У Х В А Л А
іменем України
16 грудня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючого – судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.
при секретарі судового засідання Колесовій Л.В.
за участю представників: ОСОБА_1 – ОСОБА_2, ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду від 25 лютого 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Здолбунівське міське бюро технічної інвентаризації», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1; про визнання дій протиправними і зобов’язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Здолбунівського районного суду від 25 лютого 2010 року зазначені вимоги ОСОБА_3 задоволено: дії Комунального підприємства «Здолбунівське міське бюро технічної інвентаризації» (далі – КП БТІ або Бюро техінвентаризації) по видачі довідки-характеристики від 31 січня 2003 року із зазначенням приміщень №№15 і 16 як приміщень, що залишаються в спільному користуванні двох покупців визнано незаконними. Зобов’язано відповідача видати довідку-характеристику на приміщення ресторану по АДРЕСА_1 Рівненської області для його реалізації з зазначенням номерів приміщень згідно з заявою власників, а саме першому покупцеві – 1, 2, 3, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 43, другому покупцеві – 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 41, 42, з вказівкою про дійсну (реальну) площу приміщень.
Цим рішенням вирішено питання про судові витрати і стягнуто у їх рахунок з Бюро техінвентаризації на користь позивача 45 гривень 50 копійок.
Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача подав апеляційну скаргу, де покликався на порушення місцевим судом норм матеріального і процесуального права.
На її обґрунтування вказував, що справу розглянуто з пропущенням строку позовної давності. Сторони у справі та третя особа є суб’єктами підприємницької діяльності, а тому цей спір підвідомчий господарському суду Рівненської області, через що порушено вимоги ст.ст. 119 і 121 ЦПК України. Зазначав, що фіксування судового процесу відбувалося з порушенням ст. 197 ЦПК України, а своєї згоди на ведення протоколу він не давав. На його думку, провадження у справі відкрито з порушеннями положень ст. 119 ЦПК України, оскільки відсутні суть позовних вимог і посилання на норми матеріального права, чим його позбавлено права належним чином заперечувати проти позову. Вважав, що на розгляді господарського суду знаходиться справа з тих само правових підстав. ОСОБА_3 не замовляла в КП БТІ спірну довідку-характеристику і
Справа №22-2030-10 Головуючий у суді 1 інстанції: Шуляк А.С.
Категорія: 57 Суддя-доповідач у апеляційному суді: Хилевич С.В.
не одержувала її, а тому не мала права на її оскарження.
Крім того, вирішуючи спір про оскарження дій Бюро техінвентаризації, районний суд позбавив його права власності на частину приміщень колишнього ресторану «Зоря», які придбані апелянтом, що вважає порушенням вимог ст. 321 ЦК України та ст. 455 Закону України «Про власність».
З наведених підстав просив рішення Здолбунівського районного суду від 22 лютого 2010 року скасувати, а провадження у справі закрити.
У поданих запереченнях ОСОБА_3, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просила апеляційну скаргу відхилити.
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 31 травня 2010 року рішення Здолбунівського районного суду від 25 лютого 2010 року скасовано, а провадження у справі закрито з тих підстав, що зазначений спір підвідомчий господарському суду.
Ухвалою Верховного Суду України від 10 листопада 2010 року наведені висновки апеляційного суду визнано неправильними, ухвалу було скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1, підтримавши апеляційну скаргу, надав пояснення в межах її доводів.
Представник ОСОБА_3, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, посилався на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Бюро техінвентаризації, бувши належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, явку свого представника в судове засідання не забезпечило, про поважність причин відсутності не повідомило.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Бюро техінвентаризації при видачі ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 довідки-характеристики на приміщення ресторану по АДРЕСА_1 з метою відчуження цього об’єкту нерухомості на користь ОСОБА_3 і ОСОБА_1 було допущено в записах факт неправильності, який не збігався зі змістом поданої власниками заяви про видачу довідки-характеристики.
Погоджуючись з правильністю досягнутих судом попередньої інстанції висновків, колегія суддів виходила з такого.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про власність», що був чинним на час виникнення спірних правовідносин, – власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування, а також у довірчу власність іншим особам.
Бувши власниками приміщення ресторану по АДРЕСА_1 і маючи намір відчужити його на користь позивача і ОСОБА_1, 28 січня 2003 року ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 звернулися до КП БТІ з вимогою надати технічну документацію на цей об’єкт і видати довідку-характеристику, де зазначити про передачу першому покупцю приміщень під №№1, 2, 3, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 43, а другому – 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 , 16 , 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 41, 42 (а.с. 7). Встановлено, що під першим покупцем слід було розуміти ОСОБА_1, а під другим – ОСОБА_3.
2 квітня 2003 року між попередніми власниками ресторану і ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавці продали, а покупці придбали зазначені приміщення. Зокрема ОСОБА_1 одержав у власність приміщення під №№1,2,3 і приміщення з №30 по №40 включно, №43 нежитловою площею 279, 4 кв.м., що становило 47\100 частин. До позивача перейшло речове право на приміщення з №4 по №29 включно, а також приміщення №№41, 42 нежитловою площею 322, 4 кв.м., що склало 53\100 частин. Разом з тим, за цим договором у спільне користування покупців перейшли приміщення ресторану, показані в технічному плані під №№15, 16, які вже було визнано об’єктом права власності позивача (а.с. 12-13).
Пункт 5. 2 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, що затверджене наказом Міністерства юстиції України №6\5 від 28.01.2003 року і тоді ж зареєстроване цим державним відомством за №66\7387, що було чинним на час спірних правовідносин, (далі – Тимчасове положення) вказує, що витяг з Реєстру прав або інформаційна довідка видаються на підставі відомостей, які містяться в Реєстрі прав, після отримання відповідної заяви встановленої форми (додаток 8) чи офіційного запиту від органів, зазначених у п. 5.1.2.. За п. 5.6. цього Тимчасового положення, видачі витягу передує проведення інвентаризаційних робіт.
Тому за таких обставин колегія суддів знаходить правильним твердження суду попередньої інстанції про те, що відповідач був зобов’язаний належним чином перевірити площу усіх приміщень ресторану і вірно вказати їх у оспорюваній довідці-характеристиці.
Всупереч покладеним обов’язкам Бюро техінвентаризації видало довідку-характеристику, зміст якої не відповідав змісту, викладеному власниками у своїй заяві. Зокрема, у довідці-характеристиці відповідачем було зазначено про перехід у власність другого покупця приміщень під №№15 і 16, проте в той же час ці приміщення було визначено у спільне їх користування.
Обставину неправильності записів КП БТІ не заперечив і виклав у листі на адресу приватного нотаріуса, який посвідчував договір купівлі-продажу, де вказав про допущення виконавцем цієї помилки (а.с. 10).
Апеляційний суд дійшов висновку, що довідка-характеристика відповідно до ст. 4 ЦК Української РСР (що був чинним на час виникнення спірних правовідносин) була підставою для набуття контрагентами за договором взаємних прав і обов’язків.
Аналізуючи положення ч. 1 ст. 3 ЦПК України, колегія суддів вважає, що захисту в судовому порядку підлягають не лише порушені права і свободи, але й законні інтереси.
За наведеного порушеним слід вважати саме інтерес ОСОБА_3, яка одержавши на законних підставах у власність приміщення ресторану №№15 і 16, помилково за обставин, які не відповідали її добрій волі, представила право користування ними також і ОСОБА_1.
Доводи апеляційної скарги про порушення норм матеріального і процесуального права на увагу не заслуговують, оскільки є необґрунтованими і такими, що не призвели до ухвалення судом неправосудного рішення.
Рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з’ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, а апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Здолбунівського районного суду від 25 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити ухвалу апеляційного суду безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів, починаючи з моменту її проголошення.
Головуючий: Судді: