Справа № 22 Ц- 6285/ 2010 р. Суддя 1-ї інстанції: Шаманська Н.О.
Категорія- 5 Суддя-доповідач апеляційного суду: Галущенко О.І
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
03 листопада 2010 р. Судова колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Галущенка О.І.
суддів: Кутової Т.З.
Шолох З.Л.
при секретарі: Шпонарській О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Миколаєві цивільну справу за
апеляційною скаргою
ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.01.2002 р. у справі за
позовом
ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання угоди купівлі - продажу автомобіля «Мерседес-500» дійсною,
встановила:
03.01.2002 р. ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля «Мерседес-500» дійсним.
Позивач зазначав, що 01.12.2000 р. він уклав на Південній товарній біржі договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_5, який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності продав, а він придбав автомобіль «Мерседес-500», належний на праві власності ОСОБА_3
Сплативши у повному обсязі, визначені договором грошові кошти у розмірі 10000 грн., він виконав усі необхідні та суттєві умови угоди, що свідчить про дійсність цієї угоди.
Посилаючись на те, що органи реєстрації та обліку транспортних засобів відмовляють йому в реєстрації автомобіля на його ім’я, позивач просив про задоволення позову.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.01.2002 р. постановлено про часткове задоволення позову та визнання угоди купівлі -продажу«Мерседес-500» дійсною.
В частині вимог щодо зобов’язаня органу ДАЇ здійсними зняття автомобіля з попередньої реєстрації– відмовлено.
В апеляційній скарзі апелянт просить рішення скасувати та повернути справу на новий розгляд, з посиланням на те, що його не було притягнуто до участі у справі при ухваленні оскаржуваного рішення, незважаючи на те, що він є законним власником автомобіля.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що ним вірно визначено суб’єктний склад спірних правовідносин, в повному обсязі з’ясовано обставини, які є підставою для визнання угоди дійсною.
Але з такими висновками погодитись неможливо, оскільки до них суд прийшов з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.4 ст.13 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, законодавчими актами може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна.
При цьому, відповідно до правил ст. 153 ЦК (1963 р.) угода купівлі-продажу будь-якого виду майна вважається укладеною, якщо між сторонами в належній формі досягнуто згоди з усіх суттєвих її умов.
З матеріалів справи вбачається, що позивач придбав автомобіль на підставі біржової угоди від 01.12.2000 р. і ставить питання про визнання угоди купівлі-продажу автомобіля дійсною, посилаючись на норму ст. 145 ЦК (1963 р.).
Зазначена норма матеріального права регулює підстави витребування майна від добросовісного набувача та не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки правомірність набуття права власності на автомобіль на той час мала бути підтверджена договором, який відповідає вимогам ст. 153 ЦК (1963 р.) та іншими документами, які передбачені Правилами торгівлі транспортними засобами…( затв. наказом Міністерства зовнішньо-економічних зв’язків і торгівлі № 168 від 18.12.1995 р. та п. 7 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок ( далі-Правила державної реєстрації), затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 р.
При цьому, пунктом 8 Правил державної реєстрації, передбачено, що перед відчуженням автомобіля, тобто перед укладенням угоди купівлі-продажу автомобіля, у тому числі на біржі, останній має бути знято з обліку у відповідному підрозділі ДАЇ.
Згідно з цими правилами продажу підлягають автомобілі, які зняті з обліку і стосовно яких є відомості відповідної експертної установи про відповідність їх ідентифікаційних номерів характеристикам та записам, зазначеним у реєстраційних документах транспортного засобу.
Зазначені вимоги є суттєвими умовами угоди купівлі-продажу автомобіля і їх недотримання не дає підстав вважати, що така угода відбулась.
З пояснень сторін та наданої біржової угоди, видно, що ОСОБА_5 передав позивачу автомобіль, а позивач в свою чергу, заплатив належні за нього гроші.
В той же час, автомобіль з обліку не знімався і даних про відповідність його ідентифікаційних номерів немає.
Крім того, суд не врахував, що позов про визнання угоди купівлі-продажу автомобіля дійсною, пред’явлено не до власника автомобіля, яким на час здійснення біржової угоди був ОСОБА_3, а до ОСОБА_5, який користувався автомобілем на підставі доручення і не був титульним власником цього транспортного засобу та не міг, в силу ст.62 ЦК (1963 р.), укладати угоди з майном титульного власника в своїх власних інтересах, що згідно з приписами ст. 105 ЦПК (1963 р.) вимагало залучення ОСОБА_3 до участі у справі в якості відповідача.
Розглядаючи спір, суд цих вимог закону та дійсних обставин не врахував, внаслідок чого його висновки не можна вважати обґрунтованими і такими, що відповідають вимогам закону.
Встановлене, відповідно до вимог ст.. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення та ухвалення нового.
При ухваленні нового рішення, судова колегія виходить з таких встановлених фактів.
Позивач придбав автомобіль на підставі біржової угоди і ставить питання про визнання угоди купівлі-продажу автомобіля дійсною, посилаючись на норму ст. 145 ЦПК України.
Зазначена норма матеріального права, регулює підстави витребування майна від добросовісного набувача та не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки не передбачає умов та підстав визнання угоди купівлі-продажу автомобіля, коли сторони перед її укладенням не виконали вимог закону, які регулюють спеціальний статус цього майна.
Позов пред”явлено не до власника майна, що відчужувалось, а до представника, який не набуває права власності на відчужуване майно та не вправі укладати угоди з майном власника у власних інтересах.
Угода купівлі-продажу автомобіля не потребує обов’язкового нотаріального посвідчення, але вимагає, крім загальних умов, попереднього виконання приписів п.8 Правил державної реєстрації щодо зняття транспортного засобу з обліку та перевірки відповідною експертною установою відповідності його ідентифікаційних номерів характеристикам та записам, зазначеним у його реєстраційних документах.
Оскільки при відчуженні автомобіля, сторони не виконали цих умов закону, то підстав для визнання угоди купівлі-продажу автомобіля «Мерседес-500» дійсною, судова колегія не вбачає.
З врахуванням цього висновку, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, судова колегія
вирішила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.01.2002 р..– скасувати. Постановити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі - продажу автомобіля «Мерседес - 500» 1991 р. випуску, державний номер НОМЕР_1, зареєстрованого на Південній товарній біржі м. Миколаєва 01.12.2000 р. (реєстраційний номер № 10846), дійсним - відмовити.
В іншій частині рішення місцевого суду залишити без зміни.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, алез цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий: О.І. Галущенко
Судді : Т.З. Кутова
З.Л. Шолох