Справа № 22 Ц- 8172/2010 р. Суддя 1 інстанції: Тихонова Н.С.
Категорія-27 Суддя-доповідач апеляційної інстанції: Галущенко О.І.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
08 грудня 2010 р. Судова колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого : Галущенка О.І.
суддів: Кутової Т.З.
Шолох З.Л.
при секретарі: Голубкіної О.О.
за участю:
відповідача – ОСОБА_3
представників:
відповідача - ОСОБА_4
позивача - Руденко Є.Ф., Іванова В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за
апеляційними скаргами
ОСОБА_3 та ОСОБА_7 на рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 27. 08. 2010 р., у справі за
позовом
кредитної спілки «Злагода» ( далі – КС «Злагода») до ОСОБА_3 та ОСОБА_7 про стягнення заборгованності за кредитним договором та звернення стягнення на заставлене майно,
встановила:
10.12. 2009 р. КС «Злагода» звернулася з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_7 про стягнення заборгованності за кредитним договором та звернення стягнення на заставлене майно,
Позивач зазначав, що 30.04.2009 р. з ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № К9049-5158, за умовами якого позичальник отримав 83.000 грн. 00 коп. кредиту, зобов’язавшись повернути його до 30.11.2009 р.
Згідно з умовами договору позичальник мав щомісячними платежами, відповідно до графіку, погашати заборгованість, у тому числі, частину кредиту та проценти за його користування у розмірі 48% річних.
Внаслідок невиконання позичальником цих зобов’язань утворилась заборгованість, розмір якої, станом на 01.10.2009 р., складає 73925 грн. 00 коп.
Посилаючись на наявність цієї заборгованості та її збільшення на час розгляду справи до 203.247 грн. 00 коп. а також солідарну відповідальність поручителя, яким за договором поруки від 30.04.2009 р. є ОСОБА_7, позивач просив про задоволення позову.
Крім того, він просив звернути стягнення на заставлене майно позичальника, яке він за договором застави від 30.04.2009 р. передав в забезпечення виконання власних кредитних зобов’язань.
Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 27. 08. 2010 р. постановлено про задоволення позовних вимог.
Зокрема, постановлено про стягнення на користь Спілки з ОСОБА_3 та ОСОБА_7 солідарно 203.247 грн. 00 коп. в рахунок заборгованості за кредитною угодою.
Цим же рішенням звернуто стягнення на заставлене майно.
Крім того, з них у відшкодування судових витрат Спілки стягнуто 1513 грн. та на користь держави 306 грн.10 коп. недоплаченого судового збору.
В апеляційних скаргах відповідачі ставлять питання про скасування рішення, як незаконного, посилаючись на необгрунтованність висновків суду і порушення норм процесуального та матеріального права.
Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення в межах оскарження, визначених ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково виходячи з таких підстав.
Ухвалюючи рішення суд виходив з того, що умови кредитного договору та договору застави відповідають вимогам закону, а зобов’язання позичальника, які виникли з кредитного договору підлягають виконанню у повному обсязі.
Але такі висновки суду не в повній мірі відповідають вимогам закону та дійсним обставинам справи.
Відповідно до положень ст.526 ЦК України, зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону.
Порушення зобов’язань, які виникають з договорів, тягне за собою наслідки передбачені ст. 611 ЦК, зокрема, припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання однією з сторін, якщо це передбачено договором або законом; зміна умов зобов’язання; сплата неустойки (штрафу); відшкодування збитків.
Кредитний договір, відповідно до ч.2 ст.640 ЦК вважається укладеним з моменту отримання кредитних коштів позичальником.
З матеріалів справи вбачається, що 30.04.2009 р. з ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого він отримав 83.000 грн. 00 коп. кредиту, зобов’язавшись повернути його до 30.11.2009 р.
Згідно з умовами договору позичальник мав щомісячними платежами, відповідно до графіку, погашати заборгованість, у тому числі, частину кредиту та проценти за його користування у розмірі 48% річних.
Зазначене підтверджується змістом договору, який посвідчено власноручними підписами уповноваженої особи кредитора та позичальником.
На підтвердження факту укладення договору кредитором надано оригінал видаткового касового ордеру № 207 від 30.04.2009 р. з власноручним підписом позичальника.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку позичальник не виконав належним чином цих умов договору, сплативши в період його дії та станом на 08.06.2010 р. лише 12099 грн. в рахунок плати за користування кредитом.
Встановивши зазначені обставини на підставі перелічених доказів суд прийшов обґрунтованого висновку про порушення позичальником умов кредитного договору та наявність підстав для покладення на нього та поручителя відповідальності за відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням умов договору.
В той же час, ухвалюючи рішення про стягнення збитків суд не звернув уваги на те, що згідно з приписами ч.1 ст. 216, ч.2 ст.215 ЦК недійсний правочин ( чи його частина) не створює юридичних наслідків.
Визнання такого договору чи його частини недійсними в судовому порядку не вимагається.
Тобто, при вирішенні спору суд має виходити лише з тих наслідків, які створює дійсна угода чи її частина.
З тексту кредитного договору вбачається, що він містить ( п.4.4) умову про підвищення процентів за користування кредитом в разі прострочення сплати платежів, визначених графіком погашення до 120%.
Така умова договору носить штрафний характер і за своїм правовим змістом є неустойкою, але порядок її нарахування є відмінним від порядку визначення плати за користування кредитом.
Такі умови підвищення плати за користування кредитом суперечать приписам ст. 1056-1 ЦК України ( чинна з 09.01.2009 р.) згідно з якою підставою для підвищення розміру процентів може бути підвищення кредитного ризику та інші фактори, які впливають на вартість кредитних ресурсів.
Зазначені передумови підвищення плати за користування кредитом стосуються також і кредитних спілок, які надають фінансові послуги, оскільки приписи ст.1056-1 ЦК, згідно з ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони фінансовим установам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентів та інших платежів, передбачених кредитним договором» від 21.01.2010 р. ( чинний з 10.02.2010 р.) розповсюджуються на усі кредитні договори, які були укладені або продовжують діяти після набрання чинності цим Законом.
В зазначеному пункті договору сторони не обумовили підвищення розміру процентів настанням саме такої події.
Таким чином умова договору про підвищення розміру плати за користування кредитом до 120% є нікчемною та не може застосовуватися при вирішенні питання про розмір відповідальності позичальника.
З розрахунку, який складено на підставі умови договору про величину відсотків за користування кредитом у розмірі 48%, вбачається, що заборгованість позичальника складає 123.840 грн.
Саме такий розмір відшкодування збитків, на думку колегії суддів, відповідає вимогам закону та дійсним умовам договору.
З врахуванням встановленого, рішення в частині стягнення збитків, підлягає зміні на підставі ч. 1 ст.309 ЦПК України.
Що стосується рішення в частині звернення стягнення на заставлене майно, то в цій часині вимог воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог, виходячи з таких підстав.
Згідно з вимогами ст.13 Закону України «Про заставу» від 02.10.1992 р. № 2654-XII (в редакції Закону від 21.10.1997 р.) у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно чи транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави має бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів.
Недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України ( ст.14 Закону №2654-XII.)
З матеріалів справи вбачається що предметами застави є об’єкт нерухомості та сільськогосподарські машини, які підлягають державній реєстрації в органах держтехнагляду.
В той же час, договір застави складено в письмовій формі, але нотаріально не посвідчено.
Зазначене свідчить про нікчемність договору застави та відсутність у заставодержателя права вимоги щодо звернення стягнення на заставлене майно.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, судова колегія
вирішила:
Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_7 – задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 27. 08. 2010 р. в частині звернення стягнення на заставлена майно – скасувати.
Постановити в цій частині вимог рішення про відмову у задоволенні позову кредитної спілки «Злагода» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на заставлене майно.
Рішення в частині стягнення заборгованості за кредитним договором змінити.
Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в солідарному порядку на користь кредитної спілки «Злагода» 123.840 грн. в рахунок заборгованості за кредитним договором.
Це ж рішення в частині розподілу судових витрат залишити без зміни.
Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_7 по 850 грн. судового збору в доход держави та по 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з кожного за подачу апеляційних скарг.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ..
Головуючий: О.І. Галущенко
Судді: Т.З. Кутова
З.Л. Шолох