№2-а-2576/10    

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

               09 грудня 2010 року Прилуцький міськрайонний суд  Чернігівської області  в складі:

головуючого - судді Білоуса М.В.,при секретарі – Карпенко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Прилук адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управляння праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради про спонукання вчинити дії щодо нарахування одноразової компенсації за шкоду заподіяну здоров»ю,

В С Т А Н О В И В :

 25.11.2010 р. позивач звернувся до суду з позовом до Управляння праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради про визнання дій щодо відмови в перерахунку одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС неправомірними, стягнення невиплаченої суми компенсації. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, має статус особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, перебуває на відповідному обліку в УПСЗН. 14.01.2003 року йому встановлена 2 група інвалідності. Відповідно до ст.48 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” він має право на отримання 45 мінімальних заробітних плат. Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності. Він звернувся до УПСЗН з проханням здійснити виплату йому одноразової допомоги у розмірі, який ґрунтується не на нормах ПКМУ, а на нормах ст.48 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, але вимоги задоволено не було. Просив визнати неправомірними дії  Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради щодо відмови в перерахунку одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи згідно зі ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - неправомірними. Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради на його користь одноразову грошову компенсацію в сумі 45 мінімальних заробітних плат.

    В судовому засіданні позивач заявлений позов підтримав у повному обсязі.

    Представник відповідача надав суду письмове заперечення з якого вбачається, що відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити в задоволенні таких.  

Дослідивши матеріали справи,   судом фактично встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими ЗУ ?ро статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, має 1 категорію, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1

Згідно із довідкою МСЕК від 17.08.2006 року № НОМЕР_2 йому встановлено повторно другу групу інвалідності у зв’язку з захворюванням, пов’язаним з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.          

У експертному висновку міжвідомчої експертної комісії вказано, що захворювання позивача пов’язано з ЛПА на ЧАЕС.  

Позивач звертався до УПСЗН письмово з питання виплати йому компенсації у разі встановлення вищої групи інвалідності учасникам ліквідації на ЧАЕС.

У запереченнях відповідач зазначив, що позивачу встановлено другу групу інвалідності відповідно до вимог ст.48 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС передбачена виплата одноразової компенсації в розмірі: інвалідам 2 групи – 15 мінімальних заробітних плат.  

Статтею 62 вказаного Закону роз’яснення порядку застосування Закону провадиться у порядку, визначеному КМУ. На підставі ст.117 Конституції України КМУ в межах своєї компетенції видає постанови та розпорядження, які є обов’язковими до виконання, тому всі виплати, передбачені вказаним Законом, які базуються на розмірі мінімальної заробітної плати, виплачуються у розмірах, встановлених вказаною ПКМУ. Фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією ЗУ ?ро статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” здійснюється за рахунок державного бюджету. Згідно із ч. 2 ст. 95 Конституції України виключно законом про державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Згідно із п.5 ч.1 ст.4 Бюджетного Кодексу України до нормативно-правових актів, які регулюють бюджетні відносини в Україні належать в тому числі і нормативно-правові акти КМУ, які прийняті на підставі та на виконання Бюджетного кодексу України та інших законів України.    

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  

Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у  справах  щодо  оскарження рішень,  дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на   підставі,   у  межах  повноважень  та  у  спосіб,  що передбачені Конституцією та законами України.  

Відповідно до ст.48 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (в редакції чинній до 31.12.2007 року), одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи... виплачується в таких розмірах: інвалідам ІІ групи – 45 мінімальних заробітних плат, інвалідам ІІІ групи - 30 мінімальних заробітних плат. У разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідам виплачується різниця у компенсаціях. Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності.  

Відповідно до підпункту 11 пункту 28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» ЗУ «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” викладено в наступній редакції: Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім’ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.  

Постановою КМУ від 26 липня 1996 року № 836 ?ро компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” встановлено конкретні розміри одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, в твердій грошовій сумі, зокрема для інвалідів 2 групи – 284 гривні 40 копійок.  

Відповідно до ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.  

22.05.2008 року Конституційним Судом України постановлено рішення №10-рп/2008, яким визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення ЗУ «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема  п.28 розділу ІІ      «Внесення змін до деяких законодавчих актів України», відповідно до якого ст. 48 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в наступній редакції:  «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на

Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім’ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на

Чорнобильській АЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».    

Конституційний Суд України відзначив, що у Конституції України Україну проголошено соціальною і правовою державою (стаття 1), в основу правового регулювання бюджетних відносин закладено принцип справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами (ч.1 ст.95). Держава відповідальна  перед людиною за свою законодавчу діяльність, зобов’язана утверджувати та забезпечувати права і свободи людини і громадянина. Закони та інші нормативно-правові акти  мають прийматися на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч.2 ст. 8). Ухвалюючи Рішення від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, КМУ на необхідність додержання положень Конституції України і Кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про держбюджет. Ця рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному Рішенні, відповідно до яких: ст.38 Кодексу конкретизує вимоги частини другої ст.95 Конституції України щодо змісту закону про Держбюджет; у сукупності вказані статті Кодексу і Конституцій України  визначають вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет – встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз. 4,5,6,8 п. 4 мотивувальної частини).  

У зв’язку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що «зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1,3, ч.2 ст. 6, ч.2 ст. 8, ч.2 ст. 19, ст.ст. 21,22, п. 1 ч.2 ст.92, ч.1,2,3 ст. 95 Конституції України ( абз.1 п.5 мотивувальної частини).          

При прийнятті оспорюваного Закону всупереч зазначеним правовим позиціям законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них не чинними.        

Конституція України у ст.92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.  

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.  

Відповідно до ст.152 ч.2 Конституції України Закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані  неконституційними, втрачають силу з дня ухвалення Конституційним судом рішення про їх неконституційність. Частиною 3 цієї статті передбачено, що матеріальна або моральна шкода, спричинена фізичним або юридичним особам актами або діями, визнаними неконституційними, відшкодовується в установленому законом порядку.  

Відповідно до ст. 63 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього  Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.  

Суд враховує, що визначений КМУ розмір разової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами, не відповідає вимогам ст. 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” 796-XI від 28 лютого 1991 року, тому до спірних правовідносин суд застосовує акт вищої юридичної сили – Закон. Нарахування та виплата позивачу різниці у компенсації у разі встановлення вищої групи інвалідності здійснювалися УПСЗН у розмірі, значно нижчому за відповідний розмір мінімальної заробітної плати, який відповідно до ч.6 ст. 48 вказаного Закону, визначається на момент встановлення інвалідності.  

За таких обставин та з  урахуванням розміру мінімальної заробітної плати  яка діяла на момент встановлення позивачу 2 групи інвалідності відповідно до ст.82 ЗУ «Про державний бюджет на 2010 рік», необхідно зобов’язати УПСЗН здійснити  виплату позивачу різниці в компенсації у зв’язку з встановленням йому вищої групи інвалідності.  

Суд оцінює як таке, що не ґрунтується на законі і є безпідставним, посилання представника відповідача на те, що для розрахунку одноразової компенсації позивачу, передбаченої ст.48 Закону №796-Х11, необхідно застосовувати ПКМУ №836 від 26.07.1996р. В цій постанові закріплено конкретні розмірі компенсації, що суперечить Закону №796-Х11, яким визначено кратність одноразової компенсації залежно від розміру мінімальної заробітної плати, яка встановлюється законом. При вирішенні даного спору Закони України мають пріоритет над підзаконними нормативними актами, яким є ПКМУ № 836. Тому застосовувати цю постанову не можна.  

Суд не приймає аргумент органу державної влади щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. Щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» вказано, що така відмова є свавільною та незаконною. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у даному рішенні, реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, судами не повинні прийматися до уваги.  

Таким чином, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Управляння праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради про спонукання вчинити дії щодо нарахування одноразової компенсації за шкоду заподіяну здоров»ю – у повному обсязі.

 Керуючись ст.8,9,16,19,22,46,50,55 Конституції  України, ст. 48 Закону України ?ро статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” 796-XI від 28 лютого 1991 року, ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст.2,8,9,10,69-71,79,86,87,94,98,102,104,105,158-163,185,186,254 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В :

            Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управляння праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради про спонукання вчинити дії щодо нарахування одноразової компенсації за шкоду заподіяну здоров»ю – задовольнити у повному обсязі.

 Визнати дії Управляння праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради щодо відмови в перерахунку одноразової компенсації ОСОБА_1, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, який став інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи згідно зі ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - неправомірними.  

Стягнути з Управляння праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради на користь ОСОБА_1  різницю в компенсації у зв’язку з встановленням йому вищої групи інвалідності, пов’язаної з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.  

 Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.  

Постанова може бути оскаржена до  суду апеляційної інстанції через Прилуцький міськрайонний суд протягом десяти днів з дня її проголошення або отримання.    

   Суддя :                                                                        Білоус М.В.