УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2021 року                                                м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого                        Куценко О.В.,

суддів                                Міняйла М.П., Фаріонової О.М. 

за участю секретаря                Пшеняк М.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в межах кримінального провадження №12021152040000962 апеляційну скаргу захисника Юрчак Я.І., яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 , на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 листопада 2021 року, стосовно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Російської Федерації, Кемеровської області, Чебулінського району, с. Орлово-Розово, місце проживання якого не зареєстровано, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України,

-якою продовжено ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 8 січня 2022 року включно.

встановив:

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу суду скасувати. Постановити нову ухвалу, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю або будь-який інший запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою.

Короткий зміст ухвали.

Ухвалою суду задоволено клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 . Продовжено обвинуваченому  ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 08 січня 2022 року включно.

Узагальнені доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі захисник вважає ухвалу суду незаконною та такою, що підлягає скасуванню. Зазначає, що зі слів обвинуваченого він постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з цивільною дружиною та своєю дитиною, а також працював неофіційно до затримання. На думку захисника, перебування під домашнім арештом дозволить обвинуваченому зберегти зв`язок із сім`єю, допоможе йому у соціалізації, у повній мірі забезпечить виконання усіх покладених на нього процесуальних обов`язків.

Зауважує, що суддя дійшов помилкових висновків щодо неможливості застосування до ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу, оскільки не дивлячись на те, що ОСОБА_1 раніше притягався до кримінальної відповідальності, він ніколи не робив спроб переховуватися від органів слідства, завжди сумлінно виконував покладені на нього процесуальні обов`язки, з`являвся за викликом органів слідства, суду.

З приводу не з`явлення обвинуваченого до органів поліції за повісткою 14.09.2021р., зазначає, що зі слів ОСОБА_1 він пропустив зазначену дату через поганий стан здоров`я та у нього були відсутні можливості повідомити слідчого про поважність причини своєї неявки. Окремо зазначає, що обвинувачений добровільно та самостійно з`явився до органів поліції 16.09.2021р.

Вказує, що матеріалами справи не підтверджується належним чином наявність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.

Вважає, що поза увагою суду залишився факт необґрунтованості ризиків, на які посилається у клопотанні про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, прокурор.

Обставини встановлені судом першої інстанції.

В провадженні Ленінського районного суду м. Миколаєва перебуває  кримінальне провадження №12021152040000962 за обвинуваченням  ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.

Прокурор заявив клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , посилаючись на те, що не зникли ризики переховування обвинуваченого від суду та вчинення інших кримінальних правопорушень.

Ухвалою суду задоволено клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 . Продовжено обвинуваченому  ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 08 січня 2022 року включно.

Задовольняючи клопотання прокурора, суд дійшов висновку, що продовжують існувати ризики, передбачені ст.177 КПК України, які послужили застосуванню до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому запобігти вказаним ризикам інакше, ніж шляхом тримання обвинуваченого під вартою, наразі не видається за можливе.

Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд дійшов наступного.

Згідно  ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до матеріалів судового провадження в провадженні Ленінського районного суду м. Миколаєва перебуває  кримінальне провадження №12021152040000962 за обвинуваченням  ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.

Прокурор заявив клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , посилаючись а те, що продовжують існувати ризики переховування обвинуваченого від суду та вчинення інших кримінальних правопорушень.

Приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, пославшись на відомості, що характеризують його особу, обставини вчинення кримінального правопорушення та тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання винним, прийшов до висновку, що заявлені ризики прокурором продовжують існувати, а тому запобігти вказаним ризикам інакше, ніж шляхом тримання обвинуваченого під вартою, наразі не видається за можливе.

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_1 бвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 6 років. Офіційно обвинувачений не працює, не маж постійного легального джерела доходів та зареєстрованого місця проживання.

Крім того, у обвинуваченого відсутні стійки соціальні зв`язки, раніше ОСОБА_1 притягувався до кримінальної відповідальності, має не погашені у встановленому порядку судимості, неодноразово засуджувався за вчинення аналогічних корисливих тяжких злочинів, у тому числі із застосуванням насильства, що свідчить про стійку протиправну поведінку обвинуваченого.

Вищенаведене вказує на існування ризиків, передбачених п.п.1,5 ч.1 ст.177 КПК України, а тому рішення суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого є правильним.

Застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту не є доцільним, оскільки наявність місця проживання, дружини та дитини (зі слів обвинуваченого), не є визначальною обставиною, яка б давала можливість обрати останньому запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою.

Також необхідним зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».

З урахуванням злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_1 та наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_1 для забезпечення виконання ним процесуальних обов`язків, оскільки застосування більш м`якого запобіжного заходу, про що просить апелянт, не зможе запобігти вказаним ризикам.

Беручи до уваги доведеність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також серйозність обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення, апеляційний суд не знаходить підстав для зміни ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, про що просить апелянт.

Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання про продовження запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, а відтак, і для задоволення апеляційної скарги захисника.

Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 418, 419, 422-1, 424, 532 КПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника Юрчак Я.І., яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 листопада 2021 року, якою продовжено ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: