часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_3 на користь позивачки ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3273, 95 грн.

 Керуючись ст. 13, 76, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, про визнання спільною сумісною власністю на 31/50 частину на будівельні матеріали, які вкладені в добудову житлового будинку з господарськими будівлями, проведення капітального ремонту, побудову паркану, про визнання права власності на 31/100 частину будівельних матеріалів, які були вкладені в добудову та капітальний ремонт житлового будинку з господарськими будівлями, стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за 31/100 частину будівельних матеріалів та за проведені ремонтні роботи в сумі 243315,00 грн., визнання договору дарування недійсним – задовольнити частково.

Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 проживала з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю як чоловік та жінка, починаючи з 2011 року по 2019 рік без реєстрації шлюбу.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , - 243 315,00 (двісті сорок три тисячі триста п`ятнадцять гривень).

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 - 3273, 95 грн (три тисячі двісті сімдесят три гривні дев`яносто п`ять копійок) судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частин рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони по справі:

позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя Новосанжарського районного суду

Полтавської області Кашуба М.І.

Повний текст рішення виготовлено 29 жовтня 2021 року.