ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

08 листопада 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 740/4319/20

Головуючий у першій інстанції – Шевченко  І. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1321/21

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - судді - Бобрової І.О.,

суддів – Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.

сторони справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди.

місце ухвалення судом першої інстанції рішення - м. Ніжин,

дата складання судом першої інстанції повного тексту рішення -03.08.2021,

                                  У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з останньої на свою користь 2804,54 грн на відшкодування майнової шкоди та 20000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що в Ніжинському міськрайонному суді Чернігівської області перебувало кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.08.2018 за № 42018271180000215, за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, а саме умисного нанесення легких тілесних ушкоджень (справа № 740/2483/19, провадження № 1-кп/740/82/20).

Вказаним злочином позивачці завдано моральні та фізичні страждання, що виразилося в сильних душевних хвилюваннях, страхах та фізичному болі, котрі значно погіршили її стан здоров`я. З 26 липня по 08 серпня 2018 року вона лікувалася в медичному закладі, купувала ліки. Крім того, вона є особою з інвалідністю ІІ групи. На теперішній час погіршився її стан здоров`я, вона відчуває біль у голові та серці, почала погано спати.

10.09.2020 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, питання про відшкодування майнової та моральної шкоди не розглядалося. Позивачка зауважує, що така підстава звільнення не є реабілітуючою, а тому звернулась за захистом своїх прав в порядку цивільного судочинства.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28.07.2021 позов задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2804,54 грн на відшкодування майнової шкоди та 10000 грн на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що факт завдання легких тілесних ушкоджень ОСОБА_1 відповідачкою ОСОБА_2 , останньою не спростовано, як і не спростовано її вину у вчиненому правопорушенні. Вказана обставина належним чином  підтверджується матеріалами справи та показами свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , сумнівів у достовірності яких у суду не виникло. При цьому суд критично поставився до показів свідка з боку відповідачки ОСОБА_5 , оскільки вони не підтверджені іншими доказами в справі.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 внаслідок події, що сталася 26.07.2018, перебувала на стаціонарному лікуванні, витрачала кошти на придбання медичних препаратів, поміж інших скарг на самопочуття в неї були садни на руках, ногах, гематома на лобі, що також підтверджується дослідженими судом фотокартками із зображенням тілесних ушкоджень на тілі позивачки.

Таким чином, з урахуванням вимог позивачки, доведеності доказами, які містяться у справі, протиправних дій відповідачки, якими спричинено тілесне ушкодження та як наслідок – короткочасний розлад здоров`я позивачки, необхідність стаціонарного лікування, витрати на придбанні ліків, відчуття нервової напруги та переживань, втрати часу на відновлення порушеного права, ураховуючи отримання позивачкою легких тілесних ушкоджень у вигляді саден на руках, ногах, гематоми на лобі, ураховуючи вимоги розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що відповідачкою має бути відшкодована на користь позивачки майнова шкода в сумі 2804,54 грн та моральна шкода, яку суд визначив в розмірі 10000,00 грн, що є співмірним відшкодуванням, ураховуючи ступінь завданих тілесних ушкоджень, тривалість страждань та їх характер. При цьому суд врахував, що позивачка є пенсіонеркою, має ІІ групу інвалідності, а також те, що з часу вказаної події відповідачка не відшкодувала шкоди позивачці, навпаки, всіляко намагалася уникнути відповідальності за вчинене.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідачка ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вважає оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, зважаючи на неповноту встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильне дослідження та оцінку доказів, порушення норм матеріального права.

Відповідачка вважає, що позивачка не довела належними та допустимими доказами вину ОСОБА_2 у завданні їй легких тілесних ушкоджень. Суд врахував покази свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та проігнорував неодноразові клопотання сторони захисту про визнання цих показів недостовірними. При цьому суд не врахував покази свідка ОСОБА_6 , який вказував, що бачив лише словесну перепалку між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка потім пішла в сторону двору, а не за позивачкою у під`їзд.

Суд дослідив фотокартки із зображенням побоїв позивачки всупереч вимогам ЦПК України, оскільки такі докази були подані не разом із позовною заявою, а лише з відповіддю на відзив. Суд не взяв до уваги клопотання сторони відповідачки щодо не прийняття до розгляду вказаних фотокарток. Жодної інформації про те, коли ці фото були зроблені, на який пристрій та ким, надано не було, ідентифікуючих даних фотокартки не містять.

Суд не врахував, що ОСОБА_1 не зверталась до відділу травматології, а перебувала на стаціонарі у відділі неврології, де періодично лікувалась по власним захворюванням. Також судом проігноровано, що ОСОБА_1 керує велосипедом без шолома та спеціального обладнання. Суд не взяв до уваги обставини, що зазначені у висновку експерта (п.п. 3,4,6).             

Крім того, звертає увагу на відсутність доказів, що б підтверджували ступінь моральних страждань позивачки, погіршення здібностей, тяжкість вимушених змін. Суду не надано доказів спричиненої моральної шкоди, її розміру та наявності зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідачки. Одночасно відповідачка вказує, що враховуючи обставини справи, стягнення з неї на користь позивачки моральної шкоди у розмірі 10000 грн є завищеним.

Зазначає, що передбачений статтею 49 КК України інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов`язує таке звільнення із визнанням ним своєї винуватості у вчиненні злочину.

Правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 позивачка ОСОБА_1 не скористалась.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 липня 2021 року вимогам ст.263 ЦПК України частково не відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонеркою по інвалідності 2 групи загального захворювання, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 27.06.2007, копією довідки МСЕК МСЕ-ЧНВ № 449397 від 13.01.2005 (а.с. 6,15). Відповідно до вказаної довідки МСЕК ОСОБА_1 протипоказані фізичні та психоемоційні перевантаження.  

Сторони не заперечують, що 26.07.2018 між ними біля будинку АДРЕСА_1 виник конфлікт, сварка.

За фактом вказаної події до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.08.2018 було внесене кримінальне провадження № 42018271180000215 про обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 125 КК України.

ОСОБА_1 у вказаному кримінальному провадженні була визнана потерпілою, оскільки внаслідок злочинних дій відповідачки їй було завдано тілесних ушкоджень.

Відповідно до відомостей, вказаних у карті виїзду карети швидкої медичної допомоги від 26.07.2018, що виїжджала за викликом позивачки, під час огляду ОСОБА_1 виявлено пошкодження м`яких тканин, а саме «на коже и всему туловищу, шее, ногах и руках видны гиперемированы следы от ударов», надано ОСОБА_1 медичну допомогу та доставлено до неврологічного відділення у середньому стані зі скаргами на нудоту, запаморочення, головний біль (а.с. 9-10).  

З копії виписки  № 7703 із медичної карти стаціонарного хворого від 04.08.2018 вбачається, що позивачці був поставлений діагноз у вигляді власного захворювання в результаті стресової ситуації 26.07.2018, при зовнішньому огляді відмічається садна на руках, ногах, підшкірна гематома на лобній ділянці (а.с. 11-12). Інформація щодо стану позивачки та перебігу її лікування у стаціонарному відділенні Ніжинської ЦМЛ, куди вона була госпіталізована  внаслідок події, що трапилась 26.07.2018 також підтверджується дослідженою судом медичною картою стаціонарного хворого № 7703, що наявна в матеріалах справи. 

Із копії висновку експерта № 46 від 27.02.2019 за результатами проведення судово-медичної експертизи відносно громадянки ОСОБА_1 на підставі клопотання слідчого в рамках кримінального провадження ЄРДР № 42018271180000215, вбачається, що тілесні ушкодження, виявлені у ОСОБА_1 , у вигляді саден рук та ніг, а також гематома чола – виникли внаслідок ударів тупим предметом (предметами) або об такі. По ступеню тяжкості вони відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що не потягли за собою короткочасний розлад здоров`я. Під час отримання потерпілою ОСОБА_1 всіх виявлених у неї тілесних ушкоджень, взаємо розташування її та нападника могло неодноразово змінюватись. Тілесні ушкодження у вигляді саден рук, ніг та синець чола могли утворитись в тому числі і при падіння з положення стоячи, за умови, що воно відбулось обличчям до низу. Дату спричинення ушкоджень та кількість травматичних впливів встановити не було можливості у зв`язку з відсутністю цієї інформації у наданій документації (а.с. 75-78).   

За результатами проведення досудового розслідування 15 листопада 2019 року складено обвинувальний акт щодо ОСОБА_2 по обвинуваченню її у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 КК України.

Зі змісту ухвали Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10.09.2020 у справі № 740/2483/19 вбачається, що ОСОБА_2 обвинувачувалася в тому, що 26 липня 2018 року близько 10-00 год., перебуваючи біля під`їзду будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де на той час перебувала ОСОБА_1 , з мотивів триваючих неприязних відносин вчинила сварку з ОСОБА_1 , під час якої, маючи умисел на заподіяння тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та доводячи свої наміри до кінця, передбачаючи наслідки у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій та бажаючи їх настання, умисно нанесла ОСОБА_1 два удари кулаком по обличчю, після чого, продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на заподіяння тілесних ушкоджень, наздогнавши ОСОБА_1 у під`їзді будинку, нанесла не менше двох ударів руками та ногами в область рук та ніг, чим спричинила ОСОБА_1 тілесні ушкодження у вигляді саден рук та ніг, гематоми чола, що згідно з висновком експерта відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 1 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження (а.с. 16-19).

Зазначеною ухвалою ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження № 42018271180000215 від 28.08.2019 закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 до обвинуваченої ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду, роз`яснено право звернення з даними вимогами в порядку цивільного судочинства.

Ухвала суду набрала законної сили 18.09.2020.

Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З клопотанням про закриття кримінального провадження №42018271180000215 відносно обвинуваченої (відповідачки у справі) звернувся її захисник – адвокат Васюк Д.Г.. Обвинувачена ОСОБА_2 підтримала клопотання  про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строку давності притягнення її до кримінальної відповідальності, тобто з нереабілітуючої підстави.

Пунктом третім частини другої статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Нормами КПК України не передбачено вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні під час закриття провадження у справі.

Разом з тим, звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності не є реабілітуючою підставою, а тому в такому разі потерпілий не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про відшкодування заподіяної злочином шкоди в порядку цивільного судочинства.

Відповідний висновок викладено Верховним Судом в постановах від 19.11.2019 у справі № 345/2618/16-к, провадження № 51-1491км19, від 17.11.2020 у справі №333/6733/16-к, провадження № 51-4179км20, ухвалах від 02.12.2020 у справі №509/4247/17, провадження №51-5696ск20, від 27.01.2021 у справі №140/1547/15-к, провадження №51-336ск21, від 19.03.2021 у справі №451/1380/17, провадження №51-1253ск21.

Згідно з частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Юридичною підставою позадоговірної відповідальності (делікту) є склад цивільного правопорушення, необхідними елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.

У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначено, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Згідно з положеннями ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.

Посилання ОСОБА_2 на недоведеність її вини у заподіянні ОСОБА_1 тілесних ушкоджень є неспроможними, оскільки у деліктних зобов`язаннях діє презумпція вини, а відповідачка не довела свою невинуватість.

Відповідачка не заперечувала того факту, що між нею та ОСОБА_1 26.07.2018 біля під`їзду сталася сварка, що узгоджується з показами свідків, допитаних судом першої інстанції.

Зазначені позивачкою фактичні обставини сварки підтверджуються поясненнями свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .. При цьому, апеляційний суд погоджується з критичним ставленням суду першої інстанції до показань свідка ОСОБА_5 , оскільки вона є товаришкою відповідачки, її пояснення не підтверджені іншими доказами у справі, крім того, знаходячись на кухні своєї квартири багатоквартирного будинку, вона була обмежена у можливості бачити всі події від початку до кінця так, як вони дійсно відбувались. При цьому клопотань щодо допиту інших свідків сторони відповідачки, ані ОСОБА_2 , ані її адвокат не заявляли. Колегія суддів також звертає увагу, що ОСОБА_2 в апеляційній скарзі вказувала, що суд необґрунтовано відхилив пояснення свідка ОСОБА_6 , однак, слід зауважити, що такий свідок судом взагалі не допитувався, і пояснення, на які посилалась скаржниця, були надані свідком ОСОБА_5 , а не ОСОБА_7 .

Наявність тілесних ушкоджень у ОСОБА_1 після сварки з відповідачкою підтверджуються наявною в матеріалах справи медичною документацією, а також фотокартками із зображенням синців та подряпин (а.с. 52-55). Належність та допустимість вказаних доказів відповідачкою не спростовано.

Безґрунтовними є посилання скаржниці, що позивачка перебувала на лікуванні не в травматологічному відділенні, а в неврологічному, оскільки підставою стаціонарного лікування стали наслідки конфлікту між сторонами 26.07.2018. Перебування у неврологічному, а не травматологічному відділенні не може нівелювати факту проходження позивачкою саме стаціонарного лікування.

Доказів того, що тілесні ушкодження, які отримані ОСОБА_1 26.07.2018, були заподіяні не ОСОБА_2 , як це встановлено органом досудового розслідування, а іншою особою, суду не надано.

Таким чином достовірно встановлено, що саме через злочинні дії відповідачки сталося побиття позивачки ОСОБА_1 , внаслідок чого вона отримала тілесні ушкодження. Висновок суду першої інстанції про доведеність вини відповідачки є правильним.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Посилання скаржниці на те, що суд не взяв до уваги обставини, що зазначені у висновку експерта, що про дату тілесних ушкоджень судити не має можливості, кількість травматичних впливів оцінити немає можливості, тілесні ушкодження могли утворитись при падінні з положення стоячи, не заслуговує на увагу, оскільки вказані висновки у контексті проведеної судово-медичної експертизи та її висновків не спростовують отримання тілесних ушкоджень позивачкою. Окремо слід зазначити, що у разі незгоди із результатами даного дослідження, що було проведено в рамках кримінального провадження № 42018271180000215 від 28.08.2019, ОСОБА_2 , як особа яка має заінтересованість у неупередженому розгляді справи, мала право звернутися з клопотанням про призначення експертизи у справі, що розглядається, однак скаржниця із такими вимогами у спосіб визначений законом не звернулась, доказів на спростування висновку експерта № 46 від 27.02.2019 не надала.

Відповідно до статті 1195ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно - курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Зі змісту цієї норми вбачається, що шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, складається з втраченого заробітку (доходу), додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно - курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Тобто будь-які витрати, які стягуються на користь потерпілого на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язані з лікуванням та заходами, спрямованими на відновлення здоров`я.

Специфіка шкоди, яка завдана здоров`ю, полягає також і в тому, що вона не може бути відшкодована в натурі та оцінена в грошовому еквіваленті. Саме тому об`єктом відшкодування буде не зазначена шкода, а лише майнові втрати, що зазнала фізична особа, внаслідок завдання цієї шкоди. До таких втрат законодавець відносить:а) заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності; б) додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Однак цей перелік є орієнтовним і у випадку, коли потерпілий має ще й інші втрати, які пов`язані з відповідним ушкодженням здоров`я, то він має право вимагати і їх відшкодування.

Відповідне тлумачення викладено у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 311/2467/16-ц, провадження № 61-30575св18.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснено,що розмір витрат на ліки, лікування, протезування (крім протезів із дорогоцінних металів), предмети догляду за потерпілим визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або рахунків про їх вартість.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування матеріальної шкоди в загальній сумі 2804,54 грн, суд першої інстанції правильно встановив, що позивачка витратила ці кошти на придбання медичних препаратів, що підтверджується копіями фіскальних чеків на придбання ліків у період з 26.07.2018 по 03.08.2018, тобто саме за час перебування у лікарні внаслідок стресової ситуації, що трапилась 26.07.2018. Колегія суддів з такими висновками погоджується.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно з частиною першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пунктах 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

У рішенні від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» Європейський суд з прав людини зазначив, що оцінка моральної шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.

Чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Частково задовольняючи вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням ступеню завданих тілесних ушкоджень, характеру та тривалості душевних страждань позивачки, наявності у неї інвалідності 2 групи, а також поведінки відповідачки щодо уникнення відповідальності за вчинене, достатнім є відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн.

Проте, з урахуванням обставин справи колегія суддів вважає, що розмір визначеного судом першої інстанції відшкодування моральної шкоди не відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості. Доводи скаржниці в цій частині заслуговують на увагу.

Оскільки розмір моральної шкоди залежить від характеру вчиненого правопорушення, його тяжкості та наслідків, то визначення розміру такої шкоди повинно бути співмірним з вчиненим діянням.

Виходячи з ступеня тяжкості тілесних ушкоджень (легкі тілесні ушкодження), необхідності лікування, характеру ушкоджень та їх наслідків, завдання позивачці додаткових незручностей, тривалості вимушених змін в організації життя, колегія суддів вважає, що відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн є належним та достатнім способом відновлення прав позивачки.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що доказів наявності тяжких наслідків, завданих у липні 2018 року тілесних ушкоджень, необхідності постійного лікування протягом тривалого часу після цієї події, як про це зазначає позивачка, матеріали справи не містять. Відомостей про те, що внаслідок завданих ушкоджень позивачка не може нормально жити, і в чому це виражається, також не надано.

З огляду на викладене вище, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 липня 2021 року в частині вимог про відшкодування моральної шкоди – зміні шляхом зменшення суми коштів, що підлягають стягненню з відповідачки на користь ОСОБА_1 з 10000 грн до 5000 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

В іншій частині рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 липня 2021 року постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи,  а тому в частині вирішення решти позовних вимог його слід залишити без змін. 

Оскільки позивачка на підставі п.п. 2,9 ч.1 статті 5 Закону України «Про судовий збір»  звільнена від сплати судового збору, її вимоги частково задоволено на суму 7804,54 грн, що складає 34% від ціни позову (7804,54*100%/22804,54=34), рішення суду першої інстанції в частині стягнення зі ОСОБА_2 судового збору на користь держави підлягає зміні шляхом зменшення суми до стягнення з 840,80 грн до 285,87 грн. За апеляційний перегляд справи відповідачкою сплачено 1261,20 грн (а.с. 157, 188), отже, у зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги (22%) сума судового збору в розмірі 277,46 грн підлягає компенсації на користь ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч.1 п.1, 381-384, 389 ЦПК України,

                                     П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 липня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди - змінити, зменшивши суму до стягнення з 10000 до 5000 (п`ять тисяч) грн.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 липня 2021 року в частині стягнення зі ОСОБА_2 на користь держави судового збору – змінити, зменшивши суму до стягнення з 840,80 грн до 285,87 грн.

В решті рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 липня 2021 року залишити без змін.

Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави судовий збір за апеляційний перегляд справи в сумі 277,46 грн, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст. 389 ЦПК України

Судді Чернігівського апеляційного суду                     

                                                                                          Боброва І.О. 

                                                                                         Висоцька Н.В.

                                                                                         Мамонова О.Є.

                                       Повний текст постанови складений  08.11.2021.