У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
28.10.10 Справа №16/293/09
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Зубкова Т.П. судді Зубкова Т.П. , Яценко О.М. , Хуторной В.М.
при секретарі: Савченко Ю.В.
За участю представників:
від позивача – Лисенко Н.В. (довіреність № 3091/27 від 12.07.2010 р.)
від відповідача – не з’явився
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_3 (м. Запоріжжя)
на рішення господарського суду Запорізької області від 01.04.2010 р.
у справі № 16/293/09
за позовом Концерну «Міські теплові мережі»(м. Запоріжжя) в особі філії концерну «Міські теплові мережі»Хортицького району (м. Запоріжжя)
до відповідача Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_3 (м. Запоріжжя)
про стягнення суми,
Концерн «Міські теплові мережі» в особі філії концерну «Міські теплові мережі»Хортицького району звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_3 (з урахуванням уточнень позовних вимог) 500,00 грн. заборгованості за договором № 390 від 01.10.2002 р. за спожиту протягом лютого-жовтня 2009 р. теплову енергію в гарячій воді.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 01.04.2010 р. у справі № 16/293/09 (суддя Ніколаєнко Р.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з ПП ОСОБА_3 на користь концерну «Міські теплові мережі»455,76 грн. основного боргу, а також відшкодовано 93,69 грн. судових витрат. В решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване обґрунтованістю позовних вимог в частині стягнення з відповідача 455,76 грн. заборгованості в силу неналежного виконання відповідачем договірних зобов’язань щодо оплати поставленої позивачем теплової енергії. Заборгованість в частині 44,24 грн., за висновком суду, позивачем не доведена.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, ПП ОСОБА_3 (відповідач у справі) звернулася до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати і відмовити Концерну «Міські теплові мережі»в особі філії концерну «МТМ»Хортицького району в позові.
З підстав, викладених в апеляційній скарзі, заявник вважає, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи. Зазначає про відсутність у нього боргу перед позивачем за теплову енергію, посилаючись на платіжні доручення № 64 від 31.05.2007 р., № 23 від 12.10.2005 р., № 87 від 29.05.2006 р., № 74 від 05.06.2007 р. як на докази погашення боргу. Крім того вказує, що рахунки на оплату спожитої електроенергії надходять після надання послуг опалення, тому вважає, що до розрахунку слід було прийняти платежі по платіжним дорученням № 103 від 28.12.2009 р. на суму 771,67 грн. та № 2 від 13.01.2010 р. на суму 673,38 грн. Також зауважує, що судом не були враховані доводи відповідача про сплив строку позовної давності для звернення з відповідним позовом.
Додатково заявником (відповідачем) були подані пояснення до апеляційної скарги, в яких він зауважив, що при розгляді справи № 8/70/08 господарським судом було встановлено, що всі поточні платежі за теплову енергію зараховувались позивачем в рахунок виконання наказів суду № 24/53 та № 11/355.
Крім того, заявником було подано до апеляційному суду письмове клопотання про припинення провадження у справі з причини відсутності предмету спору, оскільки, на думку заявника, всі суми, які підлягали сплаті, були сплачені ним повністю.
Позивач у справі –Концерн «Міські теплові мережі»в особі філії концерну «Міські теплові мережі»Хортицького району –апеляційну скаргу відповідача не визнає, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Свою правову позицію позивач виклав у письмовому відзиві та у відзиві на пояснення до апеляційної скарги.
Вказує, що сума, сплачена платіжним дорученням № 64 від 31.03.2007 р., не може бути предметом розгляду та доказом по даній справі в силу того, що вона була зарахована судом у якості оплати заборгованості за період з жовтня 2005 року по квітень 2007 року при розгляді справи № 8/70/08. Щодо платежів відповідача за платіжними дорученнями № 23 від 12.10.2005 р. на суму 100,00 грн. та № 74 від 05.06.2007р на суму 220,00 грн. зауважує, що вказані суми сплачені з іншим призначенням платежу (100,00 грн. –«оплата за судовим наказом», 220,00 грн. –«судові витрати»), і були зараховані у відповідності до призначення платежу. Заяв про зміну призначення платежу на адресу позивача від відповідача не надходило.
З огляду на викладене, позивач просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача –без задоволення.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 13.08.2010 р. відновлено пропущений строк подання апеляційної скарги. Того ж дня, 13.08.2010 р. Запорізьким апеляційним господарським судом винесено ухвалу про прийняття апеляційної скарги до провадження і призначено її розгляд на 30.09.2010 р.
В судовому засіданні 30.09.2010 р. колегією суддів оголошувалася перерва до 28.10.2010 р.
Розпорядженням в.о. голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2629 від 28.10.2010 р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя – Зубкова Т.П., судді Хуторной В.М., Яценко О.М. Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 28.10.2010 р. вказаною колегією справу і апеляційну скаргу прийнято до свого провадження.
Представник позивача в судовому засіданні 28.10.2010 р. заперечив проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі.
Відповідач свого представника в судове засідання 28.10.2010 р. не направив, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Представник відповідача (заявника апеляційної скарги) 28.10.2010 р. в засідання суду апеляційної інстанції не з’явився. Про причини неявки свого представника відповідач суду не повідомив. Про час та місце слухання справи повідомлений належним чином.
З цього приводу колегія суддів відзначає, що заперечення відповідача на рішення місцевого господарського суду викладені ним у своїй апеляційній скарзі та поясненнях до неї. У разі наявності додаткових доводів, відповідач не був позбавлений можливості викласти їх у письмовій формі та додатково і завчасно направити на адресу апеляційного суду.
Враховуючи обмеженість перегляду справи в апеляційному порядку визначеними законом процесуальними строками, достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги, відсутність перешкод у розгляді апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи та апеляційної скарги за відсутності представника відповідача (заявника апеляційної скарги).
В попередньому судовому засіданні відповідач, який особисто представляв свої інтереси, у повному обсязі підтримав викладені в апеляційній скарзі доводи в обґрунтування своєї вимоги щодо скасування оскаржуваного рішення.
За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічного забезпечення фіксації судового процесу.
За результатами розгляду справи колегією суддів прийнято постанову апеляційної інстанції, вступну та резолютивну частини якої оголошено в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та додані до неї документи, Запорізький апеляційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
01.10.2002 р. між Концерном «Міські теплові мережі»в особі філії концерну «Міські теплові мережі»Хортицького району (теплопостачальна організація, позивач у справі) та ПП ОСОБА_3 (субспоживач, відповідача у справі) було укладено договір на відпуск теплової енергії у гарячій воді № 390 (далі –договір), згідно з п. 1.2 якого позивач, як теплопостачальна організація, зобов’язався відпускати відповідачу –субспоживачу теплову енергію в гарячій воді згідно з встановленим планом теплоспоживання.
Згідно з п. п. 7.1, 7.2 договору цей договір набуває чинності після підписання його обома сторонами та діє з 01.10.2002 р. по 01.10.2003 р. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, крім випадку досягнення взаємної згоди сторін про його розірвання.
Пунктом 3.2 договору встановлений обов’язок субспоживача здійснювати оплату платіжних документів, пред’явлених теплопостачальною організацією в триденний строк після дати, вказаної в платіжних документах.
За період з лютого по жовтень 2009 року відповідачу було нараховано до сплати 2923,86 грн.
Як вказує позивач, відповідачем частково проведений розрахунок за поставлену теплову енергію –в сумі 2423,86 грн., у зв’язку з чим, за розрахунком позивача (враховуючи заяву про уточнення позовних вимог від 29.03.2010 р. № 1441/27-11, яка прийнята судом першої інстанції), у ПП ОСОБА_3 існує борг за теплопостачання в сумі 500,00 грн.
Цю суму позивачем заявлено до стягнення.
Колегія суддів, заслухавши представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, в силу наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
З досліджених судом обставин справи вбачається, що позивач свої зобов'язання за договором № 390 від 01.10.2002 р. щодо відпуску теплової енергії у гарячій воді виконував належним чином, зокрема, у період з лютого по жовтень 2009 року надавши відповідачу відповідні послуги на суму 2923,86 грн.
Для оплати наданих послуг позивачем надсилалися відповідачу рахунки:
- на суму 700,08 грн., за лютий 2009 року;
- на суму 885,26 грн., за березень 2009 року;
- на суму 347,68 грн., за квітень 2009 року;
- на суми 165,14 грн., за травень-жовтень 2009 року (том 1, арк. справи 23-26).
Всього на загальну суму 2923,86 грн.
Надсилання рахунків підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскальних чеків та реєстрів відправленої кореспонденції (том 1, арк. справи 41-48).
Як свідчать матеріали справи, відповідач здійснив оплату отриманої теплової енергії частково, платіжними дорученнями:
- № 93 від 30.11.2009 р. на суму 165,14 грн. (за жовтень);
- № 67 від 07.10.2009 р. на суму 462.98 грн. (за березень, квітень);
- № 41 від 07.04.2009 р. на суму 646,71 грн. (за березень);
- № 34 від 25.03.2009 р. на суму 1149,16 грн. (за січень, лютий), з них у спірний період (лютий) позивачем зараховано 475,65 грн. (том 1, арк. справи 93-96, 127-128).
Таким чином, усього за спірний період відповідачем сплачено 1750,48 грн.
Також, на підставі заяви відповідача, поданої суду першої інстанції, позивачем зараховано в рахунок погашення боргу за спірний період суму 673,38 грн., сплачену відповідачем платіжним дорученням № 2 від 13.01.2010 р. (том 1, арк. справи 91, 122).
З урахуванням цього позивачем було зменшено позовні вимоги і остаточно заявлено до стягнення заборгованість в сумі 500,00 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахована позивачем сума заборгованості за спожиту відповідачем теплову енергію є невірною, у зв’язку з наступним.
Як вбачається з матеріалів справи, в розрахунок заборгованості позивачем включено переплату за спожиту теплову енергію у період з жовтня 2005 року по червень 2007 року в розмірі 44,24 грн. (том 1, арк. справи 129).
Ця сума позивачем була зарахована як часткова оплата штрафних санкцій за рішенням господарського суду Запорізької області від 10.11.2005 р. у справі № 11/355, яким з ПП ОСОБА_3 на користь концерну «Міські теплові мережі»стягнуто 1275,56 грн. основного боргу за спожиту теплову енергію, 436,02 грн. штрафу та судові витрати, про що видано наказ на примусове виконання.
Згідно з наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями про перерахування відповідачем грошових коштів за грудень 2006 року, а також за період з лютого по червень 2007 року, кошти в цей період сплачувалися з призначенням платежу «За опалення згідно договору № 390 від 01.10.2002 р.».
В цей же період в провадженні Хортицького ВДВС Запорізького МУЮ знаходилося зведене виконавче провадження про стягнення з ПП ОСОБА_3 грошових коштів, у тому числі і за наказом господарського суду № 11/355.
Стягнення грошових коштів за наказом, який пред’явлено до виконання у примусовому порядку, покладається на органи державної виконавчої служби і відбувається згідно із Законом України «Про виконавче провадження».
Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність зарахування позивачем сплачених відповідачем коштів всупереч призначення їх платежів та незважаючи на наявне виконавче провадження.
Отже, зобов’язання з оплати спожитої теплової енергії в сумі 44,24 грн. слід визнати виконаним відповідачем.
Тому, як правильно встановив суд першої інстанції, обґрунтованою є сума боргу в розмірі 455,76 грн., яка і підлягає стягненню на користь позивача.
Колегією суддів не приймається до уваги як необґрунтоване, посилання відповідача на зарахування в рахунок сплати боргу у якості переплати суми 500,00 грн., сплаченої ним за платіжним дорученням № 64 від 31.05.2007 р.
Так, в матеріалах справи міститься рішення господарського суду Запорізької області від 08.04.2008 р. у справі № 8/70/08 про відмову в задоволенні позову Концерну «Міські теплові мережі» в особі філії концерну «Міські теплові мережі»Хортицького району про стягнення з ПП ОСОБА_3 заборгованості, яке залишене без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 27.05.2008 р. Цим рішенням встановлено, що кошти за платіжним дорученням № 64 від 31.05.2007 р. були сплачені відповідачем в якості оплати теплової енергії в період з жовтня 2005 року по 2007 рік. Зобов’язання з оплати теплової енергії за вказаний період судом визнано виконаними, а тому відмовлено Концерну «Міські теплові мережі»в позові з цих підстав (том 1, арк. справи 139-140).
Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори, за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Факт сплати коштів за платіжним дорученням № 64 від 31.05.2007 р. саме в рахунок оплати теплової енергії за період з жовтня 2005 року по 2007 рік встановлено рішенням господарського суду Запорізької області від 08.04.2008 р. у справі № 8/70/08, яке набрало законної сили, а тому даний факт не потребує доведення при вирішенні спору між тими ж сторонами у даній справі.
Враховуючи викладене, кошти, сплачені платіжним дорученням № 64 від 31.05.2007 р., не є переплатою та не можуть бути зараховані в рахунок погашення боргу за спірний період ( з лютого по жовтень 2009 року ).
Також колегією суддів не приймаються до уваги посилання відповідача на платіжне доручення № 103 від 28.12.2009 р. на суму 771,67 грн. у якості доказу сплати боргу, оскільки згідно з визначеним самим відповідачем призначенням платежу, вказаним платіжним дорученням здійснено оплату за теплову енергію, отриману в листопаді 2009 року , що не входить до спірного періоду.
Що стосується коштів, сплачених ПП ОСОБА_3 квитанцією № 23 від 12.10.2005 р. та платіжним дорученням № 74 від 05.06.2007 р., то вони також не мають відношення до спірної заборгованості, оскільки ці кошти сплачені на відшкодування судових витрат за судовими наказами в інших справах (№ 24/53 та № 11/355).
Платіжне доручення № 87 від 29.05.2006 р., на яке посилається відповідач у якості доказу сплати боргу, в матеріалах справи відсутнє.
Таким чином, заявником не доведено факту відсутності у нього заборгованості перед позивачем у визначеній судом сумі за спожиту в період з лютого по жовтень 2009 року теплову енергію.
З цих же підстав не підлягає задоволенню клопотання ПП ОСОБА_3 про припинення провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмету спору, яке подане відповідачем до апеляційного суду 26.10.2010 р.
Посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності є безпідставним, оскільки відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з уточненими позовними вимогами (заява від 29.03.2010 р. вих. № 1441/27-11) період виникнення заявленої до стягнення заборгованості відповідача становить лютий - жовтень 2009 року, тобто позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості в межах строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України.
Враховуючи вищенаведені обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оскільки доводи заявника апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах права, не підтверджені відповідними доказами та спростовані дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга залишається судом без задоволення.
Колегія суддів дійшла висновку про відповідність рішення господарського суду Запорізької області нормам чинного законодавства. Підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на заявника апеляційної скарги (відповідача у справі).
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_3, (м. Запоріжжя) залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 01.04.2010 р. у справі № 16/293/09 залишити без змін.
Головуючий суддя Зубкова Т.П.
судді Зубкова Т.П.
Яценко О.М. Хуторной В.М.