Справа № 2-8

                                                                                                                                             2010 рік        

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

10 грудня 2010 року Ворошиловський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого – судді  Бухтіярової І.О.,

при секретарі – Галич Л.В.,

з участю – представника позивача ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача адвоката ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, усунення від права на спадкування, визнання спадкоємцем та власником майна померлого, -  

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з даним позовом до відповідача ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту, визнання спадкоємцем та власником майна померлого, посилаючись на наступні обставини: ІНФОРМАЦІЯ_5 помер його дідусь ОСОБА_6, який проживав за адресою: АДРЕСА_2. Його мати – дочка ОСОБА_6, ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_6, коли йому було 11 років.

Після  смерті дідуся залишилося спадкове майно. У зв’язку з тим, що його мати померла раніше спадкодавця, він є спадкоємцем на її частку у спадковому майні.

Він звернувся до 1-ої донецької державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини 11.04.2006 року, тобто у шестимісячний строк з дня смерті діда. У нотаріальній конторі йому повідомили, що на ім’я ОСОБА_3 (дочка другої дружини діда, яку він вдочерив) є заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Кобєлєвою Я.О. 22.09.2005 року. Цим заповітом ОСОБА_6, начебто, заповідав трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, ощадні книжки та дачу ОСОБА_3. Однак, ніколи ніяких помислів по складання заповіту він не мав. Дідусь ОСОБА_6 був тяжко хворим, він помер ІНФОРМАЦІЯ_5 від ракової інтоксикації, хронічної анемії, дистрофічних змін в паренхіматозних органах. У зв’язку з захворюванням ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 на протязі 2004-2005 років систематично знаходився на стаціонарному лікуванні у Донецькому протипухлинному центрі. Стан його здоров’я був крайнє важким.

Заповіт посвідчений 22.09.2005 року, тобто у період його перебування у лікарні на стаціонарному лікуванні.

Дідусь – медик, професор і йому був відомий факт можливості посвідчення заповіту головним лікарем медичної установи, на лікуванні в якому він знаходився. Однак, з’явилася приватний нотаріус Кобєлєва Я.О., яка зобов’язана була заручитися відповідним медичним документом, який би належним чином посвідчив стан здоров’я заповідача.

Хвороба була тяжкою, знесилюваною, сили дідуся були виснажені боротьбою з недугою і він упевнений, що ОСОБА_3 скористувалася цим, к державному нотаріусу не звернулася, прибігла до допомоги приватного нотаріуса який і посвідчив заповіт.

Волевиявлення заповідача не було вільним, не відповідало його волі, тому що тяжкий недуг позбавив його можливості усвідомлювати свої дії. Заповіт слід визнати недійсним. Дідусь ніколи не збирався заповідати комусь своє майно. Відповідачка скористувалася його хворобливим станом, використала крайнє тяжкий стан. Він став сиротою у віці 11 років та дідусь завжди жалів його та переживав за його майбутнє. Він не виключає недобросовісності особи, яка посвідчила заповіт.

Просить визнати заповіт, посвідчений 22.09.2005 року від імені ОСОБА_6 приватним нотаріусом  Кобєлєвою Я.О. недійсним, визнати його і ОСОБА_3 спадкоємцями майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_6 у рівних частках, розділити майно у натурі, а саме за кожним визнати право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1, за кожним із спадкоємців визнати право на Ѕ частку грошових вкладів, гаражу, автомобіля «Волга-24», металевого контейнеру, автомобіля «Запорожець», бібліотеки, предметів домашнього побуту та обстановки.      

30.11.2006 року позивач звернувся до суду з додатковою позовною заявою до відповідача ОСОБА_3 про усунення її від права на спадкування, оскільки офіційні документи (про час перебування у лікарні та про поміщення ОСОБА_6 в ХОСПІС) засвідчують про те, що вона уклонялася від надання допомоги спадкодавцю, який із-за похилого віку, тяжкої хвороби був у безпорадному стані.  Також вказує, що не виключає, що підпис на заповіті виконана не дідусем, а іншою особою.  

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, діюча на підставі довіреності, підтримувала позовні вимоги, надала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просила позов задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що при підписані заповіту дієздатність її батька ОСОБА_6 було перевірено, заповіт був прочитаний йому уголос і він власноруч його підписав, усвідомлюючи свої дії.

Представник відповідача ОСОБА_4, діючий на підставі довіреності,  у судовому засіданні позов не визнав, проси у його задоволенні відмовити.

Третя особа приватний нотаріус Кобєлєва Я.О. у судовому засіданні пояснила, що 22.09.2005 року до неї звернулася ОСОБА_4 и попросила засвідчити заповіт, що про це її попросив її батько. Нотаріус здійснює дії на місці у себе в конторі або за виїздом. Виїзд завжди фіксується у журналі виїздів. Вона в конторі склала два примірника заповіту. Батько відповідачки дома прочитав заповіт, був з ним згодний, після чого його підписав. При підписані заповіту дієздатність ОСОБА_6 було перевірено, він власноруч його підписав, усвідомлюючи свої дії. У квартирі вона знаходилася 15 хвилин.

Суд, вислухавши пояснення сторін, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, експертів ОСОБА_16, ОСОБА_17, дослідивши докази по справі в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню по наступних підставах.

Як встановлено у судовому засіданні, згідно свідоцтва про смерть, виданого 27.10.2005 року Донецьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Донецького обласного управління юстиції, актовий запис № 1435, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_7.

Згідно заповіту, посвідченого 22.09.2005 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кобєлєвою Я.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 4557 ОСОБА_6, що народився ІНФОРМАЦІЯ_8 у АДРЕСА_3 та зареєстрований за адресою: м. АДРЕСА_4 на випадок своєї смерті все своє майно, де б воно не було і чого б воно не складалося, і взагалі все те, що йому буде належати на день його смерті і на що він за законом матиме право він заповідає ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4. Заповіт посвідчено вдома за адресою: м. АДРЕСА_4 у зв’язку з хворобою заповідача.

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_19, виданого 09.11.1961 року Калінінським бюро запису актів цивільного стану м. Сталіно, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_9 її батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_20.

Згідно довідки, виданої 28.02.2006 року Донецьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Донецького обласного управління юстиції ОСОБА_21 та ОСОБА_19 зареєстрували шлюб 21.02.1989 року, актовий запис № 68. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєне прізвище „ОСОБА_1”.

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_5, виданого 26.07.1986 року Палацом урочистих подій міста Донецька, яка народився ІНФОРМАЦІЯ_10 його батьками є ОСОБА_21 та ОСОБА_22.

Відповідно свідоцтва про смерть, виданого ІНФОРМАЦІЯ_6 Ворошиловським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Донецька, актовий запис № 1462 ОСОБА_19 померла ІНФОРМАЦІЯ_6.

Згідно довідки, виданої у травні 2006 року Донецьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Донецького обласного управління юстиції, актовий запис № 111, батьками ОСОБА_3, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_11 є ОСОБА_6 та ОСОБА_23.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.  Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

На підставі ст. 1257 ч. 2 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно Акту посмертної судово-психіатричної експертизи № 599а/656а від 03.11.2008 року – 14.11.2008 року Обласного центру судово-психіатричної експертизи ОСОБА_24 у період укидання юридичної угоди – підписання заповіту 22.09.2005 року міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Згідно висновку експерта № 375 від 07.06.2010 року НДЕКЦ ГУ МВС України в Донецькій області рукописний запис «ОСОБА_6  Заповіт прочитано мною уголос особисто» та два підпису, виконанні від імені ОСОБА_6 у графі «ПІДПИС» у наданому на дослідження заповіту ОСОБА_6 від 22.09.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кобєлєвою Я.О., зареєстрованого у реєстрі за № 4557, були виконані ОСОБА_6, ознак застосування технічних засобів та методів попередньої технічної підготовки виконання рукописів, ознак застосування копіювально-чисельної техніки при виконанні рукописів, не встановлено.

Згідно ст. 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Та обставина, що заповіт був посвідчений на дому, у той час, як по медичним документам ОСОБА_6 знаходився на лікуванні у лікарні, не може слугувати підставою для визнання заповіту не дійсним.

Свідок ОСОБА_10, який був лікарем ОСОБА_6, суду пояснив, що ОСОБА_6  знаходився на лікуванні у лікарні тільки по медичним документам. Оскільки ОСОБА_6  професор медицини, вони йшли на то, щоб видавати ліки ОСОБА_6І безкоштовно, а для цього він повинен був числитися на стаціонарному лікуванні. Крім того, коли ОСОБА_6   дійсно знаходився на стаціонарному лікуванні, він міг порушувати режим, уходити до дому, що не було відображено у медичних документах.  

У зв'язку з чим, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову про визнання заповіту недійсним.

 У задоволенні позову про усунення від справа спадкування також необхідно відмовити, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стану.

Відповідачем не надано суду доказів факту ухилення позивачки від надання спадкодавцеві допомоги, доказів того чи потребував спадкодавець ОСОБА_6 допомоги від ОСОБА_3 за умови отримання її від інших осіб і чи мала ОСОБА_3 матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.

Також ухилення особи від надання допомоги спадкодавцем, який потребував допомоги, полягає в її умисних діях чи бездіяльності, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини, яка не доказана позивачем у судовому засіданні.

По вказаних підставах позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, усунення від права на спадкування, визнання спадкоємцем та власником майна померлого не підлягає задоволенню.

На підставі ст. ст. 203, 215, 1224, 1257 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 60, 213-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання заповіту від 22.09.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Кобєлєвою Я.О. реєстр № 4557 недійсним, усунення від права спадкування, визнання спадкоємцем та власником майна померлого – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в апеляційний суд Донецької області через даний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Суддя Ворошиловського районного

суду м. Донецька                                                                                                   І.О. Бухтіярова