Справа № 758/14886/21

Категорія 16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2021 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Лещенко О. В.,

за участю секретаря судового засідання - Мужецький В. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Подільський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту, що має юридичне значення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьк, Донецької обл., його матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 було відмовлено в реєстрації факту смерті померлої матері, з підстав того, що встановлючий це документ, виданий на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.

У судове засідання заявник не з`явився, у поданій заяві просив розгляд справи проводити без його участі та задовольнити заяву про встановлення факту смерті.

Представник заінтересованої особи свого права на участь у судовому засіданні не використав, про розгляд справи був повідомлений належним чином, до суду надійшла заява про розгляд справи у його відсутність.

Суд, дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку про задоволення заяви наступних підстав.

Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , у місті Сталіне (нині Донецьк), після укладення шлюбу взяла прізвище чоловіка « ОСОБА_3 », після розірвання шлюбу на підставі Свідоцтва про припинення одруження № НОМЕР_1 (актовий запис №441) ОСОБА_4 повернула дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 », від шлюбу у ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 народився син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_8 змінив прізвище на « ОСОБА_5 », про що складено відповідний актовий запис № 9 та видано Свідоцтво про зміну прізвища, 30 березня 1976 року видано свідоцтво про народження ОСОБА_1 , таким чином заявник ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджено копіями відповідних документів.

Державна реєстрація смерті громадянки ОСОБА_2 не була проведена на території України, оскільки заявником для підтвердження факту смерті пред`явлено документ, який виданий на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Відповідно до наданої копії свідоцтва про смерть та копії свідоцтва про народження ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 , була громадянином України, місце народження: Донецька область, місто Сталіне (нині Донецьк). Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Як вбачається з наданих документів, 03.03.2017 Київським відділом запису актів громадянського стану м. Донецька Державної Реєстраційної Палати Міністерства юстиції Донецької Народної Республіки був складений актовий запис № 261 про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Донецьк, з видачею свідоцтва про смерть невстановленого державою Україна зразку.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Донецьк, Україна.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 р. № 1085-р (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 р. № 1276-р) «Про затвердження пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на ліні зіткнення», населений пункт місто Дрнецьк входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Таким чином, судом встановлено, що свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.03.2017, видане Київським відділом запису актів громадянського стану м. Донецька Державної Реєстраційної Палати Міністерства юстиції Донецької Народної Республіки, на час видачі був та є територією, де органи державної та виконавчої влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, є недійсним і не створює правових наслідків, що позбавляє заявника, як родича померлого, зареєструвати смерть ОСОБА_2 в органах ДРАЦС з видачею свідоцтва про смерть державного зразка та для відкриття спадщини.

Згідно з положенням п. 2 ч.1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті в разі, якщо документи про смерть особи відсутні, проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Частиною 3 даної статті Закону передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до п. 8 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи у певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Оцінюючи свідоцтво про смерть, видане органом, який діє поза межами Конституції та законодавства України та не визнається на території України, суд виходить з того, що смерть фізичної особи - громадянина України на окупованій території є юридичним фактом, що має наслідком виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав такої фізичної особи громадянина України.

Положеннями ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання ж про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Так, у практиці Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті оцінки документів про смерть фізичної особи громадянина України, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території, зразків, визначених законодавством України, можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Вказані обставини дають суду підстави дійти висновку, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Донецьк, Україна.

З огляду на викладені обставини та норми матеріального права, суд вважає, що зібрані у справі докази в їх сукупності вказують на можливість задоволення заяви про встановлення факту смерті матері заявника - ОСОБА_2 , оскільки законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, що надасть можливість заявнику реалізувати питання виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав як його, так і померлої фізичної особи - громадянина України.

Отже, з огляду на зміст вказаних норм матеріального та процесуального права, слід дійти висновку, що встановлення факту смерті на підставі рішення суду є підставою для проведення реєстрації смерті в органах державної реєстрації актів цивільного стану, тобто визнання державою факту смерті громадянина України, і таке рішення саме по собі не змінює документів, що видаються цим органом, і є лише підставою для одержання таких документів.

Відповідно до ч. 4 ст.317 ЦПК України рішення підлягає негайному виконанню.

На підставі викладеного, ст.ст.3, 8, 9 Конституції України, ч.2 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст.13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», керуючись ст.ст. 4, 10, 13, 95, 258-260, 263, 264-265, п. 8 ч. 1 ст. 315, ч. 1 ст. 316, 317, 353, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Подільський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту, що має юридичне значення, задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженки міста Сталіне, Донецької області, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Донецьк, Донецької обл., у віці 81 рік з метою подальшої реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного свідоцтва про смерть.

Допустити негайне виконання рішення про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, або якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О. В. Лещенко