АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2010 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого-судді - Лагнюка М.М.,
суддів - Мацелюха П.С., Кияшка О.А.,
за участі прокурора - Тертичного О.А.,
захисника - ОСОБА_1,
потерпілого - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_3 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 30 вересня 2010 року,
встановила:
Цим вироком
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Знам’янка Кіровоградської області, громадянина України, українця, працюючого формувальником в ТОВ “ЗБК ім. Ковальської”, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає в АДРЕСА_2, гуртожиток, кімната 64, раніше не судимого,
- засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України на 5 років позбавлення волі.
Вирішено питання про речові докази в порядку ст. 81 КПК України.
________________________
Справа № 11-а-2487/2010 Категорія КК: ч. 1 ст. 121
Головуючий у суді 1-їінстанції: Фрич Т.В.
Доповідач: Мацелюх П.С.
Згідно з вироком суду, 31 травня 2005 року близько 14:00 год. ОСОБА_4, знаходячись на загальній кухні гуртожитку по АДРЕСА_2, у ході конфлікту з ОСОБА_2, який виник раптово, умисно наніс потерпілому удар невстановленим гострим предметом у ліве око, а після цього – удари руками в голову. Цим самим спричинив ОСОБА_2 тяжке тілесне ушкодження, поєднане зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину.
В апеляції засуджений ОСОБА_4 вважає вирок суду незаконним у зв’язку з однобічністю і неповнотою досудового та судового слідства, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, істотним порушенням кримінально-процесуального та неправильним застосуванням кримінального закону. На обґрунтування наведеного зазначає, що органом досудового слідства і судом не встановлено спосіб заподіяння ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, знаряддя злочину – ніж, а також у справі не було проведено огляд місця події. Посилаючись на свої показання, стверджує, що він у руках будь-яких гострих предметів не мав, тілесні ушкодження ОСОБА_2 заподіяв виключно кулаками, умислу на заподіяння останніх не мав, а діяв виключно з метою припинення незаконних дій потерпілого. Також вважає, що визначити ступінь втрати ОСОБА_2 працездатності можливо було лише на підставі висновку медико-соціальної експертизи або експертизи з визначення втрати загальної та професійної працездатності, яких проведено не було. Звертає увагу, що покладений в основу вироку висновок судово-медичної експертизи не містить даних про те, чи були спричинені потерпілому інші тілесні ушкодження, крім травми ока. Що стосується призначеного покарання, вказує, що судом не дано належної оцінки всім даним про його особу, зокрема, що він має на утриманні неповнолітню дитину та є єдиним годувальником сім’ї.
З наведених в апеляції підстав просить вирок суду скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд.
В доповненнях до апеляції захисник ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_4 висловлює аналогічні доводи і міркування.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, який підтримав апеляцію засудженого, міркування потерпілого та прокурора, які просять залишити вирок без зміни, а апеляцію засудженого без задоволення, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляції та провівши судові дебати, колегія суддів вважає, що апеляція засудженого задоволенню не підлягає з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і протоколу судового засідання, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 в умисному заподіянні ОСОБА_2 тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило стійку втрату працездатності не менш як на одну третину, ґрунтується на сукупності наведених у вироку ретельно досліджених доказів, яким суд дав належну оцінку.
Так, у своїх показаннями в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 вказував обставини сварки з ОСОБА_4, у ході якої ОСОБА_6 бризнула йому в очі з газового балончика, а ОСОБА_4 після цього наніс удар чимось гострим, що одразу розрізало йому над бровою, а потім вдарив в око і наніс ще кілька ударів (а. с. 137). У показаннях під час досудового слідства, які були підтверджені на очних ставках з ОСОБА_4, ОСОБА_6 та при відтворенні обстановки і обставин події, потерпілий ОСОБА_2 зазначав аналогічні обставини перебігу конфлікту, вказуючи, що ОСОБА_4 вдарив його в око, а потім наніс ще кілька ударів в обличчя (а. с. 59-72). При цьому з усіх показань потерпілого ОСОБА_2 вбачалося, що він фізично не міг бачити, чим саме засуджений наніс йому удар в око, від подразнюючої дії на очі газу, проте запам’ятав, що перед цим під час сварки у ОСОБА_4 в руках був ніж, яким він чистив рибу.
Дані показання потерпілого відповідали показанням в судовому засіданні свідків ОСОБА_7, яка на загальній кухні гуртожитку чула сварку між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, бачила, що в цей час у ОСОБА_2 в руках був ніж, а потім зі своєї кімнати чула крики ОСОБА_2: “Очі! Очі!”; ОСОБА_8 про те, що вона зі своєї кімнати чула крики з кухні, зайшовши туди, побачила ОСОБА_2 з закривавленим біля ока обличчям, а напередодні бачила, що ОСОБА_4 чистив рибу ножем. Крім цього, і сам засуджений у своїх показаннях підтверджував, що під час конфлікту він чистив рибу ножем (а. с. 94)
Показання потерпілого ОСОБА_2 і свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8, а також ОСОБА_4 щодо ножа, який був в руках у засудженого перед нанесенням удару потерпілому, узгоджувалися з даними висновку судово-медичної експертизи, згідно з яким у ОСОБА_2 було виявлено тілесне ушкодження у виді проникаючого склерального поранення лівого ока, характер і морфологічні властивості якого не виключають можливості спричинення виявленого тілесного ушкодження гострим предметом, індивідуальні властивості якого в ушкодженні не відобразились (а. с. 46).
Доводи засудженого і захисника в апеляції про те, що ОСОБА_4 наносив удари потерпілому виключно кулаками та ніяких гострих предметів в руках не мав, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються вищенаведеними доказами.
Твердження апелянтів про те, що органом досудового слідства і судом не встановлено знаряддя злочину – ніж – є безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, слідчим вживалися заходи для встановлення даного ножа, про що працівникам ВКР Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві давалося окреме доручення в порядку ст. 114 КПК України (а. с. 73). Згідно з рапортом старшого ДІМ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві капітана міліції Литвиненка, виконати дане окреме доручення не представилося можливим (а. с. 75). З огляду на зазначене, за наявними в матеріалах справи даними, орган досудового слідства і суд обґрунтовано визначили знаряддя злочину як невстановлений гострий предмет.
Доводи засудженого і захисника в апеляціях про те, що у справі не проводився огляд місця події, суд не бере до уваги, оскільки дана обставина не належить до істотних порушень кримінально-процесуального закону, передбачених ч. 2 ст. 370 КПК України, не є такою, що перешкодила чи могла перешкодити суду повно, всебічно та об’єктивно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, та не викликає сумнівів у правильності висновку суду щодо фактичних обставин вчиненого злочину.
Міркування апелянтів з приводу порушення порядку визначення ступеня втрати працездатності ОСОБА_2, оскільки для цього не було проведено медико-соціальну експертизу або експертизу з визначення втрати загальної та професійної працездатності, не ґрунтуються на вимогах закону. Так, зі змісту п. 2 “Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04 квітня 1994 року № 221, метою огляду громадян МСЕК є реалізація заходів реабілітації та адаптації інвалідів. Зі змісту п. 8 вказаного Порядку, МСЕК встановлює ступінь втрати професійної працездатності громадян внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва, професійного захворювання, ступінь втрати здоров’я громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій та Чорнобильської катастрофи, ступінь стійкої втрати працездатності у хворих для направлення їх у будинки-інтернати для інвалідів та престарілих.
Разом з тим, “Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень”, затверджені Наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6, на які посилаються, зокрема, й апелянти, не вимагають для визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяних злочином, проведення експертизи МСЕК або спеціальної експертизи з визначення ступеня втрати загальної та професійної працездатності. Натомість, зі змісту п.п. 2.1.6 вказаних Правил, розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженнях встановлюються судово-медичними експертами після наслідку ушкодження, що визначився, на підставі об’єктивних даних з урахуванням документів, якими керуються у своїй роботі МСЕК.
Згідно з п.п. 3.2 п. 3 “Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням трудових обов’язків”, затвердженого Наказом МОЗ України від 22 листопада 1995 року № 212, рішення про ступінь втрати професійної працездатності МСЕК приймає на підставі огляду потерпілого, вивчення медичних документів та результатів функціональних досліджень з урахуванням соціально-трудових факторів (професії, умов праці, характеру, обсягу виконуваної роботи тощо).
З огляду на зазначене, враховуючи, що критерієм визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень для кваліфікації злочинів є, зокрема, розмір втрати загальної, а не професійної працездатності, судово-медичний експерт встановив ступінь втрати працездатності потерпілим ОСОБА_2 на підставі об’єктивних даних за медичними документами у встановленому законом порядку.
Твердження апелянтів про те, що висновок судово-медичної експертизи не містить даних про те, чи були спричинені ОСОБА_2 інші ушкодження, крім травми ока, є безпідставними, оскільки ця обставина жодним чином не впливає на правильність встановлення фактичних обставин злочину та кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 121 КК України.
Дії ОСОБА_4 вірно кваліфіковані судом за ч. 1 ст. 121 КК України.
При призначенні ОСОБА_4 покарання суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, особу засудженого, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, зайнятий суспільно корисною працею, має малолітнього сина, за місцем роботи характеризується позитивно, за місцем проживання – посередньо, обставин, які б відповідно до ст. ст. 66, 67 КК України пом’якшували чи обтяжували відповідальність, встановлено не було. Враховуючи наведене, призначене ОСОБА_4 покарання колегія суддів вважає необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Доводи апелянта про неналежне врахування судом даних про його особу не заслуговують на увагу, оскільки судом було враховано, у тому числі, й наведені в апеляції обставини, на підставі чого засудженому призначене мінімальне за розміром покарання в межах санкції ст. 121 КК України.
Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни чи скасування вироку, колегія суддів не вбачає.
Враховуючи викладене, вирок суду є законним і обґрунтованим, підстав для його зміни чи скасування немає.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, –
У Х В А Л И Л А:
Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 30 вересня 2010 року щодо ОСОБА_4 залишити без зміни , а апеляцію засудженого ОСОБА_4 – без задоволення.
Судді:
__________________ __________________ __________________
Лагнюк М.М. Мацелюх П.С. Кияшко О.А.