АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-11165/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Іжевська Н.Г.
Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2010 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Савченко О.В.,
суддів: Кочеткової І.В.,
Стрелець Л.Г.,
при секретарі Мосіній О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Шевченківської районної адміністрації, третя особа ОП ЗМБТІ про визнання права власності на самочинні споруди,
ВСТАНОВИЛА :
В липні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи доповнив і уточнив.
Зазначав, що його бабусі ОСОБА_5 в 1967 році була виділена земельна ділянка АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку.
У 1997 році ОСОБА_5 померла. На відведеній для будівництва земельній ділянці він розпочав будівництво нового будинку.
Посилаючись на зазначені обставини, просив на підставі ст.331, 376 ч.5 ЦК України визнати за ним право власності на об’єкт нерухомості, а саме: недобудований житловий будинок літ. «А», погріб «ПГ».
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2010 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на недобудований житловий будинок літ. «А», погріб «ПГ», розташований в АДРЕСА_1
В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у позові ОСОБА_6 зазначає, що за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу набув право власності на спірну нерухомість і земельну ділянку. Власник земельної ділянки і спірної нерухомості до участі у справі судом не залучався, хоча суд вирішував питання про його права і обов’язки.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
У ст. 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Відповідно до довідки Запорізького МБТІ (без дати і вихідного №) у 1967 році ОСОБА_7 рішенням міськвиконкому виділялася земельна ділянка для будівництва по АДРЕСА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла (а.с.7).
Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 від 10 липня 2009 року на земельній ділянці, загальною площею 1666 кв.м, розташований недобудований житловий будинок „А”, площею 18,4 х 14,53, погріб „пг”, паркани (а.с.40-42).
Будь-які правоустановчі документи на ім’я ОСОБА_5 на право користування земельною ділянкою, на її забудову, тощо в матеріалах справи відсутні.
Доказів тому, що позивач являється спадкоємцем померлої, що він прийняв спадщину в установленому законом порядку, здійснив будівництво спірної нерухомості, останній суду не надавав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач за власні кошти на виділеній для будівництва ділянці побудував спірну будівлю, а тому на підставі ст.331 ЦК України набув на неї право власності.
Проте таких висновків суд дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому з ними не можна погодитись.
Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Цивільні права можуть виникати з рішення суду, як зазначено у ч.5 ст.11 ЦК України, лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.
ЦК України передбачає можливість виникнення права власності на підставі рішення суду у випадках, передбачених ст.ст.335, 376 та 392 ЦК України. Стаття 331 зазначеного кодексу, яка регулює порядок набуття права власності на новостворене майно, не передбачає можливості виникнення права на таке майно за рішенням суду.
Відповідно до ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, а згідно до змісту п.п.1 п.”б” ст. 31 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україна” прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів у порядку, встановленому законодавством, відноситься до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів визначені постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2008 року № 923 „Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів”.
Згідно ч.ч.1-3 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже забудоване нерухоме майно.
Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво відповідно до припису ч.1 ст.15 ЦК України може мати місце при наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Таким чином, загальною процедурою вирішення справ щодо самочинного будівництва є адміністративна процедура, а компетентними органами для її здійснення є орган місцевого самоврядування.
Враховуючи норми Закону України „Про основи містобудування” та Закону України „Про планування і забудову територій”, для вирішення питання про визнання за особою права власності на об’єкт нерухомого майна в тому разі, коли в прийнятті такого об’єкта в експлуатацію відмовлено, обов’язковою умовою є дотримання усіх визначених законом вимог та умов, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта.
Матеріали справи не містять жодних даних про звернення ОСОБА_4 до органу місцевого самоврядування з питання узаконення житлового будинку та про відмову цього органу у його вирішенні, як і даних про те, що відповідач по справі в особі Запорізької міської ради належним чином був повідомлений про місце і час розгляду справи.
Посилання у рішенні на письмову згоду представника відповідача із заявленим позовом належним чином не підтверджується, оскільки в якості відповідача у справі ОСОБА_8 зазначав Запорізьку міську раду, проте у судовому рішенні відповідачем зазначена Шевченківська районна адміністрація міста Запоріжжя. У долученій до справи заяві про визнання позову, викладеній на бланку районної адміністрації, відсутня дата, заява не зареєстрована у суді, як і ніким не завірена ксерокопія долученої до неї довіреності (а.с.62-63); за вимогами ч.4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання позивачем позову рішення про задоволення позову суд ухвалює лише за наявності для того законних підстав.
Доводи представника позивача про те, що оскаржуваним рішенням права апелянта не порушені, оскільки останній купив недобудований будинок і земельну ділянку після ухвалення рішення, не заслуговують на увагу.
На час ухвалення судового рішення за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 01.07.2008 року власником спірної нерухомості являвся ОСОБА_9 (а.с.82), правонаступником якого є апелянт ОСОБА_3 (а.с.87-95). Проте ОСОБА_9 до участі у справі судом не залучався, хоча суд вирішував питання, в тому числі, про його права і обов’язки.
Та обставина, що ОСОБА_3 являється власником нерухомості №45, а предметом спору був будинок №46”а” не спростовує доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Перевіркою комісії ОП ЗМБТІ встановлено, що житлові будинки №45 та №46”а” по вулиці Тепловій уявляють собою один і той же будинок (а.с.85-86). Зазначена обставина не оспорювалась представниками позивача і апелянта в суді апеляційної інстанції.
За таких обставин оскаржуване у справі рішення не можна визнати таким, що постановлено у відповідності з вимогами закону і матеріалами справи, а тому на підставі ст.309 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у позові.
Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2010 року у цій справі скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий :
Судді :