490/5353/21

нп 1-в/490/173/2021

У Х В А Л А

10 листопада 2021року                                                                                            м. Миколаїв  

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:                                                

головуючого судді   Мамаєвої О.В.,                                                                        

за участю секретаря Баришнікової І.М.                                                                                

        розглянувшиу відкритому судовому засіданні клопотання засудженого ОСОБА_1 про заміну покарання з довічного позбавлення волі на більш м`яке, та зарахування відбутого строку до покарання,

       З участю сторін кримінального провадження:

прокурор: Великохатько В.А.,

засуджений: ОСОБА_1 ,                                                                                        захисник: Матвєєв В.В.

                                                                ВСТАНОВИВ :

       До Центрального районного суду м.Миколаєва надійшло клопотання засудженого ОСОБА_1 в якому він просить змінити покарання з довічного позбавлення волі на більш м`яке, та зарахування відбутого строку до покарання.                                                                        У вказаному клопотанні засуджений просить замінити йому покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м`яке покарання, посилаючись на те, що його подальше тримання під вартою є порушенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Зазначив, що відповідно до рішень ЄСПЛ, зокрема, у справі «Петухов проти України», довічне позбавлення волі засудженого без гарантування йому права перегляду вироку в частині скорочення строку відбування такого покарання, та перспектив можливого звільнення суперечить Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.                                                                        В судовому засіданні засуджений просив клопотання задовольнити, з підстав вказаних у ньому.                                                                                                                        Захисник в судовому засіданні підтримав клопотання.                                                        Прокурор в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні клопотання засудженого, оскільки чинним законодавством не передбачено можливості заміни невідбутої частини покарання більш м`яким для довічно засуджених.                                                                Заслухавши думки учасників процесу, вивчивши матеріали справи, дослідивши особову справу засудженого, суд дійшов до наступних висновків.                                                        Згідно п.3 ч.1 ст.537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким.                                                                                                З матеріалів особової справи вбачається, що ОСОБА_1 відбуває покарання, призначене вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 26.09.2005 року, яким його засуджено за ч.4 ст.187, п.п. 1, 4, 6, 9, 12 ч.2 ст.115 КК України (в редакції 1960 року) та призначено, з урахуванням ст.71 КК України, остаточне покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його особистою власністю.                                                        Ухвалою Верховного Суду України від 26.01.2006 року вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 26.09.2005 року - залишено без змін.                                                Згідно характеристики засудженого ОСОБА_1 , затвердженої начальником ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» від 12.07.2021 р. за час перебування в місцях позбавлення волі з 14.04.2055 року ОСОБА_1 , зарекомендував себе таким чином: вимоги режиму утримання та правил внутрішнього розпорядку порушував за що має шість стягнень: одне у вигляді попередження за порушення вимог режиму тримання та п`ять у виді доган за зберігання заборонених предметів, заохочень не має.                                                                        По прибуттю до ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» ОСОБА_1 було прийнято психологом установи. Під час співбесіди поводив себе спокійно та врівноважено, негативних емоцій, почуттів та поведінкових реакцій не демонстрував. В умовах ув`язнення не агресивний, спокійний, стриманий. Намірів аутоагресивного, суїцидального змісту не висловлює, на відповідних профілактичних обліках установи не перебуває. Психоемоційний стан задовільний. Стосунки зі співкамерниками намагається підтримувати рівні та спокійні, у створенні конфліктних ситуацій поміченим не був. Психоемоційний стан стабільний. Соціально-корисні зв`язки підтримує шляхом отримання посилок. До працівників слідчого ізолятору відноситься адекватно.                                                                                                                Згідно ст.152 КВК України підставами звільнення від відбування покарання є: відбуття строку покарання, призначеного вироком суду; закон України про амністію; акт про помилування; скасування вироку суду і закриття кримінального провадження; закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; хвороба та інші підстави, передбачені законом.                                                        Відповідно до ст. 51 КК України серед видів покарань визначені, зокрема, два види покарання у виді позбавлення волі: позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.                                                                                                                        Згідно ч.1 ст.81, ч.1 ст.82 КК України, до осіб, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі можуть застосовуватися умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та можливість заміни невідбутої частини покарання більш м`яким.                                Однак, застосування вище наведених норм до осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, законодавством не передбачено.                                                        У відповідності зі ч.1 ст.64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.Згідно ст.4 КВК України підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.                Покарання ж у виді довічного позбавлення волі, призначене у відповідності до ст. 64 КК України, не має строкового виміру, тому вирішення питання про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким, є неможливим.                                                                                Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року (справа №5-16кс11) покарання у виді довічного позбавлення волі не належить до строкових видів покарання і відповідно до нього не можна застосовувати строкові критерії.                02 березня 2019 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Петухов проти України», яке 09 вересня 2019 року набуло статусу остаточного відповідно до ст. 44 розділу 2 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.                                                        У ньому (п.194) суд визнав, що довічне позбавлення волі засудженого без гарантування йому права перегляду вироку в частині скорочення строку відбування такого покарання та перспективи можливого звільнення суперечить ст.3 Конвенції. Для вирішення цієї проблеми держава повинна буде вжити заходи загального характеру: реформувати систему перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, так, щоби гарантувати у кожному конкретному випадку дослідження того, чи ґрунтується їх тривале ув`язнення на законних пенологічних підставах, а також, щоби дати можливість цим засудженим з певною мірою визначеності передбачити, що вони мають зробити для того, аби питання про їхнє звільнення було розглянуте, та за яких саме умов відповідно до стандартів, вироблених у практиці ЄСПЛ.

       Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 16.09.2021 року визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ч.1 ст. 81 ч.1 ст. 82 КК України, в тому, що вони унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Зобов`язано Верховну Раду України невідклано привести нормативне регулювання, установлене ст.ст. 81,82 КК України у відповідність до Конституції України та цього Рішення.

       Єдиним органом, що наділений повноваженням прийняття законів, внесення змін до чинного законодаства є Верховна Рада України.

       Станом на час розгляду даного клопотання, ВРУ не приведено нормативне регулювання, встановлене ст.ст. 81,82 КК України у відповідність до вказаного рішеня КСУ.

       На теперішній час в України існує тільки інститут Президентського помилування, передбачений ст. 87 КК України, згідно якого актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі строком не менше 25 років.        

       Таким  чином, зважаючи на вищевикладене, клопотання засудженого не підлягає задоволенню.

       Керуючись ст. 369-372, 537, 539 КПК України, суд

                                                                          ПОСТАНОВИВ:

                 У задоволені клопотання засудженого ОСОБА_1 про заміну покарання з довічного позбавлення волі на більш м`яке та зарахування відбутого строку до покарання - відмовити.

             Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 7 днів, а засудженим в той же термін з моменту вручення йому копії ухвали.

               Головуючий:                                                                                        О. В. Мамаєва