Справа № 2-а-3136/09
ПОСТАНОВА
Іменем України
04 серпня 2009 року м. Одеса
Суддя Приморського районний суд м. Одеси Науменко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в місті Одесі цивільну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про визнання відмови виплатити щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни та вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в Приморському районі Одеської області мотивуючи свої вимоги тим, що вона є дитиною війни і відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має право на отримання щомісячного підвищення пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Конституційний суд України прийняв рішення від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, та № 10-рп/2008 від 22.05.2008р., якими скасував деякі положення Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік ", та Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік ", в тому числі і ті, які скорочували суму виплат дітям війни. Проте Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі Одеської області перерахунок пенсії не зробило, в зв’язку з чим позивач просить суд визнати відмову відповідача виплатити соціальну допомогу безпідставною, зобов’язати відповідача здійснити перерахунок пенсії та виплатити відповідно до рішень Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа № 1-29/2007) та № 10-рп/2008 від 22.05.2008р. невиплачену за період з 01 січня 2006 р. по 31 грудня 2008 року щомісячну державну соціальну допомогу, виходячи із вимог Закону у розмірі 3900 грн. 00 коп.
Позивач та представник відповідача до суду не з’явився, були повідомлений про час та день слухання справи належним чином, надали до суду клопотання з проханням розглядати справу за їх відсутності. Ухвалою судді справа була призначена до розгляду в порядку письмового провадження.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінюючи дії (бездіяльність) відповідача, суд виходить з приписів ч.3 ст. 2 КАС України та приходить до висновку про їхню протиправність та вважає, що позовні вимоги підлягають часткового задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Судом встановлено, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, являється громадянином України, є пенсіонером, що підтверджується його паспортом та пенсійним посвідченням № 135055 від 11.06.2003 року, а з 28.04.2006 року вона отримла статус «дитини війни» та перебуває на обліку в УПФ України в Приморському районі м. Одеси і отримує пенсію.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які мають статус «дитини війни», на їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України "Про соціальний захист дітей війни"№ 2195 від 18.11.2004 року, .
На підставі ст. 6 названого Закону (в редакції до 01 січня 2009 року), дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058 від 09.07.2003 року у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому ч.3 ст. 28 вищезазначеного Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за цим Законом.
Чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою ст. 28 зазначеного закону мінімального розміру пенсії, а це не може бути підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячного підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Суд вважає можливим застосувати дію ч. 1 ст. 28 «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України "Про соціальний захист дітей війни».
Протягом 2006 - 2008 років позивач не отримувала щомісячну державну соціальну допомогу, передбачену ст. 6 Закону України "Про соціальних захист дітей війни". Враховуючи те, що Позивач є дитиною війни, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.
Пунктом 17 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинено на 2006 рік дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Згідно Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" - виключено пункт 17 статті 77, а стаття 110 викладена в іншій редакції. Зокрема установлено, що надбавки до пенсії дітям війни, передбачені статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Оскільки вказані зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" не були скасовані та неконституційними не визнавались, а Кабінет Міністрів України в 2006 році не визначив порядку виплати надбавки до пенсії дітям війни, тому суд визнає, що вимоги позивачки за 2006 рік не підлягають задоволенню.
Пунктом 12 ст. 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" було зупинено дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням ст. 11 цього закону, якою визначено певні умови отримання підвищення пенсії інвалідам.
Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", серед яких: ст. 111 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік", за якою були встановлені умови та звужений перелік осіб, що мають право на підвищення до пенсії та п. 12 ст. 71, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням статті 111 цього Закону.
Таким чином ст. 111 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік", якою керувався відповідач у 2007 році, втратила чинність саме 09.07.2007 року та редакція ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» повернулась в первинний стан.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 152 Конституції України, Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
До набрання чинності вказаного рішенням № 6-ріУ 2007, тобто, до 09 липня 2007 року, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", які зупиняли дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2007 рік, були дійсними і тому позовні вимоги за період з 01 січня по 09 липня 2007 року задоволенню не підлягають.
Наступне внесення зміни до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік», набрало чинності з 01.01.2008 року.
За таких обставин суд вважає, що право позивача порушено та вона має право на підвищення пенсії у 2007 році в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, визначеному Законом України "Про соціальний захист дітей війни" з дня ухвалення рішення Конституційним судом України № 6-рп/2007, тобто за період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року. Отже, задоволенню підлягає частина вимог позивача про нарахування і виплату підвищення до пенсії за період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року.
Згідно положення пункту 41 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів " Закону України " Про Державний бюджет України на 2008 рік, зазначена стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" була змінена і викладена зміненої редакції. Встановлене, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону „ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного суду України по справі N 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року положення пункту 41 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" були визнані неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України цього рішення.
При цьому у п.6 Конституційний Суд України зазначив, що рішення у цій справі має преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними.
Виходячи з того, що редакція ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 01 січня
2008 року втратила свою чинність з дня прийняття рішення Конституційним судом України по справі N 10- рп/2008 від 22 травня 2008 року, то з цієї дати відновилася попередня редакція даної статті, а також право позивача на нарахування підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
До набрання чинності вказаним рішенням по справі N 10рії2008, тобто, до 22 травня 2008 року, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік", які зупиняли дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2008 рік, були дійсними і тому позовні вимоги за період з 01 січня по 22 травня 2008 року задоволенню не підлягають.
Наступне внесення зміни до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік», набрало чинності з 01.01.2009 року.
За таких обставин, суд вважає, що право позивача порушено, тому підвищення до пенсії за 2008 рік, передбачене ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в редакції до 01 січня 2009 року), підлягало виплаті у період з 22 травня 2008 року до 31 грудня 2008 року. Отже, задоволенню підлягає частина вимог позивача про нарахування і виплату підвищення до пенсії за період з 22 травня 2008 року до 31 грудня 2007 року.
В 2008 році позивач, як дитина війни фактично отримувала підвищення до пенсії у розмірі розрахованому відповідачем згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», але без врахування рішення по справі N 10-рп/2008, яким з 22 травня 2008 року відновилася попередня редакція вказаної статті 6. Звідси, суд зазначає, що при нарахуванні відповідачем підвищення до пенсії позивачу за 2008 рік необхідне враховувати вже отримані позивачем відсотки за цей час.
Судом встановлено, що, всупереч зазначеним рішенням Конституційного суду України, управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси вказану соціальну допомогу позивачеві не виплачував і не сплатив по цей час. Суд критично ставиться до тверджень щодо відсутні коштів на здійснення вищевказаних виплат, виходячи з наступного. Відповідно до статті 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України.
Суд враховує правову позицію Конституційного Суду України, що для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачено чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення достатнього життєвого рівня ( ст. 48 Конституції України), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч.3 ст. 46 Конституції України), тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається. Зупинення його дії можливе за умови введення відповідно до п.31 ч. 1 ст. 85, п.19 ч. 1 ст. 92 Конституції України надзвичайного стану ( ст. 64 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002р. № 5-рп/2002 (у005р710-02) у справі щодо пільг, компенсації і гарантій.
Крім того, згідно ст. 17 ч. 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ «Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод» та протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у ст. 1 ч. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, право не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і таким чином, як власність.
Суд враховує, щодо справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, пільг і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду).
У зв’язку з цим, Європейський Суд не прияв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативно-правових актів - Закону України, відповідно якому встановлені надбавки «дітям війни» з бюджету і який є діючим та Закону України «Про державний бюджет» на відповідний рік. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань (п.26 рішення Качко проти України).
Таким чином, посилання на відсутність коштів щодо забезпечення виплати позивачу зазначеного підвищення пенсії є безпідставними, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом України "Про соціальний захист дітей війни". Звідси суд дійшов висновку, що відсутність коштів не є підставою для невиконання зобов’язань, покладених на УПФ України законодавством.
Відповідно до ст. 11 ч.2 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Таким чином суд вважає, що необхідно визнати бездіяльність відповідача щодо не нарахування та виплати щомісячної соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" - протиправними.
Вимоги позивача в частині виплати конкретних сум не можуть бути задоволені, тому як згідно ст. 162 КАС України суд не наділений повноваженнями на здійснення функцій державного органу по нарахуванню пенсій та підвищення до пенсій.
У відповідності до статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Керуючись ст. 19, 22, 46, 152 Конституції України, Законом України "Про соціальний захист дітей війни", Законом України "Про Державний бюджет на 2006 рік", Законом України "Про Державний бюджет на 2007 рік", Законом України "Про Державний бюджет на 2008 рік", ст..28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року по справі № 1-29/2007, рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року по справі № 10-рп/2008, ст. ст. 7-9, 11, 71, 158, 160, 162, 163 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про визнання відмови виплатити соціальну допомогу безпідставною, зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси по не нарахуванню та невиплаті ОСОБА_2 підвищення до пенсії з 09.07.2007 року по 31.12.2007, та з 22.05.2008 по 31.12.2008 р. - протиправною.
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси нарахувати та виплатити ОСОБА_2 підвищення до пенсії, що передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством, - за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з врахуванням при розрахунку підвищення до пенсії за 2008 рік отриманих позивачем відсотків за цей час.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання до Приморського районного суду м. Одеси заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня отримання постанови, а також подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.