Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 362/3095/17

провадження № 61-14433 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2020 року у складі

судді Кравченко Л. М. та постанову Київського апеляційного суду

від 23 червня 2021 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С.,

Гаращенка Д. Р., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права власності на частину частки у домоволодінні, виділ частки з майна, що

є у спільній частковій власності, визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору дарування

частини житлового будинку від 22 листопада 2006 року їй належить

7/24 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок

з господарсько-побутовими будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 .

Власниками інших часток вищевказаного житлового будинку є: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , яким належить на праві спільної часткової власності

17/40 і 17/60 часток відповідно.

Вказувала, що між ними, як співвласниками, не досягнуто згоди щодо спільного користування вищевказаним житловим будинком. Вказаний будинок побудовано у 1936 році, окремі його конструкції, фасади потребують поточного ремонту, проте відповідачі проводити або фінансувати ремонтні роботи не бажають, а сподіваються, що проведення цих робіт буде здійснено за її рахунок. При цьому частина житлового будинку, що належить ОСОБА_2 , перебуває у непридатному для експлуатації стані через неналежне його обслуговування. Наразі між ними не досягнуто згоди щодо поділу спірного домоволодіння, який технічно можливий, так як частки сторін вже поділені на квартири з окремими входами. Вона пропонує зменшити ідеальну частку, яка належить

ОСОБА_3 , на 2/24, тобто на 13,85 кв. м, що є незначним з виплатою останній грошової компенсації у розмірі 20 824 грн згідно з оцінки майна

від 06 квітня 2017 року. При цьому ідеальна частка, яка належить

ОСОБА_2 , залишається незмінною. Посилалася на положення

статті 364 ЦК України.

У грудні 2018 року ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги й, посилаючись на положення статті 365 ЦК України, зазначила, що частка ОСОБА_3 (2/24) є незначною і припинення права власності на цю частку не завдасть їй істотної шкоди.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд: припинити право власності ОСОБА_3 на частину належної їй частки у розмірі

2/24 домоволодіння по АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на одноквартирний будинок, зблокований з господарськими спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , що складається з самостійного входу і приміщень: 2-1 коридор, допоміжною площею 3,9 кв. м, 2-2 житлова

кімната - 12,2 кв. м., 2-3 житлова кімната - 11,4 кв. м., 2-4 кухня - 5,7 кв. м., 2-5 житлова кімната - 9,0 кв. м., 2-6 кухня - 4,0 кв. м., а всього по будинку 46,2 кв. м. і господарських споруд: «В» сарай - 12,52 кв. м., «К» вбиральня - 3 кв. м., всього загальною площею 61,72 кв. м., житловою площею -

32,6 кв. м., допоміжною площею - 29,12 кв. м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області

від 09 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що визначальним для виділу частки в будинковолодінні, який перебуває

у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки будинку відповідно до часток співвласників. Позивачка просить припинити право власності ОСОБА_3 на частину належної їй частки у розмірі 2/24 домоволодіння із 17/40, посилаючись на те, що частка є незначною, не може бути виділеною в натурі та входить

до складу неподільної речі, спільність користування і володіння якою є неможливим. Разом з цим, частка, що пропонується до виділення позивачці у приватну власність (9/24 після виділу) чітко визначається переліком приміщень, їх житловою та нежитловою площею, нежитловими господарськими приміщеннями. При цьому, розмір частки, перелік приміщень, їх нежитлова площа, нежитлові господарські будівлі, що становитимуть частку ОСОБА_3 після запропонованого варіанту виділу залишаються невідомими. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Оскільки при зазначеному у позові поділі домоволодіння не враховані законні права та інтереси ОСОБА_2 , як співвласника майна, позов задоволенню не підлягає.

При цьому суд послався на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 03 квітня 2012 року у справі № 6-12цс13, щодо застосування положень статті 364 ЦК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня

2020 року - без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 не враховують інтереси всіх учасників справи, а закон забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших співвласників. При запропонованому у позові виділі домоволодіння не враховані законні права та інтереси ОСОБА_2 , як співвласника, пославшись на положення статті 364 ЦК України. Вимоги позивачки про припинення права власності ОСОБА_4 на 2/24 частки

у домоволодінні не ґрунтується на положеннях статті 365 ЦК України

з огляду на те, що вона є значною і майно може бути виділено в натурі, спільне володіння і користування цієї частини домоволодіння можливе, припинення права власності завдасть їй значної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня

2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 23 червня

2021 року.

Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано

її матеріали з Васильківського міськрайонного суду Київської області.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової

палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права власності на частину частки у домоволодінні, виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, визнання права власності призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили всіх обставин справи, не врахували, що при запропонованому нею варіанті виділу домоволодіння частка

ОСОБА_3 , яка зменшиться (2/24 із 17/40), є незначною, вона не може бути виділена в натурі, входить до складу неподільної речі, спільне користування і володіння майном є неможливим. Припинення права

ОСОБА_3 на частину її частки у розмірі 2/24 у домоволодінні

не завдасть істотної шкоди її інтересам, чи інтересам членам її родини. Водночас ідеальна частка ОСОБА_2 залишається незмінною. Проте, відмовляючи у задоволенні позову, суди належним чином не мотивували свій висновок, не вказали, яке саме істотне порушення інтересів

ОСОБА_2 відбудеться за наслідками такого виділу у домоволодінні. При цьому суди прийняли до уваги доводи ОСОБА_3 , які фактично були подані в інтересах ОСОБА_2 , хоча остання не цікавилася результатом розгляду справи, заперечень проти позову не подавала. Крім того, вказуючи на те, що розмір частки, перелік приміщень, їх нежитлова площа, нежитлові господарські будівлі, що становитимуть частку ОСОБА_3 після запропонованого варіанту виділення залишаються невідомими, суди не врахували, що після запропонованого варіанту виділу всі приміщення та будівлі, крім тих, які вона просить виділити собі, залишаються у спільній частковій власності відповідачів. Тому виділяти ОСОБА_3 якісь окремі приміщення і будівлі у цій справі немає підстав, оскільки ОСОБА_3 таких вимог не заявляла. Також незрозуміло, з яких мотивів виходив апеляційний суд, вказуючи що її вимоги про припинення розміру частки права власності ОСОБА_4 на 2/24 частини у домоволодінні, не ґрунтується на положеннях статті 365 ЦК України, оскільки вказана частка є значною і майно може бути виділено в натурі, спільне володіння і користування цієї частини домоволодіння можливе, припинення права власності завдасть значної шкодиОСОБА_5 .

Суди не врахували, що у цій ситуації положення статті 365 ЦК України застосовуються не до всієї частки у праві власності, а до частини у частці.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Розмір частки та перелік приміщень, житловою і нежитловою площею, нежитлових господарських приміщень, що становитимуть частку ОСОБА_2 і ОСОБА_4 після запропонованого варіанту виділу, залишаться невідомими. Твердження позивачки про те, що ОСОБА_2 не користується надвірними будівлями і її частка, по цій причині, після запропонованого варіанту виділу, залишиться незмінною є помилковими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Васильківського міжрайонного бюро технічної інвентаризації від 20 грудня 2006 року № 12983424, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 травня 2017 року, ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 22 листопада

2006 року №1-2513 має приватну спільну часткову власність у розмірі

7/24 частки у домоволодінні, розташованого по

АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 11, 12).

22 листопада 2006 року між ОСОБА_6 (дарувальник) та

ОСОБА_1 (обдаровувана) укладено договір дарування частини житлового будинку, предметом якого є передання безкоштовно у власність ОСОБА_1 7/24 часток житлового будинку з відповідними господарсько-побутовими будівлями, що знаходяться по АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 13).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08 квітня 2017 року, право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 131,6 кв. м, житлова площа 84,6 кв. м, загальна вартість нерухомого майна 68 335 грн, належить:

- ОСОБА_2 - приватна спільна часткова власність, частка власності 17/60 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 10 березня 2000 року № 457, дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 25 червня

2004 року;

- ОСОБА_3 - приватна спільна часткова власність, частка власності 17/40 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 24 листопада

1981 року № 7743, дата прийняття рішення про державну реєстрацію -

25 червня 2004 року;

- ОСОБА_1 , приватна спільна часткова власність, частка власності 7/24 на підставі договору дарування від 22 листопада 2006 року № 1-2513, дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 20 грудня 2006 року (т. 1, а. с. 14-15, 16-22).

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку

від 11 грудня 2009 року № 743768 ОСОБА_1 , яка проживає

по АДРЕСА_1 , на підставі рішення Васильківської міської ради Київської області від 25 квітня 2008 року

№ 06.01-29-V є власником земельної ділянки, площею 0,0545 га, у межах згідно з планом.

Земельна ділянка розташована: по АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: будівництво

і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд

(т. 1, а. с. 23).

Згідно зі звіту про оцінку майна від 06 квітня 2017 року №AS18-170406-051, об`єктом якого є житловий будинок, загальною площею 131,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , його вартість становить 250 177,20 грн. Ринкова вартість

7/24 частки об`єкту (власник - ОСОБА_1 ) складає без ПДВ

72 968,35 грн (т. 1, а. с. 38-48).

Відповідно до висновку щодо технічної можливості виділу в натурі

частки з об`єкта нерухомого майна від 21 грудня 2017 року, виданого власнику ОСОБА_1 , 7/24 часток житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , за технічними показниками 9/24 часток об`єкта є відокремлена, має окремий вихід і може бути виділена в натурі (т. 1, а. с. 105).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого у реєстрі 24 листопада 1981 року за № 7743, на підставі заповіту, спадкоємцем зазначеного у заповіті майна є ОСОБА_3 .

Спадкове майно, на яке видано свідоцтво складається з 17/40 частки будинку та нежитлові господарські будівлі за адресою:

АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 149-150).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 ЦК України.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння

та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку

у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

За змістом наведених норм виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частці у праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.

Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об`єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об`єкта у самостійний об`єкт.

Частка, яка виділяється, повинна бути саме окремим об`єктом нерухомого майна, як і частка, яка залишається в іншого власника (власників),

у розумінні статті 181 ЦК України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна, утворюється два самостійних об`єкта майна.

Звертаючись до суду із позовом, на підставі статті 364 ЦК України, що регулює порядок виділу в натурі частки з майна, що належить кільком особам на праві спільної часткової власності, позивачка просила виділити належну їй частку у нерухомому майні, припинити право власності

ОСОБА_3 на частину належної їй частки у спірному домоволодінні

(2/24 з 17/40) з виплатою останній грошової компенсації та визнати

за нею право власності на одноквартирний будинок, зблокований

з господарськими спорудами, розташований по

АДРЕСА_1 , що складається з самостійного входу і певних приміщень.

Міськрайонний суд, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , послався на правові висновки Верховного Суду України, викладені

у постанові від 03 квітня 2012 року у справі № 6-12цс13, й одночасно застосував такі поняття, як: «виділ» та «поділ».

Проте, саме у цій постанові Верховний Суд України вказав на необхідність розрізняти виділ частин у спільній власності від поділу і критерієм для цього є правові наслідки здійснення виділу, чи поділу.

Так, відповідно до частини першої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання (частина друга статті 364 ЦК України).

Таким чином, у разі виділу співвласник отримує свою частку у майні в натурі і вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається.

На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності, у разі поділу (стаття 367 ЦК України) спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, міськрайонний суд вирішив спір з порушенням вимог статей 12,

13 ЦПК України, так як вимог про поділ спільного майна позивачка не заявляла.

Крім того, у порушення вимог статей 264, 265 ЦПК України суд першої інстанції взагалі не вирішив позовну вимогу ОСОБА_1 про припинення права власності на частину частки ОСОБА_3 у домоволодінні (на 2/24 з 17/40 частки).

Апеляційний суд звернув на це увагу, застосувавши положення

статті 364 ЦК України до однієї з вимог ОСОБА_1 і статтю 365 ЦК України до вимоги про припинення власності на частину частки ОСОБА_3 у домоволодінні, проте не скасував і не змінив рішення міськрайонного суду, що є порушенням статті 374 ЦПК України.

Разом з тим, з висновками апеляційного суду також погодитися не можна, оскільки зміст постанови апеляційного суду свідчить про те, що суд формально (текстуально) переписав положення ряду норм ЦК України,

у тому числі, статей 364, 365 ЦК України, навіть не врахувавши, що вони

є взаємовиключними, а їх юридичні конструкції є відмінними, про що неодноразово зазначав, як Верховний Суд України, так і Верховний Суд (постанова Верховного Суду України від 13 січня 2016 року № 6-2925цс15, постанова Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 645/873/18, провадження № 61-5215св21). Зокрема, стаття 364 ЦК України не передбачає внесення вартості різниці між виділеними та ідеальними частками сторін. Відшкодування вартості такої різниці можливе за згодою відповідачів.

Разом з тим, у справі, яка переглядається, позивач просила застосувати положення статті 364 ЦК України до вимоги про виділ її частки із спільної часткової власності і положення статті 365 ЦК України до вимоги про примусове припинення права власності на частину з частки відповідачки.

Водночас, обставини цієї конкретної справи свідчать про те, що положення

статті 365 ЦК України позивачка просила застосувати не до всієї частки співвласника ОСОБА_3 , а лише до частини її частки, а саме до 2/24 із 17/40, оскільки ця частина її пов'язана із запропонованим виділом частини, за яким ідеальна частка ОСОБА_3 лише зменшиться на 2/24, за яку позивачка пропонує грошову компенсацію та перерозподіл ідеальних частин у праві спільної часткової власності. У зв`язку з цим суду слід визначитись із тим, чи необхідно у цій ситуації застосовувати положення статті 365 ЦК України. А тому суд у порядку, передбаченому положеннями ЦПК України, повинен уточнити позовні вимоги.

Апеляційний у порушення вимог статей 368, 374 ЦПК України, пункту в) підпункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України про те, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини

із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, взагалі не зазначив мотивів відхилення суттєвих аргументів апеляційної скарги ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 202-207) про те, що: між співвласниками не досягнуто згоди щодо спільного користування вищевказаним житловим будинком, побудованого у 1936 році; окремі його конструкції, фасади потребують поточного ремонту, проте відповідачі проводити або фінансувати ремонтні роботи не бажають; частина житлового будинку, що належить ОСОБА_2 , перебуває у непридатному для експлуатації стані через неналежне його обслуговування і ОСОБА_2

у домоволодінні фактично не проживає; вона пропонує зменшити ідеальну частку, яка належить ОСОБА_3 , на 2/24, тобто на 13,85 кв. м, що є незначною з виплатою останній грошової компенсації, внесеної на депозит суду першої інстанції; при цьому ідеальна частка, яка належить

ОСОБА_2 , залишається незмінною, а ОСОБА_3 також залишається співвласником.

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції

у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області

від 09 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду

від 23 червня 2021 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець