Справа № 204/6930/24

Провадження № 1-кп/204/1005/24

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

захисника – ОСОБА_5 ,

потерпілого – ОСОБА_6 ,

представника потерпілого – ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань кримінальне провадження №12024041030001711, відомості про яке внесено до Єдиний державний реєстр досудових розслідувань 14 травня 2024 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Донецьк Ростовської області рф, громадянина України, тимчасово не працюючого, який має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

10.04.2024 близько 17:15 годині водій ОСОБА_4 керуючи автомобілем Opel Zafira, реєстраційний номер НОМЕР_1 рухаючись по вул. Аудиторна зі сторони вул. Чечілівська в сторону вул. Камчатська, незважаючи на наявність знаку пріоритету, не надав перевагу у русі та на перехресті з вул. Нестерова допустив зіткнення з автомобілем Renault Duster, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_6 , внаслідок чого в подальшому відбулося перекидання автомобіля Renault р.н. НОМЕР_2 .

Керуючи автомобілем Opel р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_4 ,проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, рухаючись по другорядній дорозі вул. Аудиторнав Чечелівському районі м. Дніпра, позначеній дорожнім знаком 2.1 розділу 33.2 ПДР України, наближаючись до перехрестя нерівнозначних доріг з боку вул. Нестерова, не надав дорогу автомобілю Renaultр.н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_6 , який рухався зліва направо за напрямком руху автомобіля Opelр.н. НОМЕР_1 , в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем Renault,р.н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_6 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водію автомобіля Renaultр.н. НОМЕР_2 ОСОБА_6 спричинені тілесні ушкодження у вигляді: глибокого садна або поверхневою рани в лобній області ліворуч, закритого вивиху акроміального кінця лівої ключиці з ушкодженням лівого акроміального-ключинного зчленування, які згідно п.2.2.2 – «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року №6, відносяться до ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що призвели до тривалого розладу здоров`я понад 21 добу.

Порушення правил безпеки дорожнього руху виразилося у тому, що водій ОСОБА_4 , керуючи автомобілем Opelр.н. НОМЕР_1 , порушив вимоги п. 16.11, та дорожнього знаку 2.1 Правил дорожнього руху, невиконання яких знаходиться у причинному зв`язку з наслідками, що настали, а саме:

п.16.11: «На перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається другорядною дорогою, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху».

Дорожній знак 2.1: «Дати дорогу»: водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під`їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі.

Порушення вимог п.п. 16.11 та дорожнього знаку 2.1 Правил дорожнього руху України, водієм ОСОБА_4 , знаходиться в причинному зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди.

У судовому засіданні обвинувачений  ОСОБА_4  вину свою в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро покаявся та показав про скоєння ним кримінального правопорушення за обставин, встановлених судом. Обвинувачений зазначив, що рухався на автомобілі Opelр.н. НОМЕР_1  по АДРЕСА_2 , по другорядній дорозі, однак за наявності знаку пріоритету, не надав переваги у русі автомобілю Renaultр.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_6 , який рухався по головній дорозі. З боку органів досудового розслідування будь-якого тиску до нього не застосовувалось, а його позиція щодо визнання вини є добровільною.

За згодою учасників судового провадження на підставі ч.3 ст.349 КПК України суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясував, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності його позиції немає. Учасникам справи роз`яснено, що вони в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати в апеляційному порядку обставини, які ні ким не оспорювались під час судового розгляду та дослідження яких було визнано судом недоцільним.

Таким чином суд вважає доведеною вину обвинуваченого ОСОБА_4 у порушенні Правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, що правильно кваліфіковано за ч.1 ст.286 КК України.

При призначенні покарання обвинуваченому суд, згідно з вимогами ст.ст.65-67 КК України та роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості конкретного кримінального правопорушення й обставини його вчинення, особу винного, поведінку до вчинення кримінального правопорушення і після його вчинення, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання та вимоги ч.2 ст.50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженими. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст.66 КК України обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнає щире каяття обвинуваченого та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.

При обранні покарання обвинуваченому суд ураховує суспільну небезпечність та ступень тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, який згідно зі ст.12 КК України, є кримінальним проступком, дані про особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання та реєстрації, вину визнав в повному обсязі, має на утриманні неповнолітнього сина, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Приймаючи до уваги вищевказані обставини, тяжкість скоєного злочину, думку прокурора, потерпілого та його представника, які просили призначити обвинуваченому покарання у виді обмеження із застосування положень ст.75 КК України з позбавленням права керувати транспортними засобами, виходячи із принципів індивідуалізації і співмірності покарання, наявності пом`якшуючих обставин, суд вважає можливим призначити ОСОБА_4 за ч.1 ст.286 КК України покарання у вигляді обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами та враховуючи вищевикладене приходить до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання, то вважає можливим застосувати до нього положення ст.ст.75,76 КК України, звільнивши від відбування основного покарання з випробуванням та поклавши на нього певні обв`язки.

Це покарання, на думку суду, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Позиція сторони захисту щодо необхідності застосування при призначенні обвинуваченому покарання положень ст.69 КК України шляхом не призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, на думку суду не заслуговує на увагу, з огляду на наступне.

Частиною 1 ст.69 КК України визначено, що а наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Відповідно до вимог 2 ст. 69 КК, на підставах, передбачених у ч. 1 цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, з вищевикладеного убачається, що ч.1 ст.69 КК може бути застосована лише при призначенні особі основного виду покарання, а ч. 2 надає суду можливість не призначати особі додаткове покарання, яке є обов`язковим, проте за винятком вищевикладеного випадку.

В даному кримінальному провадженні санкція ч.1 ст.286 КК, передбачає одне з основних покарань у виді штрафу від трьох до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що виключає можливість застосування ч. 2 ст. 69 КК при вирішенні питання щодо призначення обвинуваченому додаткового покарання, яке є обов`язковим.

Питання про долю речових доказів суд вирішує у відповідності до приписів ч. 9 ст. 100 КПК України.

Відповідно до вимог ст. 124 КПК України суд стягує з обвинуваченого на користь держави судові витрати на залучення експерта для проведення судової автотехнічної експертизи №СЕ-19/104-24/26204 від 27.06.2024 у розмірі 3029,12 гривень.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений, запобіжний захід не обирався.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373-374, 392 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.286 КК України, та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування призначеного основного покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік.

На підставі п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання.

Запобіжний захід не обирався.

Речові докази:

-CD-диск помаранчевого кольору, на якому зафіксовано обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди від 10.04.2024 – залишити в матеріалах кримінального провадження;

-автомобіль Renault д.н.з. НОМЕР_2 - повернути власнику – комунальне некомерційне підприємство «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»;

-автомобіль Opel д.н.з. НОМЕР_1 – повернути власнику – ОСОБА_9 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судові витрати на залучення експерта для проведення судової автотехнічної експертизи №СЕ-19/104-24/26204 від 27.06.2024 у розмірі 3029 (три тисячі двадцять дев`ять) гривень 12 копійок.

Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя                                                                         ОСОБА_1