Справа № 22ц-6128/2010 Головуючий у 1 інстанції – Литвиненко І.В.
Категорія – цивільна Доповідач – Губар В.С.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 грудня 2010 року місто Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого –судді – ПОЗІГУНА М.І.,
суддів: ГУБАР В.С., ШЕМЕЦЬ Н.В.,
при секретарі : Кравченко В.В.,
за участю : Представника позивача ОСОБА_1,
представників відповідача Шандренко О.О., Корончук І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю „УСП Україна” на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 жовтня 2010 року та Товариства з обмеженою відповідальністю „УСП Україна” на додаткове рішення цього ж суду від 21 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю „УСП Україна” про визнання договору недійсним, стягнення збитків, -
В С Т А Н О В И В :
У червні 2010 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „УСПУкраїна” про захист прав споживача, визнання договору про надання послуг недійсним та стягнення збитків.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 31 березня 2010 року він уклав з ТОВ ”УСП Україна” договір № 010107 про надання послуг щодо придбання нерухомості, який ґрунтується на створенні групи учасників системи, метою яких є придбання нерухомості або транспортних засобів у порядку і на умовах, визначених цим договором. На виконання вказаного договору позивачем відповідачеві було внесено 108640 гривень.
Однак позивач помилявся щодо природи укладеного правочину і вважав цей договір - кредитним договором, оскільки, укладаючи договір з відповідачем, мав на меті придбання квартири АДРЕСА_1. Будучи впевненим в отриманні кредиту від відповідача, позивач 31 березня 2010 року уклав з ОСОБА_5 Договір про наміри укладення договору купівлі-продажу вищевказаної квартири за ринковою ціною 512000 грн. та сплатив ОСОБА_5 як забезпечення виконання зобов”язання 8000 грн. Відповідно до договору про наміри сторони домовились підписати договір купівлі-продажу квартири не пізніше 06 травня 2010 року.
Проте, відповідачем не було вчинено жодних дій щодо купівлі позивачеві квартири, з метою придбання якої позивачем і був укладений з відповідачем 31.03.2010 року договір № 010107.
Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 06 жовтня 2010 року позов задоволено частково. Суд визнав недійсним договір про надання послуг № 010107 від 31 березня 2010 року , укладений між ОСОБА_7 та товариством з обмеженою відповідальністю „УСП-Україна” та стягнув з товариства з обмеженою відповідальністю „УСП-Україна” на користь позивача 108640 грн. сплачених за договором про надання послуг № 010107 від 31 березня 2010 року. В задоволенні решти позову ОСОБА_4 відмовлено.
Додатковим рішенням від 21 жовтня 2010 року Деснянського районного суду м.Чернігова по даній справі стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „УСП-Україна” на користь ОСОБА_4 судові витрати по справі – 1086 грн.40 коп. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В апеляційних скаргах ТОВ ”УСП Україна” просить скасувати рішення суду про визнання договору недійсним та стягнення збитків та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовти у повному обсязі, а також просить скасувати і додаткове рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 21 жовтня 2010 року ТОВ „УСПУкраїна”, яким стягнуто на користь позивача судові витрати по справі.
Апелянт стверджує, що рішення суду ухвалено з порушенням матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
Апелянт наполягає про недоведеність позивачем у суді введення його в оману при укладенні договору № 010107 суду, оскільки цей договір та додатки до нього № 1 і № 2 підписані позивачем, що підтверджує беззаперечне прийняття позивачем умов договору без будь-яких застережень і про надання кредиту у договір та додатках до нього не йдеться. Жодна з умов договору при його підписанні не замовчувалась і позивач добровільно погодився на сплату комісійної плати, чистих платежів та адміністративних витрат і інших платежів, а також на строки виконання договору, і ці умови договору не суперечать ч.1 ст. 903 ЦК України та Закону України „Про захист прав споживачів”, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Апелянт вказує, що додаткове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з мотивів, наведених в його апеляційній скарзі на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 жовтня 2010 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду в частині відмови в задоволенні його позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „УСП-Україна” на користь позивача: 117093,60 грн. збитків завданих укладення договору № 010107 про надання послуг від 31 березня 2010 року; 8000,00 грн. завдатку сплаченого згідно договору про наміри від 31 березня 2010 року; 453 грн. 60 коп. комісії сплаченої в АТ Банк „Фінанси та кредит”, а всього - 125547 грн.20 коп. та судові витрати, понесені при поданні апеляційної скарги. Рішення суду в частині задоволених його вимог просив залишити без змін.
Апелянт стверджує, що суд розглянув справу виходячи з порушень відповідачем Закону України „Про захист прав споживачів”, але не надав належної оцінки порушеним правам позивача при укладенні правочину та не застосував до існуючих між сторонами правовідносин ст.ст. 22, 202, 203, 229, ч.2 ст. 230 ЦК України. На думку апелянта, суд не врахував, що для позивача не настали реальні наслідки, яких він бажав при укладенні договору – придбання квартири АДРЕСА_1, а отже безпідставно відмовив позивачеві у задоволенні його вимог про стягнення збитків у розмірі 234187,20 грн., завданих укладенням Договору № 010107 про надання послуг, стягнувши на його користь лише 108640 грн., сплачених при укладенні договору, хоча сторона, яка застосувала обман, зобов”язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі. Зважаючи на частково задоволені вимоги, апелянт наполягає, що на його користь належить стягнути з відповідача ще 125547, 20 грн. та судові витрати за подання апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи, статут товариства з обмеженою відповідальністю „УСП Україна”, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Апеляційним судом встановлено, що 31 березня 2010 року між ОСОБА_9 та товариством з обмеженою відповідальністю „УСП Україна” укладено договір № 010107 про надання послуг з метою придбання об”єкту нерухомості орієнтовною вартістю 504000 грн. Відповідно до ст.1 договору, його предметом є надання системи послуг, спрямованих на придбання товару через „Українську соціальну програму”, організовану товариством. Діяльність УСП ”Україна” регламентована умовами діяльності Програми УСП, що є додатком № 2 до вищевказаного договору № 010107 від 31.03.2010 року.
Строк дії договору № 010107 – з 31 березня 2010 року по 29 лютого 2040 року (а.с.11-17).
31.03.2010 року ОСОБА_4 було сплачено відповідачеві комісійну плату в розмірі 10800 грн. а також сплачено чисті платежі у розмірі 7840 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, комісійна плата, згідно умови діяльності програми УСП – це плата, яка покриває витрати, що зазнало товариство у зв”язку із вступом та реєстрацією учасника до УСП, а також покриває витрати, яких зазнаватиме товариство у зв”язку із передачею товару учаснику УСП.
Згідно п.9 ст. 9 Додатку № 2 до договору передбачено, що при розірванні Договору товариство не відшкодовує комісійну плату ні за яких умов.
З досліджених апеляційним судом договору № 010107 від 31.03.2010 року та Додатків до нього № 1 і № 2, які підписані позивачем, вбачається, що учасник УСП, тобто ОСОБА_4, заявляє, що отримав всі коректно викладені пояснення від представника ТОВ”УСП-Україна”, уважно прочитав, підтверджує, що вся надана йому інформація відповідає змісту Договору та його Додаткам і не суперечить їм, уважно прочитав, зрозумів Договір та всі Додатки до нього, правові наслідки і гарантує дійсність своїх намірів, добросовісність своїх дій по відношенню до інших осіб, співвласників, в тому числі подружжя та отримав їх погодження на здійснення даного Правочину, а також стверджує, що кошти, які сплачуються згідно з умовами Договору не є об”єктом права спільної сумісної власності подружжя, що засвідчує своїм підписом (а.с.12).
Аналогічна інформація міститься також і підписана позивачем у Додатку № 1 та у Додатку № 2 до Договору № 010107, що спростовує твердження апелянта про те, що при підписанні Договору та Додатків до нього він відповідачем був введений в оману.
За таких обставин апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що укладаючи оспорюваний договір, позивач вважав, що отримає від відповідача кредит на придбання квартири АДРЕСА_1, оскільки у договорі № 0101007 та у додатках № 1 та № 2 до цього договору відсутня будь-яка інформація про надання відповідачем позивачеві кредиту у сумі 504000 грн. для придбання квартири АДРЕСА_1. У зазначеному договорі та додатках до нього не йдеться також і про покладення на відповідача обов”язку або про намір відповідача придбати ОСОБА_4 саме квартиру АДРЕСА_2.
Сукупність досліджених обставин та наявних у справі доказів приводить апеляційний суд до переконання, що позивачем не доведено суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих доказів на підтвердження помилкового сприйняття позивачем змісту правочину та наявності обману зі сторони відповідача при укладанні оспорюваного правочину і не доведено, що відповідач діяв всупереч дійсному волевиявленню позивача, а отже не доведено порушення прав позивача.
Перевіряючи доводи апелянта ОСОБА_4, апеляційним судом було витребувано у відповідача та досліджено чинний статут товариства з обмеженою відповідальністю „УСП Україна” та довідку з Єдиного Державного Реєстру Підприємств та Організацій України (ЄДРПОУ), з яких не вбачається, що відповідач являється надавачем фінансових послуг, які підлягають ліцензуванню відповідно до ст.34 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.
Відповідно до ст.28 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг надаються уповноваженим органом у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а саме Державною комісією з регулювання ринку фінансових послуг України. Цей орган також здійснює нагляд за діяльністю у сфері надання фінансових послуг та застосовує заходи впливу у разі порушення законодавства про фінансові послуги.
Проте, апелянтом ОСОБА_4 не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду такого висновку Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг України про надання фінансових послуг відповідачем і перед апеляційним судом питання про витребування такого висновку ОСОБА_4 та його представником не ставилось, а до компетенції апеляційного суду не належить перевірка діяльності відповідача у сфері надання фінансових послуг.
Зважаючи на викладене, до існуючих між сторонами правовідносин не можуть бути застосовані вимоги ст.ст. 3, 18, 19 Закону України „Про захист прав споживачів”, ст.ст. 22, 202, 203, 215, 216, 229, 230, 517 ЦК України, на чому наголошує позивач, а тому законні підстави для задоволення його позову відсутні.
Зазначені обставини справи не були належним чином досліджені та оцінені судом першої інстанції, що призвело до помилкового вирішення спору.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю „УСП Україна” слід задовольнити частково та скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору про надання послуг № 010107 від 31 березня 2010 року, укладеного між ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю „УСП-Україна” та в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „УСП-Україна” на користь ОСОБА_4 108640 грн., сплачених за договором про надання послуг № 010107 від 31 березня 2010 року, відмовивши ОСОБА_4 в задоволенні цих вимог. В іншій частині рішення суду залишити без змін. При цьому, відповідно до ст.88 ЦПК України підлягає скасуванню і додаткове рішення Деснянського районного суду м.Чернігова, яким з відповідача на користь позивача стягнуто судові витрати по справі - 1086 грн.40 коп. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи. З позивача на користь відповідача належить стягнути судові витрати по справі у сумі 663 грн.20 коп. за подання апеляційної скарги - 543,20 грн. судового збору та 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (а.м166,167).
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-316, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -
В И Р І Ш И В :
Апеляційні скарги ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю „УСП Україна” – задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 жовтня 2010 року в частині визнання недійсним договору про надання послуг № 010107 від 31 березня 2010 року, укладеного між ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю „УСП-Україна” та в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „УСП-Україна” на користь ОСОБА_4 108640 грн., сплачених за договором про надання послуг № 010107 від 31 березня 2010 року - скасувати та відмовити ОСОБА_4 в задоволенні цих вимог.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „УСП Україна” на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 жовтня 2010 року задовольнити та скасувати додаткове рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 жовтня 2010 року про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „УСП-Україна” на користь ОСОБА_4 1086 грн.40 коп. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь товариства з обмеженою відповідальністю „УСП Україна” судові витрати по справі у сумі 663 грн.20 коп.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий : Судді: