Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«22» листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Ісаєва Г.А.
Суддів: Підлісної І.А.
Белинчук Т.Г.
При секретарі: Урденко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання квартири особистою приватною власністю,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 – ОСОБА_7 на рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 04 серпня 2010 року, -
В с т а н о в и л а :
22 лютого 2010 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання квартири АДРЕСА_1, особистою приватною власністю на підставі ч.6 статті 57 СК України , ст. 319 ЦК України.
Свої вимоги мотивує тим, що між ним та відповідачкою 15 квітня 1995 року був зареєстрований шлюб, який 12 вересня 2006 року було розірвано. На підставі договору купівлі-продажу від 13 січня 2004 року він є власником спірної квартири. З січня 2004 року між ним та ОСОБА_6 припинилися подружні стосунки, відповідачка проживала окремо в м. Києві, а він в м. Ялта. В період знаходження у шлюбі і під час придбання квартири відповідачка ніколи не працювала, ні грошима, ні особистою працею участі в покупці квартири не приймала. Крім того, 05 січня 2004 року він уклав договір позики для придбання даної квартири. Вважає, спірну квартиру його особистою власністю.
Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 04 серпня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені. Квартиру АДРЕСА_1 визнано особистою приватною власністю ОСОБА_5 З ОСОБА_6 стягнуто на користь ОСОБА_5 судовий збір в сумі 260 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення справи в розмірі 120 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 – ОСОБА_7 ставить питання про скасування рішення суду і просить постановити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог ОСОБА_5 відмовити, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.
У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_5 просить рішення суду залишити без змін, вважає його законним, а апеляційну скаргу відхилити як необґрунтовану.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (порушення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності.
Однак погодитися з такими висновками не можна.
Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до положень частини 6 статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Згідно із зазначеними нормами при вирішенні питання про визнання майна подружжя їх спільною сумісною чи особистою приватною власністю з'ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.
Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 ст. 57 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, але на кошти одного з них, належить йому особисто.
З матеріалів справи вбачається, що сторони з 15 квітня 1994 року перебували у зареєстрованому шлюбі, якій було розірвано 12 вересня 2006 року. ( а.с.11-12)
Відповідно до договору купівлі-продажу від 13 січня 2004 року ОСОБА_5 придбав квартиру АДРЕСА_1.( а.с.8)
У подальшому без згоди відповідача ОСОБА_6 позивач ОСОБА_5 продав спірну квартиру за договором купівлі-продажу від 27 лютого 2009 року ОСОБА_8 Рішенням Ялтинського міського суду від 20 січня 2010 року, яке не набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу . Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 27 лютого 2009 року укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 Провадження у наведеній справі зупинено до розгляду справи за позовом ОСОБА_5
Колегія суддів звертає увагу на те, що з позовом про визнання квартири особистою приватною власністю позивач ОСОБА_5 звернувся до суду 22 лютого 2010 року, тобто вже після ухвалення вищенаведеного рішення суду.
Мотивуючи свій позов ОСОБА_5 посилається на те, що квартира придбана у той час коли вони сумісно не проживали, оскільки припинили шлюбні відносини з січня 2004 року та за його особисті кошти, які він отримав за договором позики.
Колегія суддів враховує, ту обставину, що час припинення сімейних стосунків - січень 2004 року, який визначено самим позивачем, та час придбання спірної квартири -13 січня 2004 року, фактично збігається.
Колегія суддів вважає, що реєстрація відповідача ОСОБА_6 у м. Києві, не свідчить про припинення шлюбних відносин, крім того маючи у власності квартиру у м. Києві ОСОБА_6 періодично виїзджала до м. Києва з метою догляду за власністю, та відвідувати родичів.
Крім того у період з 04 лютого 2004 року по 18 лютого 2004 року та з 31 серпня 2005 року по 09 вересня 2005 року відповідачка ОСОБА_6 проходила курс лікування у стаціонарі Ялтинської міської лікарні ( а.с. 75).
Договір позики від 05.01.2004 року, на якій посилається позивач ОСОБА_5, укладений у простій письмовій формі, у зв’язку з чим не може бути прийнятий до уваги колегією суддів на підтвердження доводів про придбання квартири за особисті кошти ( а.с.9-10).
Аналізуючи надані суду доказі по справі, колегія суддів приходить до висновку що підстав вважати спірну квартиру особистою приватною власністю ОСОБА_5 не має. Спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін, оскільки це майно набуте ними як подружжям за час шлюбу. Крім того, сукупність установлених у справі обставин свідчить про те, що на час придбання такого майна ОСОБА_5 та ОСОБА_6 фактично не припиняли шлюбних відносин, а позивач не надав суду безумовних доказів протилежного.
Ураховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням застосування норм матеріального права, колегія суддів, вважає за необхідне, постановлене судове рішення скасувати та постановити нове рішення про відмову в позові.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 316, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 – ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 04 серпня 2010 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові ОСОБА_5.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
Ісаєв Г.А. Підлісна І.А. Белинчук Т.Г.