Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого, судді Шестакової Н.В.
суддів: Берзіньш В.С.
Павловської І.Г.
при секретарі Моногошевій В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 і представника ОСОБА_4 на заочне рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК від 08 лютого 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У березні 2009 року ЗАТ «ОТП Банк» звернувся з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитними договорами від 28 березня 2007 року і 25.09.2007 року, посилаючись на те, що ОСОБА_2 за зазначеними договорами одержав від Банку грошові кошти у кредит, однак порушив свої зобов’язання щодо сплати заборгованості за встановленим графіком, тому Банк бажає стягнути кредитні заборгованість з нього та з ОСОБА_4, яка уклала з Банком договір іпотеки, солідарно 286 470грн. 65коп. і 5 789грн. 60коп. за двома договорами. У вересні 2009 року позовні вимоги були уточнені, відповідачем по справі додатково зазначено фінансового поручителя ОСОБА_3 (а.с.64-65).
Заочним рішенням суду позов задоволено. Постановлено: стягнути з відповідачів солідарно на користь Банку 292 260грн. 25коп. і судові витрати.
В апеляційних скаргах ОСОБА_3 і представник ОСОБА_4 ставлять питання про скасування заочного рішення з направленням справи на новий розгляд з тих підстав, що розрахунок заборгованості, наданий позивачем по справі, не містить інформації стосовно вихідних базових даних; позивачем не надані бухгалтерські документи, на підставі яких зроблено розрахунок; за кредитним договором від 28 березня 2007 року позивачем пропущено строк пред’явлення до відповідачів – поручителів вимог відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України, враховуючи те, що строк виконання зобов’язань основного боржника за достроковими вимогами Банку наступив 22 вересня 2008 року, а позовні вимоги до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 пред’явлені після 22 лютого 2009 року; за другим кредитним договором від 16 жовтня 2006 року вони не є поручителями; суд першої інстанції не врахував зазначені обставини, не витребував письмові докази, не повідомив ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про час і місце судового засідання у встановленому законом порядку, тому рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню. В апеляційній скарзі представника ОСОБА_4 також зазначено, що кредитний договір по суті є недійсним, враховуючи використання іноземної валюти у розрахунках боржника з Банком.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, заслухавши сторони та представника ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням укладених кредитних договорів між Банком та ОСОБА_2, договору поруки між Банком
- 2 -
та ОСОБА_3, а також договору іпотеки між Банком та ОСОБА_4, відповідачі повинні нести солідарну відповідальність перед Банком за виконання кредитних договорів на підставі розрахунків Банку.
Висновки суду першої інстанції зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.
За матеріалами справи вбачається, що ОСОБА_2 уклав з Банком 16 жовтня 2006 року договір про кредитування поточного рахунку, 28 березня 2007 року додатковий договір (а.с.22-24); 28 березня 2007 року ОСОБА_2 та банком укладено кредитний договір на споживчі цілі (а.с.10-13); за двома кредитними договорами ОСОБА_2 одержав у борг відповідно 33 900доларів США і 11 500 грн. ; 28 березня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_3 зобов’язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником ОСОБА_2 його боргових зобов’язань за кредитним договором від 28 березня 2007 року (а.с.66); у той же день 28 березня 2007 року між Банком та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_4 узяла на себе майнову відповідальність за виконання боржником ОСОБА_2 своїх кредитних зобов’язань шляхом задоволення вимог іпотекодержателя із вартості предмета іпотеки (а.с.37-40); за ствердженням Банку боржник ОСОБА_2 не виконує свої зобов’язання щодо своєчасної виплати кредитних платежів за двома кредитними договорами, що не оспорюється відповідачами.
Зазначені обставини свідчать про те, що кредитний договір від 28 березня 2007 року забезпеченій порукою та майновою іпотекою. Цей договір є дійсним, невважаючи на те, що кредит надавався у валюті США, оскільки питання про його недійсність у судовому порядку шляхом подачі відповідного позову не вирішувалося. Крім того, іноземна валюта за договором не є засобом платежу.
Обговорюючи доводи апеляційних скарг щодо спливу строку пред’явлення вимог до поручителів, колегія суддів вважає, що ці доводи свого підтвердження не знайшли. Слідує враховувати насамперед те, що ОСОБА_4 взагалі не є поручителем, оскільки вона укладала тільки договір іпотеки, а за правилами глави 49 ЦК України «Забезпечення виконання зобов’язань» порука і застава є самостійними видами забезпечення виконання зобов’язань, які мають особливості правового регулювання і не можуть співпадати за об’ємом відповідальності. Тому ОСОБА_4 взагалі не може відповідати за виконання кредитних зобов’язань ОСОБА_2 шляхом солідарної з ним відповідальності.
Правове положення ОСОБА_3 у кредитних правовідносинах визначено як поручителя за кредитним договором від 28 березня 2007 року, тому підлягає застосуванню ч.1 ст.554 ЦК України про те, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Приписи ч.4 ст.559 ЦК України щодо припинення поруки, коли у договорі відсутній строк закінчення поруки, - якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя, - не підлягають широкому тлумаченню у сенсі визначення поняття «строк виконання основного зобов’язання». За змістом зазначеної норми право Банку на пред’явлення вимог до боржника щодо дострокового виконання кредитного договору не породжує нового строку виконання зобов’язання у сенсі ст.559 ЦК України, яка пов’язує припинення поруки саме із спливом певного період після настання строку виконання основного зобов’язання, зазначеного у кредитному договорі.
Таким чином, ОСОБА_3 як поручитель повинен нести солідарну відповідальність з боржником за невиконання останнім своїх кредитних зобов’язань за договором від 28 березня 2007 року. Разом з тим, ОСОБА_3 не брав на себе відповідальність за кредитним договором від 16 жовтня 2006 року, додаткова угода до
- 3 -
якого була укладена також 28 березня 2007 року, оскільки він брав на себе відповідальність по забезпеченню саме кредитного договору від 28 березня 2007 року, а не додаткового договору від 28 березня 2007 року, як частки кредитного договору від 16 жовтня 2006 року.
Обговорюючи обсяг відповідальності ОСОБА_4 як іпотекодавця, колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції неправильно встановлено, що ОСОБА_4 несе солідарну відповідальність за невиконання умов кредитного договору ОСОБА_2, оскільки за умовами договору іпотеки (ст.6) вимоги іпотекодержателя задовольняються із вартості предмету іпотеки, що відповідає вимогам ст.589 ЦК України, яка встановлює, що у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави і задоволення вимог провадиться саме за рахунок предмету застави.
Судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права щодо відповідальності іпотекодавця, тому, враховуючи те, що Банк не заявляв позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, рішення суду в частині покладення на ОСОБА_4 солідарної відповідальності підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні зазначених вимог.
Колегія суддів не вбачає порушення процесуальних прав відповідачів-апелянтів щодо забезпечення доказів, оскільки сама по собі наявність або відсутність у справі банківських документів не є доказом обґрунтованості або необґрунтованості розрахунку суми позову, враховуючи складність розрахунку; колегія суддів вважає, що перевірка розрахунку Банку може бути проведена саме особами, які володіють спеціальними знаннями, тобто з проведенням відповідної експертизи, однак відповідачі не просили у порядку забезпечення доказів проведення такої експертизи; запит банківських документів без проведення відповідної експертизи не має сенсу.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо страхування кредитного договору також не можуть бути прийняті до уваги. При розгляді справи у суді першої інстанції апелянти не заявляли клопотань щодо з’ясування питання про сплату Банку страхової суми у зв’язку з невиконанням умов кредитного договору ОСОБА_2
За принципами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, встановленими ст.ст.10,11 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень, а також визначає коло належних і допустимих доказів, які надає суду.
Інші доводі апеляційних скарг щодо порушення судом першої інстанції ч.9 ст.74 ЦПК України в редакції, яка діяла на момент ухвалення рішення, знайшли свої підтвердження; як слідує з матеріалів справи, відповідачі ОСОБА_4 і ОСОБА_3 були повідомлені про час і місце судового засідання через оголошення у пресі з порушенням зазначеної норми ЦПК України, оскільки місце проживання відповідачів було відомо. Разом з тим зазначене порушення цивільного процесу не впливає на оцінку законності судового рішення, приймаючи до уваги те, що відсутні правові підстави для скасування рішення саме у зв’язку з неналежним повідомленням сторони про час і місце судового засідання. Більш того, ОСОБА_4 в апеляційній скарзі підтвердила, що їй було відомо про час і місце судового засідання, але вона не змогла з’явитися до суду з причини захворювання.
Аналізуючи фактичні обставини по справі і докази, надані сторонами, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції як постановлене з порушенням норм матеріального права підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення кредитної заборгованості за договором від 28 березня 2007 року солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3, за договором від 16 жовтня 2006 року з ОСОБА_2 за розрахунками Банку, які не спростовані апелянтами у встановленому порядку.
Керуючись ст.ст.303,307,309 ЦПК України, колегія суддів
- 4 -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційні скарги ОСОБА_3 і представника ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК від 08 лютого 2010 року скасувати.
Позов ЗАТ «ОТП Банк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 солідарно на користь ЗАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 28 березня 2007 року у сумі 286 470грн. 65коп. Стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з кожного судові витрати: судовий збір по 850грн. і витрати на ІТЗ по 15грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ЗАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 16 жовтня 2006 року у сумі 5 789грн. 60коп. У задоволенні позову ЗАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.
Судді:
Шестакова Н.В. Берзіньш В.С. Павловська І.Г.