Постанова

Іменем України

27 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 552/3844/18

провадження № 61-5691св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Київський районний у місті Полтаві відділ державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Полтавській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Полтавивід 23 липня 2019 року у складі судді Самсонової О. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Гальонкіна С. А., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Київський районний у місті Полтаві відділ державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Полтавській області, про визнання батьківства та стягнення аліментів.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з жовтня 2016 року до січня 2017 року вона проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Під час спільного проживання відповідач неодноразово висловлював намір мати спільних дітей, проте коли дізнався, що вона вагітна, забрав свої речі, залишив її вагітну та став проживати окремо. ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , батьками якого є вона та ОСОБА_2 . На момент народження дитини сторони в шлюбі не перебували, тому відомості до актового запису про народження дитини були внесені в порядку, передбаченому статтею 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України) («зі слів матері»). З моменту народження сина відповідач жодної допомоги дитині та їй не надавав, сина жодного разу не відвідав, хоча достовірно знав, що є його біологічним батьком. Позивачка неодноразово зверталася до відповідача як особисто, так і в телефонній розмові з проханням надати матеріальну допомогу сину, проте визнати своє батьківство у добровільному порядку він відмовляється. Вона самостійно забезпечує, доглядає та виховує сина. Відповідач ухиляється від виконання обов`язку щодо утримання дитини.

Посилаючись на викладене, позивачка просила:

- визнати ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 ,

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на сина у розмірі 2 000,00 грн щомісячно з урахуванням індексації до досягнення повноліття дитини, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та аліменти на неї у розмірі 1 000,00 грн до досягнення дитиною віку трьох років.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 23 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 07 липня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини у розмірі 1 500,00 грн щомісяця до повноліття дитини, починаючи з дня набрання рішенням законної сили, які підлягають індексації.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 500,00 грн щомісяця до досягнення дитиною віку трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи з дня набрання рішенням законної сили, які підлягають індексації.

Рішення в частині визнання батьківства мотивовано тим, що відповідач не надав суду доказів на спростування тверджень позивачки щодо його батьківства стосовно її сина, для проведення генетичної експертизи не з`явився, а тому відповідно до статті 109 СК України наявні підстави для застосування наслідків ухилення відповідача від участі в експертизі та визнання факту батьківства ОСОБА_2 , для з`ясування якого експертизу було призначено. Крім того, факт батьківства підтверджується показаннями допитаних у судовому засіданні свідків.

Стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання її самої та малолітнього сина, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачка і її дитина потребують матеріальної допомоги, яку відповідач не надає.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У березні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга, в якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі та її уточненій редакції ОСОБА_2 зазначає, що:

- в рішенні судів не вказано жодних доказів на підтвердження позовних вимог, окрім пояснень свідків, які не є належними та допустимими доказами його батьківства;

- від участі в проведенні експертизи він не ухилявся, а лише просив змінити експертну установу, оскільки існують підстави вважати висновки визначеної експертної установи необ`єктивними (позивачка повідомила його про те, що у визначеній судом експертній установі працюють її знайомі, які мають можливість втрутитися у результати проведення експертизи);

- суди не врахували, що в період із жовтня 2016 року до січня 2017 року він проживав зі своєю дружиною, з якою у нього з нею зареєстрований шлюб. Із позивачкою жодних відносин не мав. Свідчення свідків, зокрема, свідка ОСОБА_4 , є неправдивими;

- суд першої інстанції розглянув справу за його відсутності як відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце останнього судового засідання, в якому ухвалене оскаржене рішення суду;

- при визначенні розміру аліментів суди не врахували дохід обох сторін. Розмір його заробітної плати становить 3 500,00 грн щомісяця, а тому стягнення аліментів у розмірі 2 000,00 щомісяця є порушенням частини третьої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження».

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 травня 2020 року про відкриття касаційного провадження вказано, що підставою касаційного оскарження відповідач зазначає порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що оскаржене судове рішення ухвалене з порушенням пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України.

Позиція Верховного Суду

Переглянувши оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких мотивів.

Відповідно до частин першої і другої статті 211 ЦПК України розгляд справи в суді першої інстанції відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою, шостою, восьмою (пункт 3) статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У матеріалах справи наявне рекомендоване поштове відправлення - «судова повістка» про виклик ОСОБА_2 до Київського районного суду міста Полтави в судове засідання, призначене на 10.00 год 23 липня

2019 року (в якому ухвалене оскаржене рішення суду першої інстанції), яке повернулось до суду з відміткою причини невручення «за відсутністю адресата» і поштовим штемпелем на ній з датою «11.07.19» (т. 1, а. с. 187, 188).

Повістка надсилалась відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 , за якою він зареєстрований (т. 1, а. с. 52) та яку він вказав у своїй заяві про перенесення судового засідання (т. 1, а. с. 56). За цією ж адресою ОСОБА_2 отримав повістку про виклик в попереднє судове засідання, призначене на 07 липня 2019 року (т. 1, а. с. 81).

Отже, відповідно до наведених норм процесуального права ОСОБА_2 вважається таким, що повідомлений про зазначене судове засідання належним чином.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені рішення - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Полтави від 23 липня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук