Справа № 22ц-4339/10 Суддя по 1 інстанції – Чернякова Н.В.
Категорія 6 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.
Ухвала
Іменем України
25 серпня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Лисенка П.П.,
суддів - Мурлигіної О.Я., Шолох З.Л.,
при секретарі судового засідання - Красилюк В.А.,
за участю:
- прокурора Брезіцького В.С.,
- позивача ОСОБА_2,
- представників відповідача - Воронцової Г.П. та Освальд Ю.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_2
на рішення Єланецького районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2010 року у справі за
позовом
ОСОБА_2 до Новоодеського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (далі – Новоодеського РВ УМВС) про усунення перешкод у користуванні житловим будинком,
встановила:
У серпні 2005 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Новоодеського РВ УМВС про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Позивач вказував, що є власником будинку АДРЕСА_1 та користується прилеглою земельною ділянкою, площею 0,08 га.
На суміжній земельній ділянці за адресою вул. Жовтнева, 21 знаходиться адміністративна будівля Новоодеського РВ УМВС.
З грудня 2004 року відповідач самочинно розпочав реконструкцію частини адміністративної будівлі – ізолятора тимчасового утримання (далі – ІТУ), захвативши частину земельної ділянки, що знаходиться в його користуванні.
Посилаючись на порушення його прав, як користувача земельної ділянки, просив усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинної будівлі ІТУ з належної йому земельної ділянки та очистити її від будівельного сміття.
В жовтні 2009 року позивач змінив підстави позову, посилаючись на вимоги ч.4 ст. 376 ЦК України, просив знести самочинну будівлю ІТУ в зв’язку з істотними порушеннями будівельних норм і правил, що створює йому перешкоди у користуванні власним житловим будинком.
Справа судами розглядалася неодноразово.
Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 15 травня 2008 року справа направлена на розгляд Єланецького районного суду.
Останнім рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 25 березня 2010 року відмовлено у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на необгрунтованість та незаконність судового рішення, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обгрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія судів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 за необгрунтованістю, суд правомірно виходив з того, що сам по собі факт самочинного будівництва не є безумовною підставою для знесення самочинно збудованого майна. А істотних порушень будівельних норм і правил з боку відповідача, які б перешкоджали позивачу користуватися належним йому житловим будинком не встановлено.
Так, відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
На підставі ст. 376 ЦК України передбачено можливість знесення самочинного будівництва за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, і то лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил , та в разі неможливості проведення відповідної перебудови або відмови особи, яка здійснила (здійснює) будівництво від її проведення.
За позовом громадянина рішення про знесення самочинного будівництва може бути ухвалено на підставі ст. 391 ЦК лише в разі доведеності особою відповідно до вимог ч.3 ст. 10 ЦПК України факту створення йому перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном при неможливості усунення цих перешкод в інший спосіб.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1. Право власності на цей будинок за ним зареєстровано 23 грудня 2004 року на підставі свідоцтва про право власності, виданого йому 23 грудня 2004 року виконкомом Новоодеської міської ради (а.с.8-9 т.1). За вказаною адресою рішенням того ж виконкому від 14 лютого 1974 року за ним закріплена земельна ділянка, розміром 0, 06 га (а.с.5 т.1; а.с.6 т. 2).
Новоодеською міською радою 8 квітня 2005 року позивачу надавався дозвіл на розробку проекту землеустрою на відведення земельної ділянки у власність у більшому розмірі, площею 0,08 га із земель запасу міської ради. Проект землеустрою на відведення земельної ділянки не затверджувався, Державний акт на право власності не видавався, оскільки не узгоджені межі суміжного землекористування (а.с. 73, 169).
Суміжним землекористувачем є Новоодеський РВ УМВС, адміністративна будівля якого розташована по вул. Жовтневій, 21, реєстрація права власності на яку скасована рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 2 лютого 2010 року, яке вступило в законну силу.
Відповідно до земельно-кадастрової документації за Новоодеським РВ УМВС числиться земельна ділянка громадського призначення загальною площею 0,3 га. (а.с.122 т.1; а.с.126 т.2). В матеріалах справи відсутні докази щодо правових підстав користування відповідачем земельною ділянкою, яка належить територіальній громаді міста.
Відповідними рішеннями Новоодеської міської ради від 26 квітня 2002 року, 19 червня 2003 року відповідачу також надавався дозвіл на розробку проекту землеустрою на відведення земельної ділянки в постійне користування із земель міської ради площею 0,30 га (а.с.24 т. 1). Право користування земельною ділянкою не оформлено.
Із відповіді Новоодеської міської ради ( № 1832 від 30 листопада 2009 року) на запит суду вбачається, що встановити фактичний розмір земельних ділянок, що знаходяться в користуванні позивача і відповідача неможливо, оскільки необхідно проводити геодезичні зйомки, а для цього вони не мають відповідних приладів (а.с.132 т.2).
Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує спір щодо відведення земельних ділянок та встановлення меж їх користування, який у відповідності до ст. 158 ЗК України відноситься до компетенції органу місцевого самоврядування (а.с.131 т.2). Лише у разі незгоди з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується судом.
З грудня 2004 року відповідач розпочав реконструкцію частини адміністративної будівлі – ізолятора тимчасового утримання (далі – ІТУ), яка у розумінні ст. 376 ЦК України є самочинною, оскільки будівельні роботи проводилися без дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю та на земельній ділянці не відведеній для цього. Тому за приписом Інспекції роботи щодо будівництва було зупинено.
За висновком судової будівельно-технічної експертизи від 21 квітня 2006 року (а.с. 60-69 т.1) порушень вимог санітарних і протипожежних правил по відношенню до домоволодіння позивача не встановлено.
Позивач, обґрунтовуючи свої змінені позовні вимоги, посилався на те, що відповідач провів реконструкцію ІТУ, а фактично й добудову з порушенням санітарних та протипожежних норм, а саме: на відстані 6,5 м від належних йому будівель, тоді як такий розрив мав становити 9 м.
За повідомленням Новоодеського районного відділу МНС України в Миколаївській області від 21 січня 2010 року (а.с.135 т.2) протипожежний розрив між житловими та адміністративними будівлями повинен бути не менше 9 м згідно Державних будівельних норм 360-92 (зі змінами) додатку 3.1 таблиця 1 «Планування і забудова міських і сільських поселень», затвердженого наказом Держкоммістобудування України від 17 квітня 1992 року № 44.
Проте, позивач не надав суду доказів на підтвердження того, якою ж в дійсності є відстань між його житловим будинком (а не господарськими спорудами) та самочинним приміщенням ІТУ.
Водночас, як підтверджено матеріалами справи (а.с.146 т.2), в 2010 році затверджуючи оновлену проектно-кошторисну документацію щодо переобладнання ІТУ, відповідач отримав відповідне погодження й Служби пожежної безпеки МВС України 11 січня 2010 року та зобов’язався усунути деякі порушення протипожежних вимог нормативно-правових актів.
Головне управління МНС України в Миколаївській області надало висновок 2 березня 2010 року про те, що переобладнання частини адміністративної будівлі Новоодеського РВ УМВС під ІТУ відповідає вимогам протипожежних норм за умови відокремлення глухою протипожежною стіною від домоволодіння АДРЕСА_1.
При відновленні будівельних робіт щодо реконструкції ІТУ відповідач зобов’язався провести відповідну добудову стіни.
Докази стосовно порушення відповідачем санітарних норм у справі відсутні.
За такого, хоча відповідач й не дотримався усіх протипожежних вимог нормативно-правових актів, проте допущені порушення не є істотними та підлягають усуненню у інший спосіб, визначений компетентним органом. Тому районний суд вірно вважав, що відсутні підстави для знесення частини самочинної адміністративної будівлі.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення районного суду, постановленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 308, 315 ЦПК України, судова колегія, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Єланецького районного суду Миколаївській області від 25 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий Судді: