У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2021 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

головуючого – Міняйла М.П.

суддів – Куценко О.В., Чебанової-Губарєвої Н.В.

за участю секретаря судового засідання – Белорукової І.В.

          розглянув апеляційну скаргу  ОСОБА_1  на ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04.11.2021року, якою відмовлено в задоволенні  клопотання прокурора про арешт майна.

учасники судового провадження

прокурор: Гречко А.В.

скаржник: ОСОБА_1

власник майна: ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Апелянт просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора про арешт майна.

Короткий зміст судового рішення суду 1 інстанції.

Ухвалою слідчого судді відмовлено в задоволенні клопотання прокурора Окружної прокуратури міста Миколаєва Кравченка В.М. про арешт майна.

Узагальнені доводи апелянта.

На обґрунтування апеляційних вимог щодо скасування оскаржуваної ухвали апелянт зазначає, що рішення слідчого судді є необгрунтованим та незаконним.

__________________________________________________________________

Провадження: № 11-сс/812/995/21 Слідчий суддя: Губницький Д.Г.

Категорія: оскарження ухвали с/с Доповідач апеляційного суду: Міняйло М.П.

Зазначає, що слідчий суддя безпідставно не задовольнив клопотання прокурора про арешт майна, оскільки автомобіль є безпосереднім доказом кримінального правопорушення та підлягає арешту з метою збереження речового доказу, так як існують реальні ризики його відчуження або зникнення.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

До суду надійшло клопотання в якому прокурор просив накласти арешт на на автомобіль марки "BMW-520I" д/н НОМЕР_1 , і.н. НОМЕР_2 з забороною відчуження, розпорядження та користування, який вилучений для подальшого проведення необхідних слідчих (процесуальних) дій, який має значення речового доказу, та який відповідно до свідоцтва про реєстрацію ТЗ за № НОМЕР_3 , на праві приватної власності належить ОСОБА_2 , та перебував у фактичному володінні у ОСОБА_3 .

Відмовляючи в задоволенні даного клопотаня про арешт майна слідчий суддя вказав, що з наданих слідчому судді матеріалів не вбачається, що ОСОБА_3 , який наразі володіє автомобілем на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, власником якого є ОСОБА_2 , володів ним незаконно, а тому обмежувати право власності Аноп на цей автомобіль шляхом його арешту і пов`язаних з цим обмежень суд не вважає за потрібне.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора щодо задоволення клопотання про накладення арешту, пояснення апелянта на підтримку апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали судового провадження, апеляційний суд дійшов наступного.

Перевіряючи рішення слідчого судді та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з того, що у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального закону, зокрема, ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження та є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, які передбачені ст. 2 КПК України, своєчасне застосування якого може запобігти негативним наслідкам при розслідуванні злочинів.

       Згідно з положеннями ч. 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Як вбачається з матеріалів провадження СВ № 2 МРУП ГУНП в Миколаївській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12021152040001396 від 10.10.2021, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 289 КК України.

У ході проведення слідчих дій встановлено, що вищевказаний автомобіль марки "BMW-520I" д/н НОМЕР_4 , і.н. ТЗ НОМЕР_5 , протягом 2021 року при невстановлених обставинах неодноразово перереєстровувався, тобто відповідно до свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу, змінювались його власники та номерні знаки.

При цьому встановлено, що наразі згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 автомобіль марки "BMW-520I" д/н НОМЕР_1 , і.н. ТЗ НОМЕР_5 на праві приватної власності належить ОСОБА_2

10.10.2021р. в ході проведення огляду виявлено та вилучено автомобіль марки "BMW-520I" д/н НОМЕР_1 , і.н. ТЗ НОМЕР_5 , який перебував у фактичному володінні у ОСОБА_3 ..

Прокурор клопотав про накладення арешту на даний автомобіль, який має значення речового доказу з забороною відчуження, розпорядження та користування, для подальшого проведення необхідних слідчих дій.

Розглядаючи в порядку ст. ст. 170-173 КПК України клопотання про накладення арешту на майно, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

  Відповідно до ст.173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Згідно положень ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен в тому числі враховувати наслідки арешту майна для інших осіб, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального  провадження. Ці вимоги закону спрямовані на те, щоб арешт майна не привів до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Апеляційний суд вважає, що слідчим суддею були дотримані вимоги ст. 173 КПК України та доцільно до обставин, відмовлено в задоволенні клопотання прокурора.

Як вбачається з рішення слідчого судді, ним були детально проаналізовані пояснення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , що містяться в матеріалах провадження та вірно зазначено, що з викладених в клопотанні відомостей та з наданих слідчому судді матеріалів не вбачається, що ОСОБА_3 , який наразі володіє автомобілем на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, власником якого є ОСОБА_2 , володів ним незаконно.

Доводи апелянта, що вилучений автомобіль здобутий злочинним шляхом внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а тому підлягає арешту є неприйнятними, з огляду на наступне.

Статтею 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Слідчим суддею було детально проаналізовано клопотання прокурора про арешт майна, та зазначено, що сама по собі заява ОСОБА_1 про вчинення стосовно нього кримінального правопорушення, не вказує на причетність подружжя ОСОБА_8 , ОСОБА_3 до кримінального правопорушення та незаконність набуття Аноп права власності на цей автомобіль, а тому обмежувати право власності ОСОБА_8 на цей автомобіль шляхом його арешту і пов`язаних з цим обмежень суд не вважає за доцільне.

Крім того, і в судовому засіданні апеляційного суду були неспростованими доводи власниці ОСОБА_2 про те, що вилучене майно отримане нею легальним шляхом і ОСОБА_3 , який наразі володіє автомобілем, володіє ним законно.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року та рішення Кушоглу проти Болгарії» від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

        Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути підставою для скасування ухвали слідчого судді, не встановлено.

З урахуванням викладеного вище, відсутні підстави для скасування оскаржуваної ухвали в частині відмови у накладенні арешту на вилучений автомобіль марки "BMW-520I", про що просить апелянт. 

Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, 

П о с т а н о в и в :

           Апеляційну скаргу ОСОБА_1   - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04.11.2021року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:

Судді: