Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 428/3277/20

провадження № 61-9985св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Луганська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 20 січня 2021 року у складі судді

Шубочкіної Т. В. та постанову Луганського апеляційного суду від 17 травня

2021 року у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Коновалової В. А.,

Луганської В. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 20120 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Луганської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства та прокуратури.

Позов мотивовано тим, що в 2015 році відносно ОСОБА_1 була порушена кримінальна справа № 42015130000000062 за частиною першою статті 262, частиною першою статті 263 КК України, за розглядом якої Лисичанським міським судом Луганської області 30 липня 2018 року був ухвалений виправдувальний вирок.

Внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного проведення в ході розслідування кримінальної справи обшуку, та інших процесуальних дій, позивачу було завдано моральних страждань, його звичайний образ життя було порушено, погіршився стан здоров`я, йому було завдано моральну шкоду.

ОСОБА_1 просив стягнути з Держави Україна в особі Державного казначейства України шляхом списання в безспірному порядку суми

3 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, на відшкодування матеріальної шкоди суми 5 000,00 грн, кошти затрачені на придбання палива для автомобіля, 1 174,44 грн - кошти витрачені під час поїздки на засідання Верховного Суду 10 жовтня 2020 року та 55 000,00 грн судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 20 січня

2021 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування матеріальної шкоди суми в розмірі 1 174,44 грн шляхом списання коштів з відповідних рахунків.

В задоволенні інших вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не в повній мірі довів незаконність дій відповідачів, які спричинили матеріальну шкоду, причинно-наслідковий зв`язок між завданою позивачу шкодою та діями з боку відповідачів, які це спричинили.

Позивачем не надано жодних доказів завдання йому моральної шкоди та не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд вважав за можливе стягнути на користь позивача вартість залізничних квитків у сумі 1 174,44 грн для проїзду до Верховного Суду.

Постановою Луганського апеляційного суду від 17 травня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 20 січня

2021 року в частині відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури, сум, сплачених у зв`язку з наданням юридичної допомоги, скасовано та постановлено у цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 - 212 129,03 грн на відшкодування моральної шкоди та суму, сплачену у зв`язку з наданням юридичної допомоги - 5 000,00 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Частково задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вимоги про відшкодування завданої позивачу моральної шкоди є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення з врахуванням вимог закону. Визначаючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 1498цс18) та вирахував її виходячи з мінімального розміру заробітної плати (Закон про державний бюджет на 2021 рік встановив мінімальну зарплату 6000 грн з 1 січня)за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з 20 серпня 2015 року часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили 30 липня 2018 року (2 роки 11 місяців 10 днів).

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

22 червня 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, просить скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 20 січня 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 17 травня 2021 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не правильно визначив період перебування позивача під слідством та судом. При цьому, заявник вказує, що встановлений законодавством мінімум може бути збільшено.

16 червня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, просить скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від

20 січня 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 17 травня 2021 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами повністю було залишено поза увагою обставини моральних страждань.

Доводи інших учасників справи

27 серпня 2021 року Луганська обласна прокуратура через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної ОСОБА_1 відмовити.

09 вересня 2021 року Луганська обласна прокуратура через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 відмовити.

Рух касаційних скарг та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 20 січня 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 17 травня 2021 року у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Сєвєродонецького міського суду Луганської області.

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 -

ОСОБА_2 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 20 січня 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 17 травня 2021 року у даній справі.

20 серпня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційні скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Фактичні обставини справи

18 березня 2015 року відносно ОСОБА_1 було порушено кримінальне провадження № 42015130000000062.

08 липня 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, другою статті 262, частиною першою статті 263 КК України, а 20 серпня 2016 року обвинувальний акт направлений до Лисичанського міського суду Луганської області.

Вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 30 липня 2018 року ОСОБА_1 визнаний невинуватим у пред`явленому йому обвинувачені та виправданий за недоведеністю в його діяннях складу кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, другою статті 262, частиною першою статті 263 КК України.

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 15 лютого 2019 року вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 30 липня 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року ухвала апеляційного суду Луганської області залишена без змін.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»(далі - Закон).

Статтею 1 Закону передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру

у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

У наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94 ВР, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 цього Закону).

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що унаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу завдано моральної шкоди, оскільки вироком суду ОСОБА_1 визнаний невинуватим у пред`явленому йому обвинувачені та виправданий за недоведеністю в його діяннях складу кримінальних правопорушень.

Разом з цим, апеляційний суд розглядаючи справу в апеляційному порядку та змінюючи рішення суду першої інстанції в частині суми відшкодування моральної шкоди не звернув уваги на таке.

Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Така правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2203цс15 від 02 грудня 2015 року, від якої не відступила Велика палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

Зазначена норма Закону не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на

2021 рік» установлено у 2021 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 01 січня - 6 000,00 грн.

Розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Визначаючи строк перебування ОСОБА_1 під судом і слідством, колегія суддів вважає, що його початком є 18 березня 2015 року (день внесення відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань), а останнім днем перебування позивача під слідством і судом є 30 липня 2018 року (дата винесення вироку Лисичанського міського суду Луганської області, оскільки згідно частини першої статті 377 КПК України до набрання вироком суду законної сили він в усіх випадках виконується негайно в частині звільнення підсудного з-під варти у разі виправдання), тобто позивач під слідством та судом перебував 3 роки 4 місяці 12 днів.

Таким чином, станом на час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції мінімальна заробітна плата становить - 6 000,00 грн та за період часу перебування позивача під слідством - 3 роки 4 місяці 12 днів її розмір становить

240 000,00 грн.

Встановивши, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом, а відповідно він має право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства та прокуратури згідно Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», апеляційний суд неправильно визначився з терміном перебування

ОСОБА_1 під слідством та судом, у зв?язку із чим визначив розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню неправильно.

Щодо стягнення моральної шкоди

Суд апеляційної інстанції розглянувши справу, зробив висновок, що завдана позивачу шкода підлягає стягненню з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Міністерство внутрішніх справ України (дії посадової особи якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі

№ 910/23967/16).

На вказані обставини суд апеляційної інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення підлягають зміні в частині стягнення суми коштів з 212 129,03 грн на 240 000,00 грн та в частині стягнення не з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, а безпосередньо з Державного бюджету України.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Луганського апеляційного суду від 17 травня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, змінити, виклавши резолютивну частину постанови в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 240 000,00 грн компенсації моральної шкоди».

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов