Справа № 11-623/10 Головуючий у 1 інстанції Костюкевич О.К.
Ст. 190 ч. 2 КК України Доповідач Бешта Г.Б.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Луцьк 17 грудня 2010 року
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Бешти Г.Б.,
суддів Міліщука С.Л., Силки Г.І.,
з участю прокурора Смолюка Б.С.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника ОСОБА_2,
потерпілого ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Ківерцівського районного суду від 27 вересня 2010 року, яким
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Луцьк Волинської області, жителя АДРЕСА_1 українця, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, раніше судимого 26.03.2009 року Ківерцівським районним судом Волинської області за ст. 190 ч. 2, 70 ч. 4 КК України визначено остаточне покарання у виді 1 року 8 місяців позбавлення волі. 06.11.2009 року звільнений по відбуттю строку покарання, військовозобов’язаного,
- засуджено за ч. 2 ст. 190 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на 2 (два) роки.
Міру запобіжного заходу засудженому ОСОБА_1 у вигляді підписки про невиїзд змінено на взяття під варту, взявши під варту з зали суду.
Вироком вирішено долю речових доказів, -
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_1 визнаний винним та засуджений за те, що на початку лютого 2010 року уклав усну угоду з ОСОБА_4, згідно якої ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_4 автомобіль НОМЕР_1». При укладенні даної угоди сторонами було досягнуто згоди, що вищеназваний автомобіль перейде у власність засудженого, з моменту коли останній виплатить за нього ОСОБА_4 протягом одного місяця кошти загальною сумою 16 000 грн. Але, ОСОБА_1 в подальшому умисно ухилився від виконання своїх обов’язків, у зв’язку з цим право власності на автомобіль НОМЕР_1» не набув.
26.02.2010 року ОСОБА_1 в с. Жидичин Ківерцівського району, діючи з корисливих мотивів, керуючись метою заволодіння чужим майном, усвідомлюючи, що автомобіль НОМЕР_1» йому не належить, ввівши в оману потерпілого ОСОБА_3, переконав останнього придбати у нього вищеназваний автомобіль та передати йому у власність гроші в сумі 4000 грн. за придбання даного автомобіля.
Таким чином, ОСОБА_1, повторно, шляхом обману заволодів грошовими коштами потерпілого ОСОБА_3 в сумі 4000 грн. і обернув їх на свою користь, заподіявши останньому майнову шкоду, оскільки ОСОБА_1 свідомо виконав незаконні дії, спрямовані на продаж майна, яким правомірно не володів і не мав права розпоряджатись.
В своїй апеляції засуджений ОСОБА_1 вказує на допущені органами досудового слідства порушення, зокрема примушування потерпілого ОСОБА_3 до звернення з заявою в правоохоронні органи про вчинення шахрайства. Також зазначає, що оскільки термін дії угоди на момент написання заяви про злочин ще не минув, то його дії не є шахрайськими. Просить вирок скасувати, а справу повернути на додаткове розслідування.
Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким і в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляцій, засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_5, які підтримали апеляцію, міркування прокурора про залишення апеляції без задоволення, думку потерпілого ОСОБА_3, який покладається на розсуд суду, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція засудженого ОСОБА_1 до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який він засуджений, доводиться сукупністю зібраних органами досудового слідства і ретельно досліджених та перевірених судом під час розгляду кримінальної справи доказів.
Так, потерпілий ОСОБА_3 суду показав, що він дійсно домовився з засудженим, що останній продасть йому автомобіль марки «РАФ» за ціною 4500 грн. Після того, як він оглянув даний автомобіль, то дав ОСОБА_1 4000 грн., залишивши автомобіль у себе. Залишок суми, тобто 500 грн. він мав відати ОСОБА_1, коли той оформить на нього доручення. На початку березня 2010 року до потерпілого додому приїхали працівники міліції та повідомили, що транспортний засіб марки «РАФ-2203» д.н.з. «НОМЕР_1» є викраденим.
Крім того, ні під час досудового, ні судового слідства потерпілий ОСОБА_3 не заявляв про примушування його до написання заяви про вчинення шахрайських дій. Пояснював, що написав заяву добровільно після того, як дізнався, що автомобіль є викраденим. А тому твердження засудженого в своїй апеляції про залякування ОСОБА_3 та примушування написати заяву є надуманим та нічим не підтверджується.
Свідок ОСОБА_4 у суді першої інстанції підтвердив, що початку лютого 2010 року ОСОБА_1 хотів купити у нього автомобіль марки «РАФ» за 16000 грн. Оскільки такої суми грошей у засудженого відразу не було, тому вони домовились, що ОСОБА_1 дасть 1600 грн. авансу, а решту поверне протягом місяця. Того ж дня ОСОБА_4 дозволив засудженому покататись на автомобілі і повернути його на наступний день, однак на наступний день ОСОБА_1 транспортний засіб не повернув і на телефонні дзвінки не відповідав. Після цього ОСОБА_4 змушений був звернутись з відповідною заявою до міліції. Свій автомобіль він забрав у чоловіка на ім’я ОСОБА_3, який проживає у АДРЕСА_2 Зі слів цієї особи, йому стало відомо, що останній купив цей автомобіль у засудженого ОСОБА_1
Сам ОСОБА_1 показав, що продав автомобіль ОСОБА_3 за 4000 грн., попередньо не розрахувавшись з ОСОБА_4 та не переоформивши автомобіль на себе. Виручені кошти витратив на власні потреби
Таким чином, умисні дії ОСОБА_1, які виразились у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно, судом вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 190 КК України.
У відповідності до ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах санкції статті Особливої частини Кримінального Кодексу України та з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання. При цьому воно має бути необхідне і достатнє для виправлення особи та попередження нового злочину.
При призначенні ОСОБА_1 покарання судом першої інстанції враховано його посередню характеристику по місцю проживання, вчинення злочину через декілька місяців після звільнення з місць позбавлення волі, відсутність обтяжуючих покарання обставин.
До обставин, які згідно зі ст. 66 КК України пом’якшують покарання засудженого, суд підставно відніс добровільне відшкодування завданих збитків потерпілому.
З урахуванням викладеного, характеру і ступеня небезпеки скоєного злочину, який відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, особи підсудного, суд правильно визначив вид і міру покарання та призначив ОСОБА_1 в межах санкції статті, за якою він притягується до кримінальної відповідальності, два роки позбавлення волі.
Призначене ОСОБА_1 покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нового злочину.
Разом з тим, розглядаючи справу в повному об’ємі, колегія суддів у відповідності до вимог ч.2 ст. 365 КПК України, встановила, що суд першої інстанції, формулюючи обвинувачення, правильно вказав про вчинення шахрайства ОСОБА_1 шляхом обману та безпідставно зазначив у мотивувальній частині вироку, що останній заволодів чужим майном шляхом як обману так і шляхом зловживання довірою потерпілого.
При цьому суд будь-яких доказів в обґрунтування такого висновку в частині заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, що є окремою кваліфікацією, у вироку не навів.
Згідно ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
При таких обставинах колегія суддів виключає із мотивувальної частини вироку вказівку про вчинення ОСОБА_1 шахрайства шляхом зловживання довірою як зайво вмінену.
Підстав для направлення справи для проведення додаткового розслідування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляцію засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Ківерцівського районного суду від 27 вересня 2010 року щодо нього в частині кваліфікації дій змінити.
В порядку ст. 365 КПК України, виключити із мотивувальної частини вироку вказівку про вчинення ОСОБА_1 шахрайства шляхом зловживання довірою, як зайво вмінену.
У решті вирок залишити без зміни.
Головуючий: /підпис/ Бешта Г.Б.
Судді: /підписи/ Міліщук С.Л., Силка Г.І.
Згідно з оригіналом:
Суддя Апеляційного суду Волинської області Г.Б.Бешта