Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-7854/10 Головуючий у 1 інстанції: Васильченко В.В.
Суддя-доповідач: Бабак А.М.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Крилової О.В.
Суддів Бабак А.М.
Спас О.В.
При секретарі: Семенчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_3 на рішення Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 16 вересня 2010 року
У справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна об’єктом права спільної сумісної власності, поділ спільно нажитого майна, усунення перешкод у праві користування жилим приміщенням та вселення, -
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання загального спільного нажитого майна спільною власністю подружжя та його поділ, який в процесі розгляду справи уточнив, та визначився з позовними вимогами про визнання майна об’єктом права спільної сумісної власності, поділ спільно нажитого майна, усунення перешкод у праві користування жилим приміщенням та вселення.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 1988 по 2009 роки він перебував у шлюбі з ОСОБА_4
08.12.1988 р. вони, за кошти, які надали їх батьки у рівній сумі, придбали житловий будинок АДРЕСА_1
Будинок був старий та потребував ремонту. У 1990 році вони прийняли спільне рішення про розлучення та 19.11.1990 року, на вимоги відповідачки, уклали договір поділу майна, за яким у власність ОСОБА_4 перейшов житловий будинок, а він отримав 5000.00 карбованців. Однак, майже відразу після підписання договору вони помирилися та спільно проживали до початку 2009 року, тому вважає, що вказаний договір носив формальний характер. Гроші, які він отримав під час підписання договору, після примирення сторін, за спільним рішенням витратили на переобладнання будинку.
За час спільного проживання, за спільні кошти вони фактично зробили перебудову будинку та побудували нові господарські споруди. Згідно звіту спеціаліста в галузі нерухомості за 2009 рік, вартість будинку та господарський споруд склала 181 850 грн. У зв’язку з тим, що право власності на будинок зареєстровано за відповідачкою, приватизація земельної ділянки площею 0,15 га, на якій розташований будинок була здійснена також на її ім’я. Крім того, у період шлюбу, на ім’я ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,04 га.
Також, в період шлюбу, на підставі договору купівлі-продажу від 15.08.1997 року укладеного на ім’я позивача, сторонами був придбаний автомобіль ВАЗ 2109, 1992 року випуску, вартість якого складає 20 567,73 грн.
На теперішній час, відповідачка створює перешкоди у проживанні в будинку, та на пропозиції врегулювання спору мирним шляхом не реагує.
Посилаючись на зазначені обставини, просив суд визнати житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими спорудами об’єктом спільної сумісної власності подружжя, розділити його в натурі, визнавши право власності на Ѕ частку житлового будинку та Ѕ частку господарських споруд за ним. Розділити автомобіль ВАЗ 2109, 1992 року випуску, визнавши право власності за ним, залишивши йому вказаний автомобіль, а ОСОБА_4 сплатити Ѕ частку вартості автомобіля. Визнати дії відповідачки, щодо створення перешкод у праві проживання та користування будинком протиправними, зобов’язавши ОСОБА_4 утримуватися від цих дій та віддати йому ключі від вхідних дверей будинку.
Рішенням Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 16 вересня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності за кожним на Ѕ ідеальну частку легкового автомобіля марки ВАЗ 2109, 1992 року випуску, двигун НОМЕР_2 кузов НОМЕР_3 ХЕТЧБЕК, реєстраційний № НОМЕР_1, залишивши автомобіль в їх спільній частковій власності.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 3 630,50 грн., в якості компенсації за поліпшення майна ОСОБА_4
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, має місце невідповідність обставин, що мають значення для справи, при ухваленні рішення судом неправильно застосовані норми матеріального права, та не враховано, що за дев’ятнадцять років спільного проживання старий житловий будинок перебудований у сучасний, обладнаний всім необхідним майном, та поліпшення будинку у період з 1990 року по 2005 рік значно збільшило його у своїй вартості та складає 131 274.00 грн. із загальної вартості домоволодіння 181850.00 грн., що підтверджено висновком експертизи. За цих підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно п.2 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у визнанні домоволодіння АДРЕСА_1 об’єктом спільної сумісної власності подружжя, у визнанні права власності на Ѕ частку зазначеного домоволодіння, та вселенні у спірний будинок, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних, допустимих доказів щодо істотного збільшення у своїй цінності житлового будинку, оскільки відсутня порівняльна вартість об’єкта нерухомості на момент поділу майна та дійсної вартості на час розгляду справи по суті. Разом з цим судом зроблений висновок про те, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду за захистом порушеного права про визнання житлового будинку об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки будівництво було здійснено в 1990-2004 роках, що не заперечується сторонами та про це було відомо позивачу, однак до суду звернувся понад строк позовної давності та не ставив питання про його поновлення, а тому відмовив у задоволенні цих позовних вимог за недоведеністю та одночасно за пропуском строку позовної давності.
Разом з цим, судом зроблений висновок про те, що оскільки поліпшення житлового будинку з господарськими спорудами все ж таки відбулося в період знаходження сторін у шлюбі, стягнув компенсацію на користь позивача у сумі 3630.50 грн., виходячи із загальної вартості поліпшення житлового будинку 7261.00 грн.
Із врахуванням того, що в частині поділу автомобіля позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки шлюб між сторонами розірвано у 2009 році, судом здійснено поділ автомобіля виходячи із положень ст.183,365 ЦК України, із врахуванням того, що відповідач надала згоду на компенсацію частки автомобіля, однак позивачем не внесена сума компенсації на депозитний рахунок суду, тому визнав ідеальні частки на автомобіль по Ѕ частці за ОСОБА_3 та ОСОБА_4
Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погодитися не може.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає, при його ухваленні судом неповно з’ясовані обставин, що мають значення для справи, має місце невідповідність висновків суду обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим, рішення суду підлягає скасуванню у відповідності до вимог ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у шлюбі з 23 квітня 1988 року по 31 березня 2009 року (а.с. 4,7).
За час спільного проживання ними придбано житловий будинок АДРЕСА_1 який 16.11.1990 року між ними поділено, про що укладено договір поділу сумісного майна, та за яким право власності на житловий будинок перейшло на ОСОБА_4, а ОСОБА_3 отримав компенсацію у сумі 5000 карбованців (а.с. 4а).
Звертаючись до суду із позовом про визнання домоволодіння № 162, що розташоване по вул. Червоноармійській в м. Кам’янка – Дніпровська Запорізької області спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_3 зазначав, що після проведення поділу будинку він через один місяць повернувся до ОСОБА_4 та разом прожили 19 років до 2009 року. Кошти, які були отримані ним в якості компенсації при поділі будинку у сумі 5000 карбованців він повернув у сім’ю та вони були витрачені на поліпшення житлових умов, перебудову та переобладнання будинку.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшовши висновку, що поліпшення житлового будинку відбулося під час спільного проживання подружжя в період з 1990 року по 2005 рік, залишив поза увагою, що відповідно ст. 62 Сімейного кодексу України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Сторони не заперечують, що станом на листопад 1990 року будь-яка оцінка житлового будинку не проводилася, а в договорі поділу зазначена сума 5000 карбованців, як компенсація ОСОБА_3 вартості Ѕ частки житлового будинку, яка самостійно визначена сторонами. Відповідно висновку судової-будівельної експертизи № 1339 від 17.08.2010 року вартість будівельних робіт по поліпшенню спірного житлового будинку та господарських споруд станом на 2005 рік становить 131 274.00 грн.(а.с.86-88), а тому не можна визнати, що домоволодіння не збільшилося у своїй вартості за період спільного проживання подружжя ОСОБА_3.
Вирішуючи спір, суд неправильно витлумачив норми ст. 261 ЦК України та неправильно застосував наслідки пропуску позовної давності.
Шлюб між сторонами розірвано у березні 2009 року, після чого вони стали проживати окремо один від одного. Поліпшення житлового будинку та збільшення його у своїй вартості було здійснено подружжям внаслідок їх спільної праці та затрат в період знаходження у шлюбі, а відповідно ксерокопії технічного паспорту на будинок, всі новобудови зареєстровані у 2005 році (а.с.19-22), що визнається сторонами. З позовом про захист свого порушеного права ОСОБА_3 звернувся у січні 2010 року, тобто в межах строків позовної давності.
Таким чином, неправильним є застосування судом першої інстанції строку позовної давності, та неправильним висновок суду щодо недоведеності позивачем вимог про визнання житлового будинком об’єктом спільної сумісної власності подружжя.
Відповідач ОСОБА_4 ні в суді першої інстанції, ні при перегляді рішення у суді апеляційної інстанції не спростувала доводи позивача про те, що після поділу житлового будинку у 1990 році, ОСОБА_3 повернувся до неї, повернув до сімейного бюджету отримані ним від поділу будинку кошти, які ними були вкладені в поліпшення будинку, будівництво прибудов, тощо.
З матеріалів справи вбачається, що за рішенням виконавчого комітету Кам’янсько-Дніпровської міської ради № 301 від 18.12.2001 року ОСОБА_4 було надано дозвіл на оформлення права власності на самочинно збудовані господарський блок, гараж, теплицю, господарські приміщення, туалет (а.с.6), а відповідно технічного паспорту, вони введені в експлуатацію у 2005 році (а.с. 19-21).
Таким чином, навіть за наявності договору поділу майна між подружжям 16.11.1990 року не можна визнати, що спірний житловий будинок є особистою приватною власністю ОСОБА_4, в розумінні ст. 57 СК України, оскільки житловий будинок був придбаний подружжям за час знаходження подружжя у шлюбі, у грудні 1988 року, при його поділі у 1990 році шлюб розірваний не був, та в період з 1990 року по 2009 рік він значно збільшився у своїй вартості внаслідок спільних трудових затрат подружжя, а тому є об’єктом спільної сумісної вартості подружжя.
Відповідно ч.1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Таким чином, житловий будинок АДРЕСА_1, підлягає поділу по Ѕ частці кожному, із визнанням права власності по Ѕ частці за ОСОБА_3, та ОСОБА_4
Враховуючи, що із задоволенням позову ОСОБА_3 в цій частині, він набув право власності на Ѕ частку житлового будинку, підлягають задоволенню і його позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю, та він підлягає вселенню у житловий будинок АДРЕСА_1
Разом з цим, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 про поділ житлового будинку в натурі є передчасними і не можуть бути задоволені, оскільки як при розгляді справи у суді першої інстанції так і при перегляді рішення суду в апеляційному порядку, сторонами, у відповідності до вимог ч.1 ст. 143 ЦПК України не заявлялося клопотання про проведення судової будівельно-технічної експертизи щодо можливих варіантів поділу будинку, така експертиза не проведена, та її висновок в матеріалах справи відсутній. Без проведення даної експертизи та визначення можливих варіантів поділу будинку, не можливий поділ житлового будинку в натурі.
Колегія суддів вважає, що позивачем не втрачена можливість звернення до суду із позовом про поділ будинку в натурі, з урахуванням тих обставин, що правовідносини сторін змінюються даним рішенням і набувають режиму спільної часткової власності, а не спільного майна подружжя. Тому поділ будинку в натурі можливий за наявності відповідних позовних вимог, пред’явлених з інших підстав, висновку будівельно-технічної експертизи, проведеної у судовому порядку.
Враховуючи наведені обставини, та у відповідності із роз’ясненнями, що містяться у п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" судова колегія дійшла висновку щодо можливості вирішення спору про поділ житлового будинку шляхом визнання ідеальних часток подружжя в будинку, без його реального поділу з залишенням житлового будинку № 162, що розташований по вул. Червоноармійській в м. Кам’янка – Дніпровська Запорізької області майна у їх спільній частковій власності.
Наряду з цим, не може погодитися колегія суддів із висновком суду першої інстанції щодо поділу автомобіля ВАЗ 2109 реєстраційний номер НОМЕР_1 за ідеальними частками.
Вирішуючи спір в цій частині позовних вимог, суд встановивши, що відповідач ОСОБА_4 не заперечує проти грошової компенсації Ѕ частки автомобіля, відмовив у стягненні компенсації на її користь, мотивуючи свій висновок тим, що позивачем не внесена сума грошової компенсації на депозитний рахунок суду, та визнав право власності на автомобіль в ідеальних частках по Ѕ кожному.
Однак, відповідно ч.2 ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Встановивши, що сторони не заперечують проти грошової компенсації, виходячи із вартості автомобіля 20567.73 грн., що підтверджено висновком судової авто товарознавчої експертизи № 70 від 26.09.2009 року, суд першої інстанції, в порушення вимог ч.4 ст. 10 ЦПК України, суд не роз’яснив ОСОБА_3 його право на внесення компенсації у сумі вартості Ѕ частки автомобіля, чим не сприяв всебічному і повному з’ясуванню обставин справи.
Враховуючи, що як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, відповідач ОСОБА_4 не заперечує проти компенсації Ѕ частки вартості автомобіля, позивач погоджується на компенсацію у сумі 10283.87 грн., колегія суддів вважає, за можливе поділити автомобіль ВАЗ 2109, 1992 року випуску, двигун НОМЕР_2 кузов НОМЕР_3 хетчбєк, реєстраційний № НОМЕР_1, залишивши його у власності ОСОБА_3, та стягнувши з нього на користь ОСОБА_4 компенсацію у сумі 10 283.87 грн.
Таким чином, враховуючи всі наведені обставини справи, та оцінивши їх в сукупності згідно вимог ст. 10,60,212 ЦПК України, судова колегія прийшла до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в частині визнання домоволодіння № 162, що розташований по вул. Червоноармійській в м. Кам’янка – Дніпровська Запорізької області спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на нього по Ѕ частці за кожним, усунення ОСОБА_3 перешкод у користуванні власністю шляхом його вселення в будинок, залишення у власності автомобіля, із стягненням на користь ОСОБА_4 компенсації Ѕ частки вартості автомобіля, та про відмову у задоволенні позову в частині поділу житлового будинку в натурі.
Керуючись ст. ст. 307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 16 вересня 2010 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна об’єктом права спільної сумісної власності, поділ спільно нажитого майна, усунення перешкод у праві користування жилим приміщенням та вселення задовольнити частково.
Визнати житловий будинок АДРЕСА_1 спільної сумісною власністю подружжя ОСОБА_4.
Поділити житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими спорудами, визнавши право власності на Ѕ частину за ОСОБА_3 та залишивши у власності ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину зазначеного житлового будинку з господарськими спорудами.
Поділити автомобіль ВАЗ 2109, 1992 року випуску, двигун НОМЕР_2 кузов НОМЕР_3 хетчбєк, реєстраційний № НОМЕР_1, залишивши його у власності ОСОБА_3, та стягнувши з нього на користь ОСОБА_4 компенсацію у сумі 10 283.87 грн.
Усунути перешкоди ОСОБА_3 у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом вселення.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: