Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 683/3114/19

провадження № 61-17078св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма побутового обслуговування «Силует», ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 16 червня 2020 року в складі судді Андрощука Є. М. та на постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року в складі колегії суддів Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Фірма побутового обслуговування «Силует» та ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним.

Позов мотивувала тим, що наприкінці 2018 року їй стало відомо про укладення 04 січня 2018 року відповідачами договору купівлі-продажу нежитлової будівлі загальною площею 544,2 м? по АДРЕСА_1 . Посилалася на те, що до лютого 2017 року була учасником ТОВ «Фірма побутового обслуговування «Силует», а зазначена будівля вносилася нею до статутного капіталу товариства як співвласником нерухомого майна. Зазначала, що продаж вчинено за завідомо заниженою ціною, без її згоди як співвласника майна та учасника товариства, а також під час розгляду в порядку господарського судочинства справи за її позовом до ТОВ «Фірма побутового обслуговування «Силует» щодо визначення розміру частки, яка підлягає виплаті позивачці внаслідок її виходу з учасників товариства, та стягнення на її користь 295 798,53 грн. Указувала, що правочин вчинено з метою приховання майна, за рахунок якого міг бути вирішений судовий спір господарським судом, та уникнення виконання зобов`язань перед учасниками товариства. При цьому, директор ТОВ «Фірма побутового обслуговування «Силует» відчужила вказане нерухоме майно своїй дочці ОСОБА_2 .

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 з посиланням на частину першу статті 203 та частину першу статті 215 ЦК України просила визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі площею 544,2 м?, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , який укладений 04 січня 2018 року між ТОВ «Фірма побутового обслуговування «Силует» і ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 16 червня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно з рішенням загальних зборів ТОВ «Фірма побутового обслуговування «Силует» від 03 лютого 2017 року ОСОБА_1 перестала бути членом товариства з 22 листопада 2016 року, а тому на момент укладення оспорюваного нею договору її права ніяким чином порушені не були. Посилання позивачки в судовому засіданні на фіктивність договору купівлі-продажу як такого, що укладений із метою приховання майна товариства задля уникнення проведення розрахунків із нею по виплаті вартості частки як колишнього члена товариства, суд відхилив, оскільки позивачка не довела відсутність наміру створити юридичні наслідки у сторін правочину. При цьому суд зазначив, що пред`являючи позов ОСОБА_1 як на підстави позову посилалася на положення статей 203, 215 ЦК України, а не на статтю 234 ЦК України, якою врегульовано питання фіктивності правочину.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу позивачки залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд прийняв до уваги доводи позивачки про те, що підставою позову є фактичні обставини, наведені в заяві, а тому незазначення конкретної норми права в обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Суд апеляційної інстанції встановив, що при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що оспорюваний правочин вчинено товариством у період настання в нього зобов`язання з виплати їй вартості частки з метою укриття майна, за рахунок якого міг бути вирішений судовий спір господарським судом, а тому визнав зайвим посилання в рішенні суду першої інстанції на те, що позивачка в порушення вимог ЦПК України в ході розгляду справи змінила підстави позову. Разом з тим, апеляційний суд уважав, що вказане порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи судом першої інстанції.

Апеляційний суд указав на те, що позивачкою не надано достатніх доказів того, що оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна порушує її права та був укладений відповідачами без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Суд апеляційної інстанції виходив також із того, що внаслідок вчинення правочину 04 січня 2018 року ТОВ «Фірма побутового обслуговування «Силует» не перестало бути платоспроможним, оскільки отримало кошти за договором у розмірі, достатньому для виплати ОСОБА_1 вартості її частки в товаристві в сумі 231 638,78 грн. Крім того, суд послався на те, що у власності товариства перебуває інше нерухоме (гараж по АДРЕСА_2 ) та рухоме майно (обладнання й устаткування). За висновком апеляційного суду не кожен правочин, вчинений особою в період настання в неї зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності.

Аргументи учасників справи

16 листопада 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга в уточненій редакції від 15 січня 2021 року мотивована тим, що:

- суди не надали належної оцінки тому, що спірне нерухоме майно відчужено товариством відразу після подання ОСОБА_1 позову щодо визначення вартості частки позивачки у статутному капіталі товариства;

- суди не врахували, що нерухоме майно відчужено за заниженою ціною дочці директора товариства;

- відповідачі уклали оспорюваний правочин, зловживаючи своїми правами, з метою завдання шкоди позивачці шляхом приховання майна, за рахунок якого можуть бути виконані боргові зобов`язання;

- після продажу нежитлової будівлі площею за адресою: АДРЕСА_1 , товариство продовжує знаходитись за вказаною адресою та здійснювати свою діяльність;

- кошти від продажу нерухомого майна за оспорюваним правочином не надійшли на рахунок товариства;

- відчужений будинок був єдиним майном, за рахунок якого товариство могло виконати свої боргові зобов`язання перед позивачкою, а гараж, на який послався апеляційний суд, належить на праві власності іншій особі та його вартість не покриває боргу ТОВ «ФПО «Силует» перед ОСОБА_1 ;

- будинок, який відчужено за оспорюваним правочином, був зареєстрований за товариством на праві колективної власності, а позивачка має майновий сертифікат про конкретну відсоткову частку у праві спільної власності на вказане майно.

У квітні 2021 року від ТОВ «Фірма побутового обслуговування «Силует» та ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких відповідачі просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Посилаються на те, що позивачка ще з листопада 2016 року не є учасником товариства. При виході з товариства позивачці підлягає виплата вартості її частки в статутному капіталі, а не передання майна (зокрема, спірної будівлі) в натурі. За таких обставин відповідачі вважають, що ОСОБА_1 не довела, яким чином порушуються її права відчуженням нерухомого майна товариства в січні 2018 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

В ухвалі Верховного Суду від 19 березня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування судами висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до свідоцтва, виданого ТОВ «Фірма побутового обслуговування «Силует», станом на 01 січня 2009 року ОСОБА_1 як члену товариства належить частка у статутному фонді товариства: у будівлі - 9,24% (1 626 грн), у майні - 7% (26 грн), у землі - 9,24% (3 641 грн).

22 листопада 2016 року позивачка звернулася до ТОВ «Фірма побутового обслуговування «Силует» із заявою про вихід з товариства та виплату вартості частини майна пропорційно частці в статутному капіталі товариства.

На загальних зборах учасників ТОВ «Фірма побутового обслуговування «Силует» 03 лютого 2017 року прийнято рішення про вихід ОСОБА_1 з учасників товариства з 22 листопада 2016 року та виплату їй вартості частини майна пропорційно частці в статутному капіталі в розмірі 1 652 грн.

Зазначене рішення зборів учасників позивачка в грудні 2017 року оскаржила до суду в порядку господарського судочинства.

04 січня 2018 року ТОВ «Фірма побутового обслуговування «Силует» та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (будівлі побутового обслуговування) загальною площею 544,2 м? по АДРЕСА_1 . Продаж нерухомого майна вчинено за 304 359,85 грн.

04 січня 2018 року на підставі зазначеного договору за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на нежитлову будівлю загальною площею 544,2 м?, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 26 квітня 2018 року в справі № 924/23/18 визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Фірма побутового обслуговування «Силует» від 03 лютого 2017 року в частині визначення розміру вартості частки в майні товариства, яка підлягає до виплати ОСОБА_1 . Стягнуто з ТОВ «Фірма побутового обслуговування «Силует» на користь позивачки вартість частки в сумі 5 826,46 грн і судовий збір у сумі 1 687,40 грн.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 травня 2020 року в справі № 924/23/18 змінено рішення Господарського суду Хмельницької області від 26 квітня 2018 року в частині стягнення вартості частки ТОВ «Фірма побутового обслуговування «Силует» і судового збору. Стягнуто з ТОВ «Фірма побутового обслуговування «Силует» на користь ОСОБА_1 вартість частки в сумі 231 638,78 грн і 3 474,59 грн судового збору. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

На підставі вказаного судового рішення 04 червня 2020 року Господарським судом Хмельницької області видано наказ №924/23/18 про стягнення з ТОВ «Фірма побутового обслуговування «Силует» на користь ОСОБА_1 вартості частки в статутному фонді товариства в сумі 231 638,78 грн і 3 474,59 грн судового збору.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 15, частини першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред`явила позов про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, посилаючись на те, що такий договір укладено під час вирішення судом спору щодо визначення розміру частки позивачки в майні товариства та з метою приховання майна, за рахунок якого може бути погашений борг відповідача.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

За таких обставин, установивши, що як на підставу позову ОСОБА_1 посилалася на те, що оспорюваний правочин укладено під час вирішення судом спору щодо визначення розміру частки позивачки в майні товариства та з метою приховання майна, за рахунок якого можуть бути виконанні боргові зобов`язання відповідача, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що незазначення конкретної норми права позивачкою (крім посилань на загальні положення статей 203, 215 ЦК України) в обґрунтування позовних вимог не є визначальним при вирішенні судом цього спору.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України, та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

З урахуванням установлених судами обставин укладення оспорюваного правочину відразу після пред`явлення ОСОБА_1 позову щодо визначення розміру належної їй частки в майні товариства; вчинення договору на користь родича (доньки) директора товариства; наявності у відповідача боргу перед позивачкою в розмірі 231 638,78 грн та відсутності іншого майна, за рахунок звернення стягнення на яке може бути погашений борг перед позивачкою, наявні підстави для кваліфікації оспорюваного правочину як такого, що вчинений на шкоду кредитора (позивачки), а тому суди зробили помилковий висновок про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення прийняті без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

Оскільки суди повно встановили обставини справи, однак допустили неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів уважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення в порядку статті 412 ЦПК України про задоволення позову ОСОБА_1 .

З урахуванням висновків щодо суті касаційної скарги з ТОВ «Фірма побутового обслуговування «Силует» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, понесені позивачкою в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, в загальному розмірі 3 457,80 грн в рівних частках (по 1 728,90 грн з кожного).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 16 червня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма побутового обслуговування «Силует», ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі площею 544,2 м?, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , який укладений 04 січня 2018 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма побутового обслуговування «Силует» і ОСОБА_2 .

Стягнути в рівних частках з товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма побутового обслуговування «Силует» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з розглядом справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, у загальному розмірі 3 457,80 грн (по 1 728,90 грн з кожного).

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 16 червня 2020 року та постанова Хмельницького апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року втрачають законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук