КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01601, м.Київ-33, вул. Жилянська, 58-б тел.284-37-31
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.08.10 Справа № 16/144
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: (доповідач по справі),
суддів:
Зеленіна Н.І.
Разіної Т. І
секретар судового засідання: Вітюк Р.В.,
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
на рішення господарського суду Полтавської області від 25.02.2010 року
у справі № 16/144 (суддя Босий В.П.)
за позовом фізичної особи –підприємця ОСОБА_3
до товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька торгова гільдія»
про визнання недійсними Договору оренди №К-30/07 від 01.12.2006 року, акта прийому-передачі нежитлового приміщення та стягнення грошових коштів.
За участю представників: згідно з протоколом.
в с т а н о в и в :
31.08.2009 року ФОП ОСОБА_3 звернулася до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до ТОВ «Кременчуцька торгова гільдія»про визнання недійсними Договору оренди №К-30/07 від 01.12.2006 р., акта прийому-передачі нежитлового приміщення та стягнення грошових коштів сплачених відповідно до умов Договору оренди №К-30/07 від 01.12.2006 р. у вигляді орендної плати у розмірі 3 000,00 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що в жовтні 2006 року між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Кременчуцька торгова гільдія»велися переговори по питанню встановлення належних їй металевих торгівельних кіосків на земельній ділянці в межах майнового комплексу Центрального ринку м. Кременчука за адресою: Полтавська область, м. Кременчук. вул. Першотравнева, 43, у зв’язку з чим 01.12.2006 р. між сторонами було укладено Договір оренди №К-30/07 та підписано акт-приймання передачі нежитлового приміщення до Договору.
Позивач стверджує, що вказані документи підприємець була змушена підписати з наступних підстав:
- по-перше, TOB «Кременчуцька торгова гільдія»є монопольним власником Центрального ринку м. Кременчука, без згоди якого вона не мала б ніякої можливості встановити торгівельні кіоски для здійснення підприємницької діяльності;
- по-друге, директор TOB «Кременчуцька торгова гільдія»ОСОБА_5 є депутатом Кременчуцької міської Ради та членом земельної комісії Кременчуцької міської ради, тобто є впливовою в м. Кременчук людиною, яка, при бажанні, могла б створити безліч різних проблем.
Тобто, зазначає позивач, умовою встановлення кіоску на земельній ділянці в межах майнового комплексу Центрального ринку м. Кременчука з метою ведення підприємницької діяльності та отримання прибутку було укладення з відповідачем Договору оренди №К-30/07 від 01.12.2006 р., згідно з умовами якого позивач брала в оренду належне їй же майно. Саме неможливість у випадку неукладення вказаного Договору оренди здійснювати підприємницьку діяльність позивач вважає збігом тяжких обставин, які, на його думку, є правовою підставою для визнання Договору недійсним.
Позивач вказує, що металевий торговий кіоск загальною площею 5,0 кв.м. виготовлений по її замовленню та на її особисті кошти, про що свідчить акт виконаних робіт по виготовленню металевих кіосків для реалізації непродовольчої групи товарів від 29.10.2002 р., підписаний між нею та ФОП ОСОБА_6, внаслідок чого кіоск є річчю (майном), що належить їй на праві приватної власності.
Також позивач стверджує, що при укладенні Договору оренди №К-30/07 від 01.12.2006 р. не було додержано вимог ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України, згідно яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (в порушення вимог ст. 760 ЦК України в тексті Договору не визначені індивідуальні ознаки речі, що передається в оренду), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Водночас, однією з підстав недійсності спірного Договору позивач називає відсутність такої істотної умови, як індивідуальні ознаки майна (торгівельного кіоску), що було передане в оренду ТОВ «Кременчуцька торгова гільдія».
Таким чином, на підставі ч. 1 ст. 233, ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України позивач просить суд визнати недійсними Договір оренди №К-30/07 від 01.12.2006 року, акт прийому-передачі нежитлового приміщення та стягнути з відповідача орендну плату в сумі 3 000,00 грн., сплачену за недійсним правочином у відповідності до ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Відповідач - ТОВ «Кременчуцька торгова гільдія»заперечило проти позовних вимог у письмовому відзиві №83/1 від 10.02.2010 р., зазначивши, що позивач не вказав, які саме тяжкі обставини (тяжке матеріальне становище, хвороба тощо) змусили її підписати спірний Договір, а можливі проблеми з керівництвом відповідача є тільки припущеннями позивача.
Що стосується положення директора ТОВ «Кременчуцька торгова гільдія», то громадська діяльність фізичної особи, яка відбувається незалежно від участі та бажання позивача, по своїй суті, жодним чином не може створювати для когось тяжкі обставини.
На думку відповідача, акт виконаних робіт по виготовленню кіосків металевих від 29.10.2002 р., не може слугувати у якості доказу на підтвердження права власності позивача на спірний кіоск, оскільки відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця №235646, державну реєстрацію ФОП ОСОБА_3 здійснено 28.10.2002 р., а названий акт датовано 29.10.2002 р., що свідчить про те, що складання ескізних проектів, їх виготовлення та оплата відбулися фактично в один день, що викликає у відповідача підозру.
Відповідач наголошує на тому, що позивачем не наведено, яке його суб’єктивне матеріальне право або охоронюваний законом інтерес, було порушено через невнесення усіх індивідуальних ознак орендованого кіоску до Договору оренди, та не надано жодного доказу порушення цього права.
Також відповідач вказує на те, що квитанції, на які посилається позивач як на підставу сплати орендної плати, не містять посилань на спірний Договір, призначенням платежу зазначено не оренда кіоску, а послуги зі зберігання кіоску.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 25.02.2010 р. у справі №16/144 у позові відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 не довела наявності тяжких для неї обставин, які змусили її до підписання Договору оренди №К-30/07 від 01.12.2006 р., наведені в позовній заяві обставини, суд не вважає збігом тяжких обставин для сторони в розумінні статті 233 ЦК України, а також позивачем не доведене й те, що умови такого Договору є край невигідними для нього.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний Договір оренди не суперечить цивільному законодавству та моральним засадам суспільства, між сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов Договору.
Місцевий господарський суд також залишив без задоволення вимогу позивача про визнання недійсним акта приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.12.2006 р., оскільки акт приймання-передачі, що засвідчує факт передачі однією стороною та прийняття іншою стороною приміщення, не має характеру акта в розумінні статті 12 ГПК України та не породжує жодних прав та
обов'язків, характерних для угоди як виду зобов'язання.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ФОП ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 25.02.2010 р. у справі №16/144 скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати Договір оренди №К-30/07 від 01.12.2006 р., укладений між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Кременчуцька торгова гільдія», а також підписаний відповідно до умов цього Договору акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.12.2006 р. недійсними з моменту їх укладення, стягнути з ТОВ «Кременчуцька торгова гільдія»на користь ФОП ОСОБА_3 сплачену відповідно до умов Договору оренди №К-30/07 від 01.12.2006 р. орендну плату у розмірі 3 000,00 грн.
У доводах апеляційного оскарження позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені в позовній заяві обставини не є збігом тяжких обставин для сторони в розумінні статті 233 ЦК України.
На думку скаржника, вказаний висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, при цьому скаржник повторює обґрунтування позовної заяви, зокрема те, що TOB «Кременчуцька торгова гільдія»є монопольним власником Центрального ринку м. Кременчука, підприємець не мала ніякої можливості встановити торгівельні кіоски, які необхідні для здійснення її підприємницької діяльності. Тобто, умовою встановлення належних позивачу металевих торгівельних кіосків на земельній ділянці в межах майнового комплексу Центрального ринку м. Кременчука за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Першотравнева, 43 з метою ведення підприємницької діяльності та отримання прибутку і було укладення сторонами Договору оренди №К-30/07 (кіоску) від 01.12.2006 р., згідно з умовами якого підприємець брала в оренду належне їй майно у самої себе, а орендну плату за це сплачувала TOB «Кременчуцька торгова гільдія», як «негласний податок».
Скаржник наголошує, що саме неможливість у випадку неукладення вказаного Договору оренди вести підприємницьку діяльність в межах майнового комплексу Центрального ринку м. Кременчука і є збігом тяжких обставин, який є правовою підставою для визнання вказаного правочину недійсним у передбаченому діючим законодавством України порядку.
На думку скаржника, вказана обставина входить в перелік правових підстав визнання договору недійсним, що зазначені в узагальненнях Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 24.11.2008 р., п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№9 від 06.11.2009 р.
Скаржник зазначає, що господарським судом Полтавської області при винесенні оскаржуваного рішення неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також порушені норми матеріального (ст. 233 ЦК України) та процесуального (ст. ст. 4, 43, 47 ГПК України) права, що є підставою для скасування цього рішення згідно вимог п. п. 1, 4 ст. 104 ГПК України.
На думку скаржника, як в тексті Договору №К-30/07 від 01.12.2006 року, так і в тексті акта приймання-передачі до цього Договору всупереч вимогам діючого законодавства України не визначені індивідуальні ознаки майна (торгівельного кіоску).
Скаржник зазначає, що господарським судом не застосовано ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України, згідно з якою право передання майна у найм (оренду) має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Також скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги в якості доказу права власності позивача на спірні кіоски акт виконаних робіт по виготовленню трьох кіосків металевих від 29.10.2002 р., та неправомірно залишив поза увагою клопотання позивача про витребування доказів знаходження на балансі TOB «Кременчуцька торгова гільдія»будь-яких металевих кіосків, один з яких міг би бути наданий позивачу в оренду відповідно до умов Договору оренди №К-30/07 (кіоску) від 01.12.2006 р. та акта прийому-передачі нежитлового приміщення (кіоску) від 01.12.2006 р.
За таких обставин, скаржник вважає, що суд порушив норми процесуального права (ст. ст. 4, 47 ,43 ГПК України), що є підставою для скасування рішення згідно вимог п. п. 1, 4 ст. 104 ГПК України.
На думку скаржника, судом викладено у рішенні лише доводи та докази сторони, на користь якої прийнято рішення, що є порушенням вимог ст. 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Скаржник зазначає, що господарським судом Полтавської області при винесенні рішення від 25.02.2010 р. у справі №16/144 в частині відмови в задоволенні позову були неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також порушені норми матеріального та процесуального права, а саме: ч. 1, 3 та 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 233, ч. 1 ст. 760, ч. 1 ст. 761, ч. 1 ст. 1212 ЦК України, ч. 2 ст. 180 та ч. 1 ст. 284 ГК України, ст.ст. 4, 43, 47 ГПК України.
Відповідач - ТОВ «Кременчуцька торгова гільдія»не погодилося з доводами апеляційного оскарження у письмовому відзиві №427/1 від 20.07.2010 р., зазначивши, що господарський суд Полтавської області судове рішення прийняв з врахуванням положень матеріального та процесуального права, оспорюваний ФОП ОСОБА_3 Договір не суперечить цивільному законодавству та моральним засадам суспільства, між сторонами було досягнуто істотних умов цього Договору.
Київським міжобласним апеляційним господарським судом Ухвалою від 26.04.2010 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 на рішення господарського суду Полтавської області від 25.02.2010 р. у справі №16/144 прийнято до провадження, судове засідання призначено на 26.05.2010 р.
У судовому засіданні 26.05.2010 р. оголошено перерву до 09.06.2010 р.
09.06.2010 року до початку судового засідання через загальний відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від ФОП ОСОБА_3 надійшла заява про відвід колегії суддів по справі №16/144 (вх.№1-25/62 від 09.06.2010 року).
Ухвалою В.о. голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 09.06.2010 р. заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (вх.№1-25/62 від 09.06.2010 року) про відвід колегії суддів (головуючий суддя –Суховий В.Г., судді –Чорногуз М.Г., Фаловська І.М.) залишено без задоволення.
Розпорядженням заступника голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.06.2010 р. у зв’язку з перебуванням у відпустці судді Фаловської І.М. склад колегії судів у справі №16/144 було змінено на наступний: головуючий суддя –Суховий В.Г., судді –Чорногуз М.Г., Разіна Т.І.
Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 14.06.2010 року розгляд апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 призначено на 23.06.2010 р.
22.06.2010 р. від сторін спору надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку з чим у порядку ст. 77 ГПК України ухвалою від 23.06.2010 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 21.07.2010 р.
Розпорядженням В.о. голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 20.07.2010 р. у зв’язку з перебуванням у відпустці судді Чорногуза М.Г. склад колегії судів у справі №16/144 було змінено на наступний: головуючий суддя –Суховий В.Г., судді –Агрикова О.В., Разіна Т.І.
21.07.2010 р. перед початком судового засідання через загальний відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який залучено до матеріалів справи.
Також 21.07.2010 р. перед початком судового засідання через загальний відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від позивача надійшли клопотання про повну технічну фіксацію судового процесу, клопотання про приєднання письмового доказу та повторне клопотання про витребування доказів.
У судовому засіданні 21.07.2010 р. присутній представник відповідача заперечив проти задоволення заявлених клопотань про приєднання письмового доказу та про витребування доказів.
Колегією суддів задоволено клопотання про фіксацію, подальший судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Клопотання про приєднання письмового доказу, а саме копії договору на виконання робіт по виготовленню металевих кіосків від 01.10.2002 р. задоволено.
Ухвалою від 21.07.2010 р. задоволено клопотання про витребування доказів, відкладено розгляд апеляційної скарги на 04.08.2010 р. та зобов’язано відповідача до наступного судового засідання надати суду оригінали та засвідчені копії документів на підтвердження знаходження на балансі ТОВ «Кременчуцька торгова гільдія»металевих кіосків, один з яких міг би бути наданий в оренду позивачу відповідно до умов Договору оренди №К-30/07 (кіоску) від 01.12.2006 р. та акта прийому-передачі нежитлового приміщення (кіоску) від 01.12.2006 р., у разі відсутності таких документів, зобов’язано відповідача надати суду письмові пояснення з цього питання.
Розпорядженням заступника голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.08.2010 р. у зв’язку з перебуванням у відпустці судді Агрикової О.В. склад колегії судів у справі №16/144 було змінено на наступний: головуючий суддя –Суховий В.Г., судді –Мазур Л.М., Разіна Т.І.
У судовому засіданні 04.08.2010 р. представником відповідача на виконання вимог ухвали суду від 21.07.2010 р. надано письмові пояснення, які колегією суддів оглянуто та залучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні від 04.08.2010 р. оголошено перерву до 18.08.2010 р.
Розпорядженням В.о. голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18.08.2010 р. у зв’язку з перебуванням у відпустці судді Мазур Л.М. склад колегії судів у справі №16/144 було змінено на наступний: головуючий суддя –Суховий В.Г., судді –Зеленіна Н.І., Разіна Т.І.
У судовому засіданні 18.08.2010 р. представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги та надав заяву, яка за своїм змістом повторює вимоги апеляційної скарги. Дана заява колегією суддів оглянута та залучена до матеріалів справи.
Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Апеляційний господарський суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, розглянувши справу, встановив таке.
01.12.2006 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (орендар, позивач) та TOB «Кременчуцька торгова гільдія»(орендодавець, відповідач) було укладено Договір оренди №К-30/07, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в користування торговий кіоск загальною площею 5,0 кв.м., який розташований на земельній ділянці в межах майнового комплексу Центрального ринку м. Кременчука за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Першотравнева, 43 (т. 1, а.с. 13-14).
Термін дії оренди до 30.06.2007 р. (п. 2.2 Договору оренди).
Згідно з п. 4.1 і 4.2 Договору розмір орендної плати на місяць складає 100,00 грн. за один квадратний метр орендованої площі торгового кіоску, загальна сума орендної плати за даним Договором складає 500,00 грн. на місяць.
01.12.2006 року сторони підписали акт прийому-передачі нежитлового приміщення (кіоску), відповідно до якого фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 було передано в тимчасове строкове користування нежитлове приміщення - торгівельний кіоск, що розташований на земельній ділянці в межах майнового комплексу Центрального ринку м. Кременчука за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Першотравнева, 43 (т. 1, а.с. 15).
Звертаючись з позовом у даній справі про визнання Договору оренди №К-30/07 від 01.12.2006 р. недійсним, позивач посилається на ч. 1 ст. 233 ЦК України та стверджує, що оспорюваний Договір підписано ним під впливом тяжких обставин і на вкрай не вигідних умовах, при цьому вказує на таке:
- TOB «Кременчуцька торгова гільдія»є монопольним власником Центрального ринку м. Кременчука, без згоди якого підприємець не мала б ніякої можливості встановити торгівельні кіоски для здійснення підприємницької діяльності;
- директор TOB «Кременчуцька торгова гільдія»ОСОБА_5 є депутатом Кременчуцької міської Ради та членом земельної комісії Кременчуцької міської ради, тобто є впливовою в м. Кременчук людиною, яка, при бажанні, могла б створити безліч різних проблем.
Позивач стверджує, що саме він є власником орендованого кіоску та за збігом тяжких обставин змушений був підписати Договір оренди власного кіоску, оскільки, у разі непідписання такого Договору, був би позбавлений можливості здійснювати свою підприємницьку діяльність.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.
У листі Верховного Суду України від 24.11.2008 р. «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зокрема, зазначено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або наслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним.
Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№9 від 06.11.2009 р. правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних мовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.
Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Для визнання недійсним правочину на зазначеній підставі необхідно встановити факт наявності тяжких обставин, невигідність правочину, для сторони, яка діяла під впливом вказаних обставин, тобто невигідність повинна бути явною.
Необхідними умовами для задоволення даного позову з підстав передбачених ст. 233 ЦК України є доведеність у відповідності до ст. 32 ГПК України належними та допустимими доказами фактів обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони другою стороною або збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.
За оцінкою колегії суддів, обставини, на які посилається позивач (монопольне становище Центрального ринку, соціальне становище директора TOB «Кременчуцька торгова гільдія»), не є тяжкими обставинами в розумінні вищенаведених правових норм.
Доказів на підтвердження своїх тверджень щодо наявності у ФОП ОСОБА_3 тяжких обставин (тяжке матеріальне становище, хвороба тощо) які змусили до підписання оспорюваного Договору оренди позивач суду не надав.
Таким чином, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 не довела наявності тяжких для неї обставин, які змусили її до підписання Договору оренди №К-30/07 від 01.12.2006 р. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені в позовній заяві обставини, не є збігом тяжких обставин для сторони в розумінні статті 233 ЦК України.
За таких обставин, відсутні підстави для визнання оспорюваного Договору недійсним з підстав, зазначених у ст. 233 ЦК України.
Також, однією з підстав недійсності оспорюваного Договору позивач зазначає відсутність такої істотної умови, як індивідуальні ознаки майна (торгівельного кіоску), що було передане в оренду ТОВ «Кременчуцька торгова гільдія».
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до приписів ч. 4 ст. 179 ГК України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Згідно з ч. 2 і 3 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частиною 1 статті 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.
Згідно п.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимоги, які встановлені частинами першої - третьої, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує проти його дійсності на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з абзацом 3 п. 1 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із визнанням угод недійсними»№02-5/111 від 12.03.1999 р., вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»№ 3 від 28.04.1978 р. зазначено, що в справах про визнання угод недійсними суди повинні всебічно і повно з’ясувати суть угоди, дійсне волевиявлення її учасників, у чому полягає неправомірність їх дій, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, який виник.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, Договір оренди №К-30/07 (кіоску) від 01.12.2006 р. містить всі істотні умови, передбачені для цього виду договорів, в тому числі сторонами в пункті 4.2 Договору погоджено ціну договору та встановлено, що загальна сума орендної плати складає 500,00 грн. на місяць; в п. 2.2 визначено термін дії Договору –до 30.06.2007 р.; в п. 1 Договору визначено предмет Договору –торговий кіоск загальною площею 5,0 кв.м., який розташований на земельній ділянці в межах майнового комплексу Центрального ринку м. Кременчука за адресою: Полтавськака область, м. Кременчук, вул. Першотравнева,
Договір укладено в письмовій формі і скріплений підписами та печатками обох сторін. За актом прийому-передачі до Договору нежитлове приміщення - торговий кіоск був переданий позивачу.
Як вбачається з матеріалів, оспорюваний Договір після його підписання сторонами виконувався позивачем, про що свідчить сплата орендної плати позивачем на загальну суму 3 000,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжними документами: квитанцією до прибуткового касового ордеру №004480 від 01.12.2006 р.; квитанцією до прибуткового касового ордеру №004801 від 24.12.2006 р.; квитанцією до прибуткового касового ордеру №005384 від 25.01.2007 р.; квитанцією №123 від 23.02.2007 р.; квитанцією до прибуткового касового ордеру №005978 від 27.02.2007 р.; квитанцією до прибуткового касового ордеру №006841 від 27.04.2007 р.
Тобто, сторони вчиняли дії, які свідчать про схвалення угоди і її прийняття. Таким чином, вказаний правочин з моменту укладення був спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлені в самому правочині.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання Договору оренди №К-30/07 від 01.12.2006 р. недійсним з підстав, зазначених у ст. 203, 215 ЦК України.
Вимога позивача про визнання недійсним акта приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.12.2006 р. також не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Важливим шляхом захисту прав суб'єктів господарювання є визнання наявності або відсутності прав, оскільки таке визнання є необхідною передумовою для визначення правомірності поведінки порушника права. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів вказаної статті кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Дана норма кореспондує з приписами статті 20 Господарського кодексу України, якими унормовано, що права та законні інтереси суб’єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов’язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Передбачені законом способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу спрямовані на відновлення прав та інтересів позивачів.
Виходячи з приписів вказаних статей такий спосіб захисту цивільних прав як визнання недійсним акта приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.12.2006 р., який не є правочином, не відповідає можливим способам захисту прав та інтересів, встановлених господарським та цивільним законодавством, оскільки така вимога фактично не є спором про наявність чи відсутність цивільного права та не може бути предметом спору.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, акт приймання-передачі, що засвідчує факт передачі однією стороною та прийняття іншою стороною приміщення не має характеру акта в розумінні статті 12 ГПК України. Акт прийому-передачі не породжує жодних прав та обов'язків, характерних для угоди як виду зобов'язання. В акті прийому-передачі відсутні будь-які дані про прийняті сторонами права та обов'язки, тобто відсутні істотні умови, він лише засвідчує факт отримання приміщення, який відбувся на підставі первісного договору, тобто є доказом виконання сторонами договору.
Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволені позову в цій частині.
З огляду на те, що позовна вимога про стягнення з відповідача сплаченої орендної плати в сумі 3 000,00 грн. є похідною вимогою від вимоги про визнання Договору недійсним, то в її задоволенні суд першої інстанції також правильно відмовив.
За оцінкою колегії суддів, обставини, на які посилається позивач (монопольне становище Центрального ринку, соціальне становище директора TOB «Кременчуцька торгова гільдія»), не є тяжкими обставинами в розумінні ст. 233 ЦК України, а є лише припущеннями позивача, оскільки доказів того, що директор товариства, користуючись своїм посадовим становищем, змушував підприємця підписати договір, зокрема, відповідних перевірок слідчих органів по даному факту тощо, позивач суду не надав.
Відповідно до приписів Закону України «Про захист економічної конкуренції»:
- порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем (пункт 2 статті 50);
- зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (частина перша статті 13);
- зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання (пункт 5 частини другої статті 13).
За порушення, передбачені, зокрема, пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції»накладаються штрафи у розмірі, визначеному згідно з частиною другою статті 52 цього Закону.
Позивач не надав суду доказів того, що відповідач зловживав монопольним становищем, а саме відповідних звернень до Антимонопольного комітету України, за результатами перевірки яких встановлено зловживання таким становищем та, як наслідок, застосовано штрафні санкції.
Що стосується доводів скаржника, про те, що спірний кіоск належать ФОП ОСОБА_3 на праві власності, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки наданий суду на підтвердження даних тверджень акт виконаних робіт по виготовленню трьох кіосків металевих від 29.10.2002 р. не є належним доказом права власності на майно, а свідчить лише про виготовлення металевих кіосків, без їх ідентифікації, що не дає можливості віднести їх до тих, які є предметом спору.
Договір на виконання робіт по виготовленню металевих кіосків від 01.10.2002 р., який надано суду апеляційної інстанції за клопотанням про приєднання письмового доказу від 21.07.2010 р., також не може слугувати у якості доказу на підтвердження права власності на спірний кіоск, оскільки є лише домовленістю сторін за цим Договором про виконання робіт по виготовленню кіосків. Крім того, названий Договір ОСОБА_3 підписано як фізичною особою-підприємцем, в той час як згідно з Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця №235646, державну реєстрацію ФОП ОСОБА_3 здійснено 28.10.2002 р., тобто, на момент укладання названого Договору ОСОБА_3 не мала статусу фізичної особи-підприємця.
Під час апеляційного перегляду даної справи, колегією суддів було задоволено клопотання позивача про витребування доказів та ухвалою від 21.07.2010 р. зобов’язано відповідача надати суду оригінали та засвідчені копії документів на підтвердження знаходження на балансі ТОВ «Кременчуцька торгова гільдія»металевих кіосків, один з яких міг би бути наданий в оренду позивачу відповідно до умов Договору оренди №К-30/07 (кіоску) від 01.12.2006 р. та акта прийому-передачі нежитлового приміщення (кіоску) від 01.12.2006 р., у разі відсутності таких документів, надати суду письмові пояснення з цього питання.
У судовому засіданні 04.08.2010 р. представником відповідача на виконання вимог ухвали суду від 21.07.2010 р. надано письмові пояснення, в яких зазначено, що документи стосовно наявності металевих кіосків, які здавалися в оренду суб’єктам господарювання на території ринку «Центральний»в м. Кременчуці, у тому числі ФОП ОСОБА_3 на даний час не збереглися. При цьому, відповідач зазначив, що питання фінансово-господарської діяльності ТОВ «Кременчуцька торгова гільдія»за період з 01.07.2005 р. по 30.06.2008 р. було предметом перевірки Кременчуцької ОДПІ, що проводилася з 02.09.2008 р. по 29.09.2008 р, за результатами якої не встановлено будь-яких порушень щодо здачі в оренду майна, у тому числі і кіосків, а також отримання орендної плати.
Колегія суддів також враховує, що згідно зі ст. 33 ГПК України доведення обставин, на які посилається позивач, є саме його обов’язком.
Згідно з ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Позивач, стверджуючи про те, що він є власником спірних кіосків, не надав суду належних доказів порушення його права власності на спірні кіоски.
Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Полтавської області від 25.02.2010 р. у справі №16/144 прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства України та відповідає матеріалам справи, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 33, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд
П О С Т А Н О В И В :
Залишити рішення господарського суду Полтавської області від 25.02.2010 р. у справі №16/144 без змін, а скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 без задоволення.
Головуючий суддя: Суховий В.Г.
Судді:
Зеленіна Н.І.
Разіна Т. І
Дата відправки 26.08.10