695/1382/20

1-кп/707/120/21

У Х В А Л А

про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та про відмову у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про прийняття його відмови від захисника та залучення іншого захисника

05 листопада 2021 року м. Черкаси

Черкаський районний суд Черкаської області у складі:

головуючої судді - Миколаєнко Т.А.,

за участі:

секретаря судового засідання - Хандусь І.А.,

прокурора - Горідько М.В.,

обвинувачених: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,

захисників обвинувачених: Меньших М.О., Короля О.А.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019250150001206 від 23.12.2019, за обвинуваченням:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Домантове Золотоніського району Черкаської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, утриманців у розумінні закону не маючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Домантове Золотоніського району Черкаської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, утриманців у розумінні закону не маючого, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ;

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

У провадженні Черкаського районного суду Черкаської області перебуває вказане кримінальне провадження.

У судовому засіданні прокурор відповідно до ст. 331 КПК України заявила клопотання про продовження обвинуваченим строку тримання під вартою. В обґрунтування вказаного клопотання зазначила, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 обвинувачуються у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину, а також зауважила, що ОСОБА_2 раніше неодноразово судимий за вчинення злочинів проти власності, а ОСОБА_1 притягувався до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризуються негативно, обоє не мають міцних соціальних зв`язків, не працюють, не мають сталих джерел доходу, що може свідчити про те, що, перебуваючи на волі, вони можуть продовжувати злочинну діяльність, ухилятися від явки до суду, тому просить вирішити питання про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинувачених на 60 днів.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_2 – адвокат Меньших М.О. наголосила на тривалості перебування її підзахисного під вартою, а також зазначила, що із засідання у засідання прокурором заявляються ідентичні за змістом клопотання, тому просила суд відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав думку свого захисника та просив змінити йому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокат Король О.А. звернув увагу суду на те, що реальні ризики вчинення обвинуваченими дій, які зазначає прокурор, не доведені та просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_1 висловити свою думку з приводу клопотання прокурора не побажав.

Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши обвинувальний акт, вважає необхідним зазначити наступне:

Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу, крім ризиків, визначених у статті 177 КПК України, суд зобов`язаний оцінити у сукупності всі обставини, зазначені у статті 178 КПК України.

Судом установлено, що ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 13 вересня 2021 року запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених продовжено до 12 листопада 2021 року, тобто у спосіб, встановлений кримінальним процесуальним законодавством України.

Разом із цим, завершити судове провадження до спливу строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не можливо.

Cуд погоджується з висновком прокурора про існування обґрунтованої підозри щодо можливого вчинення саме цими особами інкримінованого їм кримінального правопорушення (злочину).

Вирішуючи клопотання прокурора, суд виходить з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, та зважає на те, що обвинувачені обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, покарання за яке передбачає позбавлення волі на строк від 8 до 15 років.

Тяжкість покарання, характер та обставини вчинення злочину дають суду достатні підстави вважати, що обвинувачені, перебуваючи на волі, можуть, з метою уникнення покарання, переховуватися від суду.

Також, на обґрунтування ризику можливого переховування обвинувачених від правосуддя, суд надає оцінку особам обвинувачених, які мають молодий вік; тяжкими захворюваннями, що перешкоджали б утриманню їх під вартою, не страждають; є неодруженими; до затримання офіційно працевлаштовані не були; утриманців у розумінні закону не мають; раніше притягувалися до кримінальної відповідальності.

У зв`язку з вказаними обставинами суд дійшов висновку про те, що обвинувачені не мають міцних соціальних зв`язків, які були б засобом превенції від можливої подальшої негативної і девіантної поведінки та ухилення від явки до суду.

Наявність у обвинувачених постійного місця проживання не гарантує усунення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Крім того, не підтверджено, що вони є власниками оселі, у якій проживають, у зв`язку з чим не можливо встановити наявність у них «зв`язку» з житлом, тобто з місцем, де вони постійно проживають/перебувають і де їх можливо знайти.

Таким чином, суд переконаний, що ризики та обставини, передбачені ст.ст. 177,178 КПК України, які враховувалися при обранні та продовженні відносно обвинувачених запобіжних заходів, на сьогодні продовжують існувати.

Наявність обґрунтованої підозри у вчинені обвинуваченими інкримінованого злочину та продовження існування ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК України, дають підстави суду для продовження строку дії запобіжних заходів щодо них.

Суд враховує, що відповідно до положень частини першої статті 183 КПК України та статті 176 КПК України тримання під вартою є винятковим та найбільш суворим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в рішенні ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає, що тимчасова ізоляція ОСОБА_2  та ОСОБА_1  від суспільства є цілком виправданою мірою, насамперед превентивною, оскільки окрім захисту прав і інтересів обвинувачених, суд повинен приймати до уваги захист інтересів суспільства в цілому, і запобігти можливій злочинній діяльності осіб, яким пред`явлено підозру та висунуто обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину, а тому приходить до висновку про необхідність продовжити щодо обвинувачених винятковий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м`яких запобіжних заходів не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також не зможе запобігти встановленим у судовому засіданні ризикам, передбаченим частиною першою статті 177 КПК України. І навіть запобіжний захід у вигляді домашнього арешту не усуває вище перелічені ризики, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не мають власного житла і законного джерела доходу, що унеможливлює виконання даного запобіжного заходу.

Будь-яких обставин, які є перешкодою для застосування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що передбачені частиною другою статті 183 КПК України, а також фактів, які б свідчили про те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з урахуванням наявності ризиків, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинувачених, суд на теперішній час не встановив.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_2 та захисників Меньших М.О. і Короля О.А. щодо заперечення проти продовження строку дії міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених суд вважає непереконливими і необґрунтованими, оскільки стороною захисту не доведено належними та допустимими доказами зміни всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, а також зникнення ризиків, які обумовлювали обрання запобіжних заходів.

Зокрема, стороною захисту не підтверджено, що обвинувачені мають власне житло, де їх можливо постійно знайти, та законний дохід, який дозволить їм перебувати під домашнім арештом і не відлучаючись з будинку. Відсутні також позитивні характеристики на обвинувачених з місця проживання.

Відтак, враховуючи, що судове провадження у даній справі Черкаським районним судом Черкаської області не закінчено, беручи до уваги необхідність виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов`язків, з метою запобігти спробам переховування від суду, а також зважаючи на доведеність прокурором наявності всіх обставин, передбачених частиною першою статті 194 та частиною третьою статті 199 КПК України, суд дійшов висновку, що клопотання прокурора про продовження обвинуваченим строку тримання під вартою є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, оскільки наразі продовжують існувати ризики, передбачені частиною першою статті 177 КПК України, а тому у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 про зміну запобіжного заходу на більш м`який, зокрема, цілодобовий домашній арешт, слід відмовити.

Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Водночас, у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 звернувся до суду з усним клопотанням про заміну йому захисника, оскільки з адвокатом Королем О.А. у них різняться позиції з приводу захисту, тому адвокат Король О.А., на його переконання, не може забезпечити належний захист його інтересів. При цьому пояснити суду, у чому саме полягає відмінність їхніх правових позицій, не зміг.

Не відомо про це і захиснику Королю О.А., який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_1 за призначенням згідно доручення про надання безоплатної вторинної правової допомоги № 023-0000008 від 02 січня 2020 року / т. 1 а.с. 70/.

Так, останній зазначив, що як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду даного кримінального провадження належним чином виконував свої обов`язки та, обираючи тактику захисту, завжди узгоджував її з обвинуваченим і виходив із його правової позиції.

Інші учасники судового розгляду вказали, що захисник Король О.А. належним чином виконував свої професійні обов`язки, а заява обвинуваченого ОСОБА_1 спрямована на затягування розгляду справи.

Розглянувши вказану заяву, заслухавши думку учасників судового провадження, оглянувши матеріали кримінального провадження, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до статей 59, 63 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (справа про право на правову допомогу), конституційне положення «кожен має право на правову допомогу» слід розуміти як «гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами … вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує».

Принцип забезпечення обвинуваченому права на захист є одним з основних засад судочинства (стаття 129 Конституції України) та фундаментальним для кримінального процесу.

Відповідно до положень пункту 13 частини першої статті 7 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) забезпечення права на захист віднесено до загальних засад кримінального провадження.

Сутність указаної засади кримінального провадження визначена в частині першій статті 20 КПК України, у якій передбачено, що підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

Згідно з частиною третьою статті 20 КПК України у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, підозрюваному, обвинуваченому правова допомога надається безоплатно за рахунок держави.

Поряд із загальними гарантіями права на захист, як однією з основних засад кримінального провадження, законодавцем встановлено додаткові гарантії, а саме випадки, коли участь захисника є обов`язковою в кримінальному провадженні.

Так, частиною першою статті 52 КПК України передбачено, що участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.

Відповідно до частини 6 статті 12 КК України особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Санкцією частини четвертої статті 187 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років.

Відтак, участь захисника у даному кримінальному провадженні є обов`язковою.

За змістом статті 54 КПК України підозрюваний, обвинувачений має право відмовитися від захисника або замінити його. Відмова від захисника або його заміна повинна відбуватися виключно в присутності захисника після надання можливості для конфіденційного спілкування. Така відмова або заміна фіксується у протоколі процесуальної дії. Відмова від захисника не приймається у випадку, якщо його участь є обов`язковою. У такому випадку, якщо підозрюваний, обвинувачений відмовляється від захисника і не залучає іншого захисника, захисник повинен бути залучений у порядку, передбаченому статтею 49 цього Кодексу, для здійснення захисту за призначенням.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» адвоката або працівника Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який надає безоплатну вторинну правову допомогу, може бути замінено у випадках та порядку, визначених законом. Адвоката або працівника Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який надає безоплатну вторинну правову допомогу, може бути замінено на адвоката або працівника такого центру за рішенням Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у разі: зокрема, неналежного надання безоплатної вторинної правової допомоги працівником Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_1 на відсутність єдиної лінії захисту із захисником жодним чином не обґрунтовано та не надано з цього приводу будь-яких конкретних пояснень.

В той же час, під час судового розгляду справи не було встановленого жодного випадку, коли б правова позиція захисника Короля О.А. була відмінною від правової позиції його підзахисного.

Разом з тим, слід зазначити, що обвинувачений ОСОБА_1 неодноразово змінював свою правову позицію під час розгляду даного кримінального провадження.

До того ж, на даний час у даному кримінальному провадженні закінчено з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами.

З огляду на вищевикладене, вказане клопотання розцінюється судом як намагання затягнути розгляд справи по суті.

При цьому слід зазначити, що у п. 144 рішення у справі «Карпюк та інші проти України» (заяви № № 30582/04 і 32152/04) від 06 жовтня 2015 року Європейський суд з прав людини нагадує, що незважаючи на важливість довірчих стосунків між адвокатом і його клієнтом, право обирати власного захисника не може вважатися абсолютним. Надання правової допомоги неминуче стає об`єктом певних обмежень за умов, коли вона є безоплатною, а також коли саме суди визначають, чи вимагають інтереси правосудця призначення обвинуваченому захисника. При призначенні захисника національні суди, безсумнівно, повинні враховувати побажання підсудного. Проте вони можуть не прийняти до уваги ці побажання, якщо існують відповідні і достатні підстави вважати, що цього вимагають інтереси правосуддя (див. рішення у справі «Круассан проти Німеччини» (Croissant v. Germany), від 25 вересня 1992 року, п. 29, Series А № 237-В). Суд постановив, що уникнення перерв або перенесення засідань відповідає інтересам правосуддя, що сповна виправдовує призначення захисника всупереч бажанню обвинуваченого (там само, п. 28).

Відтак, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про відмову від захисника Короля О.А. та залучення іншого захисника.

На підставі викладеного, керуючись ст. 27, 177, 183, 194, 197, 331 КПК України, а також ст. 54 КПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про відмову від захисника Короля Олега Анатолійовича та призначення нового захисника – відмовити.

У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 про зміну запобіжного заходу на більш м`який, зокрема, цілодобовий домашній арешт, – відмовити.

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – задовольнити.

Запобіжний захід обвинуваченим ОСОБА_2 та  ОСОБА_1 залишити попередній – тримання під вартою в ДУ «Черкаський слідчий ізолятор», продовживши строки тримання під вартою на 60 (шістдесят) діб, тобто до 04 січня 2022 року, включно.

Копію ухвали вручити учасникам кримінального провадження, направити начальнику Державної установи «Черкаський слідчий ізолятор» – для виконання, а також прокурору – для контролю.

Строк дії ухвали складає шістдесят днів з дня її проголошення та до 04 січня 2022 року, включно.

Ухвала в частині продовження міри запобіжного заходу щодо обвинувачених підлягає до негайного виконання, однак може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду у порядку та строки, передбачені діючим законодавством.

       Суддя:        Т. А. Миколаєнко