У Х В А Л А

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

   14  грудня    2010  року                                                                                     м.  Ужгород

 Колегія   суддів   палати   в кримінальних  справах апеляційного  суду   Закарпатської   області     у   складі :

        Крегула М.М  (головуючого),  Машкаринець М.М. , Лізанець П.М.  

        з  участю  прокурора -  Міцовда  К.Д.

        засудженого - ОСОБА_4

        потерпілої  -  ОСОБА_5

розглянула  у відкритому  судовому  засіданні в місті  Ужгороді кримінальну справу  за  апеляцією  прокурора, який  приймав  участь у  розгляді  справи судом  першої інстанції  на  вирок  Тячівського  районного суду  від 3  червня  2010  року , яким

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця АДРЕСА_1 громадянина України, має середню освіту, сезонного робітника не одруженого, раніше не судимого,  

засуджено за ч 2 ст. 190 КК України  до покарання у виді обмеження волі на три роки.

Запобіжний захід щодо засудженого ОСОБА_4 залишено  попередній - підписку про невиїзд до вступу вироку в законну силу.

Цивільний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 п'ятдесят три тисячі дев'ятсот сімдесят п'ять гривень.

Речовий доказ: диктофон марки «Олімпус» повернуто потерпілій  ОСОБА_5

За  вироком   суду     ОСОБА_4, визнаний винним у тому, що  із грудня 2007 року по квітень 2008 року пообіцявши ОСОБА_5. сприяти у придбанні по новорічній акції-лотереї автомобіля «Опель -Астра» та трьохкімнатної квартири в м. Тячів за дуже низькими цінами  та  шляхом обману заволодів належними їй грошима в сумі 47975 гривень, які та, повіривши у реальність його обіцянок, добровільно йому передала для оформлення документів на отримання названих предметів. Однак, ОСОБА_4 обіцяні автомобіль та квартиру придбати потерпілій не допоміг, так як ніякі акції-лотереї не проводилися, а гроші їй не повернув.

В  апеляції  прокурор,  який  приймав участь у розгляді справи, не  оспорюючи  фактичні  обставини  справи, вказує, що суд  не врахував тяжкість злочину, обставини його вчинення ,  наслідки  і  дані  про  особу  винного, який  визнав  вину  тільки  частково та  призначив  йому  занадто  мяке  покарання.  Просить  вирок  суду  скасувати, постановити    вирок  апеляційного  суду  з  призначенням   ОСОБА_4  покарання  у  виді   двох  років  шести  місяців  позбавлення  волі.

В  своїй  апеляції  ОСОБА_4, не  оспорюючи  фактичні  обставини  справи, вважає, що  у  справі  є  усі  підстави  для  застосування  щодо  нього  звільнення  від  відбування  призначеного  покарання,  оскільки  його  виправлення  та  перевиховання  можливе   без  реального  відбуття  покарання,  він  у  вчиненому  розкаявся, частково  відшкодував  шкоду Просить вирок  змінити.

Заслухавши  доповідача, промову  прокурора   Міцовда  К.Д.., яка  підтримала   апеляцію, пояснення  потерпілої ОСОБА_5, яка заявила, що  засуджений  їй шкоду повністю  не  відшкодував,   пояснення  підсудного  ОСОБА_4, який вважає, що  апеляція  подана  прокурором  не  відповідає вимогам  закону та просить залишити   її   без  задоволення, а   його  апеляцію задовольнити, дослідивши  матеріали  кримінальної  справи, перевіривши  доводи  апеляцій, колегія  суддів  вважає, що апеляції  прокурора та  засудженого до  задоволення  не  підлягають  із  таких  підстав.

Висновки суду щодо доведеності винності  ОСОБА_4 у вчиненні злочину,   передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи  і  підтверджуються  дослідженими  у  судовому засіданні  доказами  і ніким  із  учасників  судового  розгляду не  заперечуються.  

Із  протоколу  судового  засідання  видно,  що  судом  першої  інстанції  дотримано , передбачені  процесуальним  законом    положення судового  розгляду  справи,   досліджено   необхідні  докази, дано  їм  належну  оцінку, правильно  встановлено  фактичні  обставини  справи, а  висновки  про винуватість   ОСОБА_4   відповідають  наведеним  у  вироку його  показанням та  доказам. Вирок  суду  обґрунтовано  на  тих  доказах. які  досліджено у  судовому  засіданні.  

Дії   засудженого  ОСОБА_4  за  ч. 2 ст. 190  КК України  як заволодіння майном шляхом обману чи зловживання довірою, вчинене  в особливо великих розмірах  кваліфіковано  правильно.

Твердження  в  апеляції  прокурора  про  те, що  ОСОБА_4  визнав  вину  лише  частково і  це  є  однією  з  підстав  для  призначення  йому  більш  суворого  покарання є  безпідставним.

Як  видно, у  судовому  засіданні    підсудний ОСОБА_4   визнав  свою  вину, у  вчиненому  розкаявся, попросив  вибачення  у  потерпілої, частково  відшкодував  заподіяну  шкоду.  Не  заперечував   цих  обставин  підсудний  ОСОБА_4     і  даючи   пояснення  в  судовому  засіданні при  розгляді  апеляції.

   В   апеляції   прокурора  зазначається також,  що  судом  при вирішенні  питання  про  покарання  не  враховано  і поведінку  ОСОБА_4, який  неодноразово  заявляв  клопотання  про  перенесення  розгляду  справи  з  метою  відшкодування  збитків, однак  такі  відшкодував  тільки  частково ,   а  тому   ОСОБА_4      необгрунтовано  призначено   таке    покарання.    

  Однак, як  видно  із  вироку  при обранні  ОСОБА_4   покарання суд першої  інстанції врахував ступінь  тяжкості вчиненого  злочину, особу винного, який  раніше  не  судимий , характеризується по місцю роботи виключно позитивно, сімейний  стан та стан його здоров’я,  інші  обставини  справи.  

 Як  видно, за  вироком  суду ОСОБА_4   призначено  покарання  згідно  санкції ч. 2 ст. 190  КК  України.   У  матеріалах справи  відсутні   обставини, що  обтяжують  покарання, а   обставинами  які  пом’якшують  його судом правильно   визнано  щире  каяття  та  часткове  відшкодування  потерпілій  шкоди.  

При  вирішенні  цього  питання , відповідно  до  ст. 264  КПК  України , судом  взято  до  уваги   як  міркування  прокурора  з  приводу  застосування   кримінального  закону і  міри покарання , так  і  думку    потерпілої  ОСОБА_5

  Із  матеріалів  кримінальної  справи  та   вироку  суду  видно, що  суд  першої  інстанції  вирішуючи  питання  про   призначення  покарання , відповідно  до   вимог  ст. 334  КПК  України  мотивував    прийняте   рішення    щодо  виду   і розміру  покарання  і       на думку  колегії  суддів,  обгрунтовано  дійшов  висновку   що  таке  покарання   буде достатнім  для    його виправлення  та  попередження  нових  злочинів.

Що  стосується  апеляції  засудженого  ОСОБА_4,  то  наведені  ним  обставини  не  дають  підстав  для   звільнення  його  від  відбування  цього  покарання.

Колегія  суддів  також  вважає, що  не  підлягає  до  задоволення і  заява   адвоката  ОСОБА_6  про  відкладення  розгляду  справи, оскільки справа за  його  та  підсудного  клопотаннями  відкладалась  неодноразово,  сам  підсудний  ОСОБА_4 в  судове  засідання  зявився, хоча  і  надав  суду  довідку  про  своє  лікування, однак  не  заперечив    щодо  розгляду  справи  у  відсутності  захисника.  Колегія  суддів  вважає, що  із  приєднаних  до  заяви   документів  не  вбачається, що  адвокатом  ОСОБА_6 укладені  угоди  на  участь у  розгляді  цих  справ у  Тячівському  районному  суді, а   розгляд  апеляції  ОСОБА_4  без    участі адвоката не  суперечить  вимогам    ч.  2 ст. 45 КПК  України  і  не  може  вплинути  на  забезпечення  права  підсудного  на  захист.

З  врахуванням  наведеного, як апеляція прокурора , так  і  апеляція  засудженого  ОСОБА_7 до  задоволення  не підлягають.

Керуючись  ст.  ст.  365, 366  КПК  України,  колегія  суддів, -

у х в а л и л а  :

Апеляцію  прокурора, який  приймав  участь у   розгляді  справи,   та засудженого ОСОБА_4  залишити без  задоволення.

Вирок Тячівського  районного  суду  від 3  червня   2010  року  щодо   ОСОБА_4  залишити  без  зміни.

Судді  :