Справа №2- 89/2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

      9 листопада 2010 року                                                     Шепетівський міськрайонний суд

Хмельницької області в складі:

                                                      головуючого   –  судді Березової І.О.

                                                      при секретарі                 Стецюк Г.М,

                                            з участю прокурора                 Буйніцької Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Шепетівка

цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до

комунального підприємства „Житлосервіс”, Шепетівської міської ради Хмельницької області,

третя особа на стороні відповідачів – Хмельницька регіональна філія Центру державного земельного кадастру Державного комітету України по земельних ресурсах,  

про визнання права власності на гараж, стягнення моральної та матеріальної шкоди ,

В С Т А Н О В И В:

        Позивач ОСОБА_1 в поданій до суду позовній заяві просить:

 1.Встановити факт законності видачі правовстановлюючих документів на будівництво гаражу мешканцем ОСОБА_2 на прибудинковій території будинку АДРЕСА_2 з наступною реєстрацією у МБТІ і Шепетівській міській раді.

2. Визнати незаконним п. 32 рішення № 279 від 20.11.2003 року Шепетівської міської ради «Про індивідуальне будівництво у районі» і відмінити його.

3. За причиною смерті позивача ОСОБА_2 визнати за ОСОБА_1 (її дочкою) право власності на гараж, розташований на прибудинковій території будинку АДРЕСА_2, і зобов’язати Шепетівську міську раду видати  свідоцтво про право власності на гараж на ім’я ОСОБА_1

4. Зобов’язати інспекцію з земельних ресурсів при Шепетівський міській раді видати правовстановлюючий документ - Державний акт на право довготривалого користування земельною ділянкою за ОСОБА_1

5. Усунути перешкоди у здійсненні права власності на нове майно – гараж, на який у позивача є усі правовстановлюючі документи;

6.Стягнути з відповідачів матеріальну шкоду, яка вона буде уточнювати в судовому засіданні.

        В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що у грудні 2008 року її мати, ОСОБА_2, звернулась до Шепетівського міськрайонного суду з позовом до Шепетівського КП „Житлосервіс”, Шепетівської міської ради про визнання права власності на гараж, який розташований на прибудинковій території багатоквартирного будинку АДРЕСА_2, вказала на правові підстави заявлених ОСОБА_2 вимог, а саме: наявність рішення № 185 від 15.06.1995 року Шепетівського виконкому  про виділення земельної ділянки для будівництва гаражу, наявності технічних умов розташування гаражу з внесенням його до плану прибудинкової території та до архітектурного плану м. Шепетівка від 27.06.1995 року, акту від 15.10.1999 року про прийом в експлуатацію  гаражу, який був зареєстрований  в Шепетівському міськвиконкомі 27.10.1999 року за № 261 та технічного паспорту на гараж від 20.09.1999 року, виданого Шепетівським МБТІ.

        ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Її дочка, позивач по справі ОСОБА_1, як спадкоємець за законом, прийняла спадщину та вступила в управління майном спадкодавця, в яке входить, на її думку, і гараж, та звернулась до суду з такими самими позовними вимогами щодо визнання права власності на спірний гараж.

    Позивач посилається на те, що відповідачами порушуються її права, інтереси членів її сім’ї та, за наявності правовстановлюючих документів на гараж, чиняться перешкоди у видачі їй свідоцтва про право власності на спірний гараж, а тому просила задовольнити її вимоги та  стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 7 000 грн. та матеріальну шкоду в сумі 4 850 грн. 64 коп.

    В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свій позов підтримала, відмовилась від частини своїх вимог, уточнила їх та просила після смерті її мами ОСОБА_2 визнати за нею право власності на спірний гараж та видати свідоцтво про право власності на своє ім’я, стягнути з відповідача   моральну шкоду в сумі 7 000 грн . та матеріальні витрати по справі в сумі 4 850 грн. 64 коп. з врахуванням витрат на проїзні документи за період з 20.07.2010 року до дня останнього судового засідання та судові витрати по справі.   Додатково пояснила, що за сімейними обставинами з 1999 року до 2003 року вони з матір’ю не виконували подальші дії з оформлення   права власності на гараж.

    Прокурор Буйніцька Г.Г. просила позовні вимоги позивача ОСОБА_1 задовольнити.

    Представник відповідача Шепетівської міської ради Біскупська Ю.В. позов не визнала, посилаючись на відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача ОСОБА_1

    Представник відповідача Шепетівського   комунального підприємства „Житлосервіс” Куций В.М. просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, оскільки вважає їх необґрунтованими.

    Представник третьої особи Хмельницька регіональна філія Центру державного земельного кадастру Державного комітету України по земельних ресурсах Медянцев В.Є. поклався на розсуд суду.

    Вислухавши сторони, допитавши свідків, спеціалістів, оглянувши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за нею права власності на гараж в порядку спадкування після смерті її мами ОСОБА_2 не підлягають задоволенню. Суд приймає відмову позивача від частини своїх інших вимог і в цій частині провадження у справі підлягає закриттю.

    Суд, відповідно до вимог ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України, розглядає справу у межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

    Як встановлено в судовому засіданні на підставі огляду матеріалів інвентаризаційної справи № 260 Шепетівського МБТІ на будинковолодіння АДРЕСА_2, на підставі рішення виконкому Шепетівської міської ради від 19 липня 1964 року земельна ділянка по АДРЕСА_2 загальною площею 1720 кв.м з розташованим на ній житловим багатоквартирним будинком була зареєстрована за будинкоуправлінням № 3 Казатинської дистанції будівель і споруд (пізніше - Казатинська дистанція цивільних споруд та водопостачання).

    Мешканка цього будинку, яка проживала у квартирі  №1 – ОСОБА_2, яка була мамою позивача, як ветеран Великої Вітчизняної війни, отримала дозвіл на будівництво ,гаражу на прибудинковій території, що підтверджується рішенням виконкому Шепетівської міської ради за № 185 від 15.06.1995 року, згідно якого останній дозволялося будівництво гаража розміром 4 х 6 м по АДРЕСА_2 на своїй земельній ділянці.

        Будівництво гаражу членами сім’ї ОСОБА_2 тривало до 1999 року. Як вказує в судовому засіданні позивач ОСОБА_1, на протязі   всього будівництва гаражу претензії до забудовників гаражу пред’явлені не були, оскільки відповідними службами регулярно проводилися перевірки будівництва гаражу.

        Відповідно до акту прийняття до експлуатації індивідуального домоволодіння побудований ОСОБА_2 гараж 27.10.1999 року був прийнятий до експлуатації.                   20.09.1999 року гараж, розташований по АДРЕСА_2, був зареєстрований в Шепетівському МБТІ за власником ОСОБА_2

        Позивач вважає, що закінчення будівництва гаражу, прийняття його до експлуатації та реєстрація його в БТІ є правовстановлюючими документами на гараж і у її мами, ОСОБА_2,  виникло право власності на гараж з моменту прийняття його до експлуатації і реєстрації у виконкомі Шепетівської міської ради.

        Отримавши технічний паспорт на гараж, ОСОБА_2, за словами позивача ОСОБА_1, за поважними сімейними обставинами не змогла своєчасно отримати свідоцтво про право власності на гараж.    

        15.01.2004 року дочка ОСОБА_2 – ОСОБА_1 звернулася до Шепетівської міської ради (відділ БТІ) із заявою про отримання свідоцтва про право власності на гараж. В усній формі отримала відмову.

    Як вбачається з оглянутих судом матеріалів інвентаризаційної справи № 260 Шепетівського МБТІ на будинковолодіння АДРЕСА_2, позивачу ОСОБА_1 та її чоловікові ОСОБА_8 на підставі договору дарування  від 1 червня 1995 року належать 38/100 частин квартири АДРЕСА_1, яку подарував їм ОСОБА_9 Договір посвідчений державним нотаріусом Шепетівської державної контори Петровською Л.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1693.

     Відповідно до договору купівлі-продажу частини квартири від 25 жовтня 1999 року, укладеному між позивачем ОСОБА_1, з однієї сторони,  та ОСОБА_11 і ОСОБА_12, з другої сторони, посвідченим приватним нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу Петровською Л.О. і зареєстрованим у реєстрі за №  3107, ОСОБА_1 належить 62/100 квартири АДРЕСА_1,

    Крім того, в цьому самому будинкові позивачці ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 12 вересня 1996 року, укладеному між нею, з однієї сторони, та  ОСОБА_13, ОСОБА_14, з другої сторони, належить кв. № 1. Договір посвідчений державним нотаріусом Шепетівської державної нотаріальної контори Петровською Л.О. та зареєстрований в реєстрі за № 445.

    Відповідно до договору дарування від 30 березня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Шепетівської державної контори Петровською Л.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 1088, позивачу ОСОБА_1 належить квартира № 4 в цьому ж самому будинку за АДРЕСА_2.

    Згідно акту приймання-передачі відомчого житлового фонду в комунальну власність від 1 серпня 2001 року комісія, що була створена на підставі розпорядження  № 151-Р від 4.09.2000 року Шепетівської міської ради, провела обстеження житлового будинку АДРЕСА_2, що належав Козятинській дистанції цивільних споруд та водопостачання, і зазначила в акті, що Козятинська дистанція цивільних споруд та водопостачання передала виконкому Шепетівської міської ради документацію на вказаний будинок, тобто зазначений житловий будинок, який відносився до відомчого житлового фонду Козятинської дистанції цивільних споруд та водопостачання, був переданий на баланс КП „Житлосервіс”.

    Будинок у два поверхи розташований на земельній ділянці загальною площею 1 720 кв.м., на якій також розташовані два сараї, вбиральня та огорожа. Документів, які містили б дані про наявність на земельній ділянці прибудинкової території іншої будівлі або гаражу, окрім зазначених, у вказаних матеріалах інвентаризаційної справи відсутні. Надані позивачем ОСОБА_1 копії матеріалів інвентаризаційної справи, на аркушах 15,16 цивільної справи № 2-89/2010 року( т.1 ), не відповідають оглянутим в судовому засіданні оригіналам вказаних сторінок інвентаризаційної справи Шепетівського МБТІ № 260.

     Відповідно до витягу  з рішення виконкому Шепетівської міської ради народних депутатів №  185 від 15.06.1995 року матері  позивача ОСОБА_2 було дозволено будівництво гаража розміром 4 х 6 м по АДРЕСА_2 на своїй земельній ділянці .  

    20.09.1999 року Шепетівським МБТІ був оформлений технічний паспорт на гараж № 46 по вул. Залізничній, власником якого зазначена  ОСОБА_2

    З оглянутих судом документів технічного паспорту вбачається, що збудований гараж має більші розміри: 4,9 х 6,30 м, та має два поверхи, загальна площа будівлі 30,9 кв. м,  фундамент гаражу - кам’яний, стіни з цегли, площа по внутрішньому обміру – 49,8 кв. м.

    Разом з тим, 27.10.1999 року згідно рішення виконкому Шепетівської міської ради № 261 на підставі акту про прийняття до експлуатації індивідуального домоволодіння побудований ОСОБА_2 гараж розміром 6,3 х 4,4 м з площею забудови 25 кв.м  приймальною комісією прийнятий до експлуатації.

        Однак згідно акту вибору при обстеженні гаражу, затвердженого  п. 31 рішення виконкому Шепетівської міської ради від 20.11.2003 року № 279, було встановлено, що фактично розміри гаража становлять 4,9 х 6.3 м в два поверхи з площею забудови 30,9 кв. м. У зв’язку із виявленими обставинами, рішенням виконкому Шепетівської міської ради від 20.11.2003 року № 279 (п.32) було зобов’язано ОСОБА_2 привести гараж, розташований на прибудинковій території будинку № 46, що по вул. Залізничній в м. Шепетівка Хмельницької області у термін до 20.12.2003 року у відповідність з рішенням Шепетівського міськвиконкому № 185 від 15.10.1995 року , оскільки наданий розмір забудови  складав 4,0 х 6,0 м. У разі невиконання даного рішення було зобов’язано Шепетіський КП „Житлосервіс” у термін до 20.01.2004 року звернутись до Шепетівського міськрайонного суду  з питанням знесення даного гаражу за рахунок ОСОБА_2

        Позивач ОСОБА_1, яка була опікуном ОСОБА_2, у квітні 2004 року звернулась до Шепетівського міського відділу земельних ресурсів з заявою щодо приватизації земельної ділянки під гаражем по АДРЕСА_2.

        Відповідно до копії відповіді від 5.04.2004 року № 303-Л (а.с.61, т. 1) Шепетівський міський відділ земельних ресурсів в черговий раз повідомив позивачці, що приватизувати земельну ділянку під гаражем по АДРЕСА_2, неможливо, оскільки цей гараж розташований на прибудинковій території, яка не підлягає поділу на місцевості. Виділення частки земельної ділянки власникам квартир і нежитлових приміщень не дозволяється.

        Як пояснила позивач ОСОБА_1, вона неодноразово зверталась до Шепетівської міської ради, Шепетівського МБТІ з питання реєстрації права власності на спірний гараж. Однак останні відмовляли їй.

        Представник Шепетівського МБТІ в судове засідання не з’явився, хоча неодноразово викликався в судові засідання.

