Справа № 22 Ц - 6872/ 2010 р. Суддя 1-ї інстанції: Коваль В.І.
Категорія - 06 Суддя-доповідач апеляційного суду: Галущенко О.І
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
2010 р ., жо втня місяця, 13 дня Судова колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Галущенка О.І.
суддів: Кутової Т.З.
Шолох З.Л.
при секретарі: Поліщук Ю.В..
за участю:
прокурора - Паніч Т.В.
представника
міськради - Горобченко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за
апеляційною скаргою
прокурора Заводського району м. Миколаєва на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15.05.2009 р., у справі за
позовом
ОСОБА_4 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради (далі- Виконком) про визнання права власності на самочинні прибудови,
встановила:
08.05.2009 р. ОСОБА_4 звернувся з позовом до виконкому міськради про визнання права власності на самочинні нежитлові приміщення цеху.
Позивач зазначав, що йому на праві власності належить житловий будинок по вул. Заводська,14/1 у м. Миколаєві, який він самочинно переобладнав у пакувальний цех шляхом внутрішнього перепланування належних йому приміщень із збільшенням розміру за рахунок прибудови до 127,1 кв.м.
Відповідач відмовляється зареєструвати за ним право власності на приміщення цеху, під приводом відступлення від проектних показників реконструйованого приміщення, незважаючи на наявність погоджень відповідних органів та сусідів.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив про задоволення позовних вимог.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15.05.2009 р. постановлено про задоволення позову.
В апеляційній скарзі прокурор ставить питання про скасування рішення і повернення справи на новий розгляд, посилаючись на те, що справа розглянута без з’ясування питання щодо права позивачки на землю під приміщенням цеху, наявності доказів отримання дозволу на будівництво, прийняття його у експлуатацію та за відсутності представника Міської ради, яку не залучено в установленому законом порядку до участі у справі як відповідача.
Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення в межах оскарження, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить висновку про задоволення апеляційної скарги частково з таких підстав. Вирішуючи спір, суд виходив з того, що ним належним чином з’ясовано обставини, що стосуються предмету доказування, суб’єктного складу спірних правовідносин та виконано вимоги закону про притягнення їх до участі у справі.
Але з таким висновком погодитись неможливо, оскільки до нього суд прийшов внаслідок неналежного дослідження цих обставин справи та неправильного застосування норм процесуального і матеріального права.
Так, спори з приводу визнання права власності на самочинно зведенні об’єкти нерухомості розглядаються із залученням органів, яким законом надано право контролю за додержанням правил забудови, правової реєстрації цих об’єктів та співласників нерухомості чи земельних ділянок.
Відповідно до положень ч. ч. 4, 5 ст. 376 ЦК України, предметом доказування у справі за позовом про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно є відсутність факту порушення прав інших осіб та істотних порушень будівельних норм і правил при здійсненні самочинної забудови.
Для з’ясування цих фактів суд має визначити суб’єктний склад спірних правовідносин, тобто встановити коло осіб, які вирішують питання про відповідність самочинного будівництва будівельним нормам і правилам, а також осіб, які є власниками або уповноваженими розпорядниками земельних ділянок на яких здійснюється самочинне будивництво або ділянок наданих в оренду.
Крім того, суд має встановити наявність чи відсутність їх обґрунтованих заперечень щодо самочинного будівництва та з’ясувати питання про відповідність самочинно зведених об’єктів будівельним нормам і правилам.
В разі невідповідності самочинно зведених будівель цим нормам, суд має встановити чи є така невідповідність суттєвою та чи не унеможливлює вона визнання будівлі об’єктом цивільного правообороту.
З матеріалів справи вбачається, що відповідні компетентні органи з контролю за додержанням будівельних, санітарних, пожежних норм і правил надали погодження позивачу для узаконення самочинної забудови.
Але доказів того, що забудовник має затверджений в установленому порядку проект забудови, отримав дозвіл інспекції Держархбудконтролю на початок будівельних робіт та звертався до органу місцевого самоврядування для призначення комісії з питання прийняття зведеного об’єкту в експлуатацію, судом не встановлено.
В той же час, суд не залучив до участі у справі в якості третіх осіб, органи які, відповідно до наданих повноважень, мають надавати дозволи на будівництво та висновки щодо відповідності зведених об’єктів та прийняття їх у експлуатацію.
Суд не дослідив також питання щодо права користування чи права власності на землю, на якій розміщений пакувальний цех та не з’ясував на якій підставі позивач фактично користується земельною ділянкою.
При цьому, суд не визначився з питанням про необхідність притягнення до участі у справі, органу, який уповноважений на розпорядження цієї земельною ділянкою.
Вирішуючи спір, суд не звернув уваги на ці обставини справи і в порушення вимог закону, допустився порушень, які, згідно з приписами п.п. ч. 1 ст. 309 ЦПК України, тягнуть скасування рішення суду зухваденням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Ухвалюючи нове рішення, колегія суддів виходить з таких установлених фактів та вимог закону.
Згідно з вимогами ч. 3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довесті ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог.
Відповідно до положень ч. ч. 4, 5 ст. 376 ЦК України, предметом доказування у справі за позовом про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно є відсутність факту порушення прав інших осіб, істотних порушень будівельних норм і правил при здійсненні самочинної забудови, зведення такої забудови на земельній ділянці, що відведена для цієї мети.
Для з’ясування цих фактів суд має визначити суб’єктний склад спірних правовідносин, тобто встановити коло осіб, які вирішують питання про відповідність самочинного будівництва будівельним нормам і правилам, а також осіб, які є власниками або уповноваженими розпорядниками земельних ділянок на яких здійснюється самочинне будивництво або ділянок наданих в оренду.
В судовому засіданні не встановлено доказів, на підставі яких мали бути з’ясовані обставини, що є підставою позовних вимог, а позов пред’явлено до органу, який не уповноважений на розпорядження земельною ділянкою та не може бути відповідачем у цьому спорі.
При цьому позивач не заявляв клопотань про залучення до участі у справі належного відповідача.
Встановлене свідчить про необгрунтованність позову, що є підставою для відмови у його задоволенні.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, судова колегія
вирішила :
Апеляційну скаргу прокурора Заводського району м. Миколаєва - задовольнити.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15.05.2009 р.– скасувати.
Постановити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання права власності на самочинні прибудови.
Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції
Головуючий: О.І.Галущенко
Судді: Т.З. Кутова
З.Л. Шолох