АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22-8214/10 Головуючий у 1-й інстанції: Воробйов А.В.

Суддя-доповідач: Гончар О.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2010 року                         м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого судді     Бондаря М.С.

суддів             Гончара О.С., Кухаря С.В.

при секретарі         Белименко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 23 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (надалі Банк) про визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2010 року ОСОБА_2 звернулась в суд із вказаним позовом. Зазначала, що вона є дружиною відповідача ОСОБА_3, який 23.06.2008 року уклав з Банком кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав від Банку 54072,56 доларів США кредитних коштів на умовах їх повернення до 23.06.2015 року із щомісячною сплатою 1091,09 доларів США в означений період.

Позивач, посилаючись на положення ст. 65 СК України, заявила, що вона своєї згоди на укладення договору не давала, а тому угода з огляду на зазначену норму закону підлягає визнанню недійсною.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 23 вересня 2010 року позов задоволено. Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Банк подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

А пеляційна скарга підлягає задоволенню  з наступних підстав.

Згідно п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Встановлено, що чоловік позивачки – ОСОБА_3 23.06.2008 року уклав з Банком кредитний договір №ZPC0GA0000000079, за умовами якого відповідач отримав від Банку 54072,56 доларів США кредитних коштів на умовах їх повернення до 23.06.2015 року із щомісячною сплатою 1091,09 доларів США в означений період.  

Дані обставини справи встановлено судом першої інстанції і ніким не оспорюються.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що отримані за кредитним договором грошові кошти є спільним майном ОСОБА_3. Повертати його зі сплатою грошових сум за користування кредитом ОСОБА_3 мали з спільних коштів. Згідно ст.65 СК дружина та чоловік розпоряджаються таким майном за взаємною згодою. Проте, ОСОБА_3 уклав кредитний договір без згоди позивачки, яка є його дружиною. Такий договір виходить за межі дрібного побутового. Отже, на переконання суду другий з подружжя, який не давав своєї згоди на укладення такого договору, вправі вимагати визнання його недійсним.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції не можна погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

При вирішенні спору суду слід було враховувати таке. Положення ст.65 СК України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються саме розпорядження майном , що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов'язків для другого із подружжя, а лише для позичальника, як сторони договору (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Таким чином, будь-яка згода ОСОБА_2 на укладення кредитного договору між відповідачами у справі не потрібна. А тому з підстави відсутності такої згоди укладений між відповідачами кредитний договір недійсним визнаний бути не може.

Наведених обґрунтувань і обставин справи суд першої інстанції не прийняв до уваги, ухвалив рішення, яке на переконання судової колегії не відповідає вимогам закону, прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 23 вересня 2010 року у цій справі скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 41,25 грн. судових витрат, сплачених банком при зверненні до суду апеляційної інстанції.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя суддя суддя

Бондар М.С. Гончар О.С. Кухар С.В.