У Х В А Л А
іменем України
16 грудня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючого – судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.
при секретарі судового засідання Колесовій Л.В.
за участю ОСОБА_1 і представника позивача – ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 8 листопада 2010 року у справі за позовом Рівненського державного агарного коледжу до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за проживання у гуртожитку,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського міського суду від 8 листопада 2010 року зазначені позовні вимоги Рівненського державного аграрного коледжу (далі - коледж) задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 3 932 гривні 20 копійок у рахунок заборгованості за проживання у гуртожитку, 39 гривень 32 копійки судового збору та 52 гривні 20 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення, відповідач подала апеляційну скаргу, де покликалася на порушення місцевим судом норм матеріального і процесуального права.
На її обґрунтування фактично вказувала про неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків обставинам справи. Зокрема, стверджувала, що свої зобов’язання за укладеним з позивачем договором на проживання у гуртожитку виконала повністю, про що посилалась на докази, які надавала суду першої інстанції і які ним вже були досліджені. Вважала, що позивач пред’явив позов з порушенням позовної давності, оскільки просить стягнути заборгованість з січня 2007 року, а до суду звернувся у липні 2010 року.
Враховуючи наведене та покликаючись на недопустимість використання договорів на проживання як доказів у справі, просила скасувати Рівненського міського суду від 8 листопада 2010 року і ухвалити нове – про відмову в задоволенні позову.
У судовому засіданні ОСОБА_1, підтримавши апеляційну скаргу, надала пояснення в межах її доводів.
Представник коледжу, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, посилався на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Частково задовольняючи позовні вимоги коледжу, суд першої інстанції виходив із того, що сторони зобов’язані належно виконувати умови договору. Оскільки сума заборгованості, яку просив стягнути позивач з ОСОБА_1, у судовому засіданні частково не знайшла свого підтвердження, тому з урахуванням наявних фактичних даних про порушення відповідачем свого обов’язку оплатити проживання у гуртожитку стягнуто
Справа №22-2068-09 Головуючий у суді 1 інстанції: Дужич С.П.
Категорія: 19.23 Суддя-доповідач у апеляційному суді: Хилевич С.В.
3 932 гривні 20 копійок.
Погоджуючись з правильністю досягнутих судом попередньої інстанції висновків, колегія суддів виходила з такого.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 з 1 січня 2002 року по 15 січня 2010 року проживала в кімнаті №303 гуртожитку АДРЕСА_1, який належить коледжу і ним утримується. Ця кімната була призначена для проживання трьох осіб. У вересні 2007 року її повідомлено про наявність боргу за проживання розміром у 1 395 гривень, який був сплачений 13 вересня 2007 року. В подальшому відповідач сплачувала по 100 гривень щомісячно, а тому заборгованість за вказаний період часу відсутня.
Між тим, у судовому засіданні спірними виявилися правовідносини, що склалися з 28 січня 2008 року по 15 січня 2010 року.
28 січня 2008 року між сторонами було укладено договір на проживання у гуртожитку, за умовами якого ОСОБА_1 надавалося контрагентом по 25 серпня 2008 року одне ліжко-місце з оплатою за проживання по 150 гривень щомісячно, однак вона сплачувала, виходячи з попередньої ставки, тобто по 100 гривень за один місяць проживання. 1 вересня 2008 року було укладено новий договір на проживання з умовою надання одного ліжко-місця з терміном до 25 серпня 2009 року. На 2008 рік вартість проживання склала 150 гривень на місяць. ОСОБА_1 ж продовжувала користуватися кімнатою на три ліжко-місця і сплачувати по 100 гривень щомісячної плати за проживання.
10 березня 2009 року між контрагентами знову укладено правочин, за яким відповідачу надано три ліжко-місця у гуртожитку. Остаточна дія договору ними була визначена до 25 серпня 2009 року, проте фактично ОСОБА_1 проживала в гуртожитку до 15 січня 2010 року, сплачуючи по 150 гривень щомісячно і користуючись в той же час кімнатою для трьох осіб.
Колегія суддів знаходить, що за повно і правильно встановлених обставин, які мають значення для справи, та застосувавши до спірних правовідносин матеріальний закон, який підлягав застосуванню, суд попередньої інстанції зробив обґрунтований висновок про заборгованість ОСОБА_1 на користь коледжу 3 932 гривень 20 копійок.
Так, місцевим судом вірно з’ясовано, що за 2008 рік її заборгованість склала 400 гривень, виходячи з того, що вона повинна була сплачувати по 150 гривень щомісячно, однак сплачувала по 100 гривень кожного місяця.
Відмовившись у листопаді 2008 року на проживання у зайнятій нею кімнаті на три ліжко-місця інших осіб і погодившись сплачувати кошти за додаткову площу, якою користувалася, відповідач заборгувала за грудень 2008 року 127 гривень 40 копійок, що виявляються витратами на опалення, гаряче водопостачання, на дератизацію і дезінсекцію. Таким же чином вона заборгувала 254 гривні 80 копійок за користування надлишковою площею за січень-лютий 2009 року.
За наведені два місяці відповідач зобов’язана була сплатити 300 гривень, а за наступні 6 місяців (з моменту укладення 10 березня 2009 року договору по 25 серпня 2009 року) – 2 700 гривень, що разом склало 3 000 гривень, однак продовжувала сплачувати, виходячи зі ставки 150 гривень щомісячно, тобто на виконання договірних зобов’язань сплатила 1 200 гривень. Тому розмір заборгованості за вказаний період часу правильно визначений судом у 1 800 гривень.
За час її проживання у гуртожитку з 25 серпня 2009 року по 15 січня 2010 року ОСОБА_1 частково сплатила 225 гривень. Тому за цей час через неповну сплату нею коштів за проживання було утворено заборгованість у 1 350 гривень, які повинні були бути сплачені, однак нею не сплачені.
Доводи апеляційної скарги про сплив позовної давності на увагу не заслуговують і є необґрунтованими, позаяк місцевим судом стягнуто заборгованість в межах трьохрічного матеріально-правового строку.
Щодо покликання ОСОБА_1 на дослідження апеляційним судом доказів, які вже досліджувалися судом попередньої інстанції, проте, як вважала, неправильно оцінені ним, то колегія суддів з урахуванням обставин, що мають значення для справи, та вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України не знаходить достатніх правових підстав для його задоволення.
Рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з’ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, а апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 8 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити ухвалу апеляційного суду безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів, починаючи з моменту проголошення цієї ухвали.
Головуючий: Судді: