Справа №22ц-7281, 2010р. Головуючий в 1-й інстанції
Непомняща Н.О.
Категорія: 20 Доповідач – Капітан І.А.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року грудня місяця “01” дня колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого – Капітан І.А.
Суддів: Колісниченка А.Г., Ігнатенко П.Я.
при секретарі – Жегуліній Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 6 серпня 2010 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором купівлі-продажу,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2000 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулись в суд із зазначеним позовом.
В обґрунтування своїх вимог позивачі посилались на те, що у 1965 році їхні батьки – ОСОБА_8, який помер у ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, яка померла у ІНФОРМАЦІЯ_2, за домовленістю з відповідачами побудували будинок АДРЕСА_1 на двох господарів, після смерті батька спадщину прийняла їхня мати, а вважаючи, що мати подарувала належні їй 48/100 частин будинку ОСОБА_4, спадщину після смерті матері також ніхто не прийняв. У зв’язку з визнанням зазначеного договору дарування незаконним, позивачі просили суд визнати за померлими батьками право власності на 48/100 частин домобудівлі, продовжити їм строк для прийняття спадщини після смерті матері та визнати за кожною з них право власності на домобудівлю в порядку спадкування за законом.
Рішенням Білозерського районного суду від 9 листопада 2000 року позов було задоволено.
У грудні 2008 року ОСОБА_1. та ОСОБА_10 звернулись в суд із заявою про перегляд вищезазначеного рішення суду у зв’язку з нововиявленими обставинами.
Ухвалою Білозерського районного суду від 14 серпня 2009 року рішення суду від 9 листопада 2000 року скасовано за нововиявленими обставинами.
Ухвалою цього ж суду від 23 липня 2010 року позови роз’єднано. Виділено у самостійне провадження позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1., ОСОБА_10. про визнання права власності в порядку спадкування.
Рішенням цього ж суду від 23 липня 2010 року позов задоволено. Постановлено:
- продовжити строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 – ОСОБА_4, ОСОБА_6;
- визнати за ОСОБА_8, померлим в 1996 році і ОСОБА_9, померлою в ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на 48/100 домобудівлі, розташованої в АДРЕСА_1
- визнати за ОСОБА_1. і ОСОБА_10 право власності на 52/100 домобудівлі, розташованої в АДРЕСА_1
- визнати за ОСОБА_10 право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_11. на 0.12 домобудівлі, розташованої в АДРЕСА_1
- визнати за ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_9 по 0.072 частини домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1
В апеляційній скарзі ОСОБА_1., ОСОБА_10, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просять рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вимог позивачам відмовити.
В апеляційній скарзі ОСОБА_12, який діє за довіреністю в інтересах ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.
В письмових запереченнях на апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_4, не погоджуючись з доводами цієї скарги, згодна із скасуванням рішення, і просить справу направити на новий розгляд.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1. та ОСОБА_10. підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_4 – частковому задоволенню.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що будівництво будинку ОСОБА_10 та ОСОБА_1. вели спільно з батьками, строк для прийняття спадщини позивачі пропустили з поважних причин і в порядку спадкування кожний з них має право на частину зазначеного будинку.
Проте такого висновку суд дійшов при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності цих обставин, а також з порушенням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення і ухвалення по справі нового рішення.
Як свідчать матеріали справи, при пред’явленні позову позивачі в обґрунтування своїх вимог посилались на ст.ст.80,112,113,529 ЦК УРСР (в редакції 1963р.)
Відповідно ст.12 Закону України «Про власність», що діяв на час виникнення спірних правовідносин, у приватній власності громадян можуть знаходитись жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах.
Згідно зі ст.14 зазначеного вище Закону земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину в приватну власність, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом.
Згідно ст.ст.16,17 даного Закону таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велось за рахунок спільної праці членів сім’ї – жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.
Інші особи, що брали участь у будівництві жилого будинку не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно (п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 4 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок»).
З матеріалів справи вбачається, що позивачі та відповідач ОСОБА_10 є дітьми ОСОБА_8, який помер у ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, яка померла у ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с.9,10,11,134,143/.
Рішенням Білозерського районного суду від 17 листопада 2003 року, яке набрало законної сили, визнані недійсними: договір дарування будинку, укладений у 1972 році між ОСОБА_1 та ОСОБА_8; акт прийомки в експлуатацію завершеного будівництва будинку та господарських будівель від 30.07.1996 року, затвердженого на ім’я ОСОБА_9; свідоцтво про право приватної власності на будинок на ім’я ОСОБА_9 та договір дарування 42/100 частин будинку, укладений 18.09.1996 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 /а.с.136,138,159-160,161,281-284/.
ОСОБА_7 подала в суд нотаріально посвідчену заяву про відмову від позову, яку судом не розглянуто /а.с.28/.
18 липня 2006 року ОСОБА_6 подала до Білозерської державної контори заяву, в якій зазначила, що строк для прийняття спадщини після смерті матері вона пропустила, в продовження такого строку звертатися не буде, не заперечує проти одержання свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_4 /а.с.102/.
Згідно довідки Бовтиської сільської ради №15 від 21.01.2000 року ОСОБА_8 у 1964 році продав свій жилий будинок в АДРЕСА_2 за 1 500карб. /а.с.12/.
Згідно архівних даних ОСОБА_8 у 1965 році нарізано землі 0,07га /ас.131/, у 1984 році – 0,11га, у 1987 році – знято з ОСОБА_8 та нарізано ОСОБА_9 /а.с.132/. Адреса та призначення цих земельних ділянок не зазначена /а.с.285/.
Згідно відповіді виконкому Білозерської селищної ради №2-12/360 від 18.12.2007 року за адресою вул. Херсонська, 19 земельна ділянка площею 0,11га надавалась ОСОБА_9 на підставі рішення загальних зборів колгоспу ім. Кірова №3 від 21.08.1984 року /а.с.166/.
Згідно запису в погосподарській книзі за 1986 рік за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано сім’ю, головою якої зазначено ОСОБА_10., та перелічені члени його сім’ї – дружина та діти /а.с.50-60/.
У 1965 році виконком Чорнобаївської сільської ради вирішив просити будівельну групу Білозерського виробничого управління дозволити будівництво жилого будинку ОСОБА_1 /а.с.286/. ОСОБА_1 було виділено земельну ділянку розміром 14х75 для забудови житлового будинку /а.с.287/.
З урахуванням наявних у справі доказів, які сторони надали в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів вважає, що позов задоволенню не підлягає, оскільки належних та достовірних доказів на підтвердження, що земельна ділянка для будівництва спірного жилого будинку і господарських будівель надавалась ОСОБА_8 або ОСОБА_9 в приватну власність, позивачі суду не надали, наявні у справі докази на підтвердження даного факту носять суперечливий характер, а докази про наявність між ОСОБА_1., ОСОБА_10 та батьками останнього угоди про створення спільної власності на жилий будинок, яка відповідає законодавству, а також право батьків сторін – ОСОБА_8 та ОСОБА_9 саме на 48/100 частин цього будинку, в матеріалах справи відсутні.
Керуючись ст.ст.303,307,309 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_12, який діє за довіреністю в інтересах ОСОБА_4, задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_10 задовольнити.
Рішення Білозерського районного суду від 23 липня 2010 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий: І.А.Капітан
Судді: П.О.Вадзінський, А.Г.Колісниченко
Копія вірна: І.А.Капітан