Постанова

Іменем України

08 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 183/1953/19

провадження № 61-11570св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра», правонаступником якого у розглядуваній справі є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у складі судді Городецького Д. І., від 20 жовтня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Городничої В. С.,

Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю., від 09 червня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» (далі -

ПАТ КБ «Надра») про визнання кредитного договору припиненим.

Позовна заява мотивована тим, що 11 липня 2008 року між ОСОБА_1 та відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра» було укладено кредитний договір №849715/ФЛ, за умовами якого позивач отримала кредит в розмірі 57 767,36 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитними коштами та кінцевим строком повернення 10 серпня 2022 року (далі - кредитний договір).

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором в іпотеку Банку було передано нерухоме майно.

Позичальником було допущено порушення виконання зобов`язань, що випливають з кредитного договору, а тому ПАТ КБ «Надра» 13 листопада

2012 року направило на адресу ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредиту в повному обсязі протягом тридцяти днів з дня одержання такої вимоги, чим змінило строк кредитування із 10 серпня

2022 року на 13 грудня 2012 року, та з цієї дати втратило право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитними коштами та штрафні санкції за порушення виконання його умов.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2016 року у справі № 183/3314/14 стягнуто з

ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором в розмірі 916 058,97 грн.

З урахуванням викладеного, посилаючись на те, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, ОСОБА_1 вважала, що строк дії кредитного договору змінився з дати, зазначеної в повідомленні з вимогою про дострокове повернення кредиту та просила суд визнати кредитний договір № 849715/ФЛ від 11 липня 2008 року, укладений між нею та ПАТ КБ «Надра», припиненим з 13 грудня 2012 року.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 рокуу задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що Банк, пред`явивши до позичальника вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, втратив право нараховувати передбачені договором проценти, пені та комісії.

Докази належного та у повному обсязі виконання ОСОБА_1 рішення суду від 20 вересня 2016 року у справі № 183/3314/14, або ж вимоги Банку про дострокове повернення кредиту в матеріалах справи відсутні.

Положення укладеного між сторонами кредитного договору не містять вказівки на припинення зобов`язання та/або самого кредитного договору у разі пред`явлення банком до позичальника вимоги про дострокове повне погашення кредитної заборгованості.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2021 року залучено до участі у справі правонаступника ПАТ КБ «Надра» у спірних правовідносинах - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп»).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення вимог її позову у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

07 липня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у цивільній справі № 183/1953/19.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано її матеріали із районного суду.

У вересні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржені судові рішення, не врахували висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі

№ 310/11534/13-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 564/4/18,

від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц.

ОСОБА_1 наголошує на тому, що у зв`язку з направленням вимоги Банк змінив строк виконання основного зобов`язання з 10 серпня 2022 року на

13 грудня 2012 року та саме з цієї дати кредитний договір припинив свою дію.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2021 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , доводи якого не можуть бути враховані касаційним судом, оскільки відзив поданий з пропуском строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» укладено кредитний договір № 849715/ФЛ, відповідно до умов якого Банк надав

ОСОБА_1 кредит в розмірі 57 767, 36 доларів США за програмою

«Нове житло» строком до 10 серпня 2022 року, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 14, 49 % річних, що обчислюються виходячи із 360 днів у році. Цільовим використанням кредиту є проведення розрахунків по договору купівлі-продажу від 11 липня 2008 року, укладеному між позичальником та ОСОБА_2 , згідно якого позичальник придбає у власність нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 ; оплата комісії за розрахунки за кредитним договором.

Згідно пункту 3.3.1 кредитного договору щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 811, 77 доларів США.

На підставі пункту 3.3.3. кредитного договору позичальник вносить мінімально необхідний платіж по кредиту, визначений у пункту 3.3.1. цього договору, щомісячно до 10 числа поточного місяця, а Банк здійснює списання з поточного рахунку на рахунок погашення заборгованості до 12 числа поточного місяця. У випадку, коли Позичальник до 10 числа поточного місяця не вніс (повністю або частково) суми мінімально необхідних платежів, внаслідок чого станом на 12 число поточного місяця не була погашена поточна заборгованість Позичальника, Банк, починаючи з 13 числа поточного місяця, застосовує до Позичальника штрафні санкції.

У відповідності до пункті 5.2 кредитного договору у випадку прострочення виконання зобов`язань Позичальника щодо повернення Кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків, комісій та можливих штрафних санкцій у строк, визначений пунктом 3.3.3. цього договору, позичальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

На підставі пункту 5.3. кредитного договору у разі порушення позичальником вимог пункту 4.3 за виключенням пунктів 4.3.3; 4.3.4. цього договору, позичальник зобов`язаний сплатити Банку штраф у розмірі 10% від суми Кредиту, визначеної у пункті 1.1 цього договору за кожен випадок.

Згідно пункту 4.2.4 кредитного договору Банк має право вимагати від Позичальника дострокового виконання зобов`язань щодо повернення Кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим Договором, можливих штрафних санкцій, якщо Позичальник не вніс чергові мінімально необхідні платежі у термін, визначений пунктом 3.3.3 цього договору, а також у випадку, не виконання умов передбачених у

пунктах 4.3.6 цього договору.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань, що випливають з кредитного договору, Банк відповідно до пункту 4.2.4 кредитного договору 13 листопада 2012 року за вихідним номером 5-3-01292 надіслав на адресу ОСОБА_1 осудову вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом в розмірі 80 307, 01 доларів США, яка складається з: основної суми кредиту - 56 816, 31 доларів США, процентів за користування кредитом - 20 950, 25 доларів США, комісії - 0,00 доларів США, а також пені та штрафів за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом - 2 540, 45 доларів США, в термін 30 календарних днів з дати отримання цієї вимоги.

Матеріали справи не містять відомостей про дату отримання ОСОБА_1 зазначеної досудової вимоги.

15 травня 2014 року Банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2016 року у справі № 183/3314/14, яке набрало законної сили, позовні вимоги ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 916 058,97 грн, яка складається з: заборгованості по кредиту - 56 816, 31 доларів США, заборгованості по процентам - 31 802, 07 доларів США, пені - 2 649, 58 доларів США та

штрафів - 7 259, 49 доларів США.

Докази виконання у повному обсязі заочного рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2016 року у справі № 183/3314/14 суду не надані.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення

параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Згідно з частиною першою та другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У частині першій статті 599 ЦК передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 202/3772/19 (провадження № 61-9126св20) зазначено, що зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК). Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року у справі

№ 187/998/16-ц (провадження № 61-603св19) зазначено, що за загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК, стаття 202 Господарського кодексу України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599-601, 604-609 ЦК. Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору. Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов`язку.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Тлумачення статей 638, 651, 653, 654 ЦК України свідчить, що зміна договору за згодою сторін є правочином, спрямованим на зміну цивільних прав та обов`язків. Під формою зміни договору розуміється форма правочину, на підставі якого відбувається зміна договору. Зміна договору призводить до зміни зобов`язання в частині, зокрема, предмета, місця, строків виконання. У разі зміни договору за взаємною згодою сторін зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору і втіленні такої зміни в належну форму.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Настання строку виконання зобов`язання зумовлює початок перебігу позовної давності.

У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року в справі № 210/2042/14 (провадження № 61-8873св21) зазначено, що відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі

№ 234/15695/17 (провадження № 61-5261св20) зазначено, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України».

У постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 751/4229/19 Верховний Суд вказав, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення у справі, не врахував, що закінчення строку дії договору не припиняє зобов`язання, яке не було виконане належним чином однією зі сторін, а закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним. Сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропуску позовної давності) та/або закінчення строку дії кредитного договору не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не є підставою для припинення іпотеки за абзацом 2 частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81 ЦПК України).

Встановивши, що зазначені позивачем обставини не є підставою для припинення кредитного договору та зобов`язання за ним; положення кредитного договору, на які посилається позивач, не містять вказівки на припинення зобов`язання та/або самого кредитного договору; строк виконання зобов`язання з кредитного договору настав достроково з підстав порушення його умов, однак, докази його належного виконання, як і виконання рішення суду про стягнення заборгованості не надані, суд першої інстанції з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1

Верховний Суд враховує, що право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти та штрафні санкції припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України і права та інтереси кредитора в таких правовідносинах забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

Судами попередніх інстанції встановлено, що ПАТ КБ «Надра» використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних відповідно до статті 1048 ЦК України, звернувшись до позивача з відповідною вимогою, а в подальшому до суду із позовом про стягнення заборгованості (справа № 183/3314/14).

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки, що вірно встановив суд першої інстанції, однак вказані дії не свідчать про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Докази належного та в повному обсязі виконання рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 20 вересня 2016 року у справі № 183/3314/14 в матеріалах справи відсутні.

Аргументи касаційної скарги переважно зводяться до помилкового тлумачення заявником норм матеріального права та окремих висновків Верховного Суду щодо застосування норм права.

Висновки судів попередніх інстанцій у розглядуваній справі за встановлених у ній обставин не суперечать висновкам, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц.

Таким чином доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що заочне рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору. Судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами.

Доводи касаційної скарги спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі, підлягають відхиленню, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до частини другої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржені судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта