Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-8299/10 Головуючий у 1 інстанції: Петров В.В.
Суддя-доповідач: Бабак А.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Крилової О.В.
Суддів Бабак А.М.
Спас О.В.
При секретарі: Винник І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 23 вересня 2010 року
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права приватної власності, усунення перешкод в користуванні об’єктом права власності шляхом зняття з реєстрації
та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання права спільної часткової власності, поділ спільного часткового майна, -
В С Т А Н О В И Л А :
У червні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності, усунення перешкод в користуванні об’єктом права власності шляхом зняття з реєстрації.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 10.08.2006 року вона на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між нею та ОСОБА_6 придбала будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1, вартість якого складала 24 000 грн. Грошові кошти на покупку будинку в розмірі 4 000 доларів США їй надала бабуся ОСОБА_7 та в розмірі 800 доларів США її батько ОСОБА_8 На підставі рішення Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 20.09.2006 року зазначений договір купівлі-продажу визнано дійсним та за нею визнано право власності на даний будинок.
У зв’язку з тим, що з 2003 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, надала згоду на його тимчасову реєстрацію в зазначеному будинку, але в березні 2009 року шлюб між ними було розірвано та з цього часу вони не проживають разом. Від шлюбу мають двох малолітніх дітей ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2, які після розірвання шлюбу проживають із нею та знаходяться на її повному матеріальному утриманні.
Маючи намір продати спірний будинок, вона звернулася до нотаріуса для укладання договору купівлі-продажу будинку, однак їй було роз’яснено, що для укладання угоди необхідний дозвіл відповідача, як колишнього чоловіка. Намагаючись в добровільному порядку вирішити питання продажу будинку вона неодноразово зверталася до ОСОБА_5 з проханням знятися з реєстрації та надати згоду на відчуження будинку, однак він на її звернення не реагує.
Посилаючись на зазначені обставини, просила визнати за нею право приватної власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, усунути перешкоди в користуванні житловим будинком шляхом зняття з реєстраційного обліку відповідача та стягнути з нього судові витрати.
У липні 2010 року ОСОБА_5 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_3 про визнання права спільної часткової власності, поділ спільного часткового майна.
В позові зазначав, що у шлюбі з ОСОБА_3 за кошти подружжя вони придбали житловий будинок АДРЕСА_1 вартість якого становить 24 000 грн.. Право власності на житловий будинок було оформлено на ім’я відповідачки, однак будинок був придбаний під час знаходження у шлюбі, за спільні кошти. Після одруження він мав постійну роботу та отримував заробітну плату, крім цього купити спірне житло матеріально допомогли його батьки. В березні 2009 року шлюб між ними було розірвано та з цього часу вони не ведуть спільне господарство, разом не проживають.
Посилаючись на зазначені обставини, просив, визнати за ним право спільної сумісної власності на спірний житловий будинок з надвірними спорудами, та припинити право спільної сумісної власності;
визнати право спільної часткової власності на цей будинок між ним та ОСОБА_3, визнати ідеальними частки в частковій власності на вказаний будинок за ним та ОСОБА_3 де кожному з них належить по Ѕ частці.
Рішенням Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 23 вересня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково.
Визнано право спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на житловий будинок з надвірними спорудами, а саме: «А» - житловий будинок, «а» - службова прибудова, «Б» - літня кухня, «Г» - гараж, «Т» - теплиця, «В» - сарай, «ПГ» - погріб з шийкою, «У» - вбиральня, №1 – ворота, №2 – паркан, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в рівних частках по Ѕ частці.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, при ухваленні рішення судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, та не враховано, що незважаючи на те, що будинок придбаний в період шлюбу, він був придбаний за її власні кошти, які їй подарувала бабуся та батько, а тому є її приватною власністю та поділу не підлягає, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 визнаючи право спільної часткової власності подружжя ОСОБА_5 на житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 в рівних, по Ѕ частках, суд виходив з того, що житловий будинок придбаний в період шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_3, тому він є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому провів поділ будинку та визнав право спільної часткової власності в рівних, по Ѕ частках за ОСОБА_5 та ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_3 не надала належних, допустимих та переконливих доказів тому, що спірний будинок був придбаний нею, хоча і в період шлюбу, але за її власні кошти.
Колегія суддів вважає, що висновок суду є вірним Розглядаючи спір, суд, у відповідності до вимог ст.212-213 ЦПК України, повно та всебічно з’ясував обставини справи на які посилалися сторони, дослідив надані ними докази і відповідно їх оцінив, дав належну правову оцінку правовідносинам, які склалися між учасниками процесу та правильно вирішив спір.
Зокрема, судом правильно застосовано ст. 60 Сімейного кодексу України, згідно якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 знаходилися в зареєстрованому шлюбі з 14 вересня 2020 року по 16 квітня 2009 року, право власності на житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 25.05.2007 року (а.с. 10,21).
Вирішуючи спір суд врахував роз’яснення, надані у пп. 23 - 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", де сказано: вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання, при цьому не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, яке, зокрема, набуте особою до шлюбу, набуте за час шлюбу на підстав договору дарування або в порядку спадкування, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто, тощо.
Будь-яких доказів тому, що ОСОБА_3 придбала спірний житловий будинок за кошти, які належали їй особисто нею не надано.
Доводи апелянта про те, що житловий будинок придбано нею особисто за кошти, які надала їй бабуся ОСОБА_7 у розмірі 4000 доларів США та батько ОСОБА_8 у розмірі 800 доларів США, на які придбано житловий будинок та у якому була зареєстрована і проживала сім’я ОСОБА_3 не є підставою для відмови у визнання житлового будинку об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Із ксерокопій розписок, наявних в матеріалах справи вбачається, що в період з 10.08.2006 року по 14.08.2006 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 4000 доларів США, за однією із розписок ці гроші отримані в борг (а.с.11-13).
Відповідно до ч. З ст. 61 СК України, якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, надані ОСОБА_3 розписки не є доказом того, що отримані кошті є її особистою власністю, в сенсі вимог ст. 57 Сімейного кодексу України.
Виходячи з викладеного є вірним висновок суду першої інстанції про належність спірного будинку до спільного майна подружжя.
В частині поділу спільного майна подружжя рішення суду про визнання права спільної часткової власності подружжя по Ѕ частині домоволодіння відповідає ст. ст. 69,70 СК України за якими дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу та у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Діючи згідно ст. 11 ЦПК України, суд першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, та враховуючи роз’яснення п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" щодо можливості вирішення спору про поділ майна подружжя шляхом визнання ідеальних часток подружжя в майні без його реального поділу з залишенням майна у їх спільній частковій власності.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 23 вересня 2010 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: