Справа №  22 Ц- 6643/ 2010 р.               Суддя  1-ї інстанції суддя : Ямкова О.О.

Категорія – 06                                             Суддя-доповідач апеляційного суду: Галущенко О.І

                          Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

2010 р., вересня  місяця, 29 дня   Судова колегія судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

    головуючого:         Галущенка О.І.

           суддів                   Кутової Т.З.

                 Шолох З.Л.

             при  секретарі:        Бобуйок І.Ф.

       за участю

                   представників:

                   позивача -      ОСОБА_3, ОСОБА_4

                   відповідача –       ОСОБА_5

           відповідача -       ОСОБА_6                  

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за

                                                апеляційними скаргами

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    ОСОБА_7 та Миколаївської міської ради на рішення Центрального районного суду  м. Миколаєва від 13.05.2010 р.,  у справі  за

                                                      позовом

      Миколаївської міської ради до ОСОБА_6 та ОСОБА_7  про знесення самочинно зведеної споруди та звільнення земельної ділянки,

                                                  встановила:

                  10.08.2009 р. Миколаївська міська Рада звернулася з позовом  до  ОСОБА_6 та  ОСОБА_7  про знесення самочинно зведеної споруди та звільнення земельної ділянки,

                   Позивач  зазначав, що  відповідачі проживають в кв. .№ АДРЕСА_2, який є комунальною власністю.

                  Відповідачі самочинно без  згоди органу самоврядування та без відповідних дозволів на земельній ділянці, яка перебуває у власності територіальної громади, звели прибудову для облаштування санвузла.     Посилаючись на ці обставини, позивач просив зобов’язати відповідача знести зазначені споруди та звільнити самовільно захоплену земельну ділянку.    

    Справа розглядалася судами неодноразово.

    Останнім рішенням Центрального районного суду  м. Миколаєва від 13.05.2010 р. постановлено про задоволення  позову частково  та покладення на відповідачів обов’язку щодо звільнення земельної ділянки шляхом знесення тієї частини самочинно зведеної споруди, в якій влаштовано  санвузол.

    В апеляційній скарзі ОСОБА_7 ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог міської Ради, посилаючись на недоведеність  висновків суду та порушення норм матеріального права.

    Міська рада також не погоджуючись з висновками суду просила про скасування рішення та ухвалення нового про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на необгрунтованність рішення суду та неналежну оцінку наданих доказів.

    Перевіряючи законність та обгрунтованність  рішення в межах, визначених ст.. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга відповідача  підлягає задоволенню частково, а апеляційна скарга міської ради відхиленню з  таких підстав.

    Ухвалюючи рішення суд виходив з того, що оскільки  та частина прибудови,  в якій розміщено санвузол, зведена відповідачами без відповідних дозволів та на земельній ділянці, яка не виділялася для цієї мети, то вона має бути знесена.

    Але з такими висновками суду погодитись неможливо, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи та суперечать конституційним положенням щодо права громадян на належне житло.

     Згідно зі ст. ст. 47-48 Конституції України, кожен громадянин має право на житло та на достатній життєвий рівень.

    Правове забезпечення цих конституційних приписів здійснюється відповідно до житлового, цивільного законодавства та законодавства «Про місцеве самоврядування в Україні».

    Так, відповідно до положень ст. 5 ЖК України та ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» власником житлового фонду в м. Миколаєві  є Миколаївська міська рада.

    Її виконавчі органи відповідно до приписів ст. 15 цього ж кодексу здійснюють повноваження щодо державного контролю за використанням та збереженням житлового фонду, забезпечують його належний технічний стан, проведення капітального та поточного ремонту.

     Житлові приміщення які надаються особам, що потребують поліпшення житлових умов мають відповідати вимогам ст. 50 ЖК України, щодо належного рівня благоустрою та дотримання встановлених санітарних та технічних вимог.

    Такі вимоги регламентуються, зокрема діючим наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 18.05.2005 р. № 80 Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005.

    Вони регламентують таке улаштування приміщень жилих квартир, яке передбачає наявність жилих кімнат, кухні, передпокою внутрішніх коридорів та санвузла, тобто ванної кімнати та туалету.

    Лише за наявності такого улаштування квартира вважається придатною для постійного проживання.

      З матеріалів  справи вбачається, що відповідачі вселилися у спірне житлове приміщення, яке мало адресу АДРЕСА_1 та складалося з трьох кімнат,  на підставі ордеру № 88 від 11.03.1966 р.

    До складу цієї квартири входили також сіни літ.»К», оскільки вони відповідно до рішення виконкому міськради № 1024 від 04.07.1955 р. ( а.с.59 «в») були позначені  у журналі зовнішніх обмірів ( а.с-59-«а»).

    В квартирі не було передбачено влаштування санвузла та системи водовідведення і водопроводу, оскільки на той час у дворі загального користування знаходилася водорозбірна колонка, туалет загального користування та сараї для зберігання вугілля для обігріву і приготування їжі.

    На час виникнення спору вони продовжують користуватися цим же приміщенням, яке облікується на балансі ТОВ ЖЕК «Забота», як  АДРЕСА_2.

    Доказів того, на яких підставах здійснено перенайменування квартири та будинку, ні позивачем, ні відповідачем не надано.

                    В той же час, з рішення виконкому Миколаївської міської ради № 919 від 20.05.1969 р. вбачається, що  земельна ділянка, на якій був розміщений буд. № АДРЕСА_1 вилучена під будівництво п’яти поверхового житлового будинку для працівників обкому КПУ за рахунок  пральні КПП та будинків № , № НОМЕР_1  з  демонтажем споруд загального користування.(а.с.61-62)

    Такий будинок зведено, але спірна АДРЕСА_1( перенайменована кв. .№ АДРЕСА_2) та ряд інших квартир цього ж будинку, всупереч приписам зазначеного рішення, не знесені, а їх мешканці, у тому числі і відповідачі, не були виселенні з наданням іншого житла.

    При цьому, після знесення туалету загального користування та демонтажу водорозбірної колонки орган місцевого самоврядування не вжив заходів до влаштування у квартирах, які не знесені, стандартних елементів благоустрою, які б забезпечували дотримання, передбачених законом вимог до житлових приміщень.      

     Поясненнями сторін та іншими письмовими доказами підтверджено, що зведення прибудови та улаштування водопроводу і водовідведення здійснено у цій квартирі, в 70-х роках минулого сторіччя,  в зв’язку з відсутністю у ній таких побутових зручностей та вбиральні загального користування у дворі цього будинку, без згоди органу самоврядування та без відповідних дозволів на земельній ділянці, яка перебуває у власності територіальної громади.

     Суд при вирішенні спору не врахував цих обставин та вимог закону, а тому рішення в частині знесення частини самочинної забудови, підлягає скасуванню, відповідно до приписів ч.1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення.

    Ухвалюючи нове рішення, колегія суддів виходить з таких установлених фактів та вимог закону.

    Відповідно до положень ч. 4 ст. 376 ЦК України, самочинно зведена прибудова підлягає знесенню у двох випадках: - якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання за забудовником права власності на таку забудову

    - або якщо така забудова порушує права інших осіб.

     Вимагаючи знесення прибудови позивач, як на підстави такого позову посилався на самовільний захват земельної ділянки порушення права територіальної общини на ефективне використання міської території, а також  порушення прав інших мешканців новозведеного  будинку для працівників обкому КПУ.

    При цьому, позивач не надав доказів того, що під будівництво зазначеного будинку вилучена уся земельна ділянка, яка раніше була прибудинковою територією буд. № АДРЕСА_1, адже в рішенні міськради № 919 мова йде про вилучення орієнтовної площі розміром 0.3 га. і не має даних ні про те, яку площу займали будинки № .№ НОМЕР_1 та пральня КПП, ні про те, яку конфігурацію згідно з планом, має земельна ділянка, що передана під нову забудову.

     Таким чином, за будинком,  у якому розташована квартира відповідачів,  має облікуватися  прибудинкова територія, відповідно до приписів ст., ст. 38, 39, 42 ЗК України.

    Встановлені обставини свідчать про те, що конституційне право громадян на належне житло, тобто таке, яке відповідає державним будівельним нормам і вимогам житлового законодавства, конфліктує з правом територіальної громади вимагати знесення будь-яких будівель, що зведені самочинно з порушенням будівельних норм, та порушують її права на належне планування і забудову міської території.

    В той же час, поновлення цього права, способом обраним позивачем, на думку колегії суддів,   безперечно призведе до порушення прав відповідачів на належне житло, адже у свій час, орган місцевого самоврядування не виконав обов’язку щодо такого облаштування квартири відповідачів, яке б не змусило їх постати перед вибором, чи самостійно поліпшувати його до загальнонаціональних стандартів чи продовжувати користування ним, як приміщенням, що не відповідає ні санітарним ні будівельним вимогам.

                    Крім того, незважаючи на тривалість періоду вирішення судового спору, позивачем не надано доказів про те, що існує технічна можливість облаштування квартири побутовими зручностями в межах площі, зазначеної в ордері;

      - що відповідачам пропонувалося таке облаштування; та

      - що  до знесення самочинної прибудови таке облаштування буде виконано за рахунок власника житлового фонду.

    Враховуючи встановлене та необхідність дотримання при вирішенні спору балансу інтересів, вимог справедливості та законності, колегія суддів приходить висновку про те, що позов в частині знесення тієї частки  прибудови,  в якій розміщено санвузол є необґрунтованим і у його задоволенні слід відмовити.

    Що стосується висновку суду про відсутність підстав для знесення тієї частини прибудови, на яку припадає площа сіней літ.  «К», то в цій частині висновки суду є вірними і підтверджуються достовірними доказами, які свідчать про те, що сіни ще до заселення відповідачів були невід’ємною частиною спірного житлового приміщення.

    І за таких обставин в цій частині рішення місцевого суду слід залишити без зміни.

    Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України,  судова колегія

                      вирішила:

    Апеляційну скаргу ОСОБА_7 – задовольнити частково, а апеляційну скаргу Миколаївської міської ради –відхилити.

     Рішення  Центрального  районного суду  м. Миколаєва   від13.05.2010 р. в  частині знесення тієї частки  прибудови,  в якій розміщено санвузол – скасувати і в цій частині постановити нове  про відмову у задоволенні позову Миколаївської міської ради.

    Рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позову про знесення тієї частки прибудови, на яку припадає площа сіней літ. «К» - залишити без зміни.

    Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення,  але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий:                                                                 О.І. Галущенко

Судді :                                                                 Т.З. Кутова

                                               З.Л. Шолох