Справа 22ц- 7348 /10 Головуючий по 1 інстанції Андрощук В.В.
Категорія 27 Доповідач апеляційного суду Колосовський С.Ю.
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
07 грудня 2010р. колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого – Базовкіної Т.М.,
суддів: Яворської Ж.М., Колосовського С.Ю.,
при секретарі судового засідання – Величковської В.С.,
за участю позивачки ОСОБА_2 та її представника – ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства „Приватбанк” (далі - ПАТ„Приватбанк”)
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2010р.
за позовом ОСОБА_2 до ПАТ„Приватбанк” про визнання недійсними правочинів та покладення обов’язку,
встановила:
У листопаді 2009р. ОСОБА_2 пред’явила позов до ПАТ„Приватбанк” про визнання недійсними кредитного договору і договору застави, укладених 23 жовтня 2007р. у зв’язку з невідповідністю вимогам валютного законодавства з покладенням на відповідача обов’язку прийняти заставне майно.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 квітня 2010р. позов задоволено частково. Постановлено визнати недійсними зазначені кредитний договір та договір застави. У задоволенні решти вимог відмовлено. Додатковим рішенням цього ж суду від 19 липня 2010р. вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ПАТ„Приватбанк”, посилаючись на незаконність рішення суду, в частині задоволених вимог, просило його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Позивачка, в поданих запереченнях на апеляційну скаргу, вважає рішення суду законним і обґрунтованим.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду – скасуванню, в оскаржуваній частині, з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд виходив з того, що при укладенні кредитного договору були порушені вимоги валютного законодавства.
Проте з таким висновком погодитись не можна, оскільки до нього суд дійшов з порушенням закону.
Як вбачається з матеріалів справи, 23 жовтня 2007р. між ПАТ„Приватбанк” та ОСОБА_2 укладено кредитний договір за умовами якого остання отримала 28635,68 доларів США до 22 жовтня 2012р.
Станом на 17 березня 2010р. сума неповернутого позивачкою кредиту складає 19562,66 доларів США.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому згідно зі ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Відповідно до ст.5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операції з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.
Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджено Постановою Правління НБУ № 275 від 17 липня 2001р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких: неторгівельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюється в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставах укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.
З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
У відповідача наявна банківська ліцензія за №22 від 04 грудня 2001р., видана Національним банком України на здійснення операцій, визначених ч.1 та 5-11 ч.2 ст.47 Закону України "Про банки та банківську діяльність", а тому суд безпідставно вважав, що надання відповідачем кредиту в іноземній валюті суперечить діючому законодавству.
Що стосується посилань позивачки на відсутність індивідуальної ліцензії, то, дійсно, підпунктом "в" п.4 ст.5 Декрету КМУ передбачено її наявність на надання, одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. В той же час на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний Банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції за валютними цінностями). Таким чином, у зв'язку з відсутністю нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій.
За такого суд помилково задовольнив позов, так як висновок про невідповідність договору вимогам валютного законодавства пов’язані з невірним його тлумаченням.
З огляду на вищенаведені мотиви, рішення суду, в оскаржуваній частині, в силу п.4 ч.1 ст.309 ЦПК підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ПАТ„Приватбанк” задовольнити.
Рішення та додаткове рішення Заводського районного суду м. Миколаєва відповідно від 12 квітня і 19 липня 2010р. в частині позову ОСОБА_2 до ПАТ„Приватбанк” про визнання недійсними кредитного договору та договору застави скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні цих вимог.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: