Єдиний унікальний номер 243/5148/21

Номер провадження 22-ц/804/2749/21        

Єдиний унікальний номер 243/5148/21                                 Головуючий у 1 інстанції Старовецький В.І.

Номер провадження 22-ц/804/2749/21                                      Доповідач Агєєв О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2021 року                                                                                                     м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

судді - доповідача Агєєва О.В.,

суддів: Хейло Я.В., Мірути О.А.,

розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 243/5148/21 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна за представництвом Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 серпня 2021 року ухваленого у складі судді Старовецького В.І., -

ВСТАНОВИВ:

В травні 2021 року до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області звернувся ОСОБА_1 із позовом до Держави Україна за представництвом: Головне управління Національної поліції в Донецькій області, Державного казначейської служби України про стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 29.12.2020 року він звернувся до чергової частини Слов`янського ВП ГУ НП в Донецькій області, із заявою про вчинення кримінальних правопорушень, зареєстрованою в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» за номером 41979. Однак, заява-повідомлення від 29.12.2020 року про вчинене кримінальне правопорушення не була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань протягом 24 годин, як того вимагають положення КПК України. Вважає, що протиправною, незаконною, неправомірною є бездіяльність Держави Україна за представництвом Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає в невиконанні обов`язку начальника Слов`янського ВП ГУНП України в Донецькій області Загурського С.Ф. та заступника начальника відділу-начальника СВ Слов`янського ВП ГУНП України в Донецькій області Пеженко В.О. внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань по його заяві повідомленню № 41979 від 29.12.2020 року відповідно до вимог статей 3, 8, 9, 19, 40 Конституції України, статті 214 КПК України, пунктів 2.1, 3.1 «Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань», затвердженого Наказом Генерального прокурора України від 06 квітня 2016 року № 139.

Вважає, що зазначена бездіяльність відповідача Держави Україна спричинила позивачу моральну шкоду, що полягає у глибоких душевних стражданнях, яких він як фізична особа зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього та у зв`язку із порушенням його прав людини та громадянина, гарантованих йому Конституцією України та чинними міжнародними договорами, статтями 10, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прав, визначених ст.60 КПК України, що викликало у нього сильні негативні почуття від посягання службових осіб органу державної влади на конституційний лад республіки України, які змінюються одне одним, а саме: почуття обурення, почуття невпевненості в майбутньому, почуття відчаю, почуття гніву, яка оцінюється ним в сумі 216 000 грн. 00 коп.

Розумність та справедливість грошового еквіваленту його душевних та моральних страждань у зазначеному розмірі за бездіяльність Слов`янського ВП ГУНП України в Донецькій області як органу державної влади, яка полягає у фактичному не розгляді вищезазначеної заяви-повідомлення, спроможна бути ефективним засобом попередження порушень з боку відповідача права на ефективний правовий засіб захисту прав людини, права на справедливий судовий розгляд в розумні строки цивільного позову про відшкодування матеріальної шкоди в кримінальному провадженні.

Виплата моральної шкоди саме у зазначеній сумі дозволить вважати цю виплату розміром матеріальної шкоди, завданої Державі України відповідальними службовими особами ГУ НП в Донецькій області, та мають стати відповідними доказами складу службового злочину і підставою для притягнення відповідних службових осіб до кримінальної відповідальності, що в подальшому стане приводом недопущення іншими поліцейськими порушень прав людини та основоположних свобод при виконанні ними своїх службових обов`язків.

У зв`язку з вищевикладеним просив суд стягнути з Держави Україна за представництвом Головного управління Національної поліції в Донецькій області за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, спричинену порушенням права ОСОБА_1 поширювати та отримувати інформацію, права на розгляд органом державної влади його заяви-повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, зареєстрованої 29.12.2020 року в інформаційно-телекомунікаційної системі “Інформаційний портал Національної поліції України” за номером 41979 та на отримання обґрунтованої відповіді від посадової особи органу державної влади у встановлений законом строк відповідно до норм статей, 3, 5, 8, 9, 13, 19, 34, 38, 40 Конституції України та частини 1 статті 214 КПК України, порушенням права ОСОБА_1 на ефективний правовий засіб захисту права мирно володіти своїм майном відповідно до статей 1, 10, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (РИМ, 4.ХІ.1950) та статті 1 Першого протоколу Конвенції, в сумі 216 000 грн. 00 коп.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 серпня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог.

В мотивування апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення не ґрунтується на засадах верховенства права, незаконне та необґрунтоване, підлягає скасуванню, оскільки справа розглянута в порядку спрощеного провадження, в той час як справа є складна за обставинами, що підлягають доказуванню, та складна по встановленню спірних правовідносин.

Вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права. Вважає оскаржуване рішення актом відмови в правосудді, оскільки у вступній частині рішення викладені позовні вимоги та аргументи позивача на обґрунтування предмету та підстав позову, проте мотивувальна частина оскаржуваного рішення суду не містить встановлення або спростування жодного факту, на які посилається позивач як на підставу позову. На думку заявника, суд першої інстанції не підтвердив та не спростував жодного аргументу позивача про порушення його прав, не встановив факт протиправних діянь відповідача, а також факт правомірної поведінки відповідача.

Апелянт зазначає про упередженість суду першої інстанції до позивача на користь відповідача. Вважає, що суд першої інстанції фактично не розглядав справу, а використав як шаблон рішення в іншій справі.

Зазначає, що суд першої інстанції не захистив порушених прав позивача та порушив його право на справедливий суд.

У зв`язку із наведеним просить скасувати рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 серпня 2021 року та ухвалити нове, про задоволення його позовних вимог.

19 жовтня 2021 року на адресу апеляційного суду від Головного управління Національної поліції в Донецькій області надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просять апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Вважають, що суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення відповідно до чинного законодавства, а позивачем не доведено наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою, тому позов є необґрунтованим, безпідставним та задоволенню не підлягає.

Відзив на апеляційну скаргу позивача Державною казначейською службою України не надано.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Частиною 3 ст.3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду у травні 2021 року.

Відповідно до статті 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2021 року встановлено у розмірі 2 270 гривень.

Визначена позивачем у позові ціна позову складає 216 000,00 грн., менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи, оскільки ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Згідно з частиною 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом першої інстанції встановлено, що 29.12.2020 року ОСОБА_1 , з метою захисту права мирно володіти своїм майном, реалізуючи свої права людини та громадянина України на безпосереднє управління справами Держави Україна шляхом звернення до органу державної влади та його посадової особи з метою ініціювати кримінальне провадження на захист суспільного інтересу, реалізуючи свої права людини та громадянина України на поширення і отримання інформації з метою отримати обґрунтовану відповідь в строки, визначені статтями 214, 219 Кримінального процесуального кодексу України, звернувся до чергової частини Слов`янського ВП ГУ НП в Донецькій області, із заявою про вчинення кримінальних правопорушень, зареєстрованою в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» за номером 41979 (а.с.8).

Підставою для відшкодування шкоди позивач зазначає протиправну, незаконну, неправомірну бездіяльність Держави Україна за представництвом Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає: в невиконанні обов`язку начальника Слов`янського ВП ГУНП України в Донецькій області Загурського С.Ф. та заступника начальника відділу-начальника СВ Слов`янського ВП ГУНП України в Донецькій області Пеженко В.О. внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань по заяві-повідомленню № 41979 від 29.12.2020 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями заподіювача та шкодою, на яку посилається позивач.  Обставини справи свідчать про те, що оскарження ОСОБА_1 бездіяльності начальника Слов`янського ВП ГУНП України в Донецькій області Загурського С.Ф. та заступника начальника відділу-начальника СВ Слов`янського ВП ГУНП України в Донецькій області Пеженко В.О. щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР на підставі заяви-повідомлення ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення за вихідним № 41979 свідчить про реалізацію останнім права на оспорювання процесуальної діяльності працівників поліції і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. Для наявності зобов`язання по відшкодуванню шкоди, відповідно до ст. 1166, 1167, 1176 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу поліції, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, які підлягають доказуванню на загальних підставах та є обов`язком позивача (ст. ст. 77, 81 ЦПК України). Позивач має надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення саме йому моральної шкоди, а також наявність зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою. Належних та допустимих доказів того, що судовим рішенням встановлено вину відповідача, його бездіяльність належним чином визнана неправомірною, позивачем не надано, тобто вину відповідача в спричиненні моральної шкоди саме позивачеві не доведено.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 2 статті 19 Конституції України, визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положення частин 1,2 статті 16 ЦК України передбачають, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів, в тому числі, можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначаються, зокрема, статтею 1167 ЦК України.

Відповідно до з ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.

Відповідно до ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

В пункті 3 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 2005 року №4 Пленум Верховного Суду України зазначив, що під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями ( бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, наведені позивачем обставини про невнесення відповідачем відомостей про вчинене кримінальне правопорушення не становлять, визначених статтями 1167, 1176 ЦК України обставин, з якими закон пов`язує наявність правових підстав для відшкодування заподіяної шкоди.

Позивачем не надано обґрунтування з посиланням на докази, в чому саме полягає завдана йому моральна шкода, та який причинно-наслідковий зв`язок між невнесенням службовими особами Слов`янського ВП ГУНП в Донецькій області відповідних відомостей до ЄРДР за заявою позивача та моральною шкодою у визначеному ним розмірі.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, відмовив позивачу у праві на справедливий судовий розгляд відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статті 55 Конституції України, не впливають на правильність оскаржуваного рішення, оскільки відмова позивачу у задоволенні його позовних вимог не свідчить про позбавлення позивача доступу до правосуддя.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine) від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення суду - без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відсутні.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір», судові витрати за подання апеляційної скарги необхідно віднести на рахунок держави.

Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 09 листопада 2021 року.

Судді: