№ 2-4551/2010
ЯЛТИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД
А В Т О Н О М Н О Ї Р Е С П У Б Л І К И К Р И М
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
1 грудня 2010 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого – судді БІЛЮНАСА В.Ю.,
при секретарі КУЦЕНКО Є.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ялта цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Ялтинського відділення Кримської республіканської філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», за участю третьої особи – приватного нотаріуса Ялтинського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_5, про визнання договору іпотеки недійсним,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з вимогами про визнання недійсним договору іпотеки від 21 лютого 2007 року (реєстровий № 194), укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»; скасування заборони відчуження нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 і ОСОБА_4, накладеної приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу ОСОБА_5 21 лютого 2007 року, та виключення з Державного реєстру іпотек запису про іпотеку зазначеного нерухомого майна.
Мотивуючи свої вимоги зазначав, що оспорюваний договір порушує права його малолітніх онуків – ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які мають право проживання у квартирі, переданій в іпотеку. Наголошував, що вчинення такого правочину за відсутності згоди органу опіки та піклування є протиправним.
Представник Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» (публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк») проти позову заперечував та зазначав, що відповідно до третейського застереження, яке міститься в оспорюваному договорі іпотеки, справа підлягає розгляду в третейському суді. Наголошував, що оскільки малолітні доньки іпотекодавця не були власницями квартири, яка передана в іпотеку, та не були у ній зареєстровані, згода органу опіки та піклування на укладання спірного договору не потребувалася. Просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності.
ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надіслали на адресу суду клопотання, в яких просили розглянути справу на розсуд суд.
Оскільки приватний нотаріус ОСОБА_5, яка посвідчила оспорюваний договір, не має юридичної зацікавленості у результатах вирішення справи і реалізації ухваленого у ній рішення, суд визнав можливим розглянути справу за її відсутності.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши надані сторонами докази, дослідивши обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено такі факти (обставини) та відповідні їм правовідносини.
21 лютого 2007 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 (іпотекодавці) та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (надалі перейменованим у публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк») було укладено договір іпотеки (реєстровий № 194), за умовами якого іпотекодавці передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Квартира належить іпотекодацям на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконавчим комітетом Ялтинської міської ради та зареєстрованого комунальним підприємством Ялтинське бюро технічної інвентаризації 29 травня 1998 року. Накладено заборону відчуження нерухомого майна. До Державного реєстру іпотек внесено відповідний запис (а. с. 10-16).
ОСОБА_4 має двох малолітніх доньок – ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2. Позивач є батьком іпотекодавця ОСОБА_4 та дідом малолітніх ОСОБА_6 і ОСОБА_8 Наведені обставини підтверджуються відповідними свідоцтвами про народження (а. с. 17-19).
За змістом ст. 258 СК України дід має право на самозахист внуків. Він також має право звернутися за захистом їх прав та інтересів до суду без спеціальних на те повноважень.
За таких підстав, суд знаходить ОСОБА_1 належним позивачем.
Декларацією прав дитини, затвердженою резолюцією Генеральної асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 20 листопада 1959 року № 1386 (XIV), передбачено, що дитині повинно належати право на належне житло.
Приєднавшись до Конвенції про захист прав дитини (ратифікована постановою Верховною Радою України від 27 лютого 1991 року № 789-XII), Україна взяла на себе обов’язок докласти всіх можливих зусиль до того, щоб жодна дитина не була об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на недоторканність житла. При цьому, дитина має право на захист від такого втручання або посягання.
Відповідно до частини першої ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом. Наведене положення кореспондує з частиною першою ст. 156 ЖК України, зі змісту якої вбачається, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, користуються жилим приміщенням нарівні з власником. До членів сім'ї наймача (в розумінні ЖК України) належать, в тому числі й діти (частина друга ст. 64).
Згідно з частиною третьою ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.
За змістом частин другої, третьої ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти – члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником (наймачем). Саме на органи опіки та піклування покладено обов’язок щодо здійснення контролю за додержанням батьками житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень.
Частини друга – четверта ст. 12 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», який суд в силу ст. 10 СК України та частини 8 ст. 8 ЦПК України застосовує за аналогією, зазначають, що зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень є неприпустимим. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.
Аналіз наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави стверджувати, що оспорюваний договір іпотеки не у повній мірі відповідає вимогам закону та порушує право на житло малолітніх ОСОБА_6 і ОСОБА_7, яке підлягає захисту.
Відповідно до частини першої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, що передбачені ст. 203 ЦК України. В силу частини шостої ст. 203 ЦК України правочин, який вчинюється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх дітей.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що договір іпотеки від 21 лютого 2007 року (реєстровий № 194) підлягає визнанню недійсним.
В силу частини першої ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Оскільки наслідком договору іпотеки стало накладення заборони відчуження нерухомого майна та внесення відповідного запису до Державного реєстру іпотек, позовні вимоги в частині скасування заборони та виключення запису з реєстру також підлягають задоволенню.
Водночас, суд вважає помилковим посилання позивача на приписи ст. 177 СК України та ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», оскільки наведені правові норми регулюють правовідносини щодо майна дитини й не можуть бути застосовані до правовідносин із відчуження жилого приміщення, стосовно якого у дитини є право користування (а ні право власності).
Суд не приймає до уваги посилання представника банка стосовно реєстрації місця проживання малолітніх дітей на момент вчинення оспорюваного правочину за іншою адресою, оскільки відповідно до частини першої ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є придатне для проживання приміщення, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Судом встановлено, що в період з 8 грудня 1995 року по 28 грудня 2006 року та з 10 квітня 2008 року до цього часу місце проживання ОСОБА_4 (мати малолітніх ОСОБА_6 і
ОСОБА_7) зареєстровано у квартирі АДРЕСА_1. Наведена обставина підтверджує той факт, що спірна квартира використовувалася як місце проживання матері та її дітей. Факт зняття з реєстрації на період укладання договору іпотеки, на думку суду, не призводить до втрати квартирою статусу житла названих осіб.
Не є переконливими і твердження представника банку, що справа не підлягає розгляду в суді загальної юрисдикції, оскільки, на його думку, предметно підсудна третейському суду з огляду на наявність третейського застереження у договорі іпотеки (ст. 5 договору).
За змістом ст.ст. 2, 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода – це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. Третейська угода може бути укладена, в тому числі, у вигляді третейського застереження в договорі.
Оскільки позивач не є стороною третейської угоди (договору іпотеки, в якому міститься третейське застереження), він не може бути стороною третейського розгляду.
Крім того, з пункту 7 частини першої ст. 6 Закону України «Про третейські суди» випливає, що справи, які виникають із цивільних правовідносин у спорах щодо нерухомого майна, третейському суду не підвідомчі.
Суд також не знаходить підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності.
Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України).
Встановлено, що позивач дізнався про порушення прав своїх малолітніх онук з рішення Ялтинського міського суду АРК, ухваленого 5 серпня 2010 року у цивільній справі № 2-1096/2010. Отже, строк для звернення до суду ним порушений не був.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 29, 203, 215, 256, 257, 261, 405 ЦК України,
ст.ст. 10, 258 СК України, ст.ст. 64, 156 ЖК України ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», ст.ст. 8, 209, 212-215 ЦПК України , суд
в и р і ш и в :
Позов ОСОБА_1 – задовольнити.
Визнати недійсним договір іпотеки від 21 лютого 2007 року (реєстровий № 194), укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_4 з однієї сторони та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» з іншої сторони.
Скасувати заборону відчуження нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1 Автономної Республіки Крим, що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_4, накладений приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 21 лютого 2007 року (зареєстровано в реєстрі під № 4532760).
Виключити з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку (підстава обтяження – іпотечний договір від 21 лютого 2007 року, реєстровий № 194) нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1, внесений приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 21 лютого 2007 року (реєстраційний № 4532835).
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду АРК в порядку та строки, передбачені ст.ст. 294-296 ЦПК України.
С у д д я –