Справа №2-230/2010 р.

З А О Ч Н Е    Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

(повний текст)

16 грудня 2010 року Красноокнянський районний суд Одеської області в складі:

головуючого                              судді Якових В.І.,

при секретарі:                            Канському О.С., Голосної Т.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Красні Окни Одеської області цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу і річних   в сумі 7 797,83 грн.,-

в  с  т  а  н  о  в  и  в:

06.09.2010  року  позивач  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідачки ОСОБА_2 з вимогами  про стягнення боргу і річних   в сумі 772,50 євро або 7 797,83 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 15 листопада 2008 року він дав в борг відповідачці  800 євро. При  цьому вони домовились, що відповідачка  буде щомісячно повертати по 50 євро, про що остання дала письмові розписки, вказавши дату повернення боргу – до 1 вересня 2010 року. Але відповідачка, повернувши 50 євро, більше грошей йому не повертала. На даний час минув встановлений угодою строк її виконання, що стало підставою звернення до суду.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, в своїх поясненнях наполягав  на викладених в позовній заяві обставинах передачі грошей і просив позов задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2, належним чином повідомлена про дату час і місце слухання справи, в судове засідання неодноразово  не з’являлася,   тому суд, не маючи  відомостей про причину неявки відповідачки, відповідно до ч.4 ст.169 та ч.1 ст.224 ЦПК України  визнавши  її неявку  неповажною, за згодою позивача проводив заочний розгляд справи   (а.с.24,27,33,40,43).  

Суд, заслухавши пояснення позивача, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами шляхом безпосереднього дослідження письмових доказів в матеріалах справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних законних підстав.  

Так, відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір  позики є укладеним з моменту передавання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Правилами ч.2 ст.1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно оригіналів розписок,   ОСОБА_2 взяла у   ОСОБА_1  в борг 800 євро, з яких повернула тільки 50 євро (а.с. 44-45).  

При цьому, у вказаних документах є посилання на зобов'язання відповідачки повернути вказану суму до 1  вересня 2010 року.

Відповідно до ст.218 ЦК України факт укладення договору позики може доводитися письмовими доказами, якими є розписка.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, письмовий договір між сторонами не укладався, але  на підтвердження  укладання такого договору позивачем надані оригінали письмових розписок про передачу відповідачці 800 євро, та про повернення 50 євро, які є борговими документами, що підтверджують укладання та виконання договору позики. Наявність розписок у позивача засвідчує факт отримання грошей.

Суд вважає, що відсутність в розписках відомості про свідків,  які могли б підтвердити факт передачі грошових коштів, відповідно до ч.2 ст.1051 ЦПК України, не яким чином не вказує про не укладення  договорів позики.

Таким чином відповідачка, фактично знаючи  о вимозі про поверненні позики, маючи нагоду та строк, зазначену позику повністю не повернула.

Оскільки відповідачка не виконала покладені на неї обов'язки по поверненню суми позики,  вона підлягає стягненню у судовому порядку.

Як вбачається з довідки Ощадбанку про офіційний курс гривні до іноземних  валют від 02.09.2010 р., 100 євро складає  1009,4208 грн. (а.с.8).

З урахуванням викладеного,  суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1  до ОСОБА_2   про стягнення  боргу   по договору позики у сумі 750 євро, що за курсом Ощадбанку України складає 7570 грн. 71 коп. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог про стягнення з відповідачки трьох відсотків річних за прострочку боргу, то ч.2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.  

 При зазначених обставинах, враховуючи, що відповідачка зобов’язалася повернути позивачу отримані кошти до 1  вересня 2010 року, однак своє зобов’язання не виконала, договором та законом не встановлений інший розмір процентів,тому на підставі ч.2 ст.625 ЦК України три відсотки річних за час прострочення виконання зобов’язання суд вважає, слід стягнути з відповідачки.

Три проценти річних простроченої суми в даному випадку складають 22.50 євро (750:100х3), а за 107 днів прострочення виконання зобов’язання 6,60 євро (22,5:365х107).      

Таким чином, загальна сума, що підлягає  стягненню з відповідачки, складає 756,6 євро (750+6,60),  що за курсом НБУ - 7637,28 грн.  

 Виходячи з вимог ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої  сторони  понесені  нею і документально підтверджені судові витрати. Тому суд вважає, що відповідно з відповідача потрібно стягнути державне мито у сумі 76,37 грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення слухання справи у сумі 120 грн.

Що стосується вимог про стягнення витрат по оплаті правової допомоги згідно наданої квитанції адвоката у сумі 455 грн. (а.с.4), суд вважає, що  вони підлягають задоволенню з наступних підстав.  

Так, види судових витрат, до яких віднесено витрати на правову допомогу (ст. 84 ЦПК України), визначені в ст.79 ЦПК України, а їх розподіл здійснюється судом відповідно до вимог, встановлених ст.ст.88, 89 ЦПК України.

Згідно пояснень позивача та наданих суду документів (а.с.4, 49-50), правову допомогу позивачу надав адвокат Одеської обласної колегії адвокатів  ОСОБА_4, який склав позовну заяву та проконсультував позивача, затративши на це біля 4 годин.  В судових засіданнях адвокат участі не приймав, але суд враховує, що правова допомога надається не тільки в судовому засіданні, до неї відносяться інші дії, необхідні для розгляду справи, а саме: складання позовної заяви, надання усної консультації.

Тому, суд дійшов до висновку, що стягненню з відповідачки на користь позивача підлягає компенсація витрат на правову допомогу у розмірі 455 грн., так як вона відповідає нормам  ч.2 ст.84 ЦПК України, роз’ясненням викладеним в Постанові Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009  №2  «Про застосування норм  цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» та  враховуючи складність справи, не перевищує граничні розміри визначені у додатку №1 Постанови Кабінету Міністрів України   №590 від 27.04.2006 року  «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ» та ст.53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік».  

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.10,15,60,88,212-215,218 ЦПК України, суд, -                                            

в и р і ш и в  :

Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 7637 гривень  28 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1   судові витрати по справі, держмито в сумі 76,37 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в  сумі  120 гривень та витрати на правову допомогу в сумі 455 гривень, а всього   651,37 гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

  Заочне  рішення  може  бути  переглянуте  Красноокнянським районним судом  за письмовою заявою відповідача. Заяву про  перегляд  заочного  рішення  може  бути  подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У  разі  залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення  заочне  рішення  може  бути  оскаржене  в  загальному порядку,  встановленому  ЦПК України.  У  цьому  разі  строк  на апеляційне  оскарження  рішення  починає  відраховуватися  з  дати постановлення  ухвали  про  залишення  заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили у порядку передбаченому ч.1 ст.223 ЦПК України.

                                         Суддя :