АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-11306/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Чорненко Л.І.
Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2010 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Савченко О.В.,
суддів: Кочеткової І.В.,
Стрелець Л.Г.,
при секретарі Мосіній О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 21 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, третя особа ОСОБА_4, про стягнення заборгованості з виплати сум по відшкодуванню шкоди, завданої каліцтвом,
ВСТАНОВИЛА :
В січні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи доповнював і уточнював.
Зазначав, що восени 1994 року в період проходження дійсної військової служби в лавах української армії внаслідок необережного поводження зі зброєю військовослужбовця ОСОБА_4 був поранений, що призвело до стійкої втрати працездатності. Вироком військового суду від 22 березня 1995 року військовослужбовця ОСОБА_4 було засуджено за ст.105 КК України – завдання тяжких тілесних ушкоджень.
На відшкодування завданої здоров’ю шкоди з Міністерства оборони судовим рішенням у 2002 році було стягнуто одноразову грошову допомогу і щомісячну компенсацію втраченого заробітку у розмірі по 221,25 грн. безстроково.
Посилаючись на те, що відповідач несвоєчасно виплачує належні йому суми, просив стягнути заборгованість у розмірі 13 411,73 грн. та 6043 грн. індексації втраченого заробітку.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 21 жовтня 2010 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 6043,00 грн. суми індексації відшкодування шкоди, присудженої рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 19.07.2002 року.
В апеляційній скарзі про скасування судового рішення в частині задоволених позовних вимог і ухвалення нового про відмову у позові Міністерство оборони посилається на порушення судом норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Задовольняючи частково, суд виходив з того, що між сторонами виникли цивільні правовідносини, які регулюються главою 82 ЦК України. На підставі ст.1208 ЦК України і ст.2 Закону України „Про індексацію грошових доходів населення” у зв’язку з підвищенням вартості життя розмір відшкодування завданої здоров’ю шкоди підлягає індексації за судовим рішенням.
Проте таких висновків суд дійшов з порушенням норм матеріального права, а тому з ними не можна погодитись.
Судом першої інстанції встановлено, що шкоду здоров’ю позивача було завдано під час проходження ним строкової військової служби в лавах української армії.
На відшкодування завданої здоров’ю шкоди з Міністерства оборони на підставі ст.ст.455, 465 ЦК України ( в редакції закону на день завдання шкоди) і ст.ст. 11,12 Закону України „Про охорону праці” судовим рішенням у липні 2002 році було стягнуто одноразову грошову допомогу і щомісячну компенсацію втраченого заробітку у розмірі по 221,25 грн. безстроково (а.с.6).
Проте на спірні правовідносини положення цивільного законодавства щодо порядку відшкодування шкоди, завданої здоров’ю військовослужбовця під час проходження військової служби, не розповсюджуються, оскільки Законами України « Про Збройні Сили України», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачений інший механізм соціального захисту військовослужбовців на випадок стійкої втрати працездатності.
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці підлягають обов'язковому державному особистому страхуванню на випадок втрати ними працездатності при проходженні військової служби в порядку та на умовах, визначених "Умовами державного обов'язкового особистого страхування військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488 ( в редакції Постанови на момент виникнення спірних правовідносин) .
За приписом п. 1 та підп. "б" п. 6 Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплати їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488 (з подальшими змінами та доповненнями) державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, проводиться Національною акціонерною страховою компанією "Оранта" за рахунок коштів державного бюджету, що виділяються Міністерству оборони, Міністерству транспорту та зв'язку, Національній гвардії, Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки та іншим військовим формуванням, що створені Верховною Радою України. Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Аналіз діючого законодавства, який визначає порядок відшкодування шкоди, завданої здоров’ю військовослужбовця під час проходження військової служби, свідчить про те, що обов’язок по відшкодуванню такої шкоди покладався не на Міністерство оборони, а на Національну акціонерну страхову компанію "Оранта", а тому суд першої інстанції неправомірно зобов’язав Міністерство оборони на підставі ст.1208 ЦК України і ст.2 Закону України „Про індексацію грошових доходів населення” сплатити відповідачеві суми індексації втраченого заробітку.
Крім того, як встановлено в суді апеляційної інстанції, позивачеві як інваліду війни третьої групи із час у встановлення стійкої втрати працездатності призначена пенсія, розмір якої значно перевищує прожитковий мінімум. Позивач також має постійне місце роботи.
Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року передбачено, що в першу чергу індексації підлягає оплата праці в межах прожиткового мінімуму. Подвійна індексація грошових доходів населення діючим законодавством не передбачена.
За таких обставин оскаржуване рішення на підставі ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового – про відмову у позові.
Доводи позивача про те, що Міністерство оборони зобов’язано було відшкодувати шкоду, завдану злочином, а тому відповідно до норм цивільного законодавства воно також зобов’язано проіндексувати суми відшкодування, безпідставні, оскільки суперечать вищевказаним нормам і фактичним обставинам справи.
В іншій частині судове рішення не оскаржувалось і судом апеляційної інстанції відповідно до ст.303 ЦПК України не переглядалось.
Керуючись ст.ст.307, 309,313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 21 жовтня 2010 року у цій справі в частині стягнення з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 6043,00 грн. суми індексації відшкодування шкоди скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення суми індексації залишити без задоволення.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий :
Судді :