        Таким чином, в судовому засіданні доведено, що ОСОБА_2 та членами її сім’ї гараж побудований не у відповідності із розмірами будови, зазначеної у рішенні Шепетівського міськвиконкому № 185 від 15.10.1995 року, а за значно з більшими розмірами. Такий новозбудований об’єкт нерухомого майна в подальшому не був затверджений відповідним уповноваженим на те державним органом, на нього не видано свідоцтво про право власності і не внесено в державний реєстр прав власності на нерухоме майно.

        Що стосується наданої прокурором довідки виконкому Шепетівської міської ради від 30.09.2010 року за № 74-П про те, що спільна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка була подана до міської ради в 1995 році, знищена згідно з актом про виділення до знищення документів, які не підлягають збереженню, від 26.02.2000 року, яким погоджений в Хмельницькому обласному архіві протоколом № 8 від 30.09.2004 року, то суд не може її взяти до уваги, оскільки стороною позивача не надано інших належних і допустимих доказів в підтвердження зазначеного у довідці, не здобуто таких і судом. Разом з тим, рішенням виконкому Шепетівської міської ради №  185 від 15.06.1995 року матері  позивача ОСОБА_2 було дозволено будівництво гаража розміром 4 х 6 м по АДРЕСА_2, яке ні ОСОБА_2, ні позивачем по справі не було оскаржене. Вони продовжували будувати гараж не у відповідності із встановленими рішенням виконкому розмірами.

        Як зазначив в судовому засіданні допитаний в якості спеціаліста начальник управління містобудування і архітектури в м. Шепетівка ОСОБА_15., при будівництві гаражу були порушені норми забудови, які не відповідають зазначеним у рішенні виконкому.  

        Допитаний в судовому засіданні в якості спеціаліста заступник начальника інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області ОСОБА_16, підтвердив,  що акт  про прийняття гаражу в експлуатацію складений з порушеннями, оскільки в акті не зазначені дійсні розміри гаража та поверхи, і дозволів на це позивач не має. Крім того, не має документів, які підтверджують зазначені в ньому дані, оскільки відсутня технічна документація, не має даних про згоду власника земельної ділянки та інше.

        Суд бере до уваги  пояснення   зазначених осіб, оскільки вони підтверджується наступним.

        Законом України „Про планування і забудову територій” (далі - Закону) визначено основні вимоги і правила щодо одержання дозволу на будівництво, дозволу на виконання будівельних робіт, порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів.

        Відповідно до ст.15 Закону встановлено, що проект забудови території визначає організацію будівництва. Проект забудови території погоджується та затверджується як проектна документація в порядку, визначеному законодавством.

        Ч. 6 статті 23 цього Закону передбачено, що будівництво об’єктів містобудування здійснюється згідно з вимогами законодавства та відповідно до затвердженої проектної документації.

        Статтею 24 Закону передбачено порядок вирішення питань забудови земельної ділянки, згідно якого замовник, що має намір забудови належної йому на праві власності або користування земельної ділянки, звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) щодо намірів забудови земельної ділянки, в якій зазначаються призначення будівлі, споруди, орієнтовні характеристики забудови. Орган місцевого самоврядування визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки місцевим правилам забудови населеного пункту, містобудівній документації. Фізична або юридична особа, яка подала заяву(клопотання) про намір забудови на земельній ділянці, що перебуває у її власності або користуванні, має право на одержання вихідних даних для проектування об’єкта містобудування, складовими яких є містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки, технічні умови щодо інженерного забезпечення об’єкта містобудування, завдання на проектування (ст.. 27).

        Проектна документація на будівництво об’єктів містобудування розробляється згідно з вихідними даними на проектування з дотриманням вимог державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови та затверджується замовником в установленому законом порядку. Порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації на будівництво об’єктів містобудування встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань архітектури та містобудування (ст. 28 Закону).

        Статтею 28 Закону передбачено отримання замовником дозволу на виконання підготовчих робіт для організації та підготовки будівельного майданчику до початку виконання будівельних робіт з будівництва об’єкта.

        Статтею 28-1 Закону  передбачено отримання замовником дозволу на виконання підготовчих робіт для організації та підготовки будівельного майданчику до початку виконання будівельних робіт з будівництва об’єкта.

        Згідно ст. 29 цього Закону, дозвіл на виконання будівельних робіт – це документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих і будівельних робіт, підключення об’єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, дозвіл на будівництво об’єкта видається виконавчими органами відповідних місцевих рад, а дозвіл на виконання будівельних робіт інспекціями державного архітектурного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів.

        Ці ж положення законодавства закріплені і в постанові Кабінету МінстрівУкраїни № 1104 від 30.09.2009 року, якою затверджений Порядок надання дозволу на виконання підготовчих і будівельних робіт.

        Статтею 30-1 Закону передбачений порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів – на підставі сертифіката відповідності, виданого інспекціями ДАБК, який засвідчує відповідність закінченого будівництвом об’єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам та правилам. Для одержання сертифікату відповідності замовник подає до інспекції ДАБК письмову заяву та перелік необхідних документів.

        Відповідно до ст. 31 Закону та ст. 10 Закону України „Про архітектурну діяльність” державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади – Державна архітектурно-будівельна інспекція та її територіальні органи.

        Закінчені будівництвом об’єкти відповідно до ст. 30-1 ЗУ „Про планування і забудову територій” , ст. 18 ЗУ „Про основи містобудування” підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому КМ України.

        Згідно п.1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затвердженого постановою КМ України  № 923 від 08.10.2008 року, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів здійснюється на підставі свідоцтва про відповідність  збудованого об’єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, що видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

        Такі докази суду не надані (погоджена в установленому порядку проектна документація, рішення виконкому про надання дозволу на будівництво гаражу за новими розмірами або про внесення змін у рішення виконкому Шепетівської міської ради, дозвіл інспекції ДАБК на виконання робіт, висновки відповідних державних органів – відділу архітектури та будівництва, тощо).

        Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні вказав, що акт  прийняття гаражу в експлуатацію складений був на підставі рішення виконкому Шепетівської міської ради, і на підставі цього рішення гараж був прийнятий до експлуатації. Не заперечував, що гараж мав інші розміри, які не зазначені у цьому рішенні.

        Рішення про прийняття гаражу в експлуатацію та акт технічного паспорту для подальшого оформлення права приватної власності, спадкодавцем не зареєстрований в установленому порядку, поважних причин цього суду не надано (акт складений у 1999 році, спадкодавець померла  у 2009 році, як на причину, за якою за спадкодавцем не зареєстровано право власності, позивач вказала – тяжкі сімейні обставини ).

        Постановою КМ України №1035 від 9.09.2009 року затверджено Тимчасовий порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу з господарським спорудами і будівлями, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт і сторона позивача не позбавлена можливості скористатися своїм правом на звернення до  уповноважених органів місцевого самоврядування з цього питання.

        Відповідно до   Положення про Державно-архітектурно-будівельну інспекцію виключно до компетенції інспекції віднесено видача та реєстрація у встановленому порядку дозволу на виконання робіт з нового будівництва, реконструкції, впорядкування об’єктів містобудування.

        Враховуючи, що загальною процедурою вирішення справ про самочинне будівництво є адміністративна процедура, а компетентними органами для її здійснення  є органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, чинним законодавством України передбачений певний порядок будівництва, суд не вправі вирішувати питання, які  належать  до виключної компетенції органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Позивачем не дотриманий  порядок відповідних етапів будівництва, а тому суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

        Окрім того, відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В даному випадку з позиції відповідача – Шепетівської міської ради права ОСОБА_1 та померлої ОСОБА_2 не оспорюються та в такому випадку відсутній спір про право і позивач може скористатися  своїм правом та звернутися до відповідного органу виконавчої влади з цього питання.

        Таким чином, спадкодавець з вищенаведених підстав не має права розпоряджатися гаражем, побудованим з відхиленням від зазначеного у рішенні міської ради розміру гаража, яким був наданий дозвіл на його будівництво. Разом з тим, право позивача на цей гараж ніхто не оспорює.

        На підставі наведеного, суд вважає, що мало місце самочинне будівництво, оскільки відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та жилої політики України № 127 від 24.05.2001 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 року за № 582/5773 із змінами, Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 146 від 5.09.2003 року, об’єкти нерухомості, побудовані без дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, вважаються самочинно побудованими.

        Державними будівельними нормами України А.31.-3.94 „Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів” (далі - ДБН) визначено порядок прийняття закінчених будівництвом об’єктів в експлуатацію. В пунктах 7 та 10 ДБН А.31.-3.94 приведений перелік документів, що подає забудовник державним приймальним комісіям, зокрема дозвіл органів державного архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельно-монтажних робіт. Якщо власник нерухомого майна надає до БТІ акт вводу в експлуатацію об’єкта нерухомості, який складається відповідно до діючого законодавства, а по даній справі складений з порушеннями, то даний об’єкт нерухомості не є самочинно побудованим. Разом з тим, згідно п.6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 4.02.2002 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року за №157/6445, із змінами, внесеними згідно з наказами Міністерства юстиції № 45/5 від 3.06.2002 року, № 6/5 від 28.01.2003 року, №20/5 від 3.03.2004 року, №36/5 від 17.05.2004 року №49/5 від 19.05.2005 року, оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна за фізичними та юридичними особами проводиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для будівництва та за наявності акта комісії про прийняття об’єкта і ведення його в експлуатацію.

        ОСОБА_1 заявила вимогу про визнання права власності на гараж за нею, як спадкоємицею після смерті її мами ОСОБА_2   Вона претендує на спадкове майно, у склад якого, на її думку, входить гараж, що розташований по вул.Залізничній, 46 в м. Шептівка. Право позивача на майно у виді гаража не оспорюється. Однак вона звернулася до суду за захистом цього права. Просить суд визнати за нею право власності на гараж. Постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини підтверджено відповідними документами. Так, згідно свідоцтва про народження та свідоцтва про укладення шлюбу, позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2  

        Відповідно до рішення виконкому Шепетівської міської ради від 15.01.2004 року №9 позивач ОСОБА_1 була опікуном своєї мами ОСОБА_2, яка рішенням Шепетівського районного суду від 11.11.2003 року була визнана недієздатною. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

        13.04.2010 року ОСОБА_1Я звернулась до Шепетівської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_2, в якій зазначила, що документи, що стосуються оформлення її спадкових справ за законом, а також додаткові відомості щодо вирішення питання успадкування до нотаріальної контори будуть надані пізніше.

        Таким чином, відмова нотаріуса у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на спадщину за законом після померлої ОСОБА_2 з тих підстав, що у заявника відсутні правовстановлюючі документи на гараж по АДРЕСА_2 в м. Шепетівка відсутня в матеріалах спадкової справи. Нотаріус не відмовив останній в оформленні спадщини  відносно гаражу, оскільки таке питання позивач не ставив перед нотаріусом. Спадкоємець  не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом про визнання права власності на будівельні матеріали.

        Не має відмови і від відповідачів по справі, оскільки позивач не надала доказів звернення до останніх.

        Отже, на думку суду, усі зазначені документи, на які посилається позивач, не можуть підтверджувати наявність у спадкодавця права власності на гараж, оскільки відповідно до норм чинного законодавства, зокрема, відповідно до ч.1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

        Згідно пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року, цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

        Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. А частиною 3 ст. 331 ЦК України передбачено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва(створення майна).

        Відповідно до п.1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, що затверджено наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року за № 7/5 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445, реєстрації підлягають права власності тільки на об’єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об’єкти.

        Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8.10.2008 року № 923 (з наступними змінами), прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів здійснюється на підставі свідоцтва про відповідність збудованого об’єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил( далі – свідоцтво), що видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю (далі інспекція) за формою згідно з додатком 1. Свідоцтво – документ, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об’єкта проектній документації, державним  будівельним нормам, стандартам і правилам. Для одержання свідоцтва замовник або уповноважена особа подає інспекції, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт, письмову заяву за формою згідно з додатком 2 (пункти 2, 3).

        Позивач не надала суду доказів того, що стороною були дотримані вимоги пункту 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, положень, визначених Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, інших документів, які передбачені зазначеними інструкціями, правилами, або свідоцтвом про право власності на гараж, а тому позовні вимоги не можуть бути задоволені, оскільки в силу ст. 331 ЦК України позивач не набула право власності на майно.

        ОСОБА_2, будучи забудовником і фактично власницею майна, не оформила це право юридично, а тому суд не може задовольнити заявлений її дочкою ОСОБА_1 позов, оскільки позивач, маючи підстави для пред’явлення позову не довела суду того, що вона в порядку спадкування може бути власником майна в силу відсутності державної реєстрації прав власності на нерухоме майно (ч.2 ст.331 ЦК України 2003 р.).  

        Суд враховує те, що обидва рішення Шепетівської міської ради ( № 185 від 15.10.1995 року та від 20.11.2003 року № 279) щодо нерухомого майна приймались за життя ОСОБА_2, перше рішення приймалось на підставі її написаної заяви.

        Будівництво здійснювалось за життя ОСОБА_2, проводилося відкрито, але з порушеннями законодавства, про що було зазначено. Оскільки побудований гараж не відповідав розмірам,  зазначеним у рішенні про надання дозволу на будівництво, то органом місцевого самоврядування було прийнято рішення про приведення гаражу до зазначених розмірів. Однак ОСОБА_2 не вжила ніяких заходів щодо виконання рішення виконкому Шепетівської міської ради чи щодо його спростування.

        За положеннями ч. 1 ст.248-1 ЦПК України (в редакції 1963 року), яка діяла на час прийняття оспорюваних рішень, громадянин має право звернутися до суду із скаргою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадової і службової особи порушено його права, свободи чи законні інтереси.

        За положеннями ч. 1 ст. 248-5 ЦПК України, яка діяла на час прийняття оспорюваних рішень, скаргу може бути подано до суду у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

        Сторона звернулась до суду в 2008 році, за сплином визначених ЦПК України ( в редакції 1963 року) та ЦПК України (в редакції 2003 року) строків, на що звертав увагу в судовому засіданні представник відповідача Шепетівського КП „Житлосервіс”, однак сторонами питання щодо строків позовної давності сторонами не ставилися.

        Проте, суд зважає на положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 „Про судове рішення у цивільній справі”, згідно з яким встановивши, що строк звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо  про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі і це зроблено до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

        Суд вважає, що позов ОСОБА_1 є недоведеним, а тому слід відмовити в задоволенні позову саме з цих підстав.

        ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті мами, проте нею не було отримане свідоцтво про право на спадщину за законом щодо нерухомого майна, оскільки дане майно не входить до спадкової маси після смерті матері позивача ОСОБА_2

        Згідно з ч.ч.1 та 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6 місяців не заявив про відмову від неї.

        Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

        Згідно ч.3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів в їх сукупності.

        Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належного проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

        Судом вже зазначався порядок   прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкту, який встановлюється   з метою визначення можливості безпечної експлуатації будівлі забудовником та відсутності  порушень будівельних норм і правил, охоронюваних законом прав та інтересів співвласників, прав суміжних землекористувачів.

        Зважаючи на вимоги ст.19 Конституції України, суд не наділений повноваженнями і не вправі підмінювати судовим рішенням висновки вищевказаних державних органів. Суд не може взяти на себе питання, які засвідчуються підписами членів державної приймальної комісії в акті про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкту.

        28 грудня 2008 року Шепетівське комунальне підприємство „Житлосервіс” отримало Державний Акт на право постійного користування земельною ділянкою, яка розташована по АДРЕСА_2 в м. Шепетівка Хмельницької області.

    Таким чином, постійним користувачем земельної ділянки, на якій знаходиться гараж, з 26 грудня 2008 року є Шепетівське комунальне підприємство „Житлосервіс”, до цього часу – Шепетівська міська рада з 1 серпня 2001 року, до 1 вересня 2001 року користувачем земельної ділянки було будинкоуправління № 3 Казатинської дистанції цивільних споруд та водопостачання.

        Власником земельної ділянки, на якій знаходиться гараж, є Шепетівська міська рада, виключною компетенцією якої є вирішення питань регулювання земельних відносин на території м. Шепетівки.  

        Згідно з п. „б” п.п.1,3 ч.1 ст. 31 та ч.2 ст. 31 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, до відання виконавчих органів міських рад належать повноваження щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів; здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій, зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об’єктів, а також може заподіяти шкоду навколишньому середовищу; видача забудовникам архітектурно-планувальних завдань та технічних умов проектування, будівництво, реконструкцію будинків і споруд, благоустрій територій.

        Зокрема, ст.27 Закону України „Про архітектурну діяльність” передбачено, що під час організації та виконання будівельних робіт зі створення об’єкта архітектури не повинні бути порушені права і інтереси суміжних землекористувачів прилеглих земельних ділянок, власників розташованих на них будинків і споруд.

        У ст. 5 ЗУ „Про основи містобудування” зазначено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва. Таким чином, для можливості будівництва, з подальшим введенням в експлуатацію завершеного будівництвом об’єкта, необхідно отримати письмову згоду суміжного землекористувача.

        Позивачем ОСОБА_2 була зроблена будівля двоповерхового гаражу з відступом від зазначених у рішенні розмірів, яка за новими розмірами не була введена до експлуатації в установленому законом порядку.

        Суду не надано будь-яких доказів з приводу відповідності санітарним, протипожежним, будівельним нормам та правилам зазначених побудованих приміщень в гаражі та самої його будівлі.

        Крім того,   суду не представлені документи, які б свідчили про те, що власник, користувач земельної ділянки та суміжні землекористувачі не заперечували проти забудови. З матеріалів справи вбачається, що позивач зверталася до Шепетівської міжрайпрокуратури, Шепетівського міського відділу земельних ресурсів стосовно відмови у наданні земельної ділянки під побудований вже гараж. Разом з тим, як встановлено в судовому засіданні, ні ОСОБА_2 за своє життя, ні її представник ОСОБА_1, яка на даний час є позивачем по справі, не зверталися до компетентного органу із заявами про надання ОСОБА_2 земельної ділянки, розташованої під збудованим  нерухомим об’єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва.

        За діючим законодавством земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та територія навколо багатоквартирного будинку, є прибудинковою територією, призначеною для обслуговування цього будинку. Земельна ділянка для обслуговування багатоквартирного будинку передається у власність або надається в користування відповідним органом місцевого самоврядування об’єднанню співвласників будинку за його клопотанням. Виділення частки земельної ділянки власникам квартир і нежилих приміщень в натурі та їх окреме відчуження не допускається.

        Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті. Тобто, до складу спадщини входять лише ті права і обов’язки, носієм яких за життя був сам спадкоємець і які належали йому на законних підставах. Отже, із зазначеної норми випливає, що права, які не належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, не входять до складу спадщини, а тому, не створюють право власності у спадкодавця на речі, а тому й не дає підстав для виникнення його у спадкоємців останнього.

        Тому, враховуючи, що позивачем не було доведено про наявність у спадкодавця ОСОБА_2 права власності на гараж, як на об’єкт нерухомості, що розташований на прибудинковій території багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2, то відповідно до зазначеної ст. 1218 ЦК України, право власності на зазначене майно, як на об’єкт нерухомості, не може входити до складу спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_2

        Крім того, відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені у п.7 постанови від 30.05.2008 року № 7 „Про судову практику у справах про спадкування”, якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина 1 ст.376 ЦК України), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання, тощо, які були використані в процесі цього будівництва, а не на об’єкт нерухомості. Разом з тим,     позивач не ставить в позові питання про визнання за нею права власності на будівельні матеріали. Згідно ст. 11 ЦПК України   суд розглядає цивільні справи не інакше  як за зверненнями фізичних та юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

        Частина 1 ст.376 ЦК України визначає самочинне будівництво, як таке, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

        Враховуючи, що позивачем не були надані відповідні документи про відведення земельної ділянки для будівництва гаражу, то гараж, на який позивач просить визнати за нею право власності, як на об’єкт нерухомості, можна вважати самочинним будівництвом.

        Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила  або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

        Аналогічні положення були передбачені і ЦК України в редакції 1963 року, який був чинний до 1.01.2004 року.

        Отже, досліджені у справі докази та їх належна оцінка вказують на відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на спадщину після смерті її мами ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, у вигляді  гаражу, розташованого по АДРЕСА_2. Крім того, позивач неодноразово змінювала свої вимоги, які є суперечливими між собою, що переконує суд в їх необґрунтованості. Відповідно до цивільно-процесуального законодавства кожна сторона на власний розсуд розпоряджається своїми правами. Але при цьому суд розглядає вимоги сторін в межах заявлених ними вимог на підставі наданих сторонами доказів.

        Крім того, відповідно до ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного судочинства. При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

        Вимога позивача є такою, що не може бути задоволена, оскільки обраний нею спосіб захисту цивільного права у разі його задоволення призведе до порушення прав інших мешканців  багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2, в якому позивач не зареєстрована і не проживає, місцем її реєстрації та проживання є м. Одеса,  а також користувачів належної до вказаного будинку прибудинкової території.  

    За таких обставин, позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки не грунтуються на нормах чинного законодавства та не підтвердженні матеріалами справи.

    Також, не підлягають до задоволення вимоги в частині стягнення моральної шкоди, так як нанесення такої шкоди відповідачем, наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, визначення розміру моральної шкоди, а також факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру не підтвердженні належними та допустимими доказами позивачем.

    Згідно ст. 88 ЦПК України судові витрати позивачу не відшкодовуються.

        На підставі ст.ст.13, 376, 1218,1268 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30.05.2008 року № 7 „Про судову практику у справах про спадкування”, Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 „Про судове рішення у цивільній справі”, Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, керуючись ст.ст.11,57,60, 213,214,215,218,223 ЦПК України,

суд,-

В И Р І Ш И В :

        В позові ОСОБА_1 до комунального підприємства «Житлосервіс, Шепетівської міської ради Хмельницької області  про визнання права власності на гараж, стягнення моральної та матеріальної шкоди – відмовити.          

        Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Хмельницької області  протягом десяти днів з дня його проголошення через Шепетівський міськрайонний Хмельницької області.

                                                                    Суддя: