Справа 22ц- 8388 /10 Головуючий по 1 інстанції Вуїв О.В.
Категорія 27 Доповідач апеляційного суду Колосовський С.Ю.
У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
07 грудня 2010р. колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого – Базовкіної Т.М.,
суддів: Яворської Ж.М., Колосовського С.Ю.,
при секретарі судового засідання – Величковської В.С.,
за участю представників сторін: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_4
на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 вересня 2010р.
за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” (далі – ПАТ „УкрСиббанк”) про визнання правочину недійсним,
встановила:
У липні 2010р. ОСОБА_4 пред’явив позов до ПАТ „УкрСиббанк” про визнання недійсним кредитного договору, укладеного 05 червня 2008р. у зв’язку з невідповідністю його вимогам ст.203 ЦК, ст.ст.11,19 Закону „Про захист прав споживачів”, ст.ст.3,5 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст.6 Закону „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, ст.3 „Закону про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, п.6.2. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 вересня 2010р. у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на незаконність рішення суду просив його скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 05 червня 2008р. між ПАТ „УкрСиббанк” і ОСОБА_4 укладено кредитний договір за яким останній отримав 40000 доларів США до 05 червня 2018р. під 14,5% річних.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет КМУ).
Статтею 1054 ЦК передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому згідно зі ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Відповідно до ст.5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операції з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 цього ж Декрету.
Відповідно до п. 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджено Постановою Правління НБУ № 275 від 17 липня 2001р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких: неторгівельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюється в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставах укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.
З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
У відповідача наявна банківська ліцензія №75 видана Національним банком України в грудні 2001р. на здійснення операцій, визначених ч.1 та 5-11 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», а тому суд обґрунтовано вважав, що надання відповідачем кредиту в іноземній валюті не суперечить діючому законодавству.
За такого суд вірно відмовив у задоволенні позову, а посилання апелянта на невідповідність договору вимогам валютного законодавства ґрунтуються на невірному тлумаченні законодавства.
Стосовно посилань апелянта на відсутність індивідуальної ліцензії, то, дійсно, підпунктом «в» п. 4 ст.5 Декрету КМУ передбачено наявність індивідуальної ліцензії на надання одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. В той же час на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п.1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний Банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції за валютними цінностями). Таким чином, у зв’язку з відсутністю нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій.
Також не можна погодитись з аргументами апелянта про порушення законодавства про захист прав споживачів, так як перед підписанням оспорюваного правочину споживачу була надана необхідна інформація з цього приводу, що підтверджується п.10.13 кредитного договору.
Оскільки суд ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ч.1 ст.308 ЦПК підлягає відхиленню.
Керуючись ст.ст.307, 308 ЦПК, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 вересня 2010р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: