ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

09 листопада 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/2658/18

Головуючий у першій інстанції – Ченцова С. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/967/21

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів:  Бобрової І.О., Харечко Л.К.,

із секретарем – Шкарупою Ю.В.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 12 квітня 2021 року (місце ухвалення – м. Чернігів, дата складання повного рішення – 16.04.2021) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про захист прав споживача,

                                      В С Т А Н О В И В :

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про захист прав споживачів, а саме відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмету іпотеки.

В обґрунтування позову посилався, що 31.10.2006 між ним та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання кредиту № 11061217000, а 01.11.2006 було укладено додаткову угоду № 11061217000-1 до кредитного договору, якою змінено умови щодо забезпечення виконання зобов`язання.

Позивач вказує, що для забезпечення виконання зобов`язань за укладеним кредитним договором між ним та АКІБ «УкрСиббанк» 01.11.2006  було укладено іпотечний договір № 30006Z174, за умовами якого позивач передав в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк» належне йому нежиле приміщення, а саме – приміщення магазину, загальною площею 686,5 кв., за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 вказував, що 11.06.2010, 12.07.2010, 08.09.2011  між ним та АКІБ «УкрСиббанк» були укладені додаткові угоди до кредитного договору щодо зміни графіку погашення кредиту, щодо зміни розміру відсотків за користування кредитом, щодо зміни схеми погашення кредиту та зміни кінцевого терміну погашення кредиту. У зв`язку зі зміною схеми погашення кредиту та кінцевого строку повернення кредиту 08.09.2011 між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору.

Як вказував позивач, 21.09.2015 між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено договір факторингу № 27, за умовами якого до відповідача перейшло право вимоги до позичальника за кредитним договором з усіма додатковими угодами до нього.

22.09.2015 між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» був укладений договір про відступлення прав вимоги № 1, за умовами якого до відповідача перейшло право вимоги за іпотечним договором, при цьому відповідач отримав права іпотекодержателя щодо предмету іпотеки.

18.04.2016 державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В. було прийнято рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за відповідачем. При цьому позивач вказував, що вартість предмета іпотеки на момент набуття відповідачем права власності на нього складала 7 927 600 грн, а розмір його заборгованості за договором про надання кредиту № 11061217000 від 31.10.2006 становив 3 132 120,29 грн.

Тому ОСОБА_1 вважає, що з урахуванням ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», 90 % вартості предмета іпотеки складає 7 874 300 х 90 % = 7 086 870 грн, і за таких обставин відповідач має відшкодувати йому 3 954 749, 71 грн, виходячи із розрахунку 7 086 870 грн – 3 132 120, 29 грн = 3 954 749,71 грн.

В позові ОСОБА_1 просить стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на його користь 3 954 749, 71 грн у відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмету іпотеки (приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ) над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20.09.2018, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 15.11.2018, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про захист прав споживача, відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.09.2020 рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20.09.2018 та постанова Чернігівського апеляційного суду від 15.11.2018 скасовані, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

21.09.2021  ухвалою судді Новозаводського  районного суду м. Чернігова було відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду, розгляд справи ухвалено провести у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. 225-226 т.с. 1).

12.10.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на свою користь 7 086 870 грн у відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки (приміщення магазину, що знаходиться по АДРЕСА_1 ) над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя (а.с. 237 т. 1).

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12.04.2021 позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про захист прав споживача задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на користь ОСОБА_1 3 954 749, 71 грн у відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмету іпотеки – приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що в порушення ст. ст. 76, 77, 81 ЦПК України відповідачем при  запереченні Звіту про оцінку майна від 20.12.2017 не надано доказів на підтвердження вартості нежилого приміщення (будівлі магазину по АДРЕСА_1 ) станом на момент переходу права власності на предмет іпотеки до відповідача (18.04.2016). А позивач, в свою чергу, не надав належних доказів відсутності заборгованості у розмірі 3 132 120, 29 грн згідно вимоги відповідача, а тому суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача 3 954 749, 71 грн (7 874 300 грн х 90% -3 132 120, 29 грн).

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» подали апеляційні скарги.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12.04.2021 в частині відмови в задоволенні позовних вимог на суму 3 132 120, 29 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким їх задовольнити.

За доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 при ухваленні рішення судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права та не дотримані норми процесуального права, а саме ч. 4 ст. 1, ч. 1 ст. 264, ч. 4 ст. 265 ЦПК України,  а обставини, якими мотивовано рішення, не підтверджені належними доказами відповідачем та є не доведеними.

В обгрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що оскільки судом зроблено висновок про недоведеність  відсутності у нього заборгованості перед ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» у розмірі 3 132 120, 29 грн, тому також не можна вважати, що ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» є його кредитором.

Вважає, що судом допущено порушення принципу змагальності та рівності сторін, оскільки без підтвердження належними  допустимими доказами дійшов висновку, що ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» є його кредитором за зобов`язанням на суму 3 132 120, 29 грн. Обов`язок доказування наявності такого зобов`язання лежить на відповідачеві, проте в порушення  вимог п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження наявності такого обов`язку.

У скарзі заявник наголошує, що вимога відповідача від 16.02.2016 не є належним доказом існування факту виконання відповідачем або банком зобов`язань перед ним за договором споживчого кредитування, дату виконання зобов`язань і його розмір, а також виникнення у нього перед відповідачем або банком  зобов`язання.

В обгрунтування доводів скарги ОСОБА_1 посилається на правові висновки Великої Палати Верховного суду, викладені у постановах від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 01.09.2020 у справі № 907/29/19.

Зазначає, що відповідачем  не надано доказів на підтвердження передачі права вимоги за споживчим кредитом, а саме не надано первинних бухгалтерських документів і детального розрахунку заборгованості за договором споживчого кредиту, у зв`язку з чим неможливо визначити розмір його зобов`язань перед відповідачем. Крім того, вказує, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, тому факт існування у нього зобов`язань перед ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» у розмірі 3 132 120, 29 грн, як зазначено у вимозі від 16.02.2016, повинен підтверджуватись лише первинними бухгалтерськими документами.

Заявник вважає, що вимога ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» від 16.02.2016 про усунення порушень в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку» не є належним доказом розміру забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, а є лише повідомленням про наявність непідтвердженої заборгованості у розмірі 3 132 120, 29 грн і не свідчить про існування у нього зобов`язань перед ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія».

Також скаржник посилається, що наявність у нього заборгованості перед ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» не була предметом спору під час розгляду справи № 751/9792/16-ц та не була предметом доказування, а у рішенні суду відсутній висновок про наявність у нього зобов`язань перед ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія». Проте, судом під час розгляду цієї справи зазначені факти до уваги взяті не були в порушення ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

В апеляційній скарзі директор ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» Лукаш О.А. просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12.04.2021 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

За доводами апеляційної скарги рішення суду ухвалено судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме судом не зроблено висновків щодо наданих позивачем доказів всупереч зауваженням відповідача, судом не взято до уваги, що між сторонами існує спір щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, рішення по якому не ухвалено.

В обгрунтуваня доводів скарги, заявник посилається, що судом не надано належної оцінки аргументам відповідача щодо неможливості взяття до уваги Звіту про оцінку майна нежитлового приміщення  від 20.12.2017, виготовленого на замовлення позивача ОСОБА_1 , та судом не обґрунтовано у своєму рішенні причини незастосування норм права щодо неналежності вказаного звіту як доказу.

Заявник наголошує, що суд першої інстанції необґрунтовано прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 без сплати судового збору із застосування Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки позивачем не було обґрунтовано які дії відповідача порушили його права як споживача послуг.

Також заявник посилається, що під час розгляду цієї справи у провадженні Новозаводського районного суду м. Чернігова перебувала цивільна справа № 751/5887/19 за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора – приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г.В., ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішення державного реєстратора, скасування запису про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, витребування майна із чужого незаконного володіння. Вказана справа знаходиться на розгляді у Верховному Суді, тобто відсутнє остаточне рішення щодо правомірності дій державного реєстратора та звернення стягнення на предмет іпотеки. У зв`язку з розглядом цієї справи відповідачем подавалось клопотання про зупинення розгляду цієї справи, проте судом першої інстанції було проігнороване.

Заявник вважає, що судом першої інстанції порушені правила підсудності передбачені ч. 2 ст. 27 ЦПК України, оскільки при зверненні до суду позивачем неправильно визначено правову природу спірних правовідносин із застосуванням правил виключної підсудності. Проте, судом не взято до уваги, що фактично предметом спору є наявність заборгованості, яка виникла на підставі дій відповідача, а тому вважає, що справа повинна розглядатись або у Шевченківському районному суді м. Києва, або у Деснянському районному суді м. Чернігова згідно положень ч. 5 ст. 28 ЦПК України.

Заявник наголошує, що Звіт про оцінку нежитлового приміщення-магазину по АДРЕСА_1 від 20.12.2017 не може бути належним доказом у справі, оскільки оцінювачем не були дотримані вимоги, передбачені приписами  ч.ч. 5, 6 ст. 106 ЦПК України. В обґрунтування своїх тверджень заявник посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18.

Крім того, заявник стверджує, що наданий позивачем Звіт про оцінку майна не може слугувати як доказ визначення ринкової вартості об`єкту оцінки станом на 18.04.2016 при вирішенні справи, враховуючи, що протягом строку дії такого звіту з позовом про відшкодування перевищення 90% вартості предмету іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог ОСОБА_1 не звертався. Та посилається, що звіт складений з порушенням вимог Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440 та Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1442.

За переконанням заявника, висновки звіту ґрунтуються на невідповідності дійсним обставинам справи, на припущенях суб`єкта оціночної діяльності про ряд якісних характеристик об`єкта нерухомості, що підлягав оцінці, а оскільки доказування не може грутуватись на припущеннях вважає, що звіт про оцінку майна від 20.12.2017, складений ПП «Експертна фірма «Експерт-плюс», в силу положень ст. 77 ЦПК України не може бути належним доказом вартості, за якою іпотекодержатель набув предмет іпотеки у власність, визначеної на момент такого набуття.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги. В обґрунтування посилається, що за результатами розгляду справи № 751/5887/19 щодо законності звернення стягнення на предмет іпотеки судом ухвалено рішення, яке набрало законної сили 23.12.2020, тому підстави для зупинення розгляду цієї справи відсутні. Вказує, що факт порушення прав ним доведений за допомогою письмових доказів, у яких відображено послідовність обставин. Вважає звіт про оцінку майна від 20.12.2017 належним доказом про вартість предмета іпотеки станом на 18.04.2016, оскільки визначення різниці, яка повинна бути сплачена відповідачем, має відбуватись станом саме на 18.04.2016. Наголошує, що відповідач за весь час розгляду справи не надав своїх доказів про вартість предмета іпотеки, хоча вказував на наявність такого доказу. Щодо доводів скарги про не сплату ним судового збору ОСОБА_1 зазначає, що на спірні правовідносини (іпотека на забезпечення споживчого кредиту), які виникли внаслідок укладення договору споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а тому він звільнений від сплати судового збору. ОСОБА_1 вважає необґрунтованими доводи скарги про порушення судом правил підсудності, оскільки спір виник щодо нерухомого майна, яке знаходиться на території, на яку розповсюджується юрисдикція Новозаводського районного суду м. Чернігова, в силу подожень ч 1 ст. 30 ЦПК України та враховуючи також положення ч. 5 ст. 28 ЦПК України.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційних скарг та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не маає процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.

Судом встановлено, що 31.10.2006 між ОСОБА_1   та АКІБ «УкрСиббанк»  було укладено договір про надання кредиту № 11061217000.  У подальшому,  01.11.2006 між ОСОБА_1   та АКІБ «УкрСиббанк»  укладено додаткову угоду № 11061217000-1 до кредитного договору, якою змінено умови щодо забезпечення виконання зобов`язання.

Для забезпечення виконання позивачем зобов`язань за укладеним кредитним договором між ОСОБА_1   та АКІБ «УкрСиббанк» 01.11.2006  укладено іпотечний договір № 30006Z174,  за умовами якого позивач передав в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк» належне йому нежиле приміщення, а саме приміщення магазину, загальною площею 686,5 кв. м за адресою:  АДРЕСА_1 .

За метріалами справи, 11.06.2010, 12.07.2010 та  08.09.2011 між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» були укладені додаткові угоди до кредитного договору щодо зміни графіку погашення кредиту, щодо зміни розміру відсотків за користування кредитом, щодо зміни схеми погашення кредиту та зміни кінцевого терміну погашення кредиту. У зв`язку зі зміною схеми погашення кредиту та кінцевого строку повернення кредиту, 08.09.2011 між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору.

21.09.2015 між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу № 27, за умовами якого до відповідача перейшло право вимоги до позичальника за кредитним договором з усіма додатковими угодами до нього.

22.09.2015 між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 1, за умовами якого до відповідача перейшло право вимоги за іпотечним договором, при цьому відповідач отримав права іпотекодержателя щодо предмету іпотеки.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.02.2016 ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» направило на адресу ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку».

У вимозі зазначено, що ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» виступає кредитором відносно ОСОБА_1 за кредитним договором № 11061217000 від 31.10.2006, укладеним між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк», на підставі договору факторингу № 27 від 21.09.2015, укладеного між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», та іпотекодержателем відносно нежилого приміщення магазину, загальною площею 686,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на праві власності, що виступає як забезпечення по зазначеному кредитному договору, на підставі іпотечного договору № 30006Z174, який було укладено 01.11.2006 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Пінчук Н.Г. та зареєстрованого за № 2717 в реєстрі заборон за № 41 (з врахуванням договору про внесення змін). Право іпотекодержателя ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» набуло на підставі договору про відступлення права вимоги № 1 за договором іпотеки до договору факторингу від 21.09.2015, від 22.09.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрованого за № 5002.

ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», як кредитор та іпотекодержатель повідомило ОСОБА_1 , про неналежне виконання умов кредитного договору, що призвело до наявності заборгованості у розмірі 3 132 120, 29 грн.

21.04.2016 державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Семеновою Г.В. прийнято рішення № 29353123 про проведення державної реєстрації права власності, форма власності: приватна, на нежиле приміщення-приміщення магазину, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», податковий номер 38750239.

Згідно звіту про оцінку майна, а саме – нежилого приміщення – приміщення магазину загальною площею 686,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , суб`єкт оціночної діяльності: ПП «Експертна фірма «Експерт-плюс», який виготовлено на замовлення позивача 20.12.2017, ринкова вартість без ПДВ нежилого приміщення-приміщення магазину загальною площею 686,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , становить 7 874 300 грн станом на 18.04.2016.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення ст.ст. 76, 77, 81 ЦПК України відповідачем при  запереченні Звіту про оцінку майна від 20.12.2017 не надано доказів на підтвердження вартості нежилого приміщення (будівлі магазину по АДРЕСА_1 ) станом на момент переходу права власності на предмет іпотеки до відповідача (18.04.2016), як не надано і позивачем, належних доказів відсутності заборгованості у розмірі 3 132 120, 29 грн згідно вимоги відповідача, а тому суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача 3 954 749, 71 грн.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсязі, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють, проте судом першої інстанції допущені порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду:  малозначних справ;  справ, що виникають з трудових відносин;  справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд;  справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

За змістом п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Стаття 274 ЦПК України встановлює порядок розгляду справ в спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно п. 2 ч. 4 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного провадження не можуть бути розглянуті справи, в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як убачається з матеріалів справи, позовні вимоги ОСОБА_1 були заявлені у розмірі 3 954 749, 71 грн (а.с. 1-3, т. 1), а 12.10.2020 подана заява про збільшення розміру позовних вимог до 7 086 870 грн (а.с. 237, т. 1), що значно перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на день подання заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Разом з тим, після повернення справи з Верховного Суду згідно постанови від 09.09.2020, суддею Новозаводського районного суду м. Чернігова постановлена ухвала  про відкриття провадження у справі та призначення справи в судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. 225-226, т. 1).

Враховуючи викладене, справа повинна була розглянута судом у порядку загального позовного провадження, натомість, всупереч положень ч. 4 ст. 19, ч. 4 ст. 274 ЦПК України суд першої інстанції розглянув її у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Суд першої інстанції вимоги закону щодо розгляду справи в порядку загального провадження та обставини справи не врахував, відкривши провадження у справі в порядку спрощеного провадження, вказані порушення в ході розгляду справи не усунув, внаслідок чого помилково розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Так, при ухваленні нового судового рішення, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 64.3., 69.1. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.03.2019 у справі № 910/10059/17 зазначено, що: «обов`язок відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, обумовлений частиною 3 статті 37 Закону України «Про іпотеку», виникає з договірних правовідносин сторін договору іпотеки. Обов`язок іпотекодержателя відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, передбачених у статті 37 Закону України «Про іпотеку», виникає у випадку набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Тобто, такий обов`язок ґрунтується на договірному характері правовідносин сторін щодо передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателю».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.08.2019 у справі № 200/14524/16-ц (провадження № 61-843св18) вказано, що: «грошове зобов`язання відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя виникає в момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, вартість якого перевищує вартість забезпечених іпотекою вимог. Отже, предметом доказування в даній справі є момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки та розмір перевищеної вартості забезпечених іпотекою вимог».

За матеріалами справи, ОСОБА_1 у позові при визначенні  розміру відшкодування  перевищення 90 відсотків вартості предмету іпотеки (приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 )  над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя посилався на  Звіт  про оцінку майна  від 20.12.2017 та   вимогу про усунення порушення від 16.02.2016.

Згідно Звіту про оцінку майна  від 20.12.2017,  ринкова вартість без ПДВ нежилого приміщення – приміщення магазину загальною площею 686,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на  15.04.2016   становить 7 874 300 грн, тобто вартість майна на момент  переходу права власності на предмет іпотеки до відповідача – 18.04.2016 (а.с. 6-58 т. 1) .

Згідно вимоги про усунення  порушення від 16.02.2016 сума заборгованості  ОСОБА_1 перед ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» складає 3 132 120, 29 грн (а.с. 4 т. 1).

Звертаючись з позовом, після уточненя 12.10.2020, ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на свою користь 7 086 870 грн у відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки (приміщення магазину, що знаходиться по АДРЕСА_1 ) над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя (а.с. 237 т. 1).

Відповідачем при оспоренні Звіту про оцінку майна від 20.12.2017  не було надано суду першої інстанції доказів на підтвердження вартості нежилого приміщення - магазину загальною площею 686,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на момент  переходу права власності на предмет іпотеки до відповідача - 18.04.2016.

Крім того, представником відповідача було повідомлено, що оцінка не проводилась, оскільки представник, який приймав участь у справі не надав доказів невідповідності Звіту (а.с. 177 т. 2).

Відповідно до частин другої-четвертої статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частинах першій, другій статті 77 ЦПК України зазначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З врахуванням наведеного та документів на підставі яких приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу було прийнято рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» індексний № 29353123 від 21.04.2016 (а.с. 1-103 т. 3),  було встановлено, що розмір заборгованості ОСОБА_1 підтверджується реєстром боржників до Договору про відступлення прав вимоги № 1 та складає 3 132 120, 29 грн, який є додатком до договору факторингу № 27 від 21.09.2015, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», Договору відступлення прав вимоги № 1 від 22.09.2015, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (а.с. 42-43, 45-50, 64-70, т. 3).

Апеляційним судом також враховано, що  доказів про зміну або відсутність боргу з часу  укладення договору факторингу № 27 від 21.09.2015, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та реєстрації права власності на нежиле приміщеня – приміщення по АДРЕСА_1 за ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», а саме 18.04.2016, суду, як першої інстанції, так і апеляційної не надано, не надано і посилання на наявність таких доказів, отже розмір заборгованості ОСОБА_1 не змінювався.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмету іпотеки (приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ) над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя підлягають задоволенню частково на суму  3 954 749, 71 грн (7 874 300,00 * 90%  - 3 132 120, 29).

Крім того, апеляційний суд приходить до висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12.04.2021, враховуючи наступне.

Згідно вимог ч. 3 ст. 356 ЦПК України апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представником адвокатом Підгорним К.Є. було заявлено клопотання про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», оскільки при підписанні апеляційної скарги використане факсимільє.

Як убачається з матеріалів справи, апеляційна скарга ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» подана та підписана директором товариства О.А. Лукаш (а.с. 86-93, т. 2).

20.10.2021 до апеляційного суду надійшло клопотання представника ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» - адвоката Сисин М.М. про доручення до матеріалів справи оригіналу нотаріально засвідченої заяви директора ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» Лукаша О.А. про те, що апеляційна скарга товариства на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12.04.2021  у справі № 751/2658/18 подана та завірена  факсимільним відтворенням підпису, що є дійсним волевиявленням товариства (а.с. 247, т. 2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилось, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.

Враховуючи викладене, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12.04.2021 у цій справі підлягає закриттю, оскільки подана товариством апеляційна скарга не відповідає вимогам ч. 3 ст. 356 ЦПК України щодо її форми, зазначені обставини стали відомі після відкриття апеляційного провадження.

Обгрунтовуючи доводи щодо відсутності підстав для задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , представником ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» - адвокатом Сисин М.М. додано до додаткових письмових пояснень до апеляційної скарги Рецензію на Звіт про оцінку нежитлового приміщення – приміщення магазину по АДРЕСА_1 від 19.07.2021, в якій зазначено, що звіт не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правовоих актів з оцінки майна та має незначні недоліки, що вплинули на достовірність оцінки.

Проте, представником  ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» у клопотанні не зазначені мотиви або підстави неподання цього доказу до суду першої інстанції до перегляду справи Верховним Судом, так і під час провадження у справі у суді першої інстанції після скасування.

Колегія суддів, вирішуючи питання дослідження додаткового доказу, виходить з такого.

За змістом ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 3 ст. 83 ЦПК України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень. Такий обов`язок лежить в силу приписів ч. 1 ст. 81 ЦПК України саме на відповідачеві в той час, як суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, окрім випадків передбачених законом (ч. 7 ст. 81 ЦПК України).

Таким чином, суд першої інстанції, зважаючи на визначений ч. 1 ст. 44 ЦПК України обов`язок сторони добросовісно користуватись процесуальними правами, не міг припускати, що відповідач, будучи юридичною особою та маючи правовий супровід справи, таким процесуальним обов`язком знехтує.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» не було позбавлено можливості надати до суду першої інстанції до перегляду справи в касаційному порядку Верховним Судом, так і після скасування під час розгляду судом першої інстанції, вказаний доказ, але таким правом за час розгляду справи не скористалося. До апеляційної інстанції позивач не надав доказів неможливості подання рецензії на звіт до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасника справи.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що підстави для  дослідження нових доказів у суді апеляційної інстанції при розгляді справи відсутні.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» за весь час розгляду справи не скористалось правом, передбаченим ст. 43 ЦПК України, заявити клопотання про призначення у справі судової експертизи для визначення вартості нерухомого майна станом на момент  переходу права власності на предмет іпотеки до відповідача - 18.04.2016.

З врахуванням встановлених обставин, посилання ОСОБА_1 як у позовній заяві, так і у апеляційній скарзі, на те що не підтверджено належними  допустимими доказами, що ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» є його кредитором за зобов`язанням на суму 3 132 120, 29 грн, з посиланням на вимоги п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, оскільки відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження наявності такого обов`язку, як і посилання, що вимога відповідача від 16.02.2016 не є належним доказом існування факту виконання відповідачем або банком зобов`язань перед ним за договором споживчого кредитування, дату виконання зобов`язань і його розмір, а також виникнення у нього перед відповідачем або банком  зобов`язання, спростовуються матеріалами справи.

Спростовуються і наданими документами на підставі яких приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу було прийнято рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ 2ФК`Довіра та гарантія» індексний № 29353123 від 21.04.2016 (а.с. 1-103 т. 3), посилання ОСОБА_1 , що відповідачем  не надано доказів на підтвердження передачі права вимоги за споживчим кредитом, а саме не надано первинних бухгалтерських документів і детального розрахунку заборгованості за договором споживчого кредиту, у зв`язку з чим неможливо визначити розмір його зобов`язань перед відповідачем, як і посилання, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, тому факт існування у нього зобов`язань перед ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» у розмірі 3 132 120, 29 грн як зазначено у вимозі від 16.02.2016 повинен підтверджуватись лише первинними бухгалтерськими документами, оскільки розмір заборгованості ОСОБА_1 підтверджується реєстром боржників до Договору про відступлення прав вимоги № 1 та складає 3 132 120, 29 грн, який є додатком до договору факторингу № 27 від 21.09.2015, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», Договору відступлення прав вимоги № 1 від 22.09.2015, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (а.с. 42-43, 45-50, 64-70, т. 3)

Отже, безпіставиними є і посилання, що вимога ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» від 16.02.2016 про усунення порушень в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку» не є належним доказом розміру забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, а є лише повідомленням про наявність не підтвердженої заборгованості у розмірі 3 132 120, 9 грн і не свідчить про існування у нього зобов`язань перед ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та, що наявність у нього заборгованості перед ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» не було предметом спору під час розгляду справи № 751/9792/16-ц, а у рішенні суду відсутній висновок про наявність у нього зобов`язань перед ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія».

В обгрунтування доводів скарги ОСОБА_1 посилається на правові висновки Великої Палати Верховного суду, викладені у постановах від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, проте  під час розгляду справи судам ОСОБА_1 не надано доказів, як і не надано посилання на наявність таких доказів, які б давали підстави для встановлення обставин, на підставі яких позов підлягав би задоволенню у повному обсязі.

Отже, рішенння суду першої інстанції слід скасувати з підстав порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнути на його користь з ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» 3 954 749, 71 грн у відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя з підстав, наведених у даній постанові.

Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1   на суму 3 954 749, 72 грн., враховуючи подання заяви про збільшення позовних вимог 12.10.2020,  (3 954 749, 71 грн від 7 086 870 грн становить 55,8 %, а 44,2% складає частина відмовлених позовних вимог), слід стягнути на користь держави з ОСОБА_1 несплачений судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 4 645,42 грн,  а з ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на користь держави – 5 864,58 грн судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

Також, ОСОБА_1 в апеляційному порядку оскаржувалось рішення суду першої інстанції лише в частині відмовлених позовних вимог на суму 3 132 120, 29 грн і при поданні апеляційної скарги судовий збір не сплачувався, та враховуючи скасування рішення суду лише з підстави порушення норм процесуального права, з нього на користь держави підлягає стягненню судовий збір за апеляційний розгляд справи у розмірі 15 765 грн.

Крім того, в судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 заявлено клопотання про відшкодування йому витрат на правову допомогу у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 16 000 грн. Проте, таке клопотання задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню лише з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Керуючись ст. 362 ч. 1 п. 2, 367, 368, 374, 376 ч. 3 п. 7, 381-384, 389,390 ЦПК України, апеляційний суд,

                                          П О С Т А Н О В И В :

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 12 квітня 2021 року - закрити.

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 12 квітня 2021 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про захист прав споживача – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (04112, м. Київ, вул. Авіатора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ 38750239) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - 3954749,71 гривень.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 4645,42 грн - несплачений судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на користь держави 5864,58 грн судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 15765,00 грн за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 11.11.2021.

             Головуючий                                                         Судді